28 січня «UA: Перший», єдиний, до речі, із загальнонаціональних телеканалів, о 10-й ранку розпочав спецпроект «Бій під Крутами. 100 років». Тривав він менше запланованих трьох годин і закінчився приблизно о 12:40 замість 13:00, як було вказано в телепрограмі.

Чому 100-річчя битви під Крутами відзначалося не в день самого бою, а напередодні, вочевидь, пояснити можна лише тим, що акцію за участі Президента України готували не в Києві на Аскольдовій могилі, куди можна елементарно дійти пішки з усіх печерських пагорбів, а на місці бою, за 130 кілометрів від столиці. Організувати підвезення всіх учасників пафосних урочистостей на місце у вихідний день, звісно ж, простіше, ніж у будній понеділок.

Але, наче насміхаючись із усього задуманого сценарієм пафосу, погода внесла корективи в плани Президента, що й змусило завершити пряму трансляцію урочистостей на інформаційних телеканалах на півгодини раніше. Тим часом, 5 канал до останнього, тобто слів віце-прем'єра Павла Розенка про те, що Президента не буде, бо фахівці з безпеки не дали добро на посадку для його вертольоту, а машиною добиратися до Крут він не став, щоб не змушувати громаду чекати на морозі, свою трансляцію з місця історичного бою на Чернігівщині анонсував як «Урочисті заходи з нагоди вшанування пам'яті героїв Крут за участі Президента України». Оце «за участі Президента України», з портретом Петра Порошенка, мужньо задивленого в далину, крутилося й на нижньому кубі анонсів на Прямому каналі. Причому вже в той час, коли Павло Розенко вибачався за неучасть Петра Порошенка в заходах.

Подію 28 січня, що тривала близько півгодини, транслювали в прямому ефірі також канали «112 Україна», «Еспресо», NewsOne та «24».

Але всі вони були, як кажуть, заточені на трансляцію урочистостей саме тому, що під Крутами очікували Президента Порошенка.

Чекали його й на Суспільному мовленні, де спецпроект «Бій під Крутами. 100 років» синхронно з «UA: Першим» транслювало також Українське радіо.

Вочевидь, для Президента Порошенка участь у цих урочистостях мала стати потужним, хоча й звичним для багатьох, піар-ходом. Ще б пак — головнокомандувач у такому історичному місці, та ще й на честь 100-літнього ювілею, та ще й на тлі вишикуваних колон ліцеїстів із 24 військових закладів, яким би він, знову ж таки урочисто вручив історичні прапори їхніх закладів, не забувши при цьому виголосити натхненну промову про історичні паралелі між подіями давніми й сьогочасними й виконати Гімн України в супроводі військових хору та оркестру — це ж була би просто мрія, а не картинка!

Замість цієї величі на тлі відточеного церемоніалу присутні, серед яких було надзвичайно мало цивільних, яких представляли місцеві мешканці, змушені були слухати невиразне бубоніння віце-прем'єра, справді натхненні слова міністра культури Євгена Нищука та представників місцевої влади.

Тож такого сорому, як 28 січня, я особисто за Порошенка не відчувала ніколи досі. Штормове попередження, кажете, оголосили й не дозволили ані злетіти, ані сісти? Та невже його оголосили за кілька хвилин до початку церемонії? Підозрюю, що ДСНС стояла на вухах щонайменше добу до запланованих урочистостей. І якщо це так (можу побитися об заклад, що саме так і було), що заважало Президентові добратися до Крутів разом із курсантами потягом «Інтерсіті», виділеним Укрзалізницею, за спеціальним маршрутом «Київ — Крути»? Тим самим набравши набагато більше піар-очок, аніж від приземлення спеціального авіатранспорту?

У потягах «Інтерсіті» немає спеціально обладнаного за всіма правилами безпеки президентського вагону. Але, гадаю, в наш час можна було б вирішити проблему належної безпеки Президента і в таких форс-мажорних обставинах.

Втім, я тут усе-таки про спецпроект «Бій під Крутами. 100 років» на Суспільному мовленні. Модерував розмову про історичне значення Крут для становлення української незалежної держави з істориками Ростиславом Мартинюком та Олександром Алфьоровим, а також журналістом, головним редактором «Історичної правди» Вахтангом Кіпіані блискучий ведучий Юрій Макаров. Але цього разу «щось пішло не так».

