Як «Українське радіо» заохочує бути небайдужим

Як «Українське радіо» заохочує бути небайдужим

14:38,
28 Жовтня 2019
6058

Як «Українське радіо» заохочує бути небайдужим

14:38,
28 Жовтня 2019
6058
Як «Українське радіо» заохочує бути небайдужим
Як «Українське радіо» заохочує бути небайдужим
Нова програма «Небайдужі» на «Українському радіо» – це відповідь політикам і чиновникам, чи є реформа децентралізації, чи це тільки розмови. І ще одне: після прослуховування «Небайдужих» життя радіослухачів може кардинально змінитися.

21 жовтня на першому каналі «Українського радіо» стартувала суспільно-пізнавальна програма «Небайдужі» Володимира Носкова про людей, яким не все одно. Програма виходить в ефір щопонеділка об 11:10.

Це не перша спроба на Суспільному зосередитися на успішних історіях громад та активістів, які є творцями змін.

На «UA: Першому» та на регіональних каналах філій Суспільного мовлення у 2018-2019 роках виходили два проєкти про вдалі результати децентралізації – «Своя земля» і «Спільно». Журналістка Інна Долженкова у колонці для «Детектора медіа» назвала їх енциклопедією децентралізації на Суспільному. Над програмами працювали гуртом кілька філій Суспільного. Ці проєкти, як на мене, мали би стати джерелом ідей для голів ОТГ, чиновників або тих, хто планує балотуватися. Журналісти й експерти подавали інструкції успішних історій: де та який грант можна виграти, яким способом краще вирішити проблему або що такого впровадити, щоб люди почали заробляти гроші і, відповідно, більше вкладали в розвиток громади.

Також із вересня 2019 року на «UA: Першому» розпочався третій сезон проєкту «Пліч-о-пліч», який виробляє для каналу сторонній продакшн. Тут і про успіхи сільських голів, які змогли, наприклад, на колишньому сміттєзвалищі облаштувати парк відпочинку, і про завзятість директорки школи, яка втілює мрію міста – стати одним із центрів робототехніки в Україні.

Ці телепроєкти, реалізовані за допомогою донорської підтримки, потрібні й корисні, але не завжди відкривають світ можливостей простої людини, без посади, статусу й доступу до казни. Зрештою, у цих телепроєктів інша ціль, яку вони досягли на 100 %.

Слухачі «Українського радіо» не були обділені успішними історіями, ведучі різних програм чи не щодня спілкуються як не в студії, то по телефону з людьми, які роблять добрі справи. Та все-таки в ефірі бракувало реального життя незвичайних людей, яке можна було б відчути на дотик.

Ще в червні 2019 року Володимир Носков, будучи тоді продюсером «Українського радіо. Харків», в інтерв’ю «Детектору медіа» не приховував, що на радіо є «білі плями». На запитання, якого контенту йому бракує на «Українському радіо», відповів: «Ми можемо відрізнятися лінійкою документальних програм, щоб розповідати історії людей, які працюють, створюють, дивують поруч із нами, це не вигадані фантастами герої, а дивовижні жінки й чоловіки в різних районах області. Ми повинні бути першими у висвітленні регіональних подій».

Він згадав про те, як на «Радіо Свобода» вів документальну програму «Радиво» про незвичайних звичайних українців, і зізнався, що хотів би запустити на «Українському радіо» програму подібного радіоформату, щоби створювати ефект присутності, подавати картину звуками.

Володимир Носков один з випусків «Радива» робив з першим космонавтом незалежної України Леонідом Каденюком, для якого це було одне з останніх інтерв’ю. Журналіст під час інтерв’ю запропонував Леоніду Каденюку за допомогою звуків відправити його в космос: включилися двигуни, почався відлік, передали звуками атмосферу в космічному шатлі…«Ви б бачили його емоції!» – зауважив Володимир Носков. Наприкінці програми Леонід Каденюк сказав: «Що ви зі мною зробили? Я не знаю, де ви це взяли, але ви зробили мені неймовірний подарунок, я реально пережив усе, що було зі мною 20 років тому». Завдяки створенню таких програм журналіст переконався, що звуки – це потужна сила.

