«Так собі й запишіть»: чому варто дивитися «Букоголіків»

Фото: сайт каналу

За примхами програмування, літературний критик Євгеній Стасіневич дебютував на «UA:Першому» 29 квітня одразу в двох програмах – «Енеїда» та «Букоголіки». Вдень він допомагав Євгенові Клопотенку варити полтавський борщ, паралельно розповідаючи про Івана Котляревського, а ввечері розпочав циклову авторську передачу про книжки.

«Букоголіки» – чудова назва для такої програми. Вона відсилає й до античної традиції («Буколіки» Вергілія), якій людство завдячує появою великих публічних бібліотек, і водночас підкреслює актуальність незмінної залежності людини від книжок.

На перший погляд, нова програма про любов до книжок не дуже відрізняється від «Книги.ua», що виходила на «UA:Першому» до кінця минулого року. Хіба що в ній немає традиційного огляду книжкових новинок, і це, до речі, вада, яку варто виправити найближчим часом. Адже путівник у видавничому світі – саме те, що й потрібно справжнім «букоголікам», тобто людям, які жити не можуть без чергової порції нового чтива.

Але автори «Букоголіків», напевне, вирішили робити історико-літературну програму, зосередившись на тематичних випусках. Перший було присвячено пристрасті до читання та збирання книжок. Другий – сексу в літературі. Третій – взаємодії поезії та музики.

«Поговоримо про букоголізм – небезпечний і прекрасний!» – такими словами анонсує Євгеній Стасіневич перший випуск програми. І все в цьому випуску підпорядковано одній меті – показати, як книжки впливають на тих, хто їх читає.

Євгеній Стасіневич належить до тієї молодої генерації літературних критиків, надії на яких ми, їхні старші колеги, дуже довго покладали. І вони, молоді літературознавці, таки не підвели. Знання іноземних мов, а отже, можливість читати літературні твори в оригіналі, здатність абсолютно спокійно й без жодних комплексів меншовартості поставити українську літературу в світовий контекст, констатуючи прикру недолугість нашої прози й безумовну висоту поезії - це вміння, якого бракувало старшій генерації дослідників української літератури.

Головний «букоголік» «UA:Першого» настільки добре орієнтується в світовій літературі, не обмежуючись українською, що його думці про переоціненість світових бестселерів на кшталт «Алхіміка» Пауло Коельо, «50 відтінків сірого» Еріки Джеймс чи «Кульбабового вина» Рея Бредбері довіряєш беззастережно. (Тим паче, доводилося якось самій писати про Коельо як про Біблію для вбогих.)

«Так собі й запишіть!», – закликає ведучий у фіналі рубрики «Книголам». І ця категоричність чомусь не викликає жодного спротиву в адресата. Навпаки, ця фраза у вустах Євгенія Стасіневича звучить дуже по-дружньому й симпатично. Можливо, тому, що сприймається як пародія на імперативність шкільних учителів.

Євгеній Стасіневич у третьому випуску «Букоголіків» формулює головне завдання своєї програми фразою «Що, коли і як читати, а до чого навіть наближатися не слід». Про те, до чого не слід наближатися, він говорить у рубриці «Книголам». Яка, до речі, не завжди прив'язана до теми програми. Скажімо, в першому випуску, як уже було сказано, автор не радив наближатися до «Алхіміка» Пауло Коельо. А в третьому автор проаналізував книжку Рея Бредбері «Кульбабове вино» як творчу невдачу справді письменника-«глиби» (українською все-таки «брили», але менше з тим), який повз тему «Поезія та музика» пролітає листком легкого матеріалу з відходів виробництва на тартаку.

Також серед рубрик «Букоголіків» – «Кіночитання» та «Книги-ліки». Як і в проекті «Книга.ua», «Кіночитання» розповідає про екранізації, вдалі чи ні, літературних творів. Експертами тут виступають люди, які можуть порівняти літературну основу з її екранним утіленням.

Рубрика «Книги-ліки» – очевидний ексклюзив. Але поради автора програми настільки смакові, що часом викликають спротив. Приміром, чому саме «підземного поета» Миколу Вінграновського рекомендує Євгеній Стасіневич задля подолання міжсезонної депресії, геть незрозуміло. Але добре вже те, що він цитує геніального поета. Адже, хай там як, українська поезія посідає далеко не останнє місце в світовій літературній ієрархії.

