У травні 2015 року в громадській організації «Громадське телебачення» було обрано наглядову раду й нову програмну раду, а головою ГО замість Романа Скрипіна стала Наталя Гуменюк. У грудні 2015 року наглядова рада «Громадського» обрала головою ради Євгенію Закревську, адвокатку родин Небесної сотні. 11 січня 2016 року було обрано виконавчу директорку організації, нею стала Катерина Горчинська.

19 січня 2016 року наглядова рада ГО «Громадське телебачення» заявила, що станом на 15 січня один із членів громадської організації Роман Скрипін не виконав вимог, висунутих йому наглядовою радою й загальними зборами ГО «Громадське телебачення». Зокрема, він не передав прав на доменне ім’я hromadske.tv ГО «Громадське телебачення» та не надав звіту про обіг коштів на рахунку PayPal за період із 30 жовтня 2013 року, на який надходили благодійні внески для ГО «Громадське телебачення», та, власне, не передав ГО зазначених коштів.

Наталя Гуменюк в інтерв’ю «Детектору медіа» повідомила, що позитивного результату в цій справі поки що немає, з боку Романа є лише наміри про дію. «Але результатом для нас однозначно буде не намір про дію, а сама дія», — каже Наталя. Вона впевнена, що ГО, яка декларує прозорість і чесність, не може приховувати факту внутрішнього конфлікту від громадськості. А для інших ГО її досвід має стати певним уроком. Водночас вона не применшує значення Романа для існування «Громадського»: «Треба віддати належне: Роман керував організацією в складний час — два роки від моменту створення».

На 2016 рік в ГО «Громадське телебачення» великі плани, організація не тільки оновлюється структурно, але й збирається отримати ліцензії на мовлення на супутнику і в кабельних мережах. Крім того, оновити студію та сайт. Але, за словами Наталі, головне завдання на наступний рік — робити, можливо, менше, але краще. «Головна умова — це якість», — зазначає вона. А це здійснити непросто, зважаючи на те, що в «Громадського телебачення» є три різні аудиторії — прямого ефіру, соцмереж і сайту. «Вони дуже різні, й дуже складно працювати з ними одночасно. Наше ключове завдання — поєднати прямий ефір із сайтом, щоби ніщо з них не було вторинним. Також наше завдання — знайти найоптимальніший формат для аудиторії, яка сидить перед комп’ютером та не хоче десять годин дивитися стрім. Не менш важливо й бути цікавими аудиторії, яка дивиться телевізор», — зауважує вона. А ще Наталя хоче, щоби «Громадське» стало на заваді популізму в ефірі українських телеканалів, який катастрофічно набирає обертів.

Наталя постійно наголошує, що «Громадське телебачення» — не просто телебачення, а мультимедіа, його аудиторія нині не вимірюється самим лише прямим ефіром. Що до співпраці з майбутнім суспільним мовником, то, за її словами, «Громадське телебачення» має чітку дорожню карту інтеграції в суспільне.

Про це, а також про амбіції «Громадського International» стати проектом, що розповідає світові про Східну Європу й пострадянський простір, читайте в нашому інтерв’ю.

— Наталю, чи є позитивний результат у конфлікті з Романом Скрипіним? Чи вдалося запобігти нецільовому використанню ресурсів ГО «Громадське телебачення», пожертвуваних глядачами?

— Ми дуже раді, що в нас є такий незалежний інструмент, як наглядова рада «Громадського телебачення» й ми нарешті вирішуємо це питання. Зрозуміло, що за день ця проблема не вирішиться, але це тягнеться дуже довго. Досі всі вимоги-прохання справді були непублічними. Можливо, публічний процес усе пришвидшить. Ми спілкуємося з Романом, але результатом для нас однозначно буде не намір про дію, а сама дія. Роман давно декларує наміри, ми їх позитивно сприймаємо. Але коли він надасть виписки з рахунків, тоді я зможу компетентно говорити, що просування є. Поки що кошти не перераховані, триває переговорний процес.

Ми звернулися до українських банків. Банкіри нам підтвердили, що зробити транзакцію на українські рахунки можна: ми, по-перше, хочемо заплатити всі податки, а по-друге — і це дуже добре — «Європейський фонд за демократію» погодився бути посередником у цій транзакції, бо в «Громадського телебачення» немає закордонних рахунків. Ми пропонуємо Роману надати дані для складання певних договорів, чекаємо їх від нього. Триває процес, ми максимально, наскільки можемо, пришвидшуємо його. Для нас важливо, що долучилися міжнародні партнери і все відбувається відповідно до українського законодавства.

— Роман через соцмережі просив вас надати йому рахунки, на які може перерахувати кошти…

— Роман їх знає, оскільки він як колишній голова організації відкривав офіційні рахунки «Громадського телебачення». Ми просто підтвердили в юристів із банку, як це можна зробити, і формально їх йому надіслали. Решту кроків ми пропонуємо зробити йому: він має надати дані, потрібні для складання угод із європейськими партнерами.

