Держкомтелерадіо 7 вересня 2012 року вже вчетверте вніс до Кабміну законопроект «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», розроблений на основі Концепції створення і діяльності Національної громадської телерадіокомпанії України.

Раніше, 9 червня 2011 року, Кабмін схвалив проект і передав його до Адміністрації президента. Потім із зауваженнями Громадської гуманітарної ради законопроект повернувся до Держкомітету. Повторно в уряд його передають у лютому і червні 2012-го. І вчергове – 7 вересня цього року, знову після складної процедури узгодження зацікавлених сторін. Нагадаємо, Концепцію було затверджено Громадською гуманітарною радою при президентові України 30 вересня 2010 року.

Як писав сайт «Суспільне мовлення», законопроектом передбачено перетворити національні телекомпанію та радіокомпанію України, Державну телерадіокомпанію «Культура» на юридичну особу публічного права «Національна суспільна телерадіокомпанія України».

Наразі є політичні ризики, пов’язані з його ухваленням. Якщо цей законопроект про СМ не буде зареєстровано й ухвалено в першому читанні за основу народними депутатами парламентом цього скликання, він вважатиметься знятим з розгляду і не розглядатиметься парламентом нового скликання. Наразі урядовий проект не може бути зареєстровано, оскільки він є альтернативним до законопроекту №7241, авторами якого є народні депутати Андрій Шевченко, Владислав Каськів та Євгеній Суслов і розгляд якого Верховна Рада відклала 21 лютого.

Раніше ми публікували думки медійників щодо майбутнього суспільного мовлення.

Цього разу тим, чи є шанси створити в Україні суспільне мовлення в 2013 році згідно з урядовим законопроектом, ми поцікавилися в Ірини Геращенко, Ореста Муца, Оксани Калетник (Єлманової) та Ірини Бекешкіної.

Ми поставили їм такі запитання:

1. Чи доцільно створювати суспільне мовлення в Україні? Чому?

2. Чи зможе воно бути незалежним?

3. Чому, на вашу думку, процес створення затягується?

4. Чи може цей суспільний мовник розраховувати на реальну аудиторію?

Ірина Геращенко, народний депутат України (фракція НУНС):

– В Україні доцільно створювати суспільне мовлення. Але за останні 10 років дебатів на цю тему досі ніхто не дав відповіді на запитання, хто має бути відповідальним за розробку концепції СМ та її впровадження, і як воно буде фінансуватися. Адже очевидно, що сьогодні люди не готові зі своєї кишені платити навіть 10 гривень на місяць за суспільне мовлення. Їх, на жаль, влаштовує той набір телеканалів, який існує. Про це свідчить і байдужість до проблем з ТВі. На мітинг 8 вересня вийшло лише 5-6 тисяч людей, а не сотні тисяч, для яких незалежне мовлення має стати пріоритетом.

Для того, щоб в Україні було незалежне мовлення за всіма стандартами, потрібно мати три складові: по-перше, громадянське суспільство, для якого будуть цінністю повноцінні новини, а не прес-релізи партії влади. По-друге, має бути достатній прошарок професійних журналістів, для яких ім’я, позиція і вміння абстрагуватися від своїх політичних симпатій чи антипатій відіграватимуть ключову роль у виконанні професійних обов’язків. І, по-третє, має бути політична воля політичної еліти, незалежно від того, де наразі опинилися ці люди: при владі чи в опозиції.

Не секрет, що в мене були серйозні дебати з народним депутатом Андрієм Шевченком відносно того, хто має робити суспільне телебачення. Коли мені закидали, що Банкова не робить суспільного телебачення (Ірина Геращенко була прес-секретарем президента Віктора Ющенка. – Ред.), то я відповідала, що це не робота Банкової. Думаю, сьогодні Андрій Шевченко, мабуть, у страшному сні не хоче уявити, щоб нинішня Банкова робила суспільне мовлення.

Треба ухвалити професійний закон, як це зробили із Законом «Про доступ до публічної інформації», коли було знайдено консенсус між різними політичними таборами. А коли намагаються на будівлі на Мельникова, 42 перебити табличку: Перший національний назвати суспільним телеканалом, це звучить смішно. В законі має бути відображено ключові позиції: як фінансуватиметься суспільне телебачення і що стане гарантією його незалежності. В нашому заполітизованому суспільстві є небезпека, що люди таке мовлення сприйматимуть як політичне, а не як таке, що інформуватиме про всі спектри життя, а не лише про політику.

