Дмитро Хоркін: «До перетворення на Суспільне в “Українського радіо” була абсолютно бездарна структура»

Радіостанції «Українського радіо» — власне, «Українське радіо» (перший канал), «Промінь» (другий канал), «Культура» (третій канал) і Radio Ukraine International (RUI — колишнє іномовлення ВСРУ) — мають стати цитованими і впізнаваними, вважає генеральний продюсер «Українського радіо» Дмитро Хоркін. А також конкурентоспроможними розмовними радіостанціями для розумних і вдумливих слухачів.

Дмитро вступив на посаду 1 червня 2017 року і вдячний долі, що подарувала йому шанс кардинально змінити «Українське радіо». «Незважаючи на те, що з 2014 року в країні все істотно змінилося, дуже багато хто в колективі був не готовий до того, що треба змінювати “сонне царство” на радіо, де у ранковий прайм були передачі про те, як прищеплювати гілку абрикоси до груші», — зізнається він. І крок за кроком почав системно змінювати і структуру, й контент.

На «Українському радіо», як і загалом у Національній суспільній телерадіокомпанії України відбулася оптимізація персоналу. В першу чергу скорочували посади-дублети. Дирекція «Українське радіо» як правонаступниця Національної радіокомпанії України мала понад 1200 посад, із них людьми, що реально працювали, було зайнято 1070 посад, враховуючи творчі колективи «Українського радіо» (оркестри, хори) та Будинок звукозапису. Тепер у дирекції «Українське радіо» працює 420 людей, і в окремий підрозділ НСТУ виведено оркестри й хор радіо. Розпрощалися й із тими, хто, за словами Дмитра, «надумували собі вірність і відданість радіо, а насправді були просто неконкурентоспроможними» поза межами «Українського радіо».

У радіоефірі трьох станцій не залишилося жодної радіопрограми, яка би не пройшла перезавантаження. «Українське радіо» запустило 37 програм, «Промінь» — 16, «Культура» — 21 програму. Керівники каналів змінилися, прийшли нові ведучі.

Дмитро Хоркін задоволений синергією радіоплатформи з телевізійною та діджитал-платформами у створенні проектів. «890 випусків “Радіодня” з нової віжн-студії “Українського радіо” вийшли за цей час у телевізійний ефір суспільних телеканалів, ми цим пишаємося», — каже він.

Незважаючи на те, що частина працівників уже переїхала в телецентр «Олівець» на Мельникова, 42, генеральний продюсер категорично заявляє, що «Українське радіо» не переїжджає зі своєї багаторічної «штаб-квартири» на Хрещатику, 26. «Це приміщення за своїми звуковими характеристиками спеціально побудоване під радіо, тут прекрасно працюючі студії і центральна апаратна радіомовлення. Більше того, будь-які нормальні медіа намагаються переїжджати поближче до центру міста», — зауважує Дмитро.

Про все це, а також про дисципліну на радіо, дрес-код, плани на літо й новий сезон Дмитро Хоркін розповів в інтерв’ю сайту «Суспільне. Детектор медіа».

Дмитре, ви на «Українському радіо» працюєте з 18 років. А з червня 2017-го — в ролі генерального продюсера. Це була абсолютно нова посада на новоствореному суспільному мовнику. Що було найважчим протягом року?

– Звісно, було важко. Водночас я не сказав би, що було якось занадто складно, це звичайна менеджерська робота. Для мене це велика відповідальність, хоча був до цього готовий, бо постійно тут працював і люблю «Українське радіо».

Раніше, коли був ведучим і керівником проектів на радіо, не міг зрозуміти, чому все не так, як має бути. Чому, маючи таку історію й потужне мовлення, ми не цитовані й не впізнавані? Чому в «молодіжного» каналу «Промінь» за дослідженнями Kantar TNS аудиторія старша, ніж у першого і третього каналів УР? Ніколи не думав, що життя подарує мені шанс усе змінити. І я почав крок за кроком це змінювати.

Напевно, найважче було перші два тижні, коли тільки вступив на посаду, це психологічні моменти, коли працював ведучим, усіх знаєш, і тут стаєш їхнім керівником. Ставлення до тебе може змінюватися й ти не завжди розумієш, чи це хтось підлещується, чи реально щиро вболіває. У мене на радіо дуже багато друзів, але ніхто з них не отримав підвищення.

Це лише через те, що вони друзі? Може, вони все ж були гідні того, щоб отримати підвищення?

– Вони не є мегаамбіційними, зараз на своєму місці й кайфують від своєї роботи.

Як до вашого призначення поставився колектив? Дехто нарікав, що ви ввели жорстку дисципліну і дрес-код.

– Ніколи в нас не було дрес-коду, не знаю, звідки така інформація. Ми дуже дружелюбні, людина може приїхати у вихідний день із дачі на роботу в шортах.

