Зрозуміло, що головною телевізійною подією 24 серпня став військовий парад «Марш нової армії». Його транслювали майже всі телеканали. Суспільний мовник винятком не став, розпочавши трансляцію о 9:45.

Проте в ефірі «UA: Першого» перед цим сталася досить знакова подія — пряма трансляція Молитви за Україну в Софійському соборі за участі перших осіб держави. З огляду на те, що менеджмент Суспільного досі уникав подібних трансляцій, цей виняток може свідчити або ж про спробу виправитися в очах громадськості, що критикувала відсутність трансляції Хресної ходи імені УПЦ КП 28 липня, або ж про те, що спільна молитва всіх наявних в Україні церков за Україну в День Незалежності — справді суспільно значуща подія, без показу якої Суспільне обійтися не може.

Марафон до Дня Незалежності у студії «UA: Першого» розпочала ведуча «Теми дня» Ольга Сніцарчук. У другій половині марафону її змінив колега Данило Мокрик.

На відміну від інших телеканалів, які теж організували марафони до Дня Незалежності, Суспільний мовник зосередився на людському вимірі Незалежності. Тобто 24 серпня в ефір «UA: Першого» виходили звичайні люди, які розповідали про своє ставлення до української Незалежності. Причому прямі включення було організовано кількома регіональними філіями Суспільного з їхніх виїзних студій у Львові, Маріуполі, Краматорську, Сєвєродонецьку, Одеси та Києва.

На відміну від минулих святкувань Дня Незалежності, цьогоріч на Суспільному демонстрацію «перших осіб держави» обмежили їхньою присутністю під час молитви в Софії, на параді «Марш нової армії» та у привітаннях від Андрія Парубія з Володимиром Гройсманом. Що, до речі, теж наводить на роздуми про персональні симпатії й антипатії Суспільного щодо тих самих українських віпів.

Ще одна відмінність цьогорічного марафону — відсутність в ефірі «батьків-засновників» України, якщо користуватися аналогією з державою американською.

Запрошення ж легендарного народного депутата кількох скликань Верховної Ради Івана Зайця до студії «Теми дня» з Данилом Мокриком — це, здається, своєрідний виклик «паркету».

Адже цей чоловік відомий не лише тим, що увійшов в історію українського парламентаризму завдяки фразі не менш легендарного (на жаль, уже покійного) спікера ВРУ Івана Плюща «Депутат Заєць, не бігайте по залу, бо відключу вам мікрофон!». Іван Заєць — передусім людина, яка не завжди добирає слів у характеристиках політичних процесів та їх учасників. Тим цікавіше було його слухати.

На запитання ведучого, чи могли народні депутати, які ухвалювали Акт про незалежність України 24 серпня, уявити собі майбутню агресію Росії, Іван Заєць відповів ствердно.

«Ми знали,що Росія нас не відпустить. Ми знали, що на нас чекають великі виклики. Всі були проти незалежності України, весь світ — і США, і Велика Британія, не кажучи вже про Росію. Тому незалежність України постала з-поза меж можливого», — сказав колишній народний депутат.

Ясно, що після ухвалення Акту про незалежність треба було розпочати радикальне прощання з радянським минулим. Але, наголосив Іван Заєць, із комуністичною більшістю в Раді на початку 1990-х годі було сподіватися на повноцінну декомунізацію.

Данило Мокрик на цьому свої провокації щодо гостя не припинив. Він поцікавився, чи погоджується Іван Заєць із досить поширеною думкою про те, що в серпні 1991 року незалежність звалилася на українців просто так, без жодної боротьби.

Зрозуміло, що пан Заєць на цю очевидну провокацію ведучого зреагував досить агресивно, спочатку повторивши свою тезу про те, що незалежна Україна постала з-поза меж можливого. Далі він, як і слід було очікувати від патріота, знайомого з історією України не з радянських підручників, сказав: українці в боротьбі за власну державу пролили забагато крові, щоби вважати незалежність подарунком історії чи геополітики.

