Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Кнопка з пектораллю
«“Культура” — пишеться однаково, кнопки в мене поруч, а картинки зовсім різні, — скептично зауважила журналістка з Сімферополя. — Достатньо переключити канал, щоби зрозуміти, чому Крим хоче бути в російському культурному просторі, а не в українському. Вибачте», — розвела руками кримська журналістка в травні 2009-го в київському готелі «Опера», де представники культурної спільноти й керівники телеканалів за круглим столом з'ясовували, чому в ефірі українських ТРК майже немає програм і новин про культуру.
Тоді й український, і російський канали позначалися у верхньому правому куті одним словом — «Культура». Тепер у них пишуть «Россия К», а в нас просто «К».І ця літера «К» обрамлена пектораллю із Товстої Могили.
Нагадаємо, державну телерадіокомпанію «Культура» створено 2002 року, 2004-го канал отримав ліцензію на цілодобове супутникове мовлення. Через супутник українську «Культуру» транслювали на 80 країн світу. 31 серпня 2016 року Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, провівши конкурс на вільне місце в цифровій мережі «Зеонбуду», прийняла рішення видати цифрову ліцензію телеканалу «Культура», який на етапі перетворення державних мовників на Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія» (ПАТ НСТУ) став філією Національної телекомпанії України, однієї з її центральних дирекцій. У такий спосіб було виконано вимогу Закону про суспільне мовлення, згідно з якою «Культура», як другий канал суспільного мовника, зобов’язаний мати загальнонаціональну ефірну ліцензію.
Ліцензію видано на сім років. Відповідно до програмної концепції, «Культура» — це культурологічний телеканал із цілодобовим мовленням — п'ять годин культурологічних, чотири розважальні, дві наукові, година інформаційна, 36 хвилин дитячих програм, година тематичного забезпечення (соціальні, культурно-політичні, спортивні програми), ще дві години кінопоказ. Мовник указав всього дві години 24 хвилини програм іноземного виробництва й дванадцять годин на добу власного виробництва.
Окремим рішенням Нацрада рекомендувала «Культуру» кабельним провайдерам як обов’язковий канал до «Універсальної програмної послуги». Це означає, що в каналу автоматично може збільшитися аудиторія. Чи побачить вона там якісний контент?
Таким чином, щоби почати цифрове мовлення, в «Культури» є рік. Представники каналу запевняють, що гідний контент, за який не соромно, в них є. На сайті каналу зазначено: «Телеканал “Культура” — єдиний в Україні, який культивує національні традиції, використовуючи золоті фонди світового кіно, естради, театру та розвиває нові напрями культури. Ми невпинно поповнюємо духовну скарбницю народу новими програмами про здобутки в галузі культури, науки, літератури, музики, живопису та кіно».
Відповідно до місії «Культури» — представляти суспільству сучасні моральні й ціннісні орієнтири, — було визначено й пріоритети у виробництві телерадіопрограм:
• забезпечення формування свідомого ставлення до культурного процесу;
• висвітлення культурної спадщини української нації;
• підвищення освітнього й культурного рівня населення й забезпечення реалізації просвітницької місії телерадіокомпанії тощо.
На каналі ставили амбітну мету:
• створення телевізійних проектів, що відповідають світовим стандартам якості виробництва;
• поширення кращих творів вітчизняної та світової кінематографії;
• інформування глядацької аудиторії про події культурно-мистецького та науково-просвітницького спрямування;
• залучення телеглядача до українських та світових культурних цінностей;
• збереження традицій і сприяння розвитку нових культурних напрямків;
• інформаційна підтримка діячів науки й культури;
• поширення культурологічних програм, фільмів, серіалів, вистав, поставлених на основі української та світової сучасної класики.
Погляньмо, чи вдається каналу досягнути мети й виконувати свою місію. Зазирнімо в телепрограму, взявши, приміром, четвер, 1 грудня 2016 року.