Щодо дисципліни, ну, даруйте, а як я мав чинити? Коли колишній керівник радіо Анатолій Дмитрович Табаченко, який став моїм радником, передав мені документи, то я нарахував 36 «мертвих душ». Це люди, які були працевлаштовані, але приходили на роботу раз на місяць. Наприклад, у німецькій редакції «Українського радіо» виходила програма раз на два тижні в ефір за листами радіослухачів. А німецька редакція вже вісім років як не мовить на коротких радіохвилях. І, звісно, людина не ходила на роботу. Вони всі зрозуміли, що мають звільнитися, й самі написали заяви.

А загалом колектив як поставився?

– Незважаючи на те, що з 2014 року в країні все істотно змінилося, дуже багато хто в колективі був не готовий до того, що треба змінювати «сонне царство» на радіо, де в ранковому праймі були передачі про те, як прищеплювати гілку абрикоси до груші. Розмови ж про Суспільне велися давно, але це були лише розмови. А я хотів змін, тому в 2014 році, коли почалася війна, запустив радіопроект «Донбас UA». Тоді ще на державному радіо ми чудово увійшли в тусовку неурядових організацій. Як автор програми не тільки виступав, але й модерував «Донбас медіафорум».

Коли почалася активна фаза війни, ми перевели в надзвичайний режим програму «Польова пошта» і працювали щодня з Ніною Жежерою. Хоча керівництво й пропонувало іншим колегам, але вони казали: «А це не наші посадові обов’язки». Це моя «улюблена» фраза, коли чую її тепер. А я міг. І не отримував майже ніколи істотної доплати. Коли переїхало з окупованого Донецька обласне радіо «Голос Донбасу», почав працювати на ньому. Тобто графік був шалений. Колектив усі ці останні роки казав: «Діма, ти далеко підеш». І коли Діма пішов, то в багатьох був шок.

А загалом люди розуміли, що прийшла людина, яка знає радіо, якій не можна «вішати локшину на вуха». Знаю всі процеси радіомовлення і створення передач. Почувши ефір, знаю прекрасно, повтор це чи прямий ефір, готовий чи не готовий ведучий, де налажав звукорежисер і з якої причини. Тобто мені не можна сказати таку шизофренічну фразу: «А оно что-то там не сработало». Я прекрасно ідентифікую, хто саме все це зробив і що треба полагодити.

Але це хибне уявлення про те, що в нас якась жорстка дисципліна; на радіо все відповідно до трудового розпорядку НСТУ. У нас тепер дуже демократична обстановка, бо не може людина бути креативною, коли загнана в якісь рамки й не може щось сміливо сказати своєму керівникові. Ми дискутуємо із керівниками каналів, і я до них прислухаюся. Розумію, що на «Промені» набагато краще за мене тямлять у музиці. Суспільно-політичні прямоефірні передачі на Першому каналі, мистецькі програми на «Культурі» — все робиться геніально. Тобто вони краще розуміються, а я здійснюю загальне керівництво, плюс у деталях знаю всі процеси на кожному каналі.

Перепускна система стосується більше тих людей, у яких адміністративна робота. Журналістів, режисерів, у яких позмінна робота, ніхто прискіпливо не контролює, звісно.

На радіо також відбулася оптимізація штату, як і загалом в НСТУ. Хто вирішував, кого скорочувати?

– Філія «Українське радіо» як правонаступниця Національної радіокомпанії України мала понад 1200 посад, із них були зайняті реально працюючими людьми 1070, враховуючи творчі колективи «Українського радіо», Будинок звукозапису. Тепер у нас 420 людей у дирекції «Українського радіо» й окремо оркестри і хор радіо. Оркестр, звісно, ніхто не скорочував, бо це те ж саме, що оптимізувати футбольну команду: «У вас буде не 11 гравців, а шестеро». Оркестр ми не можемо скоротити.

Скорочувалися в нас переважно ті, хто мав дублюючі функції. Думаю, ніхто нам не зможе сказати, що це було несправедливо. Раніше в нас було три літературні, три пізнавальні редакції — на першому, другому і третьому каналах. Дві освітні — на першому і третьому каналах. Цього не має бути.

Першого червня минулого року, коли я вступив на посаду, зібрав усіх в актовій залі на Хрещатику, 26 і заздалегідь повідомив, що буде оптимізація. Сказав, що в нас є кілька редакцій і з кимось ми змушені будемо попрощатися, тому перевірте себе, наскільки ви конкурентні на цьому ринку.

Раніше в системі державного телебачення й радіо були реальні конкурси, проби. Наприклад, коли один із моїх учителів-дикторів Василь Пантелійович Манько вступав на посаду диктора, то був конкурс 400 людей, а суперфінал — 100, така була позитивна селекція відбору на радіо. А в 90-ті роки — низькі зарплати, низька мотивація на УР, в Україні з’явилися комерційні радіостанції, більш креативні, стильні, цікаві, з вищими зарплатами. І тут залишалися ті, хто надумували собі вірність і відданість радіо, а насправді були просто неконкурентоспроможними.

Деякі люди мали відверто нерадійний голос, начебто коваль їм кував зв’язки, це не «вкусовщина», це можна легко перевірити. Є стандарти дикції, тембру й вимови. Тобто деякі працівники були реально профнепридатні. Вони могли й самостійно перевірити свої здібності й можливості, наприклад, на студіях звукозапису, яких у Києві багато. Якщо ви вважаєте, що у вас хороший голос, то нехай вас візьмуть дублювати фільм, це дуже хороша робота, там високі гонорари, але я певен, що багатьох би не взяли.