Але цей діалог відбувся вже наприкінці марафону на «UA: Першому» на честь Дня Незалежності.

Починався ж він із прямого включення кореспондента Андрія Андрушківа із Софійської площі. Журналіст Київської філії Суспільного, запопавши людину з гітарою посеред Києва, попросив останнього виконати якусь київську пісню під власний гітарний супровід. Думаю, ніхто з глядачів не здивувався, почувши у виконанні житомирського гітариста майже офіційний гімн Києва «Як тебе не любити, Києве мій».

Далі Ольга Сніцарчук спілкувалася з кореспондентом Денисом Мініним, який вів репортаж із Бессарабки, де саме шикувалися розрахунки військової техніки, що готувалася пройти Хрещатиком.

Журналіст запросив до розмови військового експерта Сергія Згурця. Він намагався людською мовою пояснити, що потрібно ЗСУ, аби остаточно перейти на стандарти НАТО в озброєнні.

Сергій Згурець прокоментував нову та модернізовану техніку, підкресливши, що всі танки старого зразка зазнали капітальної модернізації, а деякі види озброєнь, які пройдуть Хрещатиком, — це суто українські розробки. Приміром, станція «Зоопарк-3», що дозволяє глибоку розвідку в тилу супротивника. Або ж українські безпілотники «Лелека», які вже використовуються в ЗСУ.

Ольга Сніцарчук, подякувавши Денисові Мініну, який упродовж свого включення поспілкувався ще й із людьми, які прийшли подивитися військовий парад у вишиванках, нагадала глядачам про новітню гаубицю «Богдана» та комплекс «Вільха».

Після цього ведуча марафону надала слово кореспондентці з Маріуполя Ганні Котиховій, поцікавившись, як змінилося ставлення до Дня Незалежності в її місті.

Журналістка місцевої філії Суспільного спочатку розповіла про те, якими фестивалями місто зустрічає День Незалежності. На запитання ж київської ведучої марафону відповіла, що ставлення місцевих мешканців до Дня Незалежності змінилося з початком російської агресії. Точніше, каже журналістка, маріупольці почали цінувати державну символіку України. Як приклад Ганна Котихова наводить мотопробіг із національними прапорами.

Ця частина марафону, включно з військовим парадом «Марш нової української армії», показала, наскільки абсолютно цивільні й мирні люди переймаються нарощуванням військової потуги ЗСУ. Здавалося б, де Оля Сніцарчук, а де гаубиця «Богдана»? Виявилося, що вони поряд, і нікому з українців не байдуже було те, що вони побачили під час прямої трансляції військового параду.

Єдина вада її на «UA: Першому» — картинка. Якість зображення на Суспільному дуже програвала Прямому каналу та «112».

Далі марафон Суспільного продовжив прямі включення з регіональних філій.

Вони були дуже різними. Приміром, коли в ефір «UA: Першого» вийшла кореспондентка Луганської філії в Сєвєродонецьку Анастасія Дашко, вона одразу ж повідомила, що тут нині не до свят, адже під час ракетного обстрілу загинув цивільний чоловік, у якого лишилися сиротами діти.

Проте вона знайшла з ким поговорити навіть у цей скорботний для мешканців міста день. Приміром, із Анастасією Малкіною, головою ГО «Тумблер», яка розповіла про діяльність своєї громадської організації щодо залучення до її ініціатив дітей. Саме за їхніми проектами в Сєвєродонецьку тепер будують дитячі майданчики.

Анна Погорєлова розповіла, як на майданчику громадської організації «ХочуБуду» відбуваються для всіх охочих різноманітні майстер-класи, музично-поетичні вечори та концерти-квартирники.

Саме під час цього включення Ольга Сніцарчук розповіла про новий флешмоб «Завдяки тобі», де його організатори запропонували українцям, зустрівши бійця ЗСУ, прикладати руку до серця. Адже, пояснюють вони, не кожен може підійти до захисника й потиснути йому руку чи обійняти, бо це досить важко суто психологічно.

