Якщо ви працювали в редакціях та ньюзрумах, то, мабуть, чули такі тези. Це лише кілька найбільш розповсюджених міфів щодо сучасного телебачення, які проникли в професійне обговорення та соцмережі. Вони мають під собою підстави. Але є й інша думка. Що ці заяви насправді є  просто  професійно-маніпулятивним перебільшенням.

І ось чому.

Теза про те, що «лише емоційна провокація працює в ефірі» не просто красива. Вона дозволяє практикувати «ліниву» журналістику на телебаченні. Адже не потребує журналістської роботи, якщо розібратися Прийшов, зняв заяву, передав емоцію, змонтував, перекрив «відео з ютуб» і пішов. Всі так роблять. Чому б і ні?

Це дозволяє також припинити будь-які розмови про професійну етику та дотримання стандартів. Бо в ефірі може бути практично будь-що. «Піпл же схаває». А ще теза зручна і для тих каналів та програм, що  фінансуються за донорські чи благодійні кошти. «Рейтинги в серйозних тем неможливі» - це наступний крок в розвитку.

Такий підхід вбиває віру в телебачення.

Ризикнемо бути оптимістами, але віримо, що аудиторія в серйозного, зваженого, добре підготованого телебачення все-таки є. І минулого тижня з'явилися цифри, які дозволяють про це стверджувати.

По-перше, про це свідчать дослідження громадської думки. Якщо в 2003 році ЗМІ були на третьому (!) місці за рівнем довіри (після церкви та … астрологів) то сьогодні баланс довіри – недовіри негативний. «Піпл не схавав» ані трешу ані угару ані буфонади.   

По-друге цільова аудиторія, яка потребує спокійного та виваженого дискурсу (вибачте за термінологію) на телебаченні все-таки є. Ось дослідження звичок сприйняття медіа від «Інерньюз-Україна». Більшість отримує інформацію від телебачення. І більшості НЕ вистачає інформації про реформи. Звідки ж їм взяти? Там же тільки треш, угар … 

Чи ні?

І тут хочеться окремо сказати «дякую» тим людям на телебаченні, які все-таки намагаються дотримуватися стандартів. Редакторам національних каналів, які терпляче чекають закінчення «моди» на коштовні «новинні» канали і продовжують готувати рейтингові новини. Спецкореспондентам каналів, які зубами вигризають у власників-олігархів рамки можливого в  дотриманні стандартів. Менеджерам та редакторам регіональних телеканалів, які намагаються робити новини в умовах, коли платять за це лише власники. (реклама? Не смішіть). І людям, які займаються створенням новин та спецпрограм за гроші донорських організацій. І при цьому не втрачають фокусу на цільовій аудиторії.

Свіжий приклад – наш спецефір «Час на пенсію» – спільний проект «Українського кризового медіа-центру», «Громадського ТБ» та «UA:Перший». Він був занадто «важким» за сучасними стандартами, в ньому не було «суперечок та сварок», не було «кліпового монтажу».

Але він готувався за всіма стандартами якості, від аналізу проблеми та підбору спікерів до повноцінної верстки та яскравих сюжетів. Фактично, ми готували його півроку – від початку аналізу пропозицій щодо реформи пенсій через спеціальні лонгріди для журналістів і до спільних суперечок про кожен пункт півторагодинної верстки.

Сьогодні ми отримали підтвердження нашого припущення.  Півторагодинний спецпроект  отримав рейтинг на рівні топових новин UA: Першого (це при тому що виходив в одному слоті з ТСН). Це більше, ніж зазвичай програми в цьому ж слоті. І якщо брати «всю аудиторію» то «повільний» спецпроект мав такий ж рейтинг, як одне розрекламоване політичне шоу, де всі сваряться та б'ють горшки.

Не знаємо, що там «хаває» піпл, але аудиторія в серйозних програм є.

Це примхлива, розумна, різна в потребах аудиторія. Щоб її здобути треба працювати значно більше та вдумливіше, ніж традиційна для «трешу, угару….» емоційна передача заяв. Але тоді здобудемо і рейтинг і довіру. Вони йдуть разом.