Деякі люди взагалі не вміють працювати в прямому ефірі, тільки в запису, а передача за своєю тематикою має бути у прямому ефірі, ми маємо бути наближені до свого слухача. Сучасне радіо має конкурувати з іншими видами медіа в тому, що є миттєвим та інтерактивним, і, на відміну від сучасного телебачення, яке майже не має дзвінків від глядачів, до нас можна додзвонитися. Ми миттєво повідомляємо новини й одразу їх коментуємо в ефірі. Це плюс радіо. Тому ми змушені були декого скорочувати.

А були такі, які потрапили під скорочення, і скаржилися вам?

– У нас така ситуація щодо процедури скорочення, яка почалася на початку січня 2018 року: були переформатовані всі канали «Українського радіо», крім третього. У нас за цей час вирішили піти за власним бажанням 120 людей. Я за цей час нікого не звільнив.

Скаржилися. Але всі ці скарги були безпідставними. Людина, яка ходить раз на місяць на роботу й потім скаржиться, що її змусили ходити щодня на роботу, — це просто смішно.

Хто з вами тепер співпрацює на аутсорсі?

– Я проти аутсорсу саме створення передач на радіо. І від менеджменту НСТУ ідей щодо аутсорсу радіопередач я поки не чув. Ніколи радіо не працює на аутсорсі, в інших країнах теж. Це тільки може бути невеличка робота, яка завжди була поза штатом, наприклад, озвучити радіоп’єсу. Радіо — це лінійна робота, це базовий формат. У нас усі шоу, програми є щоденними. Європейські суспільні радіо так само працюють: до 90 % працівників у штаті. Виняток із цього правила — США, де більшість проектів на радіо — аутсорс, але це стосується розважальних радіошоу. Приміром, шоумен із Сан-Франциско може продавати радіошоу для Сіетла. Але в Штатах є ринок шоу-бізнесу і медіа поза столицею, в нас же в Черкасах чи Сумах немає кіноіндустрії, великих рейтингових багатих медіакомпаній.

А якщо хтось прийде й запропонує щотижневу програму в запису на півроку?

– Може бути певний спецпроект, але я схильний до того, що це можуть бути наші працівники, які можуть це зробити. Єдине — якщо це мегаунікальний формат. Наприклад, у нас є тема національних меншин і захисту прав людини, який веде на штатній основі Ірина Славінська. Поки що я не бачив таких унікальних мегапропозицій від людей поза штатом. Здебільшого розумію, що це можуть бути дизайнерські послуги — дизайн ефіру, аудіальний дизайн. Ми зверталися до студії «Кофеїн», яка нам робила «ефірний одяг» на запуск першого сезону. І нам настільки сподобався Геннадій Сидоров, що ми потім узяли його у штат. Анонси і зміна ефірного одягу відбуваються майже завжди. І йому цікаво, тому він перейшов до нас працювати.

Які структурні зміни відбулися на «Українському радіо»? Хто з колишніх керівників залишився працювати з вами?

– Усі керівники каналів у нас змінені. Перший канал Українського радіо очолив Юрій Табаченко, дуже радий, що він долучився до нашої команди, він виправдав усі очікування. До перетворення на Суспільне в «Українського радіо» була абсолютно бездарна структура, це навіть не провина тих керівників, які там працювали. Тобто там було творче об’єднання УР-1, яке очолював Геннадій Ракуленко, і там була типу музично-розважальна програма «Обрій», за яку відповідала дирекція інформаційних програм, яку очолював Роман Чайковський. Суботню програму «Обрій», до речі, вважаю абсолютно бездарною. Планування ефіру могло бути зовсім в іншому підрозділі, за рекламні блоки по 12 хвилин про імпотенцію й геморой відповідали зовсім інші структури, на які ні Чайковський, ні Ракуленко не могли впливати. Це називається «все в нас колгоспне, все в нас нічиє».

Тепер у нас чітка структура: генеральний продюсер радіо, якому підпорядкована дирекція «Українське радіо», в ній — керівники каналів, із яких можна все спитати. Не розмита структура, в якій невідомо хто і за що відповідає. Є окремо творчо-виробниче об’єднання «Музика», в якому є два структурні підрозділи — власне сам Будинок звукозапису і як приміщення, і як концертно-студійний комплекс, і творче об’єднання колективів «Музика», яке очолює художній керівник Володимир Шейко (він суміщає цю посаду з посадою диригента, художнього керівника симфонічного оркестру).

Не всім зрозуміло, наприклад, хто виконує функції менеджера й займається господарськими питаннями. Якщо брати всі інші філії НСТУ, є менеджер, який відповідає за господарські питання, і продюсер — за творчі. А на «Українському радіо» хто відповідає за господарські питання?

– Так само, як і в телецентрі «Олівець», за господарчі питання відповідає директор департаменту сервісу Олег Бородій. У нас немає окремого господарчого управління на Хрещатику, 26. Але ці ж фахівці досить ефективно допомагають радіо. За цей рік стало чистіше на радіо, якщо щось ламається, то це швидко лагодять.

