Продовжуємо серію публікацій, до якої входять переклади документів та стандартів корпорацій суспільного мовлення світу, а також рекомендацій у галузі свободи слова та журналістської діяльності від провідних європейських і американських експертів. 

Матеріали серії: Переклад промови Вільяма Хорслі (William Horsley) «Роль суспільних мовників у медіа-середовищі, що постійно змінюється»; Редакційні принципи суспільних медіа США. Засади, політика та практика; Типовий закон про суспільне мовлення, Стандарти журналістики даних від ВВС, Суспільне мовлення та ефект фрагментації аудиторії.

Суспільне мовлення. Порівняльне правове дослідження. Фінансування

Міжнародні стандарти, а також світова практика чітко встановлюють необхідність надання державою фінансової допомоги суспільному мовленню. Це є необхідним для того, щоб забезпечити належне виконання усіх його функцій.

Річ у тім, що сучасні ринкові відносини так чи інакше диктують свої правила. Відповідно до них радіо чи телеканал, який прагне вижити, часто впадає у залежність від рекламодавців або інших осіб, що здійснюють фінансування. Адже реклама по своїй суті направлена на певну аудиторію, а суспільний мовник повинен бути універсальним та задовольняти інформаційні потреби усіх верств населення. Зокрема, представляти інтереси національних та етнічних меншин, на яких рекламодавці, як правило, практично не звертають уваги.

Крім того, у цьому контексті варто зважати і на дві інші обставини. По-перше, створення програм освітнього, інтелектуального та розвиваючого характеру, які в принципі повинен транслювати суспільний мовник, вимагає неабияких коштів. Продукування оперативних та якісних новин, що також входить до сфери обов’язкової діяльності суспільного мовника, потребує не менше грошей.

По-друге, універсальний характер інформаційної діяльності суспільного мовника полягає у створенні ним абсолютно різних за тематикою та наповненням програм. Відповідно, для цього потрібна велика команда професійних журналістів та технологів, які були б спеціалістами у кожній конкретній галузі. А їхня робота, у свою чергу, теж повинна оплачуватися.

З наведених вище аргументів можна зробити висновок, що держава, як ніхто інший, повинна фінансово стимулювати діяльність суспільного мовника. Але і тут існують свої перепони. Адже фінансування відкриває шляхи до впливу. Тому обов’язкова умова полягає у тому, що державне фінансування не повинне стати важелем довільного контролю суспільного мовника з боку влади. Цілком закономірно це правило прописане у всіх європейських стандартах.  

У Резолюції №1 Ради Європи про цей принцип зауважується так: «У фінансуванні суспільного мовлення повинні бути встановлені відповідні доцільні та безпечні рамки, які гарантували б впровадження його місії».

У Рекомендації Ради Європи 1996 року також йдеться про те, що «орган фінансування не повинен використовуватися для здійснення прямого чи опосередкованого впливу на редакційну незалежність та інституційну автономію суспільного мовника». За положеннями цієї Рекомендації, рівень фінансування повинен бути погодженим після консультації з працівниками СМ, а також враховувати рівень його актуальних та майбутніх витрат. Окрім іншого, все це покликане гарантувати безперервність його мовлення та проведення довгострокового планування.

Далеко не останніми у цьому контексті також вбачаються терміни фінансування суспільного мовника, які повинні бути достатньо тривалими, зважаючи на необхідність його стабільної інформаційної діяльності.

Крім того, сьогодні експерти багато уваги приділяють потребі бути сучасним, вчасно реагувати на технологічні зміни, яка з-поміж інших ставиться перед суспільним мовником. Зрозуміло, що ця потреба також вимагає певного вливання коштів.

Як наслідок, у світовій практиці суспільного мовлення доволі часто використовується змішана система фінансування, яка полягає у надходженні коштів від держави, з відкритих джерел та навіть від реклами.  

У Рекомендації Парламентської Асамблеї №1878 (2009 рік) Ради Європи вказані такі можливі джерела фінансування:

-         фіксована ліцензійна плата;

-         податки;

-         державні субсидії;

-         абонентська плата;

-         спонсорські кошти;

-         надходження від реклами;

-         плата за перегляд відео на вимогу;

-         продаж супутніх товарів (книги, відео, аудіо);

-         плата за використання аудіовізуальних архівів.

Проте у цьому документі зазначається і те, що в усіх цих варіантах фінансування є свої недоліки. Тому суспільному мовнику потрібно дуже уважно ставитися до цього питання, враховуючи усі можливі переваги та недоліки.  

Вирішення цього питання є принципово важливим для організацій суспільного мовлення. Адже передусім необхідно захистити суспільне мовлення від політичного чи комерційного втручання у його діяльність. Іншими словами, організація суспільного мовлення повинна бути справді незалежною, а її редакційна свобода – підлягати повному дотриманню. Більше того, програми такої організації повинні відповідати суспільним інтересам і завжди вирізнятися рівновагою і неупередженістю. Саме ті мовні організації, які відповідають таким вимогам незалежності і об'єктивності, називаються суспільними мовниками. 

Переклад: Марія Фронощук

Завантажити оригінал документу