osvita.mediasapiens.ua

Конкуренція ідей тільки починається

Отже, ми розпочали боротьбу за створення Суспільного мовлення. Можна ж я скажу «ми»? Це спільна робота величезної кількості людей. Найперше — команди, яка здобула право гальванізувати НСТУ. Але й усіх тих, хто брав активну участь у процесі обрання нової команди: і Наглядової ради, й небайдужих представників медійного цеху (в існування якого я справді вірю).

Під час дебатів кандидатів на посаду керівника Суспільного мовлення Наталя Соколенко дивувалася, чому дискусія навколо нової концепції була такою «спокійною». Вже через кілька днів ми побачили, що спокій був ілюзорним. Обговорення вийшло вкрай емоційним, до нього була привернута максимальна увага. І я переконаний, що «нам» необхідно продовжувати в такому ж тоні. Не можна залишити команду, яка перемогла, саму — допомога, увага, зрештою, контроль потрібні як ніколи.

Як потрібно й озирнутися на уроки конкурсу. Цей безперечно емоційний процес проявив важливі тенденції. Тенденції добре видно саме у кризових ситуаціях. Мої спостереження суб’єктивні, очевидно, але видається важливим їх таки обговорити або хоч би зафіксувати. Спокійно і фахово, бо поки що я з членами Наглядової ради обговорював лише фрази, підслухані ними під дверима пабу. Є речі більш системні, які заслуговують на увагу.

Переконаний, що уроки негативних тенденцій допоможуть нам усім працювати краще та ефективніше. Використання позитивних допоможе отримати те, чого всі ми очікуємо від Суспільного мовлення.

До речі, чого ми очікуємо?

Фіксація на діях

Обговорення майбутнього Суспільного не так часто торкалося результату, який ми маємо отримати. Погодьтеся — команда, призначення, навіть 0,2 % від державного бюджету — це не результат. Це механізм його досягнення. Тенденція до розмивання очікуваного результату (не плутати з досягненнями) була очевидною ще на етапі оголошення конкурсу на керівника НСТУ. Адже в оголошенні не було прописано чітких очікувань. Тому, до речі, концепції так відрізнялися за стилем та баченням.

Це потім нам скажуть, що «рада шукала керівника-господарника», хоч для такого підходу потрібно якраз максимальне технічне завдання. Подивіться для прикладу будь-яке оголошення на конкурс ЄС чи USAID — це повноцінний аналітичний документ.

Я переконаний, що документ, який фіксує результат (не плутати з досягненнями) потрібен для спільного бачення: що ми маємо отримати? Просто хороший канал телебачення та радіо? Чи інструмент, який дозволить змінити підходи і протиставити якісний рейтинговий продукт тим проблемам медіа, які тепер руйнують публічну дискусію? Хто, як не суспільне, має використати бюджетні гроші для того, щоб показати: медіа не обов'язково повинні бути поверховими, малокомпетентними, заангажованими та нездатними сприймати критику? Чи довести, що компетентна журналістика, яка відповідає етичним правилам, може бути рейтинговою, а не «бутіковою» забавкою для інтелектуалів?

Відповідь, здається, на поверхні, але чи вона прописана? І чи є це частиною завдання нової команди? Чи знаємо ми, як потім оцінювати досягнення? Вони наближають до результату?

Політизація

Я не про вплив політиків на процес обрання керівництва — це й справді обурлива річ (як публічна, так і підкилимна, не менш огидна). Мене найбільше вразила політизація процесу деякими громадськими активістами, які наприкінці збилися на фальцет у форматі «голосуй або програєш».

Результат — фокус на персоналіях та намагання «відкинути» інших замість того, щоб використати їхні ідеї та підходи. Мені, власне, це суб'єктивно неприємно, оскільки мене напів-публічно звинуватили в роботі «троянським конем конкурсу». Виявилося, що участь в оголошеному конкурсі — це сприяння його розвалу на угоду політичним силам. При підході «голосуй або програєш» це природньо.

Але, на моє переконання, така політизація ослабила всіх, включно із командою-переможцем. Далі хіба війна з політиками, пошук «особистих ворогів» та «суди з урядом». Сподіваюся, новий менеджмент зможе втримати стиль і тон і будувати, а не воювати. Воювати порівняно легко — втрати спишуться на «війну». Натомість будуючи, можна переламати третю загальномедійну тенденцію.

Невміння використовувати конкуренцію

Грати у гру з нульовою сумою — давня традиція в Україні. Нею послуговуються навіть ті, хто на лекціях і тренінгах палко відстоює інше. Але то на лекціях. А при реальному плануванні замість синергії є звичка обмежувати критику «своїх», є несприйняття іншої думки, є віра в непогрішність власної. Це, мабуть, тягнеться з часів Януковича — тоді справді все здавалося просто. Ти або «свій», або «за них». Тепер час трохи інакший, і якраз Суспільне, напевно, мало би бути майданчиком для розвитку нових ідей та бачень.

Наприклад, чи можна критикувати програми розслідувань? Вони виконують неймовірно важливу функцію для очищення влади та публічної критики. Але часто у критиці настільки нестримні, що боляче дивитися. Власне, якщо не працюють комісії та ради з етики — можливо, функцію контролю здійснить редакційна рада? Чи формальні структури будуть спокійно спостерігати, як медійні зірки чубляться в соцмережах на втіху політичним штабам, яким тільки того і треба.

Ще один ресурс — конкуренція серед виробників. Це особливо важливо — виробництво програм зовнішніми командами дозволяє вбити кількох зайців. Розвивати незалежні, молоді групи фахівців. Показати працівникам НСТУ, як можна «інакше» за ті ж гроші. Створити поле для експериментів.

Зрештою, це дозволяє краще плануватися в умовах «недофінансування». Є гроші — замовляємо. Немає грошей — показуємо Міністерству фінансів, що саме вони обрізають із бюджету, публічно відстоюючи продукт і результат (див. вище).

Публічність

А це — беззаперечний позитив, і його здобутки можна й потрібно використовувати. Вперше в Україні конкурс був справді публічним. Так, підкилимні ігри намагалися його змінити, але обговорення та обіцянки змушували всіх учасників поводитися гідно. Наглядову раду — пояснювати свою точку зору. Кандидатів — брати на себе обіцянки, покращувати підходи «на марші», аргументувати. Команди кандидатів — випрацьовувати рішення та відповіді на непрості запитання.

Я переконаний, що така ж публічність дозволить принципово змінити не лише обрання менеджменту, а й саму роботу НСТУ. Не йдеться про те, щоби контролювати кожен крок, команда повинна мати свободу дій та відчувати підтримку. Ідеться про чітке означення результату, зрозумілого всім.

Це дасть Наглядовій раді можливість фахово й відкрито визначити очікування й уникнути суперечок при оцінюванні досягнень. Усі ми матимемо чіткі формулювання вимог, які можна виміряти, й підходів, які не вимірюються KPI (Key Performance Indicators – Ключові показники ефективності – Ред.)

Це допоможе менеджменту, який матиме зрозумілу систему координат. Це допоможе уряду й депутатам, яким стане важче опонувати виділенню коштів із бюджету. Це дозволить незалежним виробникам і командам побачити місце, куди можна приносити власні ідеї. Наша команда свої пропозиції вже готує, але було б непогано знати стратегію. Це дозволить також щороку звірятися: чи йдемо ми до результату? Чи достатньо кожен на своєму місці зробив, щоб допомогти цьому результату? І чи сприяє робота покращенню медійного середовища, яке цього так розпачливо потребує.

comments powered by Disqus