— Наглядова рада висунула й письмово скерувала Роману Скрипіну кілька вимог. Які з них він виконав? Зокрема, чи передав він права на доменне ім’я hromadske.tvГО «Громадське телебачення»?

— Роман пропонував здати доменне ім’я в оренду. Я з ним спілкуюся, листуюся, він поки що конкретної суми за цей домен не називав.

— А ви готові заплатити?

— Ми розглядаємо всі варіанти. Якщо гроші PayPal — це гроші наших благодійників, то тут ми дуже принципові, їх треба повернути, а домен — це питання безпеки організації. Для нас важливо, щоби це була не оренда, бо ми не можемо вкладати ще більше в доменне ім’я, яке не належить організації. І нам важливо, щоби hromadske.tv потім не було використано в спосіб, який не відповідає цінностям організації. Це теж безпека організації. Наразі Роман конкретної пропозиції не озвучував.

— Чи надав Роман звіт про надходження та використання коштів на рахунку PayPal та на YouTube за період із кінця жовтня 2013 року, на який надходили благодійні внески для ГО «Громадське телебачення»? Чи передав він ГО ці кошти? Уточни, про які суми йдеться, я читала, що це 150 тис. євро і $38 тис.

— Звіту про надходження коштів немає. Щоби щось зробити, спочатку треба знати кількість коштів. В угоді, яка має бути підписана, повинна бути заявлена сума. Це також важливо для європейських партнерів. Ми можемо говорити про приблизні суми й коректно просимо людину, яка має доступ, надати відомості. Бо всі решта заяв не мають підтвердження. Ми знаємо, що зафіксовано бухгалтерією, і стосовно YouTubeце справді трохи більше $38 тис. Я можу озвучити тільки цю суму.

— Деякі журналісти з «Громадського телебачення» писали у Фейсбуку, що Роман Скрипін нарешті з ними заговорив. Чи не відмовився він від ідеї запустити «Громадське Київ» і «Громадське телебачення Херсон»?

— Чесно й відверто — не знаю. Він мені про це не казав. Наскільки я знаю, до «Громадського телебачення Херсона» Роман відношення не має. «Громадське» зробило цю заяву, щоби просто пояснити глядачам, що ця організація не має до нас стосунку.

— У своїй заяві ви обіцяли, що у випадку невиконання членом ГО «Громадське телебачення» Романом Скрипіним вимог керівних органів цієї громадської організації буде задіяно правоохоронні органи як в Україні, так і в юрисдикціях країн, де зареєстровано рахунки. Ви оговорювали термін, до якого він має виконати ваші вимоги?

— Термін, озвучений Загальними зборами «Громадського» — тобто за рішенням членів організації — сплив ще 15 січня. Мені здається, що Роман зацікавлений зробити це якомога швидше. Інших термінів ми не називали: якщо вже був один і його вичерпано, то немає сенсу окреслювати інший. Я запитувала Романа, скільки на це потрібно часу: день, два, три. Відповіді поки що немає. Ми готуємо угоду про передачу коштів. Дамо йому якийсь час. Я би тут не гралася з датою, бо є якийсь здоровий глузд, і ми щодня працюємо з юристами над договором. Якщо побачимо затягування, то реагуватимемо.

Я не скажу, що затягування немає. Але ми робимо послідовні дії, щоб закрити всі питання в рамках законодавства і здорового глузду. Ще раз підкреслю, щоби було зрозуміло: це питання було озвучено тому, що організація трансформується й ми справді виконуємо «домашню роботу» за післямайданний рік, коли було не до цього. Це останні активи «Громадського телебачення», з якими було щось незрозуміле. І ми все довели до ладу: всюди ввели практику подвійного контролю, подвійного аудиту, подвійного підпису – Голови ГО й головного бухгалтера. СЕО  (Катерина Горчинська – С.О.) починає працювати з 1 лютого. Тобто головне, щоб не було одноосібного ухвалення трансакцій,  щоб жодна витрата не проходила без відома двох, а не однієї людини.  Звісно, ми, завершуючи процес реформування, мали вирішити й це останнє питання, щоби не було до нас причіпки, що ми чогось не контролюємо. В нас немає на меті зробити щось проти Романа: була б інша людина, ми вчинили би так само.

— Також ви оголосили, що найближчими тижнями завершите формування органів правління ГО «Громадське телебачення» з незалежним від виконавчого директора фінансовим директором. Чи це вже зроблено? Хто став фінансовим директором ГО?