06:00 Молитва за Україну
06:05 Бравісимо, Ганна Опанасенко-Сумська, ч. 2
07:00 Ранок з «Культурою»
07:35 Новини-Світ
07:45 Новини
08:00 Інформаційна програма «Культура: День»
08:15 Ранок з «Культурою»
08:55 Солов'їна пісня
09:20 Скульптор радості
09:35 Музичний театр «Молода опера»
09:55 Вільгельм Котарбінський
10:15 Місія, позначена небом. Назарій Яремчук
11:00 Парад артистів-солістів концертної агенції Ukr Artists
12:25 Ярослав Стельмах. «Синій автомобіль». Вистава Київського академічного Молодого театру
13:30 Володимир Великий: погляд з Волині
14:00 Присвячується композиторам Георгію Майбороді і Платону Майбороді
15:40 Д/ф «Козацький літопис Самійла Величка»
16:00 Логос
16:20 Д/ф «Брати»
17:00 Віра, любов і надії Віри Любимової, ч. 3
17:20 Земляки. Жива роса Володимира Шкурупія
18:00 Недоговорено багато. Платон Воронько
18:25 Новини-Світ
18:40 Новини
19:00 Інформаційна програма «Культура: День»
19:20 Дійові особи
20:15 Гра долі. Німфея Кандіда
20:35 Діалог. Василь Герасим'юк — Анатолій Демчук, ч. 1
21:00 Надія Птушкіна. «Пізанська вежа». Вистава Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки
22:25 Д/ф «Епоха Платона Майбороди»
23:10 Тамара Яценко. Сяюча зірка
00:00 Інформаційна програма «Культура: День»
00:20 Дійові особи
01:10 Гра долі. Суперники
01:30 Діалог. Василь Герасим'юк — Василь Махно, ч. 2
02:00 Присвячується композиторам Георгію Майбороді і Платону Майбороді
03:40 Д/ф «Козацький літопис Самійла Величка»
04:00 Концерт «Молодіжний кобзарський Майдан»
05:25 Шлях до себе. Василь СтусЯк бачимо, фіксований час лише в поодиноких проектів каналу. Мовлення починається о 6-й ранку з «Молитви за Україну», що триває п'ять хвилин.
«Ранок із “Культурою”» починається о 7:00. Потім знову з’являється в ефірі о 8:15. Формат як у всіх ранкових шоу: студія — ведучі — сюжет — гість — розмова.
Проаналізуймо фрагменти ефірів.
Юні ведучі Юлія Дичук та Остап Халавко 1 грудня, в річницю референдуму, з молодіжним завзяттям і легкими нотками моралізаторства виголосили: «Держава — це не політика, це передусім культура!». Потім із розумінням державної справи процитували знаменитий вислів Черчилля, коли той, переглядаючи бюджет королівства, зазначив: «А де витрати на культуру? — Так війна ж іде, яка культура? — А за що тоді ми воюємо?».
Остап Халавко та Юлія Дичук
Виправдано, що на 25-ту річницю Всеукраїнського референдуму щодо незалежності в ранкову студію запросили Набухіро Тераду, який народився в Японії, а працює в Україні, є художнім керівником Київського державного хореографічного училища. Навіть краще, коли культуру твоєї держави високо оцінює іноземець, адже вихваляти своє вважається не надто шляхетною справою.
Гість у студії зазначив, що японській балетній школі всього півстоліття, а київській — 150, утричі старша! І взагалі, київський балет — у трійці світових лідерів: Париж — Лондон — Київ.
До речі, ці ранкові ведучі в ефірі «обіцяють бути чесними з глядачами і подавати лише корисну інформацію». Серед «корисної інформації» є, приміром, така — чим позначився цей день в історії.
