osvita.mediasapiens.ua

Національний відбір на юніорське «Євробачення»: оновлення з перешкодами

Півфінал національного відбору на юніорський конкурс пісні «Євробачення» відбувся під егідою НТКУ 13 серпня. Але «UA: Перший» транслював його лише в інтернеті. Телевізійну трансляцію, як було обіцяно, провів канал «Культура». Старанні пошуки в телепрограмі привели аж до 18-го числа — саме тоді ввечері, з повторенням уранці 19-го, канал поставив трансляцію. Свіженько так — хоча, здавалося б, от саме цей канал аж ніяк не переповнений подіями, що горять, та програмами, що «або сьогодні — або ніколи»; цей канал — узагалі-то, «про вічне». Але, як згодом виявилося, й це ще було не все — з серії «приємних» сюрпризів.

Що одразу привернуло увагу — то це розбіжності хронометражу трансляцій «UA: Першого» та «Культури». Причому дуже сильні розбіжності — якщо на «UA: Першому» конкурсний концерт тривав понад чотири години, то на «Культурі» програма відводила для нього лише дві. На практиці вони виявилися двома з половиною. А по їхньому вичерпанні виявилося: це ще не кінець, титри анонсували другу частину на 20 серпня.

Отже, трансляція. З'ясувалося, що «Культура» вирізала очевидні паузи (а під кінець трансляції «UA: Першого» вона була дуже довгою) та акуратненько повирізала маленькі «дірки». Щоправда, видалося, що деякі коментарі членів журі також зникли.

Сам конкурс... Глядацької зали не було — лише сцена, конкурсанти і члени журі. Здавалося б, те, що відбувалося, мало б нагадувати якийсь іспит — але не нагадувало. Атмосфера була (чи, принаймні, виглядала) надзвичайно теплою, майже домашньою, й створювали її й журі, й ведучий Тімур Мірошниченко.

Саме його вигляд та поведінка найперше створили враження оновлення національних відборів до юніорського «Євробачення». Мірошниченко виглядав, як і завжди — неформально й майже по-підлітковому: в «неформальному» піджаку, під яким була футболка з написом «NYC», тобто New York City, у брюках відмінного від піджака кольору, з легкою неголеністю на обличчі та синьо-жовтим браслетиком на руці. Й поводився він відповідно — не намагався, як це зазвичай бувало, грати геть неорганічну для нього роль суворого вихователя, а був радше старшим товаришем, доброзичливим і привітним.

Членами журі були Марія Бурмака (голова), Віктор Книш, Валентин Коваль, Валентин Лисиця та Світлана Тарабарова — склад журі видався досить адекватним от саме для відбору на конкурс «Євробачення». Можливо, як ніколи адекватним.

Досить часто журі показували крупним планом. І щоразу на обличчях була як не захопленість, то зацікавленість, якими вже точно жодного разу не бували члени журі — то це похмурими й байдужими. Світлана Тарабарова просто випромінювала світло й радість. І це теж створювало атмосферу домашності — й для конкурсантів, і для глядачів.

Після кожного конкурсного виступу по двоє-троє членів журі виголошували враження від виступу. Отут і починалися проблеми. Висловлювання були такими, ніби кожного конкурсанта хоч зараз до Валлетти відправляй — саме в мальтійській столиці пройде черговий конкурс юніорського «Євробачення». Зауваження якщо й траплялися, то досить рідко й були дрібно-технічними — комусь порадили більше посміхатися або дивитися на глядачів (тобто в даному разі на журі), комусь — менш активно танцювати, якщо це шкодить співу. У цілому ж коментарі були винятково доброзичливими, особливо від Тарабарової та Бурмаки — вони найчастіше їх і давали.

Поміж тим, далеко не всі виступи на такі схвальні коментарі заслуговували. Уже після голосування члени журі підбивали підсумки (це було у версії «Культури», але не було у версії «UA: Першого»). Й Марія Бурмака прямим текстом сказала: вона не розуміє тих батьків і викладачів, які не кажуть своїм дітям та підопічним правди про їхній спів. Не кажуть, що ті не вміють співати, якщо коротко.

Й от уявіть собі дитину або підлітка, який після виступу наслухався компліментів та дифірамбів, а потім виявив, що місце, яке він посів, є низьким. Що в результаті? Одне-єдине — психологічна травма. А ще нерозуміння — адже про помилки йому ніхто не казав! Нещирість — от як це зветься. А діти й підлітки дуже болісно на неї реагують.

