Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Майкл Щур: Армія дуже класно провітрила мені голову
Українці познайомилися із цим завзятим вусатим канадцем у вишиванці 2013-го року й бачили його у програмах «АЄОА» та «Утеодин». Аж доки Роман Вінтонів – журналіст, який придумав особистість Майкла Щура, не пішов до армії. На службу до ЗСУ його призвали у липні 2015 року – там він отримав спеціалізацію розвідника.
З нами телеведучий погоджується говорити тільки від імені Майкла. За його словами, Роман Вінтонів десь зник, до того ж «він взагалі запроданець, адже свого часу працював на телеканалі “Інтер”». Та й від армії, за словами компетентного у справі Майкла, відкосив.
З армії Майкл Щур повернувся 18 жовтня й одразу приступив до роботи над новою програмою«#@)₴?$0», яку його співавтор - креативний продюсер «Громадського» Євген Самойленко анонсував нам ще у червні. Як і «Утеодин», нова програма виходить по неділях на трьох мовниках – «UA:Першому», каналі «24» і «Громадському». А ще – на Youtube-каналі «Телебачення Торонто». Перший випуск вийшов 6 листопада 2016 року, де гостями програми був Порохобот, який так і не відповів, коли настане безвіз, та народний депутат Мустафа Найєм, який разом із ведучим терли цибулю та хрін за розмовою про розчарування молодими політиками.
На зустріч із паном Щуром ми з фотографом вирушили на «Громадське». Там щовечора збирається творча команда програми й обговорює новини дня, які ретельно продивляється на ТБ. Вони спільно вибирають найцікавіші й розмірковують, як це подати. Саму ж програму пишуть по п’ятницях в студії каналу «24», який забезпечує технічно створення шоу.
Не у день запису програми Майкл Щур – не у вишиванці, проте з вусами (справжніми). Знайомимося із командою «#@)₴?$0», яка не хоче потрапляти в кадр фотокамери й передає слово канадському колезі – як обличчю проекту.
Про «#@)₴?$0»
- Майкле, у вас дуже своєрідна назва програми. Як ви самі її вимовляєте?
- Ми не вимовляємо. Просто говоримо «програма».
- Чому ж вибрали такий набір символів?
- Нам така назва сподобалася!
- А хто її автор?
- Я. Випадково на клавіатурі натиснув і вийшла така назва програми.
- Чому ви вирішили робити нову програму, а не продовжити «Утеодин» на 2-й сезон?
- (Замислився). Нам цікаво було щось нове спробувати, тим паче, що з’явилась можливість знімати в новій студії. Хоча по суті для нас це, напевне, просто другий сезон попередньої програми.
- Для більшості глядачів, я думаю, теж. Принаймні, такі враження від першого випуску. У чому ж буде новизна?
- Дещо нове буде, але це більше стосується форми, ніж суті.
- Прочиніть завісу: які нові рубрики придумали? У кожному випуску будуть інтерв’ю?
- Не буду нічого прочиняти. Не хочеться ані псувати враження, ані викликати завищені очікування. Все побачите.
Щодо інтерв’ю – все теж залежатиме від ситуації, їх може як взагалі не бути в програмі, так і бути кілька. Ми дивимося, яка картинка тижня, і тоді вже вирішуємо.
- Всі разом? Чи за вами останнє слово щодо ідей на кшталт натирання цибулі перед камерою?
- Ми обговорюємо всі ідеї. Ясно, що ключові рішення за творчим ядром – Женею, Андрієм і мною. Ми це все разом створювали і піднімали й на нас найбільше відповідальності.
- Я приєднаюся до глядачів першого випуску, які питали вас у соцмережах: де подівся фірмовий акцент Майкла?
- Це все «происки» звукорежисера, він все це так скрутив. В наступному випуску попросимо його накрутити інакше – й акцент знову буде.
- Скільки людей працює над програмою?
- (Рахує). У творчій групі сім людей. Я, Євген Самойленко, Андрій Кондратенко, сценарист Юрко Космина, режисерка Олена Кучеренко та дизайнер Ларіон Резником, - це люди, які працювали й над попередньою програмою. Також до нас приєдналися сценаристи Іван Оберемко та Антон Ходза. Технічну сторону проекту закриває канал «24», який нам дає режисера-постановника та оператора, знімальну та монтажну техніку і людей, які монтують, а також гримера.
- А хто в «Утеодин» забезпечував технічну підготовку програми?
- Ми тоді користувалися технікою, яка була на «Громадському», звідти був і оператор. Адже саме ГО «Громадське телебачення» отримало цільовий грант на нашу програму, бо на той час у нас не було власної громадської організації. А зараз є – називається «Українське телебачення Торонто». Вона отримала новий грант від NED на цю нову програму.