— Найголовніше і найпринциповіше згідно зі статутом: виконавчого директора має бути обрано за конкурсом. Ним стала Катерина Горчинська. Є голова організації, є програмна рада у складі п’яти осіб: Андрій Баштовий, Андрій Сайчук, Ганна Цигима, Олександр Назаров і я. І є наглядова рада з восьми людей. Це головні управлінські органи відповідно до нашого статуту. Редакційну раду ми зараз формуємо, бо повинні її мати як медіа, що претендує на отримання ліцензії. Вся інша структура — це компетенція виконавчого директора, який сам вирішить, чи має бути генпродюсер, директор із розвитку тощо. Фінансовий директор підпорядковуватиметься виконавчому.

— А хто зараз головний редактор?

— Зараз, користуючись можливістю, оголошую ще раз: у нас є вакансія головного редактора, якого ми дуже активно шукаємо. Деякий час ми функціонуємо без головного редактора, частково цю функцію виконую я. Але ми шукаємо медійника-інформаційника.

— Хто має провести зовнішній незалежний управлінський та фінансовий аудит ГО «Громадське телебачення», про який ви також зазначали в заяві? Коли?

— Насправді ми аудит проходимо щороку. Минулого року ми пройшли аудит бездоганно. Цього року він теж запланований, ми оголосили тендер.

— Чи не можна було залагодити цей конфлікт, не виносячи його в публічну площину? Дехто з журналістів казав, що ця ситуація відіб'ється на всіх ГО, які отримують гранти. З іншого боку, Андрій Куликов вважає, що якби ви це приховали, було б іще гірше.

— По-перше, це рішення наглядової ради. А чому ми маємо мовчати? Ми декларуємо, що є прозорою організацією. Якщо ми не можемо контролювати частину своїх коштів — ми про це говоримо. Як ми можемо продовжувати збирати кошти на рахунок, якого не контролюємо? Я думаю, що також важливо попередити наших благодійників, так само як і людей, які потенційно можуть давати кошти іншим організаціям, щоби вони сто разів пересвідчилися, чи все чесно. Й тому ми насправді готові говорити про все. Це корпоративним медіа, певно, треба щось приховувати. Також після того, як у соціальних мережах з’явилося повідомлення, що невідомий для нас проект під брендом «Громадського» планує використати кошти, зібрані іноземними українцями, тимчасом як ми не маємо доступу саме до такого роду внесків, ми просто повідомили потенційну аудиторію про ймовірність нецільового використання коштів і потенційні ризики.

Нам дуже важливо, щоби це стало уроком для всіх. Є правила. Громадянське суспільство, волонтери й усі організації типу нашої завжди будуються на довірі. Це добре, але в цьому є небезпека. Ми завжди хочемо вірити одне одному. Але все одно в ГО є статут і наглядова рада. За великим рахунком, навіщо всі ці інструменти, якщо всі одне одному вірять? Але це і є побудова інституції, сильної організації. Ми пишемо протоколи своїх засідань — на перший погляд це зайва бюрократія. Але з часом ми зрозуміли, що так, інколи це бюрократія, але всі ці інституційні речі вкрай важливі для організації: зафіксоване розведення позицій голови організації й виконавчого директора, зафіксована тендерна політика, антикорупційна політика. І тому, мені здається, цей випадок на «Громадському телебаченні» має бути повчальним: залишаєш одну шпаринку, й ніколи не знаєш, що через це станеться.

Я за цей час спілкувалася з дуже багатьма управлінцями, діячами, які висловлювали всіляку підтримку й казали, що і в них теж були подібні ситуації. Тому це є питання інституційної побудови.

«Громадське телебачення» будує прозору структуру: аудитори проводять аудит, ми звітуємо, дивимося за кожною копійкою, платимо, як треба, але є одна неврегульована річ — закордонні кошти. В Україні дуже незручна банківська система. Ми дуже хочемо, щоби PayPal до кінця року відкрили в нас, і коли він буде в Україні, тоді ми його теж заведемо.

— Чому взагалі було переобрано Романа Скрипіна у травні 2015 року?

— У нас щороку відбувається переобрання голови організації. Його обирають на загальних зборах, тому це питання не до мене.

— А ви могли його залишити ще на один термін? Чи треба було змінити обов’язково?

— Ні, зміна не обов’язкова. Тут мені складно говорити, бо я зацікавлена людина як обрана голова. Чому я взялася за це? Я вважала, що організації справді потрібні інституційні зміни, їх треба рухати, «Громадське» на якийсь час зупинилися в цьому процесі, треба було пришвидшитися. В нас були різні ситуації з різними підрозділами, і я, сподіваюся, могла бути тією фігурою, яка мала все об’єднати, залагодити якісь процеси, а головне — рухати інституційно.

— А Роман не погоджувався це робити?