У нас також є виконавчий продюсер Євген Чиж, який займається адмініструванням творчих процесів дирекції «Українське радіо».

Хто з попередніх керівників залишився працювати на «Українському радіо», крім Анатолія Табаченка?

– Анатолій Дмитрович — радник генерального продюсера радіо і зберігач музею «Українського радіо». Колишній директор радіо «Промінь» Роман Коляда став ведучим і продюсером денної лінійки на УР-1, а також телеведучим («Радіодень»). Олександр Денисенко, який був директором Третього каналу, нині лінійний продюсер і робить радіодокументальні передачі, а паралельно працює головним художнім керівником в «Укртелефільмі».

Ще є ТО «Радіопродакшн», який входить до дирекції «Українське радіо», його очолює фахівець із радіомовлення Андрій Ходос. Він відповідає за центральну апаратну «Українського радіо», технічне забезпечення радіомовлення, комп’ютери тощо.

У нас жодного разу не падав ефір, є інженери, які чергують цілодобово, можуть миттєво полагодити, наприклад, звукові пульти, мікрофони. Також є інженери центральної апаратної. Для радіослухача це непомітно — йде радіовключення, а насправді прокладається канал зв’язку: треба додзвонитися, наприклад, на стадіон або палац «Україна» і включити концерт, або в Книжковому Арсеналі прокласти дроти. Це все робота центральної апаратної.

Я дуже радий, що Андрій Ходос очолює ТО «Радіопродакшн», що в нас є зорганізована чітка робота справжніх фахівців радіомовлення.

Які структурні відділи чи підрозділи входять до «Радіопродакшну»?

– Відділ звукооператорів — це люди, які займаються підготовкою фонограм, аудіофайлів до звучання, бо є технічні характеристики (швидкість запису, частота), які вони узгоджують, бо ж маємо три канали цілодобового мовлення.

Коли в нас відбувалася підготовка до процедури скорочення, мені було цікаво подивитися, хто як працює. Якось зайшов до них і запитав, що вони роблять. Вони пояснили: «От ви провели ранкове шоу, а о другій ночі воно буде повторюватися. Вирізаємо ваш файл, вирізаємо ознаки часу, наприклад, слова “доброго ранку”, для того, щоб це вночі в нас не звучало. Також вирізаємо рекламу, вона не має звучати вдруге». До «Радіопродакшну» також входить підрозділ фонотеки. У нас найбільша фонотека, я радий, що ми її зберегли.

До честі наших працівників, ми одне з небагатьох радіо, в якого не впав ефір і музичні бази, коли була атака вірусу Petya.

Це правда, що «Українське радіо» переїжджає на Мельникова, 42? А що тоді буде на Хрещатику, 26?

– Це неправда. «Українське радіо» не переїжджає з Хрещатика, 26. Будинок на Хрещатику, 26 побудовано спеціально для радіомовлення, а також для телестудії. Це приміщення за своїми звуковими характеристиками спеціально побудоване під радіо, тут прекрасні студії й центральна апаратна радіомовлення. Більше того, будь-які нормальні медіа намагаються переїжджати поближче до центру міста. На Мельникова, 42 переїхав підрозділ новин, відділ кадрів, бухгалтерія, економісти та інші.

У режимі онлайн можна узгоджувати документи, проводити наради. Виконавчий продюсер Євген Чиж є учасником директоратів, які відбуваються на Мельникова, завжди інформує про потреби радіо. Журналісти ж тут, на Хрещатику, 26. Як генеральний продюсер радіо я не бачу об’єктивної доцільності в переїзді «Українського радіо» в будь-які інші приміщення.

Здачею вивільнених приміщень в оренду займається департамент з управління активами НСТУ, але багато приміщень, які були звільнені на Грінченка, 9 (теж приміщення «Українського радіо»), уже більше ніж півроку ніким не зайняті.

– Поговорімо про контент. Що змінилося протягом року? Чи готували ви якісь внутрішні документи, необхідні суто для роботи радіо (концепцію тощо), чи користувалися документами, ухваленими наглядовою радою та правлінням?

– Звісно, передусім ми працюємо в рамках закону і стратегії розвитку, автор якої Зураб Аласанія й очолив компанію. Перший канал мав стати суто суспільно-політичним, бо раніше це був вінегрет різних жанрів і тем: хорова музика, після якої суспільно-політична програма, а потім дитяча передача і т. д. Після якоїсь важливої суспільно-політичної програми в суперпраймі слухати про професора Мавпочку і грибочки, які бігають і розмовляють, м’яко кажучи, дивно.

У нас найголовніше — це колегіальна робота генеральних продюсерів, які розуміють, у якому річищі ми рухаємося, які в нас є вимоги до суспільно-політичних і мистецьких програм. Особлива увага до мовлення для національних меншин та на окуповані території. Ми готові представити Наглядовій раді проект концепції мовлення «Українського радіо», в якій ітиметься і про контент, і про розбудову наших мереж. У нас уже готове бачення нашого покриття — розробили з нашими фахівцями відповідну карту, щоб не було білих плям. Наша мета — щоби платники податків мали змогу користуватися тим, за що вони сплачують податки. Поки що не з нашої волі вони не всюди можуть скористатися цією послугою й почути хоча би інколи один із каналів «Українського радіо» в доступному діапазоні.