Ведуча в Києві запитала в Анастасії Дашко, чи прижився цей флешмоб на українських територіях Луганщини, адже саме на лінії розмежування дуже багато українських бійців, яким є за що подякувати.

На жаль, відповідь була негативною. Кореспондентка сказала, що урочистості в Попасній почнуться з хвилини мовчання за жертвами вчорашнього обстрілу, а місцеві мешканці без усяких флешмобів не соромляться дякувати українським воїнам.

Після цього в ефір Суспільного видали ролик «Завдяки тобі» з акторкою Риммою Зюбіною. Дуже проникливий, до речі. В ньому актриса розповіла, що вдячна українському воякові за те, що її родина так і не скористалася текою з документами, яку вони приготували на момент катастрофи. Розуміючи, що в разі потреби евакуації ця тека — єдине, що можна буде захопити з собою.

Перед цим у студії «UA: Першого» були включення з Одеси, де працювала кореспондентка місцевої філії Суспільного Анна Коваленко. Вона спілкувалася з Олексієм Харченком, одним із тих курсантів Нахімовського училища в Севастополі, які під час підняття російського прапора на плацу училища після російської окупації заспівали Гімн України. Нинішній офіцер ВМС України жодного разу не пошкодував про своє рішення вийти з Криму після його анексії Росією, пославшись на те, що присягу він дав одній-єдиній державі Україна.

У львівській виїзній студії Суспільного біля Палацу Потоцьких із гостями спілкувався Володимир Перерва. В одному з перших включень кореспондент поговорив із програмним директором Кримського дому Алімом Алієвим, кримськотатарським переселенцем із Криму. Він, звісно ж, пояснив, чому Крим був, є й буде українським.

Гостем першої половини марафону у львівській виїзній студії Суспільного був також благодійник Юрій Федечко, котрий уже більше 20 років опікується сиротинцями.

У Києві ведучим виїзної студії, яку розташували на Софійській площі, весь час марафону лишався вже згаданий Андрій Андрушків. У першій половині марафону, але вже після трансляції військового параду його гостями стали реабілітолог Віталій Бєльський та альпініст, підкорювач гори Еверест Тарас Поздній.

Усі ці люди, не маючи жодного стосунку до влади, розповідали про те, що їм особисто дала Незалежність.

У перервах між прямими включеннями з регіональних філій «UA: Перший» транслював прем'єри документальних фільмів «Заміновані вірністю» та «Казимир Малевич. Український квадрат». А також — святковий випуск «Фольк-musiс».

Фільм Юрія Ткаченка «Заміновані вірністю», про єдину в Україні собаку Бадді, яка має запис у ветеринарному паспорті «учасник бойових дій» на посаді «собака-сапер», посередині марафону на «UA: Першому» відкрив усі шлюзи для питомо української сентиментальності. Тобто — фонтану нестримних сліз.

Бадді — фронтовий собака, який став розрадою для бійця батальйону «Айдар» Рустама Хамраєва, кажуть його батьки. Він загинув у червні 2014 року, а вона втратила після нього ще двох господарів.

Але вона вижила й досі, як розповідають її нинішні господарі, вінничани Світлана Бевз та Сергій Бурбела, сумує за тими, хто з нею колись був на передовій, кидаючись до людей у військових одностроях у надії знайти своїх друзів-вояків.

Один із Рустамових побратимів-айдарівців, навідавши його могилу, промовляє дуже гіркі слова, мовляв, за кого ж ми воюємо, якщо нам услід навіть на могилі побратима шиплять: «Майданутиє, всьо із-за вас!».

Фільм «Заміновані вірністю» знято минулого року, й у ньому є кадри полону айдарівців, серед яких була й «женщіна-снайпер» (як назвали її репортери російських ЗМІ) Надія Савченко. Цього імені тут не згадують, але розповідають, що перший господар собаки-сапера Бадді загинув саме тоді, коли айдарівці пішли визволяти Надію.

Ця емоційна пауза в марафоні Суспільного 24 серпня стала такою собі драматургічною кульмінацією дня. Після якої цілком логічними стали набагато спокійніші регіональні включення на тему культури.