— Погоджуватися / не погоджуватися й робити / не робити — це різні речі. Треба віддати належне: Роман керував організацією в складний час — протягом двох років від моменту створення. Коли я брала на себе всю цю ношу, насправді складну, то прекрасно розуміла, що в мене є термін рік. Я дуже багато зрозуміла про організацію, коли обійняла цю посаду. Мені здається, що багатьом людям в організації корисно буде отримати такий досвід, і зміна керівництва для громадської організації точно має бути корисною. Чим більше людей проходять через це, тим більше ми отримуємо сильних управлінців, які відповідально ставляться до організації. Бо одна справа, коли ти просто працівник або один із членів ГО, а інша — коли ти розумієш, наскільки це складний механізм, і тоді трохи відповідальніше ставишся до вимог і процесу загалом.

— Раніше в інтерв’ю нашому виданню Роман Скрипін сказав, що «Громадське телебачення» не є класичним телебаченням, бо не має класичної студії, не має суто журналістів чи суто ведучих — всі виконують багато функцій. Яка зараз структура на «Громадському»? Скільки членів ГО? Скільки з них працюють на «Громадському телебаченні»?

— У нас 25 членів громадської організації, трохи більше половини з них працюють у нас. Ще близько сотні — фрілансери. Наприклад, у нас є програма «Громадське російською», яку ведуть Павло Казарін, Катя Сергацкова та Олексій Тарасов — вони теж наші люди. Або в програмі «Шоувасшоу» зараз є троє людей, ми їх усіх вважаємо своїми.

В нас є три аудиторії: соцмережі, сайт і власний ефір. Багато хто каже, що 100 співробітників — це дуже багато. Я авжди намагаюся пояснити, що в ньюзрумі центрального телеканалу, який робить новини, зазвичай налічується 200–300 людей, приміром, на каналі «112 Україна» їх 350, на російському каналі «Дождь» після скорочень — 250 людей.

— То скільки осіб працює на «Громадському телебаченні»? Скільки з них журналістів?

— Близько 120 взагалі з усіма фрілансерами. Журналістів десь дві третини.

— А суто технічних працівників?

— Суто технічних дуже мало. Є звукорежисери, системні адміністратори, технічний директор, фінансовий директор, бухгалтер, головний бухгалтер, фандрайзер. Але ведучі є і репортерами, й можуть інколи самі знімати, а відеограф фактично є оператором, але може й сам репортаж зняти. І редактор в одній програмі може бути редактором, а в іншій репортером. Я сама теж, коли потрібно, знімаю, пишу в Twitter, на сайті, сідаю в кадр.

— Скільки у вас філій? У яких містах? Це все окремі ГО?

— Всі філії працюють у рамках проекту «Громадське Network». Це окремі громадські організації. Першим відкрилося «Громадське Черкаси». З’явилися люди, які сказали: «Ми хочемо це робити». І нам здалося, що це просто ідеальний варіант, бо вони роблять те, що хочуть, ми їм не вказуємо.

Формально в нас є угоди, підписані з сімома ГО. З деякими ми тільки починаємо співпрацю. Є ще близько 15–17 осередків, які називають себе «Громадським», але в різних іпостасях. Деякі сильні, деякі відверто слабкі, є якісь ризики. Ми зараз будемо дивитися, як далі працювати з цією моделлю.

— Чи має нині «Громадське телебачення» більш-менш стале фінансування? Від кого і загалом скільки надійшло 2015 року?

— «Громадське телебачення» має постійне фінансування, і ми розраховуємо, що наступні два роки будемо нормально існувати. Я не кажу, що в нас усе добре, але ми виконали всі вимоги, потрібні для того, щоби продовжити фінансування від наших донорів. Але додам, що ці вимоги, як ми зараз бачимо, важливі саме для організації. Зміна статуту, створення наглядової ради, робота над стратегією — це часом цінніше, аніж гроші на зарплати.

— Це різні грантодавці?

— Так, це кошти від різних грантодавців.

— Чи пропонували кошти якісь інвестори з України? Хто? Скільки?

— Ні. Ми завжди говоримо нашим донорам, що не хочемо бути залежним проектом. Ми склали стратегію розвитку на рік, три і п’ять (яка теж прив’язана до маркетингового та бізнес-плану), розраховуємо бути більшою організацію, яка далі переважно фінансується коштом донорів. Але коли говоримо про третій рік, то виділяємо частку того, що має фінансуватися через якусь модель: збору коштів, етичного спонсорства тощо. Тобто має бути диверсифікація. Я маю сказати, що в світі все одно такі мовники ніколи не заробляють на рекламі. Знаючи наш рекламний ринок, ми думаємо про різні способи — в тому числі й нестандартні — того, як залишатися незалежними.

— Донори дають вам гранти на проекти чи на те, щоби ви були незалежним ЗМІ?

— Вони дають кошти на нашу громадську організацію, в статутній діяльності якої прописано все, що може робити редакція. Крім того, ми дуже щасливі, що одним із наших ключових донорів є компанія Omidyar із Кремнієвої долини, яку створив засновник e-Bay. Її інвесторська філософія така, що вони нас викохують компанію, в яку можна буде вкладати для того, щоби ми розвивалися.