Скажімо, 29 листопада згадали, що цього дня 1999 року з метою запровадження атрибутів української державності указом Президента України було установлено, що офіційними символами глави держави є прапор (штандарт), знак, гербова печатка і булава Президента України. Ведучі нагадали, що знак Президента має форму орденського ланцюга з медальйонів, виготовленого з білого та жовтого золота; президентська булава — з позолоченого срібла, а футляр до неї — з червоного дерева. Запросили розпитати подробиці експерта, завідувача відділу історії України XX століття Національного музею історії України, кандидата історичних наук Олександра Іщука. Дев'ять хвилин шляхетної розмови — що може бути краще до ранкової кави?
Потім у ранковому ефірі «Культури» нагадали, що цього дня «238 років тому народився корифей українського слова Григорій Квітка-Основ’яненко» і що 1959 року церемонію вручення нагород «Греммі» вперше показали по американському телебаченню, а серед лауреатів був Френк Сінатра і Дюк Еллінгтон. І далі сюжет про історію музичної нагороди, яку дивляться в прямому ефірі понад мільярд глядачів в усьому світі. З'явилася ідея церемонії на святкуванні 80-річчя від дня винаходу першого грамофона — звідси назва й форма нагороди. Глядач довідався з сюжету, що три американські президенти мали честь бути удостоєні «Греммі» — Джиммі Картер, Білл Клінтон і Барак Обама — не за пісні, а за промови!
Тим часом у ранкових ефірах комерційних телеканалів говорили про котиків-песиків, пліткували про шоу-зірок, показували смішне відео з інтернету.
Є сенс зупинитися й на деяких постійних рубриках ранкового ефіру. Приміром, рубрика«Моє хобі». Це сюжети про талановитих людей та їхні захоплення: «Перламутрові картини» з риб’ячих кісток Олени Журавської, авторські ляльки Марини Правди, картини Лідії Селянко, які запрошують до раю. Сюжети зроблені професійно, сучасно, в кращих традиціях журналістів каналів із високим рейтингом.
Рубрика «Мова про мову», яку веде . Є прохання до режисера рубрики (!) — попрацювати над розкутістю мовознавця в кадрі: не варто із занадто серйозним виглядом розповідати про фразеологічні вислови, такі як «байдики бити», «точити баляси», «теревені правити».
Юлія Макарець
Рубрика «Книгарня».Поміж книжкових полиць журналістка Катерина Савенко розповіла про бестселер із 35-річним стажем «Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш…». Мріяти зранку — дуже корисно, влучний вибір автора рубрики.
«Ранок із “Культурою”» має ще одну пару ведучих — Ксенію Стужук та Євгена Баркова. Вони намагаються в кадрі взаємодіяти між собою, користуючись імпровізаціями, каламбурами та експромтами. На жаль, глядачеві з першого погляду помітно, що ті «експромтики» підготовлені:
«Євген: Гарно вчила в школі географію?
Ксенія: Непогано…
Євген: Непогано?… Давай, столиця Гондурасу?
Ксенія: Тегусігальпа!
Євген: Молодець! Браво!».
Євген Барков і Ксенія Стужук
Цей діалог — вступ до наступного: «Євген: Друзі! Про відкриття. Саме цього дня в 1642 році голландський мореплавець Абель Тасман відкрив біля берегів Австралії острів, який і названо його ім’ям — острів Тасманія».
Далі речення про Дарвіна і його книжку «Походження видів шляхом природного відбору». І знову каламбур. Ксенія: «Женю, зараз слово тобі, бо знаю, що ти краще знаєшся в цій темі». Євген: «А-а-а, вчила біологію в школі?!».
Ось тобі й весь «обрізаний каламбур». Можна було би порадити ведучим повчитися відпрацьовувати експромти у своїх колег із «Орла і решки» на «Інтері». Вони великі майстри імпровізу!
Євген продовжував далі: «1250 примірників вийшло першим накладом… і уявіть собі, всі вони були продані за один день… На час смерті Дарвіна його теорія еволюції стала майже загальновизнаною в знак пошани вченого, його поховали у Вестмінстері поруч з королями, королевами й іншими визнаними персонами британської корони».