У Львові на цю тему озвався Володимир Перерва, який поговорив про головні культурні досягнення України впродовж 27 років нашої Незалежності з двома знаковими для Львова особистостями — художником Влодком Кауфманом та головним редактором «Видавництва Старого Лева» Мар'яною Савкою.

Обоє головними культурними подіями впродовж української незалежності назвали фестиваль «Червона Рута», Львівський форум видавців та Книжковий Арсенал у Києві.

Ведуча Одеської виїзної студії біля Оперного театру Анна Коваленко запросила до розмови активістку Аню, яка разом із однодумцями відстояла Літній театр від забудови, та директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда. Останній на запитання про те, чи незалежна нині українська культура, відповів, що, по-перше, до проголошення незалежності українці, як усі народи СРСР, існували в страху, брехні й приниженні. Але поняття «культурна незалежність» не зовсім можна застосувати до світової культури. Надто ж у часи глобалізації. Щодо російської культури, вважає Олександр Ройтбурд, не варто відмовлятися від її світових зразків, але треба всіляко відкараскуватися від того, що називається «русскій мір».

Тим часом, каже Олександр Ройтбурд, Одеський художній музей намагається зацікавити дуже різні групи своїх відвідувачів, від хіпстерів до академістів. Пропонуючи проекти на будь-які смаки.

У цьому блоці, про значення української культури для утвердження незалежності держави, на зв'язок із центральною студією виходив київський кореспондент Андрій Андрушків. Він запросив до розмови акторку Ірму Вітовську-Ванца та оперну діву Людмилу Монастирську. Перша поділилася своїми роздумами щодо національної культури як стратегії, потішившись із того, що нині в Україні знімається по 3–5 фільмів на рік. Про це, каже Ірма Вітовська, українські кіномитці кілька років тому навіть не мріяли. А для неї особисто було великою честю знятися у знакових українських кінофільмах — «Таємний щоденник Симона Петлюри» та «Брама».

Людмила Монастирська у студії на Софійській площі розповіла Андрієві Андрушківу, що, виступаючи на світових оперних майданчиках на кшталт «Метрополітен Опера» чи «Ла Скала», вона завжди позиціює себе як українську виконавицю. Й нині знавці оперного репертуару в найвідоміших театрах світу розрізняють, де українська вокальна школа, де грузинська, а де — білоруська. Не кажучи вже про російську.

Людмила Монастирська на прохання Андрія Андрушка ще й заспівала посеред Софійської площі. На всю потужність свого колоратурного сопрано оперна діва світового рівня виконала неофіційний гімн Києва «Як тебе не любити, Києве мій». Звісно, що кореспондент Київської філії не зміг їй підспівати, хоча пані Людмила його й запрошувала, але його реакція, тобто цілковитий захват перед унікальним талантом, свідчила сама за себе.

Ну, й трохи про повернення українських імен українській культурі, яким перейнявся в День Незалежності Суспільний мовник.

24 серпня в ефірі «UA: Першого» показали документальний фільм «Радіо Свобода» (автор Дмитро Джулай) «Казимир Малевич. Український квадрат». Це була вибухова прем'єра, адже досі вважалося, що основоположник супрематизму Малевич належав до російської культури.

Автори фільму дослідили, в тому числі, до речі, й із допомогою російської мистецтвознавиці Ірини Вакар, що художник називав себе українцем.

Серед того, що найбільше вразило в цьому фільмі, — малюнки Казимира Малевича 1930-х років, зроблених під впливом Голодомору в Україні. Де замість життєрадісних селян й920-х років, яких він писав разом із українськими бойчукістами, постають абстрактні фігури з перекресленими навхрест чорними овалами, що позначали колись живі обличчя.

Автор фільму Дмитро Джулай своєю роботою повернув українській культурі ще одне всесвітньо відоме ім'я, доти приватизоване російською культурою.

Суспільному, в ефірі якого відбулося це відкриття в 27-й День Незалежності України, можна лише подякувати.