Після розмови «Детектора медіа» з Володимиром Носковим не пройшло і двох місяців, як він вирішив звільнитися з посади продюсера, але з 1 вересня став журналістом на «Українському радіо». Фраза «Що не стається – стається на краще» чи не найкраще пасує цьому випадку. Володимир Носков вийшов із рамок регіонального менеджера й реалізовує на всеукраїнському рівні те, чого йому бракувало на суспільному радіо. За допомогою виконавчого продюсера ТО «Перший канал» дирекції «Українське радіо» Юрія Табаченка журналіст вибудував свій задум програми в конкретну форму, розписав концепцію, разом придумали назву «Небайдужі».

Команда, яка працює над «Небайдужими», невелика. Володимир Носков працює з Харкова. У своїй програмі він і автор, і ведучий, і режисер, і саундпродюсер. Продюсером проєкту стала Юлія Шелудько. Під час ефіру допомагають звукорежисери на «Українському радіо. Харків». Також до програми залучені харківські та київські інженери «Українського радіо».

Програма «Небайдужі» виробляється за бюджетні кошти НСТУ. «У тому ж і біда, що всі звикли: якщо ми розповідаємо про громади, людей у громадах, то це грантова історія. Однак ми працюємо над програмою за податки, які йдуть на Суспільне мовлення, фінансуємося з бюджету радіо», – розповів Володимир Носков.

Програма «Небайдужі» – це не просто історія про лідерів, небайдужих людей, а й звуки, музика, які разом створюють насичену картину життя громади.

«Коли я шукаю героїв для програми, зважаю на те, щоб їхня доля чіпляла. І завжди думаю, як я покажу це слухачам, саме покажу звуками. Якщо ми говоримо про радіорежисуру і драматургію програми, то це дуже важливо», – розповів «Детектору медіа» журналіст.

Володимир Носков ґрутовно готується до кожного випуску програми: шукає інформацію серед друзів, гортає профільні сайти, соціальні мережі, закликає радіослухачів ділитися іменами небайдужих.

«Хочеться, щоб знали не про розпіарених політиків, а про тих, хто дійсно може розповісти політикам і чиновникам, чи є реформа в громаді, селі, місті, чи це поки балачки й фікція. Якоюсь мірою ця програма буде детектором. Люди зможуть реагувати на зміни. Наприклад, сільський лікар зможе розповісти, чи є в нього прилади телеметрії, про які так голосно говорила влада», – пояснює Володимир Носков.

У першому випуску Володимир Носков створив віртуально-звукову екскурсію в село Бобриця, що в Києво-Святошинському районі Київської області. Першим небайдужим став бізнесмен, автор ініціативи «Казкове село Бобриця» Роман Іваненко. Його історією життя цікавилися чимало журналістів. Якщо в пошуковику ввести: «село Бобриця Роман Іваненко», отримаємо 13 500 результатів, де на початку будуть сюжети Deutsche Welle, «Громадського телебачення».

Прослухавши програму «Небайдужі», головний герой поділився у Facebook: «Ааа яка цікава вийшла передача, трохи неочікувана. Бо ніби говорили про #казковеселоБобриця, а виявилось, що проект називається "Небайдужі", і він про людей :) Володимир Носков такі питання мені ставив, наче не один рік знає, хоча познайомились ми дистанційно, якраз під час інтерв'ю. Найкраща частина – віртуальна екскурсія від Каті! В кого вистачить часу на 42 хвилини, ось посилання».

Фото: Фейсбук Казкове село Бобриця

Катя – це Катерина Котлярська, одна з активісток села Бобриці, не журналістка, хоча час від часу дописує в місцеву газету «Казкове село». Проте на прохання Володимира Носкова спеціально для програми «Небайдужі» зробила радіорепортаж про рідне село. Вона придумала, що самій нецікаво буде говорити на диктофон, і провела екскурсію селом разом з Марією Федорівною Король. Жодна камера не відобразить тих емоцій, з якими жінки описують Бобрицю, прогулюючись її вулицями. Вони й обговорили, чи пасує скульптура оголеної жінки навпроти церкви, перевірили в баках, чи всі люди навчилися сортувати сміття, і зазирнули до будиночка на пеньку, в якому облаштований буккросинг.

По голосу можна здогадатися, що Катерина Котлярська – молода жінка, а ось Марія Федорівна вже в літах. Та й Володимир Носков зазначив на початку екскурсії, що мандри селом однієї з активісток та екологічно свідомої бабусі – це радіоексперимент. Врешті це підтверджується наприкінці екскурсії, коли Катерина розповідає, що Марія Федорівна – візитівка села, їй 78 років, живе на окраїні, за два кілометри від центру. Бабуся щодня, долаючи цю відстань, підбирає все сміття, яке їй трапляється на очі: «Поки я ходжу, моя стежка буде чистою».