— Де зараз мовить «Громадське телебачення»: в кабелі, на супутнику, в ефірі?

— То була не наша ініціатива — мовити на азербайджанському супутнику. І зараз ми на ньому не мовимо. Наразі в нас є мовлення на всіх цифрових платформах типу Divan.tv, Smart HD. У кабель ми поки не ввійшли. Якщо якісь оператори підхоплюють наш сигнал (а ми знаємо, що це відбувається в регіонах), то ми віддаємо свій продукт безкоштовно.

Найближчим часом ми будемо подаватися в Нацраду з питань телебачення і радіомовлення на конкурс на отримання ліцензії на кабель і супутник. Раніше нас зупиняла виключно відсутність фінансування. Ми його отримали від Європейського фонду за демократію на те, щоби заплатити за супутник і кабельне мовлення на два роки. Наразі питання в тому, чи Національна рада видасть нам ліцензію. Ми узгоджували з юристами, що ще нам потрібно зробити. Я сподіваюся, що це питання місяця.

Ми провели партнерські перемовини з супутниковими компаніями, кабельними операторами. В принципі, в нас усе розкладено, де і в якому місці, дуже детально прорахований бюджет. Нам залишається сподіватися, що Національна рада визнає «Громадське телебачення» мовником, який виробляє достатньо українського продукту, власного контенту, працює за стандартами, і тому може отримати ліцензію. Я не знаю, що мало би цьому завадити, бо юридичної зачіпки, яка могла би стати перепоною, немає. Тому я так впевнено про це кажу.

— Яка твоя позиція щодо 99 %-ї знижки на ліцензійний збір для ГО? Чи це була позиція Романа Скрипіна, чи вона залишається й позицією вашої ГО?

— Ми закликали до цього, ба більше: Держкомтелерадіо й медійна спільнота нас підтримали. Це було би справедливо. Але процес забюрократизувався. Якщо чесно, то прикро, що кошти європейського донора йтимуть на те, на що могли би й не йти. Можливо, краще, щоб вони пішли на виробництво продукту для української аудиторії.

— Але тут є небезпека, що олігархи заснують громадські організації і скажуть: «Давайте і нам знижку на ліцензію!»

— Це вже питання до того, хто видаватиме ліцензію: чи розбереться він у тому, яка з цих ГО справді є громадською, а яка — кишенькова. Ми реальна громадська реалізація. Чому ми маємо потерпати, використовувати гроші європейських платників податків, бо хтось може використати хорошу ідею в своїх інтересах?

— Тобто цей шлях поки що закритий, і ви пішли іншим?

— Так. Ми все одно подаємося на отримання ліцензії.

— Яка ваша програмна політика? Розкажи про сітку мовлення.

— Як я вже казала, ми зафіксували свою стратегію мовлення на наступний рік, три і п’ять. Маємо залишатися актуальними, працюємо для кількох різних аудиторій (це дуже складно). Наша позиція на наступний рік — робити, можливо, менше, але краще. Головна умова — якість. Тобто наші репортажі, новини в ефірі, новини на сайті мають бути золотим стандартом якості. Люди мають приходити на сайт і читати новини вчасно, розуміти, що вони перевірені, заголовки відповідають дійсності, репортажі є актуальними.

Ми переформатовуємося. Ми розуміємо, що VOD (video on demand) сьогодні є актуальнішим і наша аудиторія не може сидіти по десять годин в інтернеті, бо природа подій змінилася. Ми прекрасно розуміємо, що не можна постійно стрімити, але коли відбувається щось гаряче — ми обов’язково будемо на місці. Отже, маємо знайти іншу форму. Якщо ж якась подія відбувається тут і зараз, то стрім логічний і важливий.

У цьому особливість «Громадського телебачення»: ми маємо знайти найефективніший спосіб спілкуватися з аудиторією, й будь-яка технологія — це просто один зі способів для цього. Ми навіть не говоримо, що ми телебачення, ми є медіа. Якщо ми розуміємо, що десь важливе відео, то ми його покажемо. Якщо ж першим має бути твіт — будемо твітити. Я можу прийти на подію як репортерка (це мені насправді подобається як телевізійниці), плануючи зробити сюжет, і на місці зрозуміти, що переді мною не сюжет, а зачіпка до історії, або нарис, або коментар. Ми такою логікою мислимо.

Але, очевидно, в нас має бути 24-годинний ефір, дискусії, ми завжди будемо майданчиком, бо сприймаємо себе платформою, де люди можуть обмінятися думками і створювати сенси. Ми розмірковуємо, як зробити цей майданчик привабливішим. Звісно, багатьом набридла одна й та ж студія, інколи треба виходити за її межі. Просто студія — це найдешевше. Будемо виходити за рамки й записувати ці розмови в інших приміщеннях. Також зараз ми хочемо робити більше репортажів, бо актуальні репортажі — це дуже сильна сторона «Громадського». В нас точно мають бути репортажі, документальні фільми, не лише прямі ефіри.

— Це все буде, коли отримаєте ліцензію?

— Ні, це все в нас уже є.

 — Скільки наразі маєте годин мовлення?

— З 18:00 до 22:00 щодня у вечірньому праймі — лінійка нового контенту. О 18:00 у нас завжди одна з програм — «Громадське. Світ», «Громадське. Схід» чи «Громадське. Крим». Далі — «Громадське. Онлайн» — це прямий ефір, дискусія, картина дня. Потім ідуть записані програми, як-от «RE:форми» (ведучі Андрій Сайчук і Наталка Тарасовська), «Слідство. Інфо» (Дмитро Гнап). Або ж показуємо проекти інших виробників, зокрема, програми розслідувань «Схеми», «Наші гроші». Ще маємо «Громадське російською», Sunday Show — англійською, після цього о 21:30 «Громадське. Культура», решта ефіру — документальні фільми, інші репортажі.

Але повторюю: в нас є три різні аудиторії — прямого ефіру, соцмереж і сайту. Вони дуже різні, й дуже складно працювати з ними одночасно. Раніше я дуже переживала й панікувала, чому ми не можемо налагодити ідеальної співпраці між сайтом та ефіром. Консультувалася, ходила до фахівців, у Лондоні свої підходи мені пояснювали редактори Sky News і ВВС. І зрештою я з’ясувала, що насправді це глобальний виклик: усі великі мовники зараз переживають цю трансформацію, ніхто ще не придумав, що є первинним — телеефір чи сайт, завжди є якась конкуренція. Наше ключове завдання — поєднати прямий ефір із сайтом, щоби ніщо з них не було вторинним.

Зараз наш ефір є цілодобовим. Прямий ефір — чотири години власного нового продукту щодня, і це насправді чимало. Решта — записані програми, документальні фільми, повтори програм. Це нормально. Ми будемо залучати й інший контент, український, який проходить ціннісну і якісну рамку. Ми готові до цього. Навіть CNN, якщо записує якесь включення з Багдада, потім 10–15 разів його повторює. Ніхто не виробляє щодня 24 години абсолютно нового контенту. Але ввімкни в будь-яку секунду — й побачиш, що «Громадське» працює. В нас є програмний відділ, який забезпечує, підбирає, що актуально, а що ні.

— А коли отримаєте ліцензію, чи будуть якісь зміни в програмній сітці?

— Ми готуємося до нового сезону, але хочемо все це разом запустити, зокрема й новий сайт, який зараз готуємо.

— І нові проекти теж будуть?

— Нові проекти точно будуть, але не зараз. У нас є прекрасна програма про кіно «Прокат», її роблять Андрій Сайчук і «Громадське. Культура». Вона виходить раз на два тижні, про неї знають недостатньо людей, нам потрібно підсилити промотування проекту. Тобто ми маємо підсилити вже наявні проекти, наше завдання — робити менше, але краще. Якщо це програма про кіно, хай це буде найкраща програма, і ми відповідатимемо за кожну її хвилинку.

— А якщо дадуть ліцензію і все буде гаразд, будете робити промо?

— Спілкувалися з маркетологами: вулична промокампанія — це дуже дорого, ми не тягнемо.

— У вас була колись людина, яка за це відповідала.

— Директором із маркетингу «Громадського» з 1 лютого буде Марк Лівін. Ми працюємо також із британськими аналітиками, це такий бонус від донорів.

Кошти на промо — це мільйони гривень, ми на це не будемо стільки витрачати. Говорили з українськими маркетинговими компаніями: весь наш бюджет на рік може піти тільки на рекламу. Воно того не варте. Так, у нас є якісь фінанси, але ми залишаємося доволі бюджетною компанією. Навіть якщо будуть якісь проморолики, ми все одно робитимемо їх самі — з цікавими ідеями, але з максимально ефективним використанням власного ресурсу.

— Чи досліджували ви свою аудиторію? У вас є розуміння, для кого ви мовите?

— В цьому нам допомогли наші донори. Є така британська компанія, яка раніше працювала з ВВС і Channel 4, а тепер співпрацює зі Світовим банком, із фондом Біла й Мелінди Гейтс. Вона ніколи раніше не працювала на українському ринку. Її керівник колись займався дослідженням аудиторії ВВС й доповідав напряму керівнику цього мовника. Вона працює не тільки за гроші, її цікавлять компанії з цінностями, і вона за нас узялася. В мене щотижня скайп-зв'язок із Лондоном. Вони використали всі публічні ресурси, українські та міжнародні, й далі продовжують це робити, щоби зрозуміти, що з нашою аудиторією, якого продукту вона хоче.