Юля підхопила: «До речі, завжди мріяла побувати у Вестмінстері. Там, справді, кажуть, і Шекспір похований. Будемо продовжувати: в Україні сталося не менше важливих подій, особливо у політичному житті. Цього дня Центральна виборча комісія оприлюднила результати офіційні результати виборів Президента України, переможцем було визнано Віктора Януковича…» — і далі про майдани. Певно, ведучі дещо кардинально пройшлися від Дарвіна до Януковича, від еволюції до революції...
Глядач, який зранку обирає «Культуру», непростий: він прискіпливий, вдумливий, стежить за кожним словом і логікою викладу. І про це ведучим слід пам’ятати. Має бути особлива культура діалогу, рафіновані теми, витончена манера спілкування, дотепні жарти, просто-таки… аристократи в ефірі. Між іншим, «аристократизм» — це не так страшно, в перекладі з грецької всього лише «панування кращих». А де мають панувати найкращі ведучі, як не на «Культурі»?!
Ефір «Ранку з “Культурою”» від 29 листопада 2016 року.
Юлія: «Максим Рильський, як на мене, сказав дуже правильну фразу: “Ми працю любимо, що в творчість перейшла”. Вдумайтеся в ці слова, друзі, адже ми дійсно вважаємо свою роботу не просто працею, а творчістю, в яку ми вкладаємо частинку своєї душі».
Остап додав: «І, до речі, вам ми бажаємо цього ж. Адже наскільки прекрасно зранку з думкою, що зараз ти займатимешся улюбленою справою, на яку тобі не шкода витратити найдорожче — свій час!».
Юлія Дичук та Остап Халавко
Нудотний глядач «Культури» міг би виказати своє незадоволення «ранковій ведучій» за те, що вона давала оцінку висловлюванню класика… Адже класиків не оцінюють, на них, за традицією шляхетного виховання, рівняються. А потім Юля й Остап якось по-дитячому почали вихвалятися перед глядачами своїм місцем роботи. Негоже хизуватися, ліпше своїм словом підтримати інших — адже всі, хто чесно працює, кожен на своєму місці вкладає в свою роботу частинку власної душі. Попри дещо поверховий досвід, ведучі цікаві й не безнадійні.
Замість висновку ліричний відступ авторки про «Ранок з “Культурою”»: раніше зранку мій пульт судомно клацав зі «Сніданку на “1+1”»на ранкові програми на «Інтері», «Україні» або ICTV, тепер ще й додалася кнопка з пектораллю.
Інформаційна програма «Культура. День»
Із понеділка по п’ятницю о 19:00.Повтор о 8-й ранку вчорашнього випуску. Це 20 хвилин новин культури з ведучим у студії, сюжетами й репортажами.
Варто зазначити неординарну ситуацію: «Культура. День» одночасно транслюється на двох каналах «UA: Першому» й «Культурі». Це спільний проект творчих колективів двох мовників. Що й помітно: студія, заставка з глобусом і джингл «UA: Першого».
Із сайту «UA: Першого» «Новини: Культура»:
«Репортажі з подій українського й світового культурного простору, ексклюзивні матеріали з реставраційних центрів, театральних залаштунків та інших творчих майстерень. Які концерти відбуваються? Коли відкривається нова виставка? Де презентують довгоочікуваний фільм? Відповіді на значно більший перелік запитань — у новинах культури з батьківщини Леонтовича, Малевича й Довженка, а також близького і далекого зарубіжжя».