Скільки нових проектів запущено? Скільки коштом бюджету?

– У радіоефірі в нас не залишилося жодної радіопередачі, яка би не пройшла перезавантаження. Головне — в нас відбулося укрупнення програм, і в наступному сезоні буде подальше укрупнення. Перший канал запустив 37 програм, Другий — 16, Третій — 21 програму.

На Третьому каналі, коли ми почали торік оновлювати сітку, в нас щодня в певний визначений час була аудіокнижка, озвучена актором. Тепер ми не робимо 50 різних передач із різними назвами, в яких читалися би книжки. «Радіодетектив» — це детективи й наближені до них кримінальні романи, новели, які звучать по вихідних. У нас не 50 театральних передач «За лаштунками», «Перед лаштунками», «Над кулісами», «В гардеробі», «На сходах театру» тощо, а одна — «Радіотеатр».

Так само в наступному сезоні на Першому каналі в нас буде ранкове шоу. Починатиметься воно о 7:10 регіональним мовленням, потім із 8:00 по 10:00 — суперпрайм для радіо, коли люди добираються на роботу на авто. Із 10:00 по 11:00 ефір продовжиться з підсумками ранкового, потім із 11:00 по 18:00 — певний денний блок із глибшими передачами і з певним орієнтиром на тих, хто слухає в цей час (офісні працівники, фрилансери, домогосподарки, тимчасово безробітні), вечірній час — із 17:00 починають наші регіони.

 

Для збільшення зображення клікніть на нього

Усі ці проекти, перезапущені й нові, створено державним, а не грантовим коштом?

– Здебільшого так. У нас є грантові проекти — певні серії програм були випущені за підтримки грантодавців. Грантова підтримка важлива, бо передбачає додаткові видатки, наприклад, на СММ-супровід.

Які зі старих проектів отримали друге життя?

– Програма «Колос» — аграрна програма, якій уже 50 млн років :) Вона тепер не колгоспна, а орієнтується на аграрний бізнес. Коли півроку тому TNS досліджував нашу аудиторію, ця програма увійшла до десятки найбільш упізнаваних і улюблених серед наших радіослухачів. Це, до речі, контраргумент тим, хто вважає, що це якась «вкусовщина». Відверто кажучи, коли виявилося, що її люблять слухачі, ми зосередили додаткові зусилля для її виробництва.

Чому закрили «Школяду»?

– Ми не закрили програму «Школяда», вона набула нового життя й нової назви. Редакцію, яка працює для дітей і підлітків, очолив Андрій Любич. Передачі для шкільного і студентського віку як виходили, так і виходять у денний час, але тепер називаються «Модуль знань» і «Твій час». Прекрасні передачі щодня о 16:10, які ведуть ті ж ведучі, що й вели «Школяду».

Літературна редакторка Світлана Короненко разом із діджитал-департаментом НСТУ запустили інтернет-канал «UA:Казки» для найменших радіослухачів, там є різні передачі. Для молоді — в нас цілий канал «Промінь», який порушує й обговорює цікаві теми, наприклад, чи є залежність від селфі.

Якими новими голосами поповнилося «Українське радіо» протягом року?

– Ірина Славінська прийшла просто як ведуча із програмою про права людини, а тепер стала продюсеркою каналу «Культура». До нас приєдналися Наталка Соколенко, радий, що вона повірила в нас, бо дехто вважає, що за УР тягнеться шлейф зашкарублого й нецікавого державного радіо. Наталя — професійна журналістка, яка чітко відокремлює громадську діяльність від журналістської, прискіпливо готується до ефіру, даючи право висловитися людям із різними точками зору. Олена Гусейнова, яка працювала до того на каналі «Промінь» і на телеканалі «Україна», зараз працює в нас на Першому каналі УР.

У нас з’явився досить провокативний ведучий ранкового шоу, це Богдан Буткевич. Ми дуже хочемо, щоб розмовне радіо, зокрема УР, не було у своєрідному гетто, яке слухає лише аудиторія 61+ (яку я дуже люблю). Дуже хочеться, щоб це була молода аудиторія. Ми почали шукати телеведучих, більш-менш упізнаваних, які би могли розділяти цінності суспільного мовника, передусім не схильні до джинси. І коли ми почали обдзвонювати ведучих, познайомилися з Богданом Буткевичем. Він захотів спробувати попрацювати на «Українському радіо». У своїй манері ведення він дещо провокативний, але його доповнює ведуча. Одного разу він виголосив напівсексистський жарт, але ведуча одразу це знівелювала, а він перепросив за свої слова.

Але ж людина все одно не має сваритися в ефірі?

– В ефірі не можна сваритися. Я вважаю, що ведучий Суспільного радіо не може заявляти сексистські, дискримінаційні речі, навіть коли він поза ефіром і у вихідний день. Упевнений, що ми розриватимемо робочі відносини з такими людьми.