Але центральним сюжетом усіх «Букоголіків» є інтерв'ю на заявлену тему випуску. Якщо це пристрасть до збирання книжок, то на запитання автора відповідає третій Президент України Віктор Ющенко, відомий своєю пристрастю до колекціонування взагалі й книжок зокрема. Якщо йдеться про секс у літературі, героїнею стає, звісно ж, Оксана Забужко, авторка найбільшої літературної сенсації на початку 90-х – роману «Польові дослідження з українського сексу». Коли ж темою заявляються надзвичайно тонкі й не завжди зрозумілі взаємини між поезією та музикою, до розмови пан Стасіневич запрошує Олега «Фагота» Михайлюту з гурту «Танок на майдані Конго». Всі ці герої завдяки ведучому опиняються на своєму місці в правильному контексті.

Скажу чесно, вибір першого співрозмовника на тему пристрасті до колекціонування книжок мене трохи здивував. Можливо, Євгеній Стасіневич очікував від Віктора Ющенка конкретних відповідей на конкретні запитання, але затія ця успіхом не увінчалася. Втім, як це було завжди. Треба бути дуже вже наївною людиною, сподіваючись отримати від славетного демагога бодай якусь конкретику.

Виявилося, що Віктор Андрійович, збираючись зробити свою бібліотеку публічною, навіть не знає, скільки томів налічує його книгозбірня. І це як мінімум дивно. Адже людина, яка справді пишається своєю бібліотекою, не може не мати бодай каталогу всіх одиниць зберігання. Тим паче, маючи всі можливості доручити цю роботу фахівцям.

Отже, що глядач «UA:Першого» дізнався з цієї розмови? Перше: Віктор Ющенко не знає, скільки тисяч томів налічує його особиста бібліотека. Друге: всі раритетні видання, включно з «Кобзарем», йому подарували. Третє: Віктор Андрійович найбільшою втратою для України вважає зникнення праць українського винахідника рамкового вулика Петра Івановича Прокоповича. Бо ми свого не цінуємо й не пам'ятаємо. Четверте: найбільшою користю від читання він вважає розповсюдження серед депутатів Верховної Ради порад чеського президента-реформатора Вацлава Клауса. На початку 90-х, коли в Україні інфляція становила 1163 %, саме Віктор Ющенко звернувся до Вацлава Клауса, щоби той розписав заходи подолання економічної кризи. На думку пана Ющенка, ці тексти зробили свою корисну справу для України.

Для психологічного профілю третього Президента України ці його одкровення безцінні, але навіщо вони пересічному «букоголіку», незрозуміло.

Чого не скажеш про другий випуск програми на тему сексу в літературі та кіно. Оксана Забужко – справжній експерт з «українського сексу» в літературі. Позаяк письменниця володіє ще й риторичним даром, їхня розмова з Євгенієм Стасіневичем вийшла дуже динамічною й відвертою. Секс, стверджувала пані Оксана, в українській літературі був завжди, але переважно в поезії. Найбільш еротичними вона вважає рядки Миколи Хвильового з «Синіх етюдів». «Ніч. Весна. Міст. Марія. Я приніс тобі запах слова» – це надзвичайно сексуально, вважає Оксана Забужко.

Надзвичайну популярність у світі літературної та кінематографічної франшизи про «50 відтінків сірого» письменниця пояснює тим, що найпопулярнішими інтернет-ресурсами нині є порнографічні. А найбільші гроші заробляються на торгівлі наркотиками, зброєю та людьми. Можливо, каже Оксана Забужко, коли людство все-таки видужає від своїх примітивних залежностей, «50 відтінків сірого» будуть досліджувати десь так, як нині досліджують «Майн кампф». Адже порнографія – це ніякий не Ерос, а його заперечення.

У рубриці «Книголам» Євгеній Стасіневич, аналізуючи успіх франшизи «50 відтінків сірого», відзначив, що головний недолік цих буцімто еротичних романів – нудьга. Вони геть не збуджують, повторює автор своє запитання до Оксани Забужко. Відтак радить своїм глядачам не читати й не дивитися цю франшизу. Завершуючи сюжет уже своїм фірмовим закликом «Так собі й запишіть».

Не менш блискучим вийшов і випуск про взаємини поезії та музики. Олег «Фагот» Михайлюта, один із лідерів гурту ТНМК, на тлі кадрів із вікопомного фестивалю «Червона рута» 1989 року, відповідав на запитання Євгенія Стасіневича дуже конкретно й докладно. В тому числі – й про те, що ні він, ні його друг, товариш і брат «Фоз» ( так Фагот називає колегу по ТНМК Олександра «Фоззі» Сидоренка) ніколи не знають, яку пісню й на які вірші вони напишуть. При цьому Фагот зізнався, що нещодавно придбав книжку українських перекладів Джорджа Байрона з надією якось покласти його поезії на музику. Але не гарантує, що це колись станеться. Ось такі цікавинки дізнаються глядачі програми, яка виходить за межі своєї книжково-літературної тематики.

comments powered by Disqus