- Днями ви повідомляли, що шукаєте інтернів. Скільки вже сотень заявок отримав Майкл Щур?
- Ну, не сотень…Але багато. Я зрозумів, що було трохи помилково. Я цілий день розгрібав заявки на асистента дизайнера! Дуже класно, що з нами стільки людей хоче працювати, але це й насторожує. Я зрозумів, що це надто велика відповідальність. Не хочеться людям, які від щирого серця запропонували безкоштовно працювати для нас, відмовляти… Це якось неправильно. А на інші дві позиції – ще більше людей. Вже є хлопець зі Львова – це круто, якщо ми зможемо й там щось зняти.
Насправді нам потрібні будуть люди на наступний проект, і ми хочемо на цьому їх постажувати. Якщо ми одне одному підійдемо, то запросимо їх на нову програму.
- Що це буде за проект?
- Не можу поки нічого сказати.
- Але ж там буде Майкл Щур?
- А ви щойно хорошу ідею подали – може, й не буде (сміється). А якщо серйозно, то думаю, що то також буде програма Майкла. Але не виключаю того, що будуть проекти й без нього.
Про гумор
- Колись, ще до Майкла Щура, ви ходили до Верховної Ради в костюмі зайця і тролили депутатів, а свої проекти визначали як «дурналістику»…
- Мені ця назва вже так не подобається! Я коли десь виступаю, то завжди говорю: «Люди, будь ласка, сприймайте мої слова критично. Дуже може бути, що я через рік скажу, що це все туфта». Як сказав про «дурналістику», де буква «д» замінила «ж», всі почали говорити, що це мій метод. Але це не так.
- На вашу думку, нашому суспільству зараз потрібні гумористичні програми?
- Я без поняття. Мені просто це цікаво робити. Так співпало, що це інші люди вважають корисним. Я тут ні до чого. Просто роблю те, що мені подобається, і так, як у мене голова працює.
- Що ви думаєте про інші гумористичні програми на українському ТБ? Наскільки все трагічно?
- Нічого не думаю, бо не дивлюся їх. А може, навпаки, все дуже оптимістично?
Про армію
- Як Майкла Щура змінила армія?
- Я не знаю. Я сам в багатьох своїх друзів та знайомих питаю про це. Я не бачу, щоб якось змінила, і вони наче теж. Хоча… Якщо якось і змінила, то це відбувалося плавно протягом року. Може, глядачі щось помітять і скажуть: «Майкл Щур вже не той». Мені самому цікаво.
- Чи був Майкл в зоні АТО?
- Ні, в АТО я не служив.
- Чи буде тема військової сфери й життя армії якимось чином присутня в програмі?
- Якщо вона потрапить в поле нашої уваги, то так. Ми виходимо із того, що бачимо в новинах – самі теми не придумуємо. Що є важливе, цікаве та суперечливе – беремо. Новини про армію такими бувають нечасто. Але от що, напевне, в мені змінилося після армії – це ставлення до армії. Я би досить обережно торкався цієї теми, якщо говорити на загал. Але багато залежить і від конкретного випадку. Але загалом, там все не так однозначно, як здається, немає «зради» чи «перемоги».
- В одному з інтерв’ю під час служби в армії ви казали, що у вас там не було бажання стежити за інформаційним потоком – нашими ЗМІ, Facebook. Чи важко було потім повернутися до цього, й ба більше – робити програму новин?
- Насправді – нічого складного. Я дуже швидко в весь цей ритм увійшов, який за рік забув. І мені абсолютно не шкода, що я на цей час випав з інформаційного контексту. Це дуже класно провітрило мені голову. Зараз, коли приїхав, бачу, що фактично нічого не змінилося.
- Чи є брак інформації у солдатів там, де ви служили? І чи було у них бажання більше її отримувати?
- Я б не сказав, що є брак інформації, бо всі мають вільний доступ до інтернету. Тому хто шукає, той знаходить. Всіх цікавлять насамперед новини. Єдине, що цю інформацію дуже часто отримують з якихось пабліків «вКонтакті» та сайтів із, якщо казати стереотипно, не до кінця проукраїнською позицією. Часто це видання, які називають «сєпарськими». Тому солдати часом отримують інформацію, яка не відповідає дійсності, й на підставі якої не можна зробити висновків. Мені було легше, бо я з інформацією давно працюю, тож десь відчуваю, що так, а що не так.
- Доводилося вчити медіаграмотності колег: яким ЗМІ довіряти, яким ні?
