osvita.mediasapiens.ua

«Перший на селі». Позитив, якого так бракує українцям

Іще 27 березня «UA: Перший» розпочав новий проект під назвою «Перший на селі». Назву можна трактувати і як сільські мандрівки «UA: Першого», і як перифраз відомої приказки про першого парубка на селі. І те, й інше цілком відповідає змістові програми про українське село. Тим часом Андрій Юхименко, Олег Гавриш та Андрій Леденьов, обираючи адреси для своїх відряджень, фокусуються на селах, де живуть люди, які з нуля зуміли побудувати більш-менш успішний (для українських умов) фермерський бізнес. Хоча це здається лише на перший погляд, адже, судячи з проекту, Україна таки країна контрастів, навіть у межах одного окремо взятого села. Але про це — трохи далі.

Головне завдання програми — показати, як багато в житті села важать місцеві підприємці. Які й податки сплачують до місцевих бюджетів, і робочі місця створюють, і сільську інфраструктуру впорядковують. Ну й навпаки, як гибіють села, де геть відсутня приватна ініціатива.

Як на мене, «Перший на селі» — це просто-таки бальзам на душу всіх, у кого вже болять вуха від жахалок на кшталт «уряд убиває фермерів!» чи загальнішого і всеохопного лементу «село вигибає!» у виконанні політиків — любителів корів і чорнозему. Як уже доводилося писати не раз, українське село вигибає вже років зо двісті, але чомусь остаточно ніяк не згине.

У прем'єрному випуску показали, як живе село Липівка, розташоване за 50 кілометрів від Києва. Це така собі модель українського агробізнесу взагалі — з усіма його тіньовими оборудками, коли паї обробляються неофіційно, через що сільська скарбниця не отримує коштів за їхню оренду, ностальгією за колгоспами деяких місцевих мешканців і водночас жадобою до швидких грошей інших, коли паї продавали, аби купити машину чи збудувати будинок, а далі хоч трава не рости...

І, як той промінчик у суцільній темряві захланності місцевих, — єдиний на все село фермер, який вирощує печериці. Чому ніхто з односельців не наслідував прикладу колишнього головного інженера колишнього колгоспу-мільйонера «Прогрес», розпочавши власну справу? Директорка місцевої школи Тетяна Прокопенко на запитання журналіста відповідає, що для цього потрібен хист і гроші, а не в кожного вони є.

Стривайте, але ж ті, хто попродав свої паї за «золотими» цінами (це ж бо Київщина! — Авт.), навіть не задумалися над тим, щоб укласти ці гроші у власний бізнес. Отже, в цьому селі, де є вся необхідна інфраструктура, включно з газо-та водогоном, точніше, мабуть, у його мешканців, бракує підприємницької жилки? Хоча, судячи з того, як активно липівці вивозять на продаж пісок, який залишився від невдалого проекту з побудови котеджного містечка, не платячи при цьому жодних податків, мешканці села поблизу столиці чудово розуміють, як заробити, оминувши закон.

Із того, що розповідає про свій печеричний бізнес Микола Лелет, власник ТОВ «Українські печериці», зрозуміло, що справа далася йому нелегко. Нині вона приносить непоганий прибуток, а масштаби виробництва вражають, але мешканці Липівки навіть на роботу сюди не квапляться влаштовуватися.

Проте, як уже було сказано, «Перший на селі» демонструє в своїх сюжетах суцільні контрасти, і в наступних програмах глядачеві показують дуже успішні села, де підприємці чудово взаємодіють із місцевими громадами. Або ж, навпаки, такі, що справді «вигибають», бо розташовані в глушині. Приміром, якось журналіст Андрій Леденьов заїхав на Чернігівщину, на територію Малинівської сільради, в чиєму підпорядкуванні шість сіл. Картина, що відкрилася йому, буквально ілюструє тезу про занедбані українські села — розвалена будівля цегельного заводу, діряві паркани, хати-пустки, одна школа на шість сіл. Тут відсутнє водопостачання й майже немає вуличного освітлення. В цих селах із милозвучними назвами Малинівка, Маньки, Коромки, Голубівка, Довгуни і Пищики живе лише 440 людей. Бюджет Малинівської сільради всього 400 тисяч, і як подолати безнадію, каже Андрій Леденьов, тут не знають. Щоправда, слова голови Малинівської сільради Ніни Голобурди, яка говорить про плани сільради зробити туристичну зону навколо розкішних озер у селі Коромки, трохи суперечать атмосфері безнадії й занепаду, так яскраво змальованої журналістом. Цього року сільрада, каже Ніна Голобурда, подала до обладміністрації розрахунки, щоб обладнати біля цих мальовничих озер екологічну стежку з альтанками, оглядовим майданчиком, місцями для вогнищ та рибальським місточком.