На жаль, наше суспільство не вважає СМ для себе ключовою цінністю. Особливо це видно у виборчий період, коли люди клянуть продажних політиків, а самі готові продаватися за гречку. Це свідчить про низький рівень відповідальності багатьох людей в Україні. Крім того, в нас низький професійний рівень журналістів. Нині в українській журналістиці мало людей, які усвідомлюють, а) що журналіст – це не політик, б) що потрібно дотримуватися журналістських стандартів, які не можуть бути подвійними, як у політиків.

Водночас, вважаю, що не політикам критикувати журналістів, тому що саме політики сьогодні задають тон, а риба гниє з голови. На жаль, нині політики не мають політичної волі не те що для створення суспільного телебачення, а й для того, щоб в Україні були незалежні медіа і свобода слова. Пригадуєте, як на Всесвітньому форумі видавців замість того, щоб прочитати плакати, які підняли журналісти перед президентом, і сказати, що це свідчить про демократію, їм за те викручували руки. Якщо президент виходить на прес-конференцію раз на рік, то це означає, що влада не готова до діалогу й відкритості. Зауважу, що в опозиції також є люди, які не розуміють, що таке журналістські стандарти. В кожному таборі є люди, які ставляться до медіа як до обслуги. Ці стереотипи потрібно змінювати: міняти ставлення до ЗМІ в політикумі, працювати над підняттям журналістських стандартів і піднімати рівень громадянського суспільства. Це сприятиме тому, що в людей буде потреба в демократичних правах і свободах, до яких, безумовно, в першу чергу належить свобода слова.

Якщо буде запит суспільства, то канал може розраховувати й на аудиторію. Очевидно, що сьогодні в суспільстві є запит на серйозне телебачення, яке дає повноцінну інформацію про те, що відбувається в Україні. Люди, які цього не отримують, переключаються з телебачення на інтернет. Якщо буде критична маса людей, для яких серйозне, інтелектуальне телебачення буде необхідним, то влада змушена буде швидше створити суспільне телебачення.

Орест Муц, народний депутат України (фракція Партії регіонів):

– Безумовно, що так, адже функціонування таких механізмів як суспільне мовлення – це складова кращого світового досвіду. В тому числі – і європейського, до якого ми прагнемо.

Суспільне мовлення має бути лише незалежним.

Відповідь на це запитання мають дати не в останню, а можливо – й у першу чергу ті, хто були при владі з 2005-го по 2010 рік.

Досвід інших країн, приклад найавторитетніших суспільних мовників уже дав ствердну відповідь на це запитання.

Оксана Калетник (Єлманова), член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– Тема створення суспільного мовлення в Україні дискутується вже давно. А такі дискусії, як правило, не виникають на порожньому місті. Зрозуміло, що в цьому є потреба.

Якщо казати про стандарти світової спільноти в галузі суспільного мовлення, то слід одразу оцінювати доцільність застосування тих чи інших підходів в українських реаліях. Як писав Тарас Шевченко: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Тобто потрібно розробити свою базу.

Суспільне мовлення ми зможемо створити лише тоді, коли вийдемо на розуміння того, що таке зріле громадянське суспільство. Насамперед, це суспільство, члени якого не прагнуть розшаровуватися на різні групи та ставати байдужими один до одного.

У нас же наразі немає порозуміння між групами в суспільстві. І як тільки ми вийдемо на рівень цієї зрілості, то зможемо дати відповіді на важливі питання: чиїм коштом має існувати СМ? Для чого і в якому вигляді потрібно його створювати? Наприклад, якщо ми хочемо зробити його незалежним, то слід розуміти, що саме суспільству доведеться його частково утримувати. А якщо ми справді маємо на меті створити суспільне мовлення, то не слід залишатися в затяжному процесі обговорення, потрібно робити якісь конкретні кроки.

Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

– Суспільне мовлення в Україні, безперечно, потрібно створювати. Але не тепер. А лише тоді, коли зміниться політична ситуація. Адже якщо його створювати тепер, то цим займатимуться люди, які прагнуть підпорядкувати суспільне мовлення владі. Це однозначно. І відповідно до цих цілей вони найматимуть на роботу журналістів, закладатимуть принципи роботи мовника. А так робити не слід.

Зрозуміло, що виправляти погану ситуацію набагато складніше, ніж створювати щось нове. Наприклад, наразі в Трудовому кодексі немає норми щодо звільнення журналіста, який працює не за стандартами, то що в такому разі з такими робити? Тобто починати з нуля краще, ніж виправляти чиїсь помилки.

Наразі вирішення питання про суспільне мовлення, на мою думку, відкладається через те, що є важливіші справи, наприклад, парламентські вибори. Але мені не хотілося б, щоб за нього взялися одразу після них, – перед президентськими.

Марія Фронощук, Світлана Остапа