«Новини: Культура» — розмаїття тем вражає, дивитися одне задоволення:
- У Рівному законсервували розкопки замку князів Любомирських
- На Львівщині відновлюють килимарство
- У Данії в рідному місті Ганса Крістіана Андерсена створюють Музей за мотивами його казок
- П'ять угорських стрічок у кінотеатрі «Київ»
- Вистава «За двома зайцями» Ризького українського народного театру
- Молодіжний чемпіонат сучасного танцю у Черкасах
- Тиждень актуальної п’єси
- Початок співпраці національних художніх музеїв України та Китаю
- Виставка народних музичних документів в Запоріжжі
- Сто картин Марії Приймаченко показують у Дніпрі
- Вистава північного сяйва
- Майстер-клас з римування від Івана Пазіна
- Музей у горщику. Прадавня хорватська кухня
Виставки, книжки, імпрези, прем’єри. Здавалося б, така «красива інформація» мала би стати бажаною на всіх каналах, та в наших реаліях усе інакше... Тому, можливо, треба більше анонсувати новини культури, закликаючи глядачів, які потребують прекрасного і втомилися від політики, дивитися їх о 19:00 по буднях.
У вихідні — «Культура. Дайджест»
Культурні події за тиждень на каналі «Культура» збирають в один випуск. Прохання до творців дайджесту звернути увагу на те, що коли відрізаються підводки ведучих, а в сюжетах не згадується назва вистав чи виставок, глядачам доводиться проводити власне розслідування — про що саме йшлося.
Коли глядач на «кнопці з пектораллю», він може, не виходячи з дому:
- побувати на виставі Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської,
- подивитися спектакль «Земля» за повістю патронеси театру,
- послухати «Травіату» Джузеппе Верді у виконанні солістів Національної опери України,
- подивитися виставу Київського академічного Молодого театру «Синій автомобіль» Ярослава Стельмаха,
- почути «Соло з оркестрової ями».Це моновистава Еліаса Файгерша (Швеція). Він на своєму тромбоні грав для всіх королів і королев Європи. Віртуозно грав і для глядачів каналу «Культура». Щоправда, картинка була не такою якісною, як його гра. Занадто темна, тремтлива, відчувався дефіцит камер на виїзній зйомці.
Далі глядача запросили за океан у храми, які розписував Михайло Дмитренко, за допомогою фільму з заголовним титром у примітивно-графічній стилістиці радянського ТБ «Мистецтво Михайла Дмитренка». Із перших хвилин повідомили, що майстру пензля «в умовах московського шовіністичного імперіалізму не було місця для належного визнання». Закадрова «інтонація вічно ображених» дисонувала з космополітичною майстерністю художника, народженого в Полтавській губернії (Російська імперія), похованого в Детройті, Мічіган (США). Розписані ним православні та греко-католицькі храми, римо-католицькі костьоли й базиліки Святої Колумби в місті Ягстаун і Святого Антонія Саут-Бенд (США) стали за океаном шедеврами монументального сакрального живопису. Тож коли йдеться про визнання — можливо, варто використовувати інші інтонації?!
Кадр із вистави «Синій автомобіль» Ярослава Стельмаха
Потім глядачеві нагадали про Вільгельма Котарбінського в день його народження. У фільмі з голосом народної артистки України Наталії Сумської розповіли про майстра-католика, який розписував Володимирський собор у Києві, який виборов срібну медаль і звання першого малювальника в Римській академії мистецтв Святого Луки і який міг би вмерти голодною смертю, якби не брати-живописці Свєдомські… Такі стрічки до календарних дат могли би стати брендотворчим і нетлінним продуктом каналу «Культура».
Цікавою виявилася «Оперна абетка для дітей та їхніх батьків, або У пошуках загублених нот». Це освітньо-музична програма Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва, яку відзняв канал «Культура». Дуже корисна музична абетка, яка допоможе батькам, що мешкають далеко від столиці, але прагнуть, щоби їхні діти відрізняли квінтет від секстету, й почули про Верді та Россіні. Єдине прикро, що такі проекти мають зніматися в студійних павільйонах, а сценічна постановка має бути адаптована під телевізійну версію з хорошим якісним звуком.