Автор сюжету каже, що буквально поряд — місто Любеч, «колишній центр козацтва, а нині історико-культурний центр цієї місцевості. Мешканці цих сіл могли б жити набагато краще, якби об'єдналися з Любечем, створивши спільну туристичну зону». Аж ніяк не бажаючи суперечити журналістові щодо можливих туристичних перспектив Малинівської громади, хотілося б зауважити: Любеч — це велике давньоруське місто, перша писемна згадка про яке датується 882 роком. Тобто його історична роль (один лише Любецький князівський з'їзд 1097 року чого вартий) була великою задовго до появи козацтва в Україні. Але цей дрібний прокол, завдовжки з кілька століть, нехай нехай буде просто уроком для журналіста. Зрештою, його завданням було не розібратися в стародавній історії Чернігівщини, а показати, як її нинішні мешканці регіону можуть налагодити своє економічне життя, експлуатуючи туристську цікавість до місцевої історії. Але про перспективи туристичної зони цих сіл, спільної з одним із центрів Київської Русі, чомусь говорить такий собі Петро Підгорний, титрований як «мешканець Любеча». Він каже на камеру, що впродовж найближчих місяців нічого не буде робитися, але «напротязі двох-трьох років ця зацікавленість переросте в якісь практичні дії». Чому автор не взяв коментар на цю важливу тему бодай у мера Любеча, не зрозуміло.

Експерти ж програми «Перший на селі», завдання яких — аналізувати кожну конкретну ситуацію й допомогати людям порадами, як змінити життя в їхніх селах на краще, в цій ситуації, на жаль, обмежилися загальниками. Приміром, Олексій Мушак, член комітету Верховної Ради з питань аграрної політики, щодо шести сіл Малинівської сільради Ріпкинського району Чернігівської області просто погодився з припущеннями журналіста Андрія Леденьова. Мовляв, якщо тут організувати туристичну зону, то це підніме місцеву економіку, бо туристи купуватимуть виключно місцеві продукти. Що стимулюватиме малий бізнес серед селян. Ну й сади можна розвивати, якби було бажання, адже для цього, за словами ведучого, журналіста Андрія Леденьова, сільська рада має аж 42 гектари землі, яку не використовують уже 20 років. Бо, за словами голови Малинівської сільради, тут немає ринку збуту. Але той-таки Олексій Мушак вважає, що головне для садів — наявність води для поливу, якої тут вистачає, та ініціатива місцевого населення, яке мусить захотіти працювати. Адже базові умови для цього є. Не треба боятися заробляти й платити податки, вважає народний депутат. Йому вторить Мар'ян Заблоцький, голова Українського товариства економічних свобод, теж постійний експерт програми. Мовляв, його дивує, чому на шість сіл збирається так мало податків.

Такі поради щодо розбудови туристичної інфраструктури в конкретному регіоні, озвучені в ефірі, викликають багато запитань до їхніх авторів, адже свідчать про певну, м'яко кажучи, некомпетентність експертів.

Проте подібні сюжети про село, що «вигибає», разом із коментарями щодо його відродження, в програмі компенсують розповіддю про успішних фермерів, які розводять породистих елітних корів, виготовляючи з їхнього молока унікальні екологічно чисті продукти, як-от сир чи питні йогурти. Або ж розводять рибу в ставках, організувавши мережу риболовлі для різних рівнів рибалок. Чи то облаштувавши ягідне органічне господарство, де полуниця й лохина ростуть практично цілий рік. Або ж, так само зробивши ставку на органіку, облаштувавши безвідходне виробництво томатів. Чи організувавши виробництво органічної курятини або ж зробивши ставку на вирощування солодового ячменю... Таких успішних проектів, про які встиг розповісти «Перший на селі» за кілька місяців, сила-силенна. Що не може не тішити.

Цікаво, що серед успішних підприємців, із якими спілкувалися журналісти «Першого на селі», чимало так званих дауншифтерів, тобто людей, які свідомо змінили статус, переїхавши з міста до села, аби реалізувати себе саме посеред розкішної природи. Найбільше вашу авторку вразив колишній народний депутат України Геннадій Руденко, який, заробивши грошей на газовому ринку, на початку 2000-х покинув столичне життя. Натомість купив акції колишнього «Київрибгоспу» і створив фішпарк «Забір'я», тобто рибне господарство, що складається з дев'ятьох ставків, та ресторану, де подають рибні страви зі свіжої, щойно виловленої в місцевих ставках риби. Але цим пан Руденко не обмежився, зрозумівши, що до екологічної риби потрібно подавати не менш екологічні овочі. Господарі виділили для екологічного овочівництва вісім гектарів землі. Тут вирощують стародавні місцеві сорти помідорів, кожен із яких має власне ім'я. І все це, тобто органічні продукти, має свій попит серед шанувальників здорової їжі. Навіть попри високі ціни на подібну продукцію.

Цей проект «UA: Першого» можна назвати своєрідною енциклопедією щодо регіональних особливостей ведення малого та середнього бізнесу в українських селах. Географія його вражає — від півночі на південь, від заходу на схід, і скрізь селянам є що показати й чим пишатися. Що не може не надихати. Бо це той самий позитив, якого так бракує українцям.

Фото: «UA:Перший» 

comments powered by Disqus