- Десь приблизно так. Хоча вчити медіаграмотності – це занадто сказано. Ми ж всі зі своїми рідними говоримо про якісь ЗМІ та сайти…Там так само: ми просто собі тринділи, коли мали час – відходили після фізичних вправ, перед сном, за чаєм чи на перекурі. Я розповідав про свій досвід і те, яка інформація може викликати підозри, і як її варто перевіряти.
- Чи мали доступ солдати у вашій частині до телеканалів, радіо, преси? Чи усе дивилися через смартфон?
- Переважно все через інтернет. У деяких були телевізори, наш з часом кудись забрали.
Радіоприймачі хіба що власні у когось були. А ще в армії є така штука – як переносна світлиця. У кожній казармі має бути кімната з державними символами, книгами з історією України й про бойовий шлях дивізії. Не знаю, звідки взялося таке явище як переносна світлиця. Коли солдати йдуть на полігон, то офіцер, який відповідає за їх виховання, має взяти її з собою. Це ящик, в якому все це є в мініатюрі – гімн, прапор, герб, книги з історії, шашки, шахи та книги, а ще – обов’язково має бути радіоприймач. Ясно, що ніхто його не слухає, але як перевірка приходить, то вмикають радіо.
Я не бачив, щоб у нас хтось читав «Народну армію».
- Чи потрібні, на вашу думку, спеціальні медіа для військових? В яких форматах ви це бачите?
- Це має визначати той, хто знає ситуацію в армії і розуміє, яким каналом краще доносити до неї інформацію. В армії ж все інколи може набирати радикальних форм. Можуть змусити всіх слухати радіо, або дивитися телевізор з такої-то години й до такої-то… А якщо він не працює – дивитися не вимкнений.
Найпростіше, я думаю, було б доносити контент через інтернет. Скажімо, зробити якийсь паблік «вКонтакті». Але офіційним каналам в армії не дуже довіряють. Тому він мав би бути неофіційним, якщо стоїть завдання достукатися до рядових солдат. Я б зробив фан-сторінку ЗСУ, де постив би фото симпатичних дівчаток, а між ними – важливу інформацію.
- Чи достатньо українські ЗМІ пишуть про воєнну сферу? Чи не було у вас відчуття, про щось щодо армії не пишуть, про що варто писати?
- Чи достатньо – не знаю, я це не відслідковував. Щодо того, що якісь теми замовчуються…Ні, не думаю. Уявіть, як Дмитру Гнапу сказати про щось не писати? А у нас таких журналістів багато! Вони пишуть про те, про що хочуть писати.
Мені здається, що бракує не теми як такої, а адекватної подачі – сухої, беземоційної, виваженої. Яка дозволяла б інформацію нормально перетравлювати. Тому що криків «Зрада!» та «Перемога!» вистачає, тут є з чого вибрати. А щоби тобі без емоцій голосом андроїда розповіли факти й дали коментарі, цього нема. Треба салат розібрати на складові: от помідори, от перець, от огірки, от майонез…Це б дозволило солдатам розібратися, про яку страву йдеться.
Про Суспільне мовлення
- Ви дуже коротко написали в Facebook про те, що Зураб Аласанія написав заяву на звільнення з посади гендиректора НТКУ. Що про це думаєте?
- Для мене це була несподівана історія. І неприємна. Але не в плані того «Як ти міг, Зурабе?», а тому, що, блін, мало бути всьо класно… Я думаю, що хтось знайшов спосіб як на Зураба натиснути й поставити в становище, коли або на нього з’явиться беззаперечний компромат, або він піде геть. Чи це просто так склалося…Адже він стільки часу важко працював й робив реформу і йому це вдавалося…Я вважаю, що це щонайменше заслуговує на оцінку його як феномена. Дуже шкода, що він пішов, але я поважаю і приймаю його рішення. І це не є кінець Суспільного. Я думаю, що все буде добре.
- Якими бачите перспективи каналу без цього керівника?
- Щоб оцінити, треба розуміти, яка ситуація на НТКУ була і яка є. Я, на жаль, не знаю безпосередньо всіх деталей, які всередині відбувалися. Як на мене, запущені процеси вже важко буде зупинити. Хоча, можливо, комусь і це вдасться. Однак, сподіваюся, що перетворення НТКУ на Суспільне так просто не зупинять. Подивимося.
- Для вас важливо, щоб ваша програма «#@)₴?$0» й надалі виходила на суспільному мовнику?
- Так.
- А наступний проект?
- Нам дуже би цього хотілося. Нам з Суспільним комфортно, тому що це перспективна історія. Воно може в результаті стати хорошим медіа для людей. У нього є потенціал. Я це сприймаю як початок чогось на кшталт ВВС. Я хотів би, щоб «UA:Перший» став таким через багато років. Я можу допомогти цьому, віддаючи для нього свій контент. Тому зараз так і роблю.
Фото Романа Закревського