Цілком можливо, що Юрій Макаров не дуже добре знає історію української революції й національно-визвольних змагань початку минулого століття. Але навіщо так явно це демонструвати, часто-густо реагуючи на слова істориків репліками: «Та ви що? А я цього не знав!». Так було, приміром, коли його співрозмовник сказав, що незалежність України 1918 року на міжнародному рівні визнали раніше, ніж Польщі та Фінляндії, а представники Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія), з якими Україна вела переговори, навіть планували створити таку собі польсько-українську федерацію. Або ж — у відповідь на інформацію про те, що прапором так званої Української народної радянської республіки, створеної в Харкові, було червоне полотнище з синьо-жовтим прямокутником у куточку.

Склалося враження, що Юрія Макарова запросили до ведення ефіру останньої хвилини, замість історика й ведучого програми «Розсекречена історія» Олександра Зінченка, який міг би провести його компетентно й не відволікаючись на непотрібні в цьому випадку емоції.

Подиву гідна й фраза Юрія Макарова про те, що сьогодні (28 січня) в Україні вперше пам'ять героїв Крут вшановують на такому високому державному рівні. Але як тоді бути з незаперечним фактом участі Віктора Ющенка в пам'ятних заходах із нагоди бою під Крутами десять років тому, 2 лютого 2008 року, коли відзначалася 90-та річниця вікопомної битви? Саме там і тоді третій Президент України виступив на місці бою крутян. Дякувати богові, Ростислав Мартинюк таки згадав, що дорогу до Крут проклали саме за Ющенка, ба більше, за його розпорядженням. Так само, як і відкритий ще 2006 року меморіал, де нині всі охочі можуть ушанувати пам'ять героїв Крут. Про дату його відкриття, втім, у спецпроекті «Бій під Крутами. 100 років» присутні не згадали. Але все ж таки зазначивши, що і пам'ятний обеліск, який своїм червоним кольором нагадує про те, що тут за УНР воювали також студенти Університету Святого Володимира, не викликавши жодних суперечок у мистецькому середовищі, поставили саме завдяки наполегливій політиці Віктора Ющенка щодо повернення історичної пам'яті. Ця робота третього Президента України випереджала свій час, сказав Вахтанг Кіпіані.

Ростислав Мартинюк, коментуючи кадри відправлення потяга «Київ — Крути» та його прибуття на станцію призначення, зауважив, як марш прибулих до місця бою перетнув московський потяг, що йшов за своїм звичним щоденним розкладом. Це змусило присутніх у студії згадати опитування «Дзеркала тижня», за результатами якого більшість українців не мають нічого проти роботи в РФ, коли майже в кожному населеному пункті України є могили загиблих у війні з Росією воїнів. Але, сказав той-таки Ростислав Мартинюк, після того, як стараннями вже згаданого незлим тихим словом Ющенка відновили гетьманську столицю Батурин і відкрили Музей крутян, у цих місцях можна побачити росіян, які спеціально приїжджають сюди на екскурсії. Причому вони не просять російськомовних гідів, вивчаючи експозицію самостійно. Вочевидь, припускає історик, екскурсанти намагаюся для себе зрозуміти, хто ж такі українці й чого вони прагнули і двісті, й сто років тому. А головне — чого ж ми, українці, хочемо тепер, із величезними втратами відрізаючи себе від імперської пуповини.

У спецпроекті «Бій під Крутами. 100 років» було багато ексклюзивної для пересічного глядача інформації. Приміром, Олександр Алфьоров, колишній прес-секретар полку «Азов», проводячи паралелі, чи, як доречніше визначив подібність подій столітньої давнини до нинішніх Юрій Макаров, рими-перегуки, сказав: на його думку, не можна ототожнювати крутян із сучасними добровольцями. Адже за великим рахунком, гімназисти-старшокласники, студенти та юнкери 1918 року не жили в українській державі, а відтак не мали часу підготуватися до російської агресії так, як робили це впродовж 20 років, починаючи з 1991-го, їхні ровесники в незалежній Україні. Які через організації «Пласт», «Тризуб імені Степана Бандери» та інші, проходили вишкіл у лісових тренувальних таборах. Вони, чи не єдині в тогочасній Україні, вже тоді готувалися до війни з ворогом, знаючи, що їм доведеться боронити Україну від Росії. І саме вони, на думку Олександра Алфьорова, стали кістяком добровольчих батальйонів, які першими зголосилися на війну з російським агресором у травні 2014-го. Так само було із футбольними ультрас, які завдяки своїй організованості теж зуміли дати опір «русскому міру» на півдні України, не допустивши його в Запоріжжя, Одесу чи Миколаїв.