Один колишній ведучий каналу «Культура» — людина, яка випадково потрапила в радіомовлення і в якої ні голосу, ні харизми в ефірі не було, — написав у Фейсбуку: «Донбас не треба відвойовувати, там у людей інший менталітет, інші гени, вони всі тупі, вони всі люблять Росію» і т. ін. Це не тільки мене зачіпляє, бо я родом із Донбасу. Донбас — це і Володимир Сосюра, й Михайло Петренко, й Іван Дзюба. Такі висловлювання свідчать про те, що людина має вади розумового розвитку.

Чи вдається досягти синергії з телебаченням і діджитал-платформами НСТУ? Які проекти, створені у співпраці з ТБ, на ваш погляд, є найвдалішими?

– 890 випусків «Радіодня» з нової віжн-студії «Українського радіо» вийшли за цей час у телевізійний ефір суспільних телеканалів, ми цим пишаємося. Це заслуга передусім дирекції програм, яку очолює Дар’я Юровська, яка, до речі, запропонувала формат і назву «Радіодень». Думаю, що радіо вносить дуже важливі живі прямоефірні нотки в ефір, і це дуже потрібно телебаченню. Подібні формати є на суспільних мовниках інших країн, зокрема й на ВВС.

Із телепроектів ми адаптуємо для радіо «Тему дня». Ця телепрограма добре лягає в радіоформат інтерв’ю, без багатоголосся. Бо, наприклад, дуже хорошу програму «Світло» ми не можемо транслювати на радіо, бо треба кожного гостя називати, а їх багато. І неочікувано прижилася і стала дуже популярною серед радіослухачів телепрограма «Лайфхак українською». Люди пишуть листи, декотрі навіть і гадки не мають, що є телевізійна версія. Кажуть: «Яка хороша радіопередача. Шкода, що немає на телебаченні таких передач».

Про діджитал. Команда Дмитра Хільченка допомогла нам облаштувати студію «Радіодня», там дуже талановиті працівники, вони допомагають нам із СММ. У нас постійно зростає кількість прихильників у Фейсбуку, ми й там робимо прямі трансляції. Радіо від синергії в роботі НСТУ із діджитал і телебаченням виграє.

Чи часто УР веде прямі трансляції порівняно з попередніми роками? Яких заходів / подій? Взагалі яке співвідношення прямих ефірів і програм у запису?

– У нас на всіх трьох каналах «Українського радіо» дуже багато прямого ефіру.

З якими мовниками співпрацюєте?

– Ми співпрацюємо з «Радіо Свобода», в нас є якісна програма «Крим. Реалії». Вона йде в закритих відрізках, де в обласних центрах комутуються обласні радіо, а на середніх хвилях у цей час іде сигнал із Києва, і там якраз виходить передача «Крим. Реалії».

Із «Громадським радіо» виходить «Громадська хвиля», в мене немає зауважень до цієї програми, але ми в майбутньому хотіли би самі робити таку програму. Це формат ток-шоу, і, звісно, ми маємо сили й потужності виробляти такий проект.

Ми, навпаки, самі готові запропонувати «Громадському радіо» контент. У нас є хороші програми на будь-яку тематику.

В Україні тепер лише три загальнонаціональні розмовні радіомережі: суспільні — радіо «Культура» і Перший канал «Українського радіо» та комерційне «Радіо НВ». Ми дискутуємо, як нам привчити радіослухацьку аудиторію до інтелектуального аналітичного радіо. Це велика проблема, і дуже хотів би, щоб розмовні радіо мали більше радіослухання. Те покоління, яке в радянські часи було привчене до слухання радіо, відійшло. А молоде покоління, яке виросло на реально класному музичному радіо (на відміну від нудного розмовного українського радіо 90-х), не привчене до розумного розмовного.

Але думаю, що це можливо. У різних країнах, сідаючи в таксі, постійно на різних мовах чую розмовне радіо. Думаю, що ми це зможемо, якісний цікавий контент у нас є.

Зураб Аласанія сказав в інтерв’ю «Детектору медіа», що не проти, щоби «Громадське телебачення» злилося із Суспільним мовленням. Ви не проти, щоби «Громадське радіо» злилося з «Українським радіо»?

– Я тільки за те, щоб до нас люди потрапляли через конкурс, як і всі претенденти на журналістські посади, незалежно від того, з якого радіо вони будуть працевлаштовуватися до нас.

Яка ситуація з ліцензіями? Чи вдалося створити FM-мережу для УР1? Чи мовить «Українське радіо» через супутник і цифру?

– Ми почали мовити в діджитал у DAB+. Це ми вже заглядаємо в майбутнє, і це дуже добре. Поки тільки в Києві, але це не від нас залежить.

FM-мережа Першого каналу «Українського радіо» щільна, але має істотні білі плями — Харків, Одеса, Івано-Франківськ. Катастрофічна ситуація з FM-покриттям «Променя» й «Культури».