Володимир Носков спершу отримав від Катерини  Котлярської запис екскурсії, тоді змонтував його так, як хотів би почути в ефірі, наприклад, накладаючи звук дитячого майданчика чи грюкіт кришки саме в той відрізок діалогу, де хотів би, щоб слухач чітко його почув. «Це додає звукових барв репортажу. Тому я хотів би, щоб цю програму слухали або на хорошій апаратурі, або в навушниках», – сказав журналіст.

Інтерв’ю з головним героєм Романом Іваненком журналіст записував уже після того, як зібрав та опрацював усю інформацію, тому мав змогу вмикати йому записи під час розмови. Такий підхід у роботі надає розмові нових сенсів. Для прикладу, жінки під час екскурсії перелічують назви книг на полиці для буккросингу і називають журнал про Держпром і Нафтогаз. Після чого Володимир Носков запитує в бізнесмена, чи бува це не він поклав. Той розповідає, що виписує кілька бізнесових видань і щоразу їх туди кладе, бо хоче змінювати свідомість людей, що треба ставати енергонезалежними.

Журналіст зумисне вдався до радіоексперименту з екскурсією жителів села, оскільки шукав звукову палітру місця, де живе людина. Він хотів почути емоційний голос місцевих людей, хотів відобразити, на що саме вони звертають увагу. Катерина Котлярська не готувалася до репортажу, не виписувала сценарій, лиш записувала на телефон свою розмову з бабусею. Мабуть тому їхня розмова справді стала родзинкою програми.

У наступних випусках експеримент, коли місцеві жителі мандрують рідним краєм, продовжиться. Приміром, 28 жовтня вийшла програма про купольний будинок-сферу, який розташований на околиці Полтави. Звів його інженер Віталій Майборода, який і став головним героєм «Небайдужих».

До речі, у програмі не оминають представників влади. Володимир Носков каже, що без коментаря сільського голови картина неповна. Адже головний герой програми може розповідати, що все дуже добре функціонує, і слухач у це вірить. А сільський голова описує, з чого складається бюджет, чого не вистачає.

Однак уся сіль програми в небайдужих, до яких хочеться підтягуватися. Правда, Володимир Носков як автор якраз проти героїзації небайдужих. «У них є свої піднесення й падіння, але ці люди після невдачі стають на ноги і йдуть далі, це треба переймати в них», – вважає журналіст. Зрештою, небайдужими в програмі є не тільки головний герой, з якого почався клубок змін, а й бабуся, яка з року в рік щодня прибирає сміття на стежці. І саме до неї підтягнулися Катерина Котлярська зі своїм сином, які тепер теж піднімають сміття.

Тож це точно програма не для тих, хто любить лежати на дивані й жалітися. Прослухавши «Небайдужих», хочеться діяти, приєднуватися до активістів або ж самому започатковувати рух змін. Адже, як каже ведучий у програмі, європейське життя в конкретній громаді починається з кожного, кожної.

Та не кожному журналістові вдалося б так тонко та емоційно зробити документальну радіопрограму. Володимир Носков – незряча та дуже чутлива людина. Він уміє так переповісти історію, так подати записи, що радіослухач може наче пальцями прощупати кожну деталь, вухами зчитати всю картину, уявити запахи й кольори. Володимир Носков зізнався, що не є прихильником теорії, коли журналіст має залишатися беземоційним. «Я за те, щоб між слухачем і журналістом був зв'язок, а це може бути тільки тоді, коли журналіст вникає в цю історію. Відверто скажу, що дуже часто зі своїми героями плачу, усміхаюся. Поки домонтую, кілька потів зійде», – розповів журналіст «Детектору медіа».

Володимир Носков каже, що одне з його хобі – колекціонувати цікавих людей. Хтось колекціонує парфуми, коштовності, а він – спілкування з людьми, які можуть запалювати своїми ідеями й не здаватися, коли однодумців із часом стає все менше. Перед журналістом немає обмеження на кількість програм, тож є надія, що колекція Володимира Носкова буде поповнюватися й поповнюватися, як і кількість випусків «Небайдужих».

Фото: скріншот з YouTube

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду