11 квітня у прямому ефірі телеканали «UA: Перший», «UA: Крим» та програма «Радіо Свобода» «Крим. Реалії» транслювали, на жаль, унікальний для українського телебачення медіафорум «Кримська тема в українських ЗМІ». Організатори присвятили його 135-й річниці виходу першої кримськотатарської газети «Терджиман», що в перекладі на українську означає «перекладач».

Андрій Куликов, голова правління «Громадського радіо», партнера цього проекту, який разом із Катериною Некречею, журналісткою програми «Крим. Реалії», вів шестигодинний телемарафон у трьох частинах, підкреслив символічність цієї назви. Адже вона, окрім прямого значення, означає ще й перекидання містків між націями та мовами.

Для Суспільного мовника, до якого входять згадані телеканали, це подія надважлива і знакова. Тим самим він розпочав важкий і багато в чому некомфортний для української влади та медіавласників діалог стосовно того, чому інформація про життя Криму після анексії майже зникла зі шпальт та ефірів українських ЗМІ.

Першу частину присвятили обговоренню кримської теми в друкованих та інтернет-ЗМІ:

другу — радіо:

а заключну — телебаченню:

З огляду на те, що телевізор відіграє величезну роль у впливі на масову свідомість, саме третя частина Кримського медіафоруму видалася авторці цих рядків найцікавішою.

Із того, що впродовж тривалої дискусії говорили гості-експерти та кримськотатарські політики, громадські активісти чи просто споживачі телевізійного контенту в Криму, картина вималювалася досить невтішна.

Діалог, точніше, полілог, із допомогою модераторів Катерини Некречі (до речі, зі стилізованою під кримськотатарську фескою на голові) та Андрія Куликова вели дві групи авторитетних гостей. У частині, де йшлося про кримську тему на українському телебаченні, із думками щодо обміну інформацією між окупованим Кримом та Україною, виступили з одного боку, голова правління НСТУ Зураб Аласанія, заступниця шеф-редактора «Детектора медіа» та заступниця голови наглядової ради НСТУ Світлана Остапа, виконавчий продюсер телеканалу «UA: Крим» Осман Пашаєв, головна редакторка інформаційного агентства «Центр журналістських розслідувань», оглядачка тижневика «Дзеркала тижня» Валентина Самар (колись кримська кореспондентка цього видання, а після окупації вже тутешня журналістка), публіцист Віталій Портников та кримськотатарський журналіст Ібраїм Умеров.

Команду, умовно кажучи, Андрія Куликова у третій частині представляли муфтій Духовного управління мусульман Криму Айдер Рустамов, голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України Рефат Чубаров, його заступник, донедавна політв'язень Кремля Ахтем Чийгоз та співзасновниця громадської ініціативи «Крим SOS» Таміла Ташева.

У всіх учасників дискусії, як виявилося, дуже різні погляди на те, як і в яких обсягах має подавати кримську тему українське телебачення.

Люди, які сиділи у студії, звісно ж, бачать, наскільки мало інформації про життя в окупованому Криму подають українські загальнонаціональні телеканали. Але дані моніторингу Нацради з питань телебачення та радіомовлення щодо кримської тематики в новинах загальнонаціональних каналів, озвучені Світланою Остапою, вбили наповал. Кримська тематика складає лише 0,1 % тижневого контенту телеканалів.

Найважливішою проблемою українських кореспондентів у Криму експертка назвала відсутність безпеки для них. Пригадавши, що останньою українською журналісткою, яка робила прямі включення з Криму, була кореспондентка телеканалу «Інтер». І вже тоді вона змушена була користуватися мікрофоном без логотипа каналу, а сам стендап записувала за містом, подалі від «доброзичливих» очей і вух місцевих.

Зураб Аласанія пояснив відсутність кримської теми на комерційних телеканалах тим, що такі новини (зазвичай дискомфортні, адже в них ідеться передусім про арешти кримськотатарських активістів та проукраїнських патріотів) не продаються.

Віталій Портников у відповідь на це сказав: «Комерційні канали створені, щоб давати глядачеві рейтинговий контент. Але для того ми й створюємо суспільне мовлення, щоб висвітлювати на ньому суспільно значущі теми. В тому числі й Крим. І скільки б часу нам не знадобилося для створення суспільного мовлення, скільки б разів не мінялася його команда, ми його створимо. Так буде рано чи пізно».

Зураб Аласанія наприкінці ефіру наголосив, що такі зустрічі й дискусії можливі лише на Суспільному. Тим самим підтвердивши ще раз і власні слова про контент комерційних каналів, і думку Віталія Портникова про місію Суспільного мовника.

У третій частині Кримського медіафоруму, присвяченій кримській темі на телебаченні, учасники поділилися на дві умовні групи. Одна, переважно представники кримськотатарського народу із «президії», як назвав їх Андрій Куликов, вважає, що кримська тема на українському телебаченні має звучати постійно й краще, щоб це було в патріотичному та героїчному ключі.

Яскравим провідником цієї думки став заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. У його словах відчувався біль і любов до своєї, як він вважає, забутої українцями Батьківщини: «Відсутність кримської теми пов'язана з тим, що кримчани не електорат для українських політиків. Таке враження, що українське ТБ нині займається лише майбутніми виборами, навіть війна на сході в новинах подається одним рядком, кажуть просто, скільки сьогодні загинуло людей. Але в Криму сотні неправедно засуджених, у нас є справжні герої. Невже про них не варто розповідати? Я маю на увазі Балуха. Якщо нема кого з журналістів послати в Криму, то ці приводи (питання безпеки журналістів. — Авт.) працюють, коли нема бажання розповісти про кримських героїв».

Його думку поділяє журналістка Валентина Самар, яка перед цим сказала: «Усі кадри з Криму дуже емоційні. Але поки теми Криму не буде в щоденному політичному житті, доти в нас не буде її висвітлення в ЗМІ».

Інший табір учасників, очолений Османом Пашаєвим, просував думку, що патріотизм у кримчан можна виховати через молодіжний розважальний контент. Приміром, озвучувати чи й дублювати кримськотатарською мовою зарубіжні серіали. Осман Пашаєв поділився амбітним задумом — зробити кримськотатарську адаптацію корейського молодіжного шоу.

За його спостереженнями, молоді кримські татари, які, навіть виїхавши з Криму після окупації, спілкуються у повсякденному житті виключно рідною мовою, дивляться серіали HBO та Netflix. Отож, задля навернення молоді до рідної культури необхідно виробляти серіали кримськотатарською.

Зауважу, що телеканал ATR, який після окупації Криму переїхав до Києва, транслює американські фільми кримськотатарською. Днями, приміром, на ATR цією мовою розмовляв Мел Гібсон у «Патріоті». Те саме, тобто дублюючи іноземні мультики кримськотатарською, роблять і на кримськотатарському дитячому телеканалі Lale.

Осман Пашаєв, просуваючи свою ідею про сучасний телевізійний контент кримськотатарською мовою, радше мав на увазі не відсутність кримської теми в українському телепросторі, а наміри комерційних мовників кодувати свої телеканали на супутнику. А це, на його переконання, призведе до того, що кримський глядач, який нині дивиться українські талант-шоу через супутники, перейде в пошуках аналогічного контенту на телеканали російські. Де він отримує шалену й отруйну російську пропаганду. Осман Пашаєв прагнув донести до співрозмовників просту річ: якщо кримські сюжети будуть «ушиті» у вечірню лінійку українських телеканалів, де новинам передують або ж саме після них починаються розмаїті талант-шоу, в них набагато більше шансів бути побаченими.

Світлана Остапа нагадала, що після окупації в Криму зникли 70 українських теле- та радіоканалів, заблоковано українські сайти. Торік завдяки вежам на Херсонщині північний Крим може бачити п'ять українських телеканалів. Цього року планується підключення ще п'ятьох. На решті території Криму українські канали доступні тільки через супутники.

На думку Світлани Остапи, на Крим українські телеканали повинні транслювати те, що показувало би відмінність між Україною та РФ у царині свободи слова. Адже в Криму з цим набагато гірше, ніж навіть у Росії. Не треба транслювати жовтий і бозна-який контент, варто кримчанам показувати переваги життя в Україні. Західні країни не займаються пропагандою, але українці туди їдуть, бо знають, що там хороше життя.