Чотири канали мовлять на супутнику: «Українське радіо», «Промінь», «Культура» і RUI (Radio Ukraine International) — колишнє іномовлення. RUI в нас трансформувалося в головну редакцію програм іноземними мовами, кількість мов залишилася тією ж, єдине — англійська й румунська паралельно ще виходять на Першому і Третьому каналах, бо цікаві і для внутрішньої аудиторії. Ми перепрофілювалися з мовлення на закордон на внутрішню територію і прикордоння. У нас дуже багато англомовних громадян, туристів, бізнесменів, і ще діаспоряни, які слухають наші передачі за кордоном. І для внутрішньої аудиторії вчити англійську ніколи не пізно.

При створенні юрособи ПАТ «НСТУ» були наміри позбутися музичних колективів «Українського радіо». Дехто вважав це розкішшю для мовника, який потребує повного технічного переоснащення. Як вдалося їх зберегти? Чи залишилися вони у структурі «Українського радіо»? З медіа й соцмереж видно, що вони багато мандрують.

– Звісно, правління НСТУ зберегло оркестри й хор. Я навіть не чув про такі плани, зі мною ніхто таке обговорював. Оркестри і хори — це конкурентна перевага суспільних радіомовників світу, які поповнюють фондові записи мовників, записують твори авторів своїх країн та промотують культуру — як усередині країни, так і назовні. Комерційні радіо з комерційних міркувань навряд захочуть утримувати творчі колективи, але ж ми — суспільний сервіс, який повинен забезпечити контент для слухачів із попитом на високу культуру, й загалом культуру промотувати. На щастя, в усіх країнах Європи це розуміють, а Європейська спілка мовників постійно опікується розвитком радіооркестрів та радіохорів на континенті, проводить регулярні Radio Ensemble Seminars тощо.

Тепер творчі колективи об’єднані в окреме ТО в Центральній дирекції НСТУ, яке підпорядковується генеральному продюсеру радіо. Справді, вони багато виступають. Наш симфонічний оркестр «Українського радіо» — найбільш гастролюючий оркестр України, це заслуга талановитого диригента Володимира Шейка, який працює в нас, добре вміє позиціювати оркестр, який часто запрошують виступати.

Які плани стосовно Будинку звукозапису на вул. Первомайського? Чи планується його капітальний ремонт?

– Це запитання до уряду й парламенту, які не додали НСТУ 50 % фінансування. Потрібен капітальний ремонт, там хороша концертна зала, для пожежної безпеки треба ще зробити один вихід, і треба повне технічне переоснащення студій звукозапису, цифрові пульти. Нам потрібно переоснастити все, що пов’язане з позастудійними записами і трансляціями, бо тепер це все тримається тільки завдяки таланту наших звукорежисерів.

«Українське радіо» має величезний художній фонд. Де він зберігається, на яких носіях? Чи вдалося його оцифрувати?

– Він оцифровується крок за кроком, коли є запит редакторів для ефіру якогось унікального запису на грамплатівці або магнітофонній плівці. Бо для того, щоб він прозвучав в ефірі, в будь-якому разі має бути оцифрований, бо в нас із грамплатівок і магнітофонних плівок уже нічого не грає в ефірі.

Оцифровують на диски? Є спеціальний сервер?

– Так, він зберігається в базі комп’ютерів і на дисках. Сервера немає, потрібні кошти. У нас є фонотека, у структурному підрозділі ТО «Радіопродакшн» якраз є зберігачі.

Їх вистачає?

– Поки що так.

У вас на сайті є Редакційний статут НРКУ 2007 року, а немає посилання на Редстатут НСТУ 2018 року.

– Це старий сайт, ми скоро переїдемо на новий. Нам зараз можуть адресувати багато запитань, що ми встигли, чого не встигли зробити. Більшість із них пов’язані з гідним фінансуванням нашої компанії. Сайт уже майже готовий, він буде зручним і сучасним, зміниться домен, не буде gov.ua. Як тільки вирішаться фінансові питання, ми одразу його запустимо.

Чи створені мобільні додатки для каналів Українського мовлення?

– Плануємо до кінця року за підтримки медійних проектів Ради Європи створити один мобільний додаток для радіоканалів Суспільного.

Чи багато працівників «Українського радіо» мали можливість пройти навчання в Академії суспільного мовлення?

– Наші партнери щодо освіти — Deutsche Welle. У нас проходило дуже багато майстер-класів, тренінгів і для менеджерів, і для журналістів. І плануються ще. Зокрема, це була навчальна ознайомча поїздка до Сполучених Штатів нашого журналіста з «Променя» Максима Яковенка. Ми часто перенавчаємо, і всередині відбуваються тренінги.

Нам дуже допомагає член правління Роман Вінтонів, коли виникають якісь питання щодо суспільно-політичних програм, він проводить зустрічі з нашими радійниками.

Але з вересня я планую більше їздити по регіонах і проводити майстер-класи для радійників обласних філій. Зураб Аласанія мені якось казав, що я занадто опікуюся центральними радіоканалами й мало уваги звертаю на обласні радіо, які теж у зоні моєї відповідальності. Я прописав дві програми тренінгів для них із роботи перед мікрофоном та з побудови радіошоу.