«Оперна абетка для дітей та їхніх батьків, або У пошуках загублених нот»
Брендотворчим продуктом каналу міг би стати слот показів найзнаковіших українських вистав із усіх регіонів України. От би подивитися «Летючий голландець» Донецького театру опери та балету імені Солов’яненка до 200-річчя Ріхарда Вагнера! Прем’єра була ще до війни (2013 року).
Щоправда, для такого слоту спочатку було би доречно визначити найбільш вдалий для цього час у сітці програмного мовлення за допомогою фокус-груп і розробити креативний формат подачі, щоб у телеглядача виникало інтерактивне відчуття, що він жаданий гість на цьому телевізійно-театральному святі.
Цікавим із погляду телевізійної подачі виявився музейний флешмоб. У Музеї книги і друкарства з ініціативи директорки Валентини Бочковської відбувся вокальний флешмоб: дівчата-співачки в повсякденному вбрані несподівано для відвідувачів заспівали знамениту оперну арію в різних місцях експозиції. Курсанти, які завітали в музей, були в повному захваті. Варто використовувати цю ідеї оперно-музейних флешмобів. Дуже телевізійно виглядає (довів канал із пектораллю!), музеї ніби оживають…
До речі, про музеї. Їх не так багато, як хотілося б бачити в ефірі на «Культурі». Я думаю, що суспільний мовник мав би надати українським музеям фіксований час у програмному мовленні каналу й добряче покреативити над «музейним форматом». Знаю, як показують на російському TБ шедеври Третьяковської галереї: запрошують кінозірок, щоби ті розповіли про свою улюблену картину. Вірю, що наші суперстари погодилися б піти в музей без жодних гонорарів, але цей проект має бути з розкішною картинкою, шедевральною якістю, а отже виробництво його має бути витратним. Питання: де взяти гроші? Може, скинутися всім суспільством, як на війну скидаємося?…
Прикро усвідомлювати, що найяскравішою зіркою каналу «Культура» є пектораль, яку 1971 року в кургані на Дніпропетровщині розкопав Борис Мозолевський. А проте великим досягненням є вже той факт, що у вітчизняному телепросторі все ж є кнопка з пектораллю. Там не показують політиків — лише культурних та історичних особистостей. Там про шедеври й таланти. Про високе і глибинне. Непокоїть лише — як усе це зробити хоча би трохи рейтинговим?
Виявляється, рейтинг можна зробити й малими коштами… Та лише великим талантом, як у Боба Росса, наприклад. На «UA: Першому» йшов проект німецького суспільного мовника ARD «Історія музики з Бобом Россом». 15-хвилинні серії. Харизматичний ведучий поважного віку в історичних оповідках та навіть анекдотах захоплено переказував найцікавіші факти з життя музичних геніїв та з їхньої творчості; розповідав, як упродовж століть одні напрями й стилі змінювали інші. У першому випуску під назвою «Всі дороги ведуть до Відня» Боб Росс розповів про Віденську класичну школу, народження першого оркестру, творчий доробок автора гімну Німеччини, а також про те, чому люди намагалися уникати Вольфганга Амадея Моцарта. Усе це відбувалося в звичайній студії, де лише троє — рояль, піаніст і ведучий із емоційною мімікою, знанням предмета й віртуозністю оповіді. Вражає! Не відірватися.
А ще про один високорейтинговий культурний проект розповів телевізійний бос із Королівства Нідерландів. Це пізньовечірня програма з авторськими рубриками про музеї, театри, книги, яка б’є всі рекорди рейтингів та ефірного довголіття. Навіть не віриться, що таке можливо.
Незабаром канал «Культура» стане другою кнопкою суспільного мовлення з аскетичним бюджетом, критичними рейтингами і недосконалим контентом. Прикро бачити в ефірі культурного каналу низькоякісний продукт регіональних компаній. Та все ж хочеться подякувати колегам, які творять українську «Культуру» з середньою зарплатою 1800 грн. на місяць.