Віталій Портников із цією думкою категорично не згоден. Він упевнений, що Крим не повернеться доти, доки РФ зможе його утримувати. Краще життя в Україні не змусить його повернутися, бо це окупована силою зброї територія.

Тобто з кримської теми в українському телепросторі учасники дискусії перейшли до обговорення українського контенту для кримського глядача. І тут знову дуже помітною виявилася різниця поглядів на проблему проукраїнського кримського та власне українського глядача. Приміром, Рефат Чубаров закликав українське телебачення не показувати негативу про Україну: «Колись ми, щоб дізнатися правду, слухали “Радіо Свобода” та “Голос Америки”. Українські ЗМІ повинні взяти на себе таку саму функцію щодо окупованих територій. Але є специфіка сприйняття. Там люди чекають, коли Крим повернеться, і деякі новини, які ми в Києві вважаємо резонансними, викликають у них відчай. Коли вони бачать, що хтось прориває кордон України, та ще й у супроводі народних депутатів, вони сприймають це як загрозу українській державі».

Осман Пашаєв, реагуючи на репліку Світлани Остапи про те, що українські журналісти не їдуть до Криму через небезпеку їхньому здоров'ю та життю, розповів історію двох українських репортерів, які наважилися поїхати до окупованого Криму. Йшлося про Ірину Ромалійську та Альону Лунькову, які зробили чудові репортажі з окупованого українського півострова. Але для того, щоб там працювати, їм довелося акредитуватися через російське МЗС. Після чого Україна може вважати їх особами, які порушили національне законодавство, відвідавши окупований Крим незаконно.

Проте Віталій Портников не бачить у цьому жодного когнітивного дисонансу, адже ці журналістки, акредитувавшись для роботи в Криму в російському МЗС, тим самим визнали півострів частиною Російської Федерації: «Треба всім усвідомити, що РФ втягла Україну в конфлікт, які вона створювала 25 років по всьому периметру колишнього СРСР. Акредитація в МЗС РФ — це визнання Криму як російської території. Нам треба звикнути, що на мирне врегулювання піде багато часу. А Крим повернеться в Україну за однієї умови — розпаду РФ. Тобто територіальну цілісність України або буде відновлено ціною розпаду Росії, або ніяк. Про героїчний опір кримчан треба розповідати більше. Україна зараз має шанси на мирне врегулювання завдяки міжнародній позиції щодо анексії Криму».

Публіцист у такий спосіб визнав, що українським журналістам дорогу до Криму заказано з обох боків. Але хто ж тоді має розповідати про Крим в українському телепросторі?

Учасники дискусії, й надто ж Таміла Ташева, співзасновниця організації «Крим SOS», вважають, що ситуацію можуть порятувати так звані громадянські журналісти: «Громадянські журналісти — це ті люди, які дають інформацію й картинку з-під судів. Без них ніяк. З ними треба співпрацювати». Тобто, за великим рахунком, пані Таміла в донесенні правди з окупованого півострова покладається на зусилля відчайдухів, які не бояться стримити з-під судів, де кримськотатарських патріотів судять лише за любов до Батьківщини.

Суспільне мовлення — це справді та платформа, де можуть відбуватися плідні дискусії щодо найболючіших тем українського суспільства. Тут не можна не погодитися з Зурабом Аласанією, який у фіналі «Кримського медіа форуму» зазначив: «Який із комерційних каналів показав би цей шестигодинний проект? Тільки Суспільне. Організували його чудові молоді журналісти з “UA: Крим”, яких ніхто не бачить, бо вони за кулісами».

Як на мене, цей безпрецедентний шестигодинний ефір показав: коли організатори подібних масштабних дійств запрошують до розмови адекватних і компетентних людей, вони можуть досягти цілком реального порозуміння навіть поміж опонентами. Щоправда, останні в питанні Криму розходяться хіба що в плані тактики повернення півострова в медійний та фізичний простір України.

Отож, Кримський медіафорум на Суспільному підтвердив давню аксіому про те, що дискусія можлива лише між однодумцями.