Мотивував цю молодь, на думку історика, саме подвиг юних крутян у січні 1918 року. Підтвердив цю тезу колеги й Вахтанг Кіпіані. Він розповів, що 1991 року, коли через весь Київ на Аскольдову могилу, де в березні 1918-го було урочисто поховано загиблих у бою під Крутами, несли дерев'яний хрест, щоб відновити сплюндровану більшовиками пам'ять про героїв, у цій ході, де був і він, поруч ішли студенти з Української студентської спілки, до якої він тоді входив, і представники Спілки української незалежної молоді, організації, з якої постала УНА-УНСО.

Але тодішні «діти», продовжив Вахтанг Кіпіані, які були ровесниками крутян і несли хреста на Аскольдову могилу, нині вже сорокарічні «дядьки». І вони виховали вже своїх дітей так, що ті цілком свідомо, а часом і разом із батьками, пішли битися з росіянами так само, як київські гімназисти-студенти-юнкери в січні 1918 року.

Отож, підсумували гості студії, останніх у жодному разі не можна називати жертвами помилок Центральної Ради, бо вони цілком свідомо зробили свій вибір на користь України й знали, на що йдуть. Олександр Алфьоров, до речі, говорячи про неминучі паралелі й рими подій «давніх і сьогочасних» (©Панас Мирний), підкреслив: добровольці, які поїхали під Крути, не були жертвами тому, що вони виконували наказ командування. А отже, армія у щойно проголошеній Четвертим універсалом Центральної ради Українській Народній Республіці, попри всі накинені деякими «істориками», в тому числі українськими, сумніви, все-таки була.

Тут треба ще одну річ відзначити, що пролунала у студії Суспільного. А саме: написаний і оприлюднений 22 січня Четвертий універсал Центральної ради, той самий, де проголошувалося створення незалежної Української Народної Республіки, було підписано керівниками ЦР лише 25 січня. Ці чотири дні, на які й затримали крутяни у складі українських військ наступ більшовиків на Київ, дозволили легітимізувати УНР у міжнародному полі, тобто визнати її незалежність навіть із боку більшовицького Раднаркому, звільнивши за умовами «Берестейського миру» територію України від російських військ. І саме в цьому полягає значення бою під Крутами.

Впродовж ефіру спецпроекту про 100-річчя бою під Крутами на Суспільному режисери періодично робили прямі включення з місця події кореспондента Суспільного Софії Кочмар-Тимошенко. В одному з перших включень вона повідомила, що всі місцеві готелі забронювали міцні чоловіки відповідної зовнішності. На що Юрій Макаров відповів, що це можна зрозуміти, адже за кілька десятків кілометрів від російського кордону загроза тероризму близька як ніде й ніколи.

Кінологи з собаками у прямому ефірі Суспільного, які перевіряли кожен сантиметр у радіусі можливої присутності Президента на станції Крути, але, судячи з подальших репортажів Софії Кочмар-Тимошенко, так нічого й не знайшли, лише підтвердили: прямий ефір спецпроекту «Бій під Крутами. Сто років» таки готувався під Президента.

Бо поки в студії йшла балачка про героїв Крут, ведучий спецпроекту Юрій Макаров, здавалося, просто нудився в очікуванні появи Петра Порошенка. Ну, а коли той у Крутах так і не з'явився, але прямої трансляції ніхто не скасовував, ведучий під кінець ефіру попрощався з глядачами дивними словами, мовляв, ефір у нас вийшов трохи змазаний. При цьому зрозуміти, що саме він мав на увазі — «абстракціоністську» картинку під час прямої трансляції зі станції Крути на «UA: Першому», де місцями не можна було нічого розібрати, чи відсутність Президента на урочистостях із нагоди 100-літнього ювілею бою на станції Крути, було неможливо.

Судячи з новин 29 січня, Президент Порошенко таки втовпився на сторічний ювілей бою під Крутами, поклавши квіти на Аскольдову могилу й перейменувавши військовий Інститут зв'язку та інформатики, розташований саме там, де в Українській військовій школі цілий тиждень проходили початковий військовий вишкіл майбутні герої Крут.

Але ті ж таки новини від 29 січня показали, що цього дня, тобто реального століття бою під Крутами, до Музею Героїв Крут зібралося на порядок більше «цивільних» людей, ніж напередодні. Просто тому, що їх не відганяли від цієї станції ті, хто відповідає за безпеку Президента.