Ми, умовно кажучи, приблизно орієнтуємося на Facebook, YouTube, але розуміємо, що це не все. Фінальні дані будуть наприкінці березня.

Але ми працюємо над стратегією, де заявлено, що одна з наших ключових аудиторій — це люди, які змінюють правила гри та приймають рішення. «Громадське» служить усім, але ми розуміємо, що не можемо одночасно всім догодити. Багато хто думає, що якраз у проактивної аудиторії дуже багато джерел інформації і більше їй не потрібно. Але якщо глянути дуже добре, то в нас є брак якісної журналістики, хорошої аналітики, 100-відсотково перевірених якісних новин.

Для нас це амбіція. І ми розуміємо, що маємо стати для цієї аудиторії таким якісним джерелом.

— Зараз у YouTube вашу пряму трансляцію дивляться від 400 до 1000 осіб. Із чим пов’язане падіння переглядів?

— Зате в нас одні з найкращих у медіасфері показників у соціальних мережах, ми там серед лідерів, і це додаткова аудиторія. Є ще окрема аудиторія в YouTube і на сайті. І я знаю, що багато хто звертається до «Громадського», коли отримує наше сповіщення про якусь новину.

Аудиторія мультимедіа сьогодні не вимірюється самим лише прямим ефіром. Що такого має статися, аби люди від усього відволіклися й дивилися його? Я хочу прийти ввечері і прочитати підсумок, актуальну інформацію або хороший репортаж. Коли вимикають світло в Криму, я хочу не просто двогодинну трансляцію того, як там темно, а щоби журналісти розібралися, поговорили з людьми й привезли десятихвилинний репортаж із усіма думками. Таку ж інформацію я хочу й про Донецьк. Не питання, зараз можна поставити стрім, і хтось його подивиться. Але як людина, яка хоче розібратися, я хочу невеликий збалансований репортаж.

— Які плани в «Громадського телебачення» на 2016 рік?

— Ключове — робота на якість, на те, щоби наші новини були перевіреними та актуальними. Це під час війни ексклюзивність досягалася тим, що ти приїхав першим і зняв. Ніхто ніколи не бачив цей зруйнований будинок, і він сам по собі був новиною. Зараз інша ситуація: треба пояснити аудиторії, яка страшенно втомилася, чому вона має дивитися цю історію. Це дуже складно.

«Громадське» було мало не єдиним ЗМІ, яке в умовах обстрілу показувало, що відбувається у в’язниці у фронтовій зоні. Там живуть тисячі людей, про яких усі забули,  їх ніхто не покаже, якщо цього не зробимо ми. Але цю історію треба зняти так, щоби зробити хороший телепродукт. Інколи ми розуміємо, що можемо робити переважно тексти — і все одно готові до висвітлення. В серпні минулого року наш репортер працював на суді над Сенцовим і Кольченком, постійно їздив до Ростова. Ми чи не єдині з українських медіа були на всіх засідання минулого серпня, хоча ми не найзаможніша компанія. Це не була тоді найпопулярніша історія.

Наш виклик сьогодні — знайти формат, коли кожна історія стає нашою історією, коли є дискусія, в якій ми знаходимо сенс.

Зараз велика проблема — все більший популізм, його масштаби нереальні. Отже, хтось має бути фіксатором, щоби давати слово іншим людям, аби вони теж пробилися. Наше завдання — стати майданчиком для людей, які хочуть донести якісь смисли. Щоби глядачі розуміли, чому та чи інша людина компетентна говорити саме це, а де має місце певна істерика.

Звісно, іноді потрібна й істерика... Ми ж теж емоційні люди, «Громадське» цим славиться (сміється. — ДМ). Якщо є почуття, то нехай вони будуть, а де треба включити холодний розум — має бути розум. На телебаченні бракує перевірених фактів і реальних експертів, бракує розмови без істерики. Але й не може бути нудно, сіро, одна й та сама студія й головомовці. Нам теж треба від цього відходити, але це означає збільшення виробництва. Ось чому навіть невелике покращення якості інколи вимагає більше ресурсу, ніж просто шестигодинний прямий ефір.

— Студію теж будете міняти?

— Будемо точно. Просто ми вирішили для себе (бо так багато трансформацій — новий виконавчий директор, маркетингова служба, є вже напрацювання щодо сайту, який от-от з’явиться), що все це потрібно презентувати разом.

— «Громадське радіо» не проти структурно увійти до ПАТ НСТУ, коли його буде створено. Чи ви готові в такий спосіб долучитися до створення суспільного мовлення в Україні?