Можливо, це питання не до вас, але працівники УР скаржаться, що в них дуже застаріла техніка й комп’ютери, на які неможливо встановити сучасні програми. А посадові інструкції нібито вимагають знання таких програм працівниками.

– Ті комп’ютерні програми, які вимагаються в посадових інструкціях, встановлені на комп’ютерах «Українського радіо». Ми тепер перейшли на Sound Empire, і наших звукорежисерів навчають наші ж комп’ютерники. За навчання вони не платять.

«Українському радіо» допомагають донори? Що це за допомога, кому конкретно?

– Нам справді допомагають у регіонах, зокрема шведська SIDA, і регіональне радіо — це дуже важливо. Але традиційно донорська увага більше прикута до телебачення. Ми би дуже хотіли, щоб нам допомогли з технічним оновленням.

Розкажіть про регіональну радіомережу НСТУ. Що сталося з обласними радіоканалами, які були раніше у складі ОДТРК?

– Нічого з ними поганого не сталося, до 1 червня 2017-го в них було 3 години 20 хвилин мовлення на частотах спільного використання з Першим каналом «Українського радіо». Вони й тепер мають такий самий обсяг мовлення, навіть більший, вони тепер виведені з їхніми передачами у щоденну лінійку о 10:30 у програму «Вся країна».

Я був на конференції Європейської спілки мовників (EBU), у них на суспільних радіо місцевий контент складає в середньому 11 %, а в нас — 12-13 %, і ми не плануємо зменшувати.

А те, що вони свої бренди втратили?

– Коли буде створена стратегія розвитку бренду Суспільного, буде зрозуміло, як ми далі рухаємося. Моя особиста позиція, що вони не є окремими радіостанціями, а є регіональними обласними редакціями Суспільного радіо. Поки що інколи не зрозуміло, що радіо «Скіфія» чи радіо «Вінтера» — це теж Суспільне радіо. «Українське радіо. Харків», «Українське радіо. Вінниця», «Українське радіо. Херсон» — це зрозуміло. Дослідження TNS показало, що в половини наших брендів немає й 5 % впізнаваності.

Взагалі я пишаюся нашими обласними радіо. Тепер усі вони стараються, підтягуються, декотрі дуже креативні, цікаві. Я їх моніторю, в мене є свій графік, тиждень одних слухаю, тиждень інших, мені дуже подобається. Деякі зауваження можу написати, але здебільшого вони дуже креативні й цікаві.

Яка приблизна кількість працівників радіо у штаті кожної обласної філії?

– Раніше було і 50, і 70, а тепер дев’ятеро людей. Прекрасно закривають усі відрізки мовлення й кайфують від своєї роботи, я їх розумію.

А вони матимуть змогу робити якісь свої локальні проекти, крім інформаційних?

– Ми з ними говорили про це. До речі, ми їм дозволяємо змінити відрізок, коли в них якісь важливі події. Вони повідомляють нам і дирекції програм про це. Якщо це дуже важливо — будь ласка. У нас була така ситуація в Харкові, коли в кінці зими без опалення й гарячої води залишилося ледь не півміста, і радіо мало поінформувати про те, що відбувається. І Володимир Носков написав мені о десятій вечора, що хоче змінили сітку мовлення. Він підготував матеріал, і ми зранку почали мовлення з нього. Тобто ми йдемо назустріч.

Регіональні радіо мовлять щодня у прямому ефірі: вранці з 7:10 по 8:00, потім вдень із 12:10 по 13:00, потім із 17:10 по 18:00, і з 20:10 по 20:50. У них є рекомендована сітка, не нав’язана. Бо в Дніпрі о сьомій годині ти можеш забити студію гостями, а в Житомирі — ні. Є різний ритм міст.

Які формати входять у цю рекомендовану сітку?

– Вранці — ранкове шоу, динамічне, більше інформаційно-розважальне, яке можна розбавити піснею. Вдень — більше соціальні та економічні події, о 17:10 — суспільно-політичні теми, о 20:10 — рекомендована лінійка просвітницьких програм. І вихідний день істотно відрізняється — ми рекомендуємо робити музичні шоу. На Чернігівському радіо й на «Лтаві» (Полтава) найкрутіші музичні шоу, там грають музиканти наживо. У Кропивницькому, наприклад, і казки записують.

Які плани на літо та на наступний сезон?

– Зараз ми повідправляємо на канікули певні проекти, дамо відпочити людям, там, де парні проекти, будуть вести по одному. Будемо укрупнювати певні лінійки, робити їх зрозумілішими, менше різних авторських програм, бо радіослухач — це динамічна аудиторія, щоб вони не прив’язувалися сильно до імен, а розуміли, що в будь-який час можуть увімкнути «Українське радіо» й почують там у прямому ефірі дуже цікаву корисну інформацію на ту чи іншу тему. Заплануємо виїзні студії на якісь топові економічні, суспільно-політичні та мистецькі події.

Для себе ще ставлю завдання реалізувати разом із колегами — генродюсерами напрямів — цікаві телерадіопроекти, практика першого сезону показує, що спільними зусиллями можна зробити шедеври.

Фото: Світлана Григоренко

comments powered by Disqus