Ще один прикрий момент. Цьогоріч правилами було змінено віковий ценз — тепер у юніорських конкурсах мають право брати участь співаки віком від 9 до 14 років (а не від 10 до 15, як було раніше). Виступала конкурсантка з Бердянська. Дуже добре виступала. Але одразу впало в око: хлопцям із підтанцьовки дуже навряд чи від 9 до 14. Коли ж дійшло до бліц-інтерв'ю, й сама співачка почала його з фрази: «Мені 15 років». То хіба не чесніше було б завернути, відхилити її участь іще на стадії подання заявок? Навіщо було давати дівчині надію, якій за визначенням не судилося справдитися?

Самі бліц-інтерв'ю. На «UA: Першому» вони йшли окремими блоками в паузах між серіями конкурсних виступів, на «Культурі» їх було вставлено одразу після кожного виступу як окремі. Вони були дуже різні. Хтось із конкурсантів був щирий, хтось казав правильні банальності, мов по вивченому, хтось відверто самомилувався. Воно й не дивно: між віком у 9 та в 14 років — ментальна прірва. Й коли конкурсні виступи оцінювали лише члени журі, все було гаразд. Коли ж під час фіналу буде додано голосування глядачів, подібні інтерв'ю можуть істотно вплинути на загальне враження від конкурсантів. Стати стороннім чинником, який може дуже сильно вплинути на кінцевий результат. Тож побажання до фіналу — те саме, що й завжди до національних відборів, як дорослих, так і юніорських: хотілося би, щоб розмовного жанру було якомога менше. Він тут зайвий.

Ще одна приємна несподіванка: в костюмах конкурсантів майже не було віночків-вишиваночок. Та й пісень про «калину — Батьківщину — Україну» було відносно (й саме відносно) небагато. Називаю цю несподіванку приємною, бо й надалі переконаний: у 99 % випадків це ніякий не патріотизм, а розрахунок. Експлуатація патріотичної теми з корисливою метою. Те, що російською мовою зветься словом «опошлять». Так само, як за радянських часів конкурсанти, співаючи про «рідну партію», розраховували, що лише завдяки цьому їм віддадуть високі місця. Й отут... Співаючи про Україну, конкурсантка безбожно фальшивила. Але підтанцьовка розмахувала синьо-жовтими стрічками, й текст пісні був ну такий уже баналь... даруйте, «патріотичний»! Й от коментарі членів журі: як гарно, як пречудово, як мало не краще за всіх. Вибачте, але на думку спадає слово «совок».

Менше, ніж зазвичай, було й пісень із «високозмістовними», а то й відверто дидактичними текстами. Але більше, ніж хотілося б. Що ж, це наша традиція: досі перемагали зазвичай ті конкурсанти, що співали саме такі пісні.

Й іще одне. Чимало конкурсантів обирали надто складні й тому важкі для сприйняття, а то й відверто нудні пісні — але такі, які дозволяли якнайширше показати вокальні дані та вміння. Можливо, такі пісні — це саме те, що згодилося би для іспитів. Але ж це не іспит, а конкурс!

Що ж до виступів узагалі — то було чимало сильних і дуже сильних. А от хітів, що запам'яталися, виступів, що засіли в пам'яті саме через пісню, а не через шоу, не було. Були виступи, за стилістикою «дитячі», були відверто «дорослі», навіть костюми та зачіски дівчат-учасниць (хлопцям це складніше) подеколи були «для тих, кому за тридцять». Й от що вразило.

В кожного конкурсанта є педагог, усі педагоги були тут, у студії. Й от виступає дівчинка й дивиться не на глядачів, а кудись за лаштунки. Хто там? Учителька. Навіть Тарабарова в коментарі це дуже делікатно відзначила. Але гаразд, ця дівчинка була ще надто юною. Але от представниця старшої вікової групи. В інтерв'ю — мила, усміхнена, приємна дівчина. На сцені — нарцисиня якась самозакохана. Ну мають же педагоги звертати увагу на такі речі! Мають же підказувати — самі діти себе збоку не бачать!

Попереду — фінал. Дуже хотілося би, щоб тенденції до оновлення взяли гору. Щоб Україна у Валлетті постала б новою, несподіваною — непострадянською.

comments powered by Disqus