— Програми «Громадського телебачення» вже є в ефірі на «UA: Першому», який незабаром стане суспільним мовником. Ми маємо чітку дорожню карту інтеграції в суспільне, це записано в нашому стратегічному плані. Якою буде ця інтеграція, я зараз не готова сказати, бо невідомо, чи успішною буде реформа. В Швеції 70–80 % глядачів суспільного мовлення дивляться його через інтернет — ось що сталося зі шведським суспільним мовником. Тому зараз казати, чи увійдемо ми в структуру, не на часі.

Всі суспільні мовники намагаються реформуватися. І в нас дуже цікава історія, що ми можемо перестрибнути якусь технологічну яму й стати якоюсь доданою вартістю до суспільного. Їм дуже складно зараз із нуля розкрутитися в соцмережах. Тому нам треба придумати найкращу форму інтеграції, співпраці. І, звісно, це перестраховка для суспільства, що є якийсь незалежний мовник у нашій особі, який підтримає та підстрахує, коли потрібно.

— Українські ЗМІ часто звинувачують у тому, що вони не роблять власних новин про події в світі, а беруть уже перекладені з російських інформагенцій. Так само за кордоном інформацію про Україну більше отримують не від українських ЗМІ, а з російських. Як виправити ситуацію? Розкажи, будь ласка, про міжнародні проекти «Громадського».

— Ми вже більше року працюємо як міжнародний проект, мовимо англійською й російською. Уточнюю, що російською ми мовимо не для української аудиторії, а для російськомовної, яка не знає української, бо живе десь у Тюмені, Астані. І, до речі, в нас цікава динаміка: з минулого року нас почало дивитися більше людей, які перебувають у Росії. Я розумію, що це було дуже складно — пояснити українському глядачеві, чому «Громадське» мовить російською, але ми це робимо для тих, хто живе  в Москві, в Таллінні чи Тбілісі. Ми важко розкручувалися, але зараз є великий потенціал.

Я взагалі вважаю, що в України має бути амбіція, щоби Київ теж був важливим містом на мапі російськомовних медіа. Чому це має бути Рига чи Прага, якщо в нас тут є великий потенціал? Добре, якщо в Україні будуть сильні медіа, які мовитимуть на зовнішню аудиторію.

Щодо англійської можу сказати, що маю дуже хороші відгуки про проект «Громадське International»: ми його продовжуємо на наступний рік. Знаю точно, що нас дивляться посольства, міжнародні журналісти, аналітичні інституції в Берліні, Лондоні, Вашингтоні, вони підтверджують, що стежать за нашими новинами. Це невелика аудиторія, але важлива. Зокрема, шведський політичний діяч Карл Більдт казав мені, що дивився наш ефір, а колишній міністр закордонних справ Грузії розповідав, що дивився нашу дискусію про Мінські угоди. Я чесно скажу: не вірю, що без величезних грошей можна отримати всю світову аудиторію. Тобто це або такі гроші, як у Russia Today, або ще більші, аби зацікавити Україною. Але ми працюємо для тих людей, які розуміються на міжнародній політиці.

— Це проект, який розповідає світові про Україну?

— Спочатку ми були проектом, який розповідав світові про Україну, а тепер зрозуміли, що стали проектом, який розповідає світу про Східну Європу й пострадянський простір. Вчора в нас в ефірі була Молдова, взагалі англійською про протести там толком ніхто не розповідав, і мені здається, що це дуже цікаво.

Нас запросили бути інформаційним спонсором Балтійської конференції з безпеки в Ризі, тобто нас почали сприймати не як українське медіа, що розповідає тільки про Україну. Немає сильного англомовного медіа, яке би розповідало про Східну Європу, ми конкуренції не маємо, ми в позитиві. Є Baltic Times, Moscow Times, і от з’явилося Hromadske International. Якщо говорити про журналістську амбіцію, то мені дуже хотілося би, щоб Україна була країною, яка виробляє продукт не просто про себе, а й про інших. Це інший рівень, нарешті ми можемо вилізти з провінційності. Гадаю, вже час, щоби в Україні постало видання, яке хоче бути міжнародним. Що до нас, то ми хочемо повернути людям смак до міжнародки. В нас на сайті багато міжнародних новин, і якщо стежити, можна дізнатися достатньо. Це неприбуткова й не дуже популярна річ, але я бачу вихід у тому, щоби робити репортажі. Людям треба знати, що відбувається в Сирії чи у Франції. Бачите, що відбувається з Німеччиною? Це ж катастрофа, коли пострадянські мігранти, за своєю суттю — біженці, які виїхали в Німеччину, є найбільшими ксенофобами, бо вони, живучи в Берліні, сидять в «русском мире».

Наша міжнародна редакція є доволі сильною: Володимир Єрмоленко, Тетяна Огаркова, Жанна Безп’ятчук, які ведуть, аналізують. Так сталося, що через Майдан і війну ми тепер постійно на зв’язку з топовими спікерами, які цікавляться Україною.

Фото і відео — Діана Поладова