15 вересня відбулась презентація проекту «Баклани на Балкани», який ітиме на телеканалі «UA:Перший» із 8 жовтня щосуботи упродовж 10 тижнів.

Автор проекту «Баклани на Балкани», телеведучий Геннадій Попенко розповів сайтові «Суспільне мовлення» про те, як виникла ідея за 20 днів на мотоциклі проїхати п’ять морів і десять країн (Молдову, Болгарію, Туреччину, Грецію, Албанію, Чорногорію, Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію та Румунію), а також про те, які красоти вони зняли, проїхавши 8000 км.

– Як виник проект «Баклани на Балкани»?

–Хотілося з дружиною поїхати на Балкани, у незвідану країну Албанію, і там відпочити. Навпростець туди й назад. Та коли я почав вивчати, що можна подивитися й дружині показати, зрозумів, що навпростець не вийде, багато цікавого є дорогою. То чого б не зробити із цієї подорожі телевізійний проект? Зрештою ми привезли шість терабайтів матеріалу. На одну серію припадає 35 годин інформації.

Чому баклани? Мій мотоцикл має такого дзьоба, як у птаха. Побачив у профіль баклана й зрозумів, що так назву мотоцикл. Тим паче що баклан – це птах, який мігрує в межах однієї акваторії, де риба смачніша, де море тепліше. Так само й ми. Ми побували на п’яти морях.

Геннадій Попенко з дружиною Іриною  Алексєєвою

– Цей проект має бути корисним для простого українця. Зрозуміло, що під час мандрів люди хочуть побувати в столиці тієї чи іншої країни чи бодай у великому місті. Чому ви оминали маршрут, який протоптали туристи? Навіщо ганяти на мотоциклі там, де немає людей?

–  Я багато де був. І можу сказати, що Токіо – то не Японія. Я був у місті Тотторі. Там білих людей досі сприймають як щось незвичайне, просять сфотографуватися. Ми говоримо по японських телефонах, катаємося на їхніх автомобілях, мотоциклах, а вони ще досі сприймають білих як щось дивовижне. Ти ніколи в столиці не відчуєш справжнього духу країни, не зустрінеш серба, якщо він із Белграда. Він обов’язково буде в якихось течіях, хіпстер чи ще хтось. Він точно не буде справжнім сербом, який знає свого прадіда, генеалогічне дерево, прислів’я та приказки, народні пісні.

У місті ти можеш побачити парк, церкву, а нам це нецікаво, нам потрібна дія, процес, наприклад ферма равликів біля маленького містечка Каварна в Болгарії. Насправді вона знаходиться у селі, з якого до Каварни ще їхати та їхати. Там живе 500 людей. Ми знімали, як равлики гуляють, як їх можна готувати, використовувати в косметології, уживати. Сестра моєї дружини Ірини Настя є вегетаріанкою. І саме їй випало скуштувати першій равликів. Усі ці емоції ми зняли.  

Геннадій Попенко на презентації показує тізер проекту «Баклани на Балкани»

– Скільки тривали зйомки на одній локації?

– Ми приїжджаємо й відразу кажемо, що не маємо часу, потрібно дуже швидко все побачити. Нас запевняють, що так не можна. Ми не поступаємося й показуємо, що все реально. Іноді за день ми знімали по дві локації. Одного разу в нас була одна локація на день. І я тоді пізнав, що таке справжній песимізм і глибина депресії. Лише я зі всієї групи розумів, скільки нам треба зняти, яка попереду складна дорога. Я часто не казав нікому про складність попереду.

– Скільки часу пішло, щоб вивчити 10 країн і скласти маршрут?

–Півроку я сидів в інтернеті. Ти не можеш знайти все на одному сайті, де зібрано все найцікавіше в Болгарії. Я спершу хотів брати в партнери туристичні агенції, своїх товаришів. Телефоную, запитую, що б вони могли порадити в Болгарії. А вони мені: «У Созополі є біла вежа». І що? Ми приїхали й знімаємо білу вежу?

Нам цікавіша та сама ферма равликів у Болгарії, про яку ніхто не знає та про яку немає ніякої інформації в інтернеті. Скільки емоцій, дій ми там зняли! Або ферма мідій у сусідньому селі. Познімали, як ці мідії ростуть, скуштували їх.

– Подорож із дружиною на мотоциклі, мабуть, стала великим випробуванням?

– Іра відповідала за переживання. І все це виливала на мене. Кілька разів за поїздку ми сварилися. Не те щоб до розлучення доходило, але трохи поцапалися.

Удома з бабусею ми залишили доню Богдану. Я, як батько, розумів, що маю відповідальність за дитину в Україні, дружину, яка зі мною їде на мотоциклі. Якби цього не було, я б поводився зовсім інакше. Я інакше катаюся на мотоциклі, поїхав би іншими шляхами, більше ризикував би.

Ірина Алексєєва з дочкою Богданою

– Уже відпочили від подорожі?

–Сестра моєї дружини Настя після поїздки призналася, що не розуміє, чому прокидається третій ранок поспіль і над нею одна й та сама стеля. Тож ми всі разом мріємо продовжити проект. Розглядаємо Грузію, Кавказ, Середню Азію або північ Європи.

– «UA:Перший» одразу погодився показати в ефірі «Бакланів на Балканах»?

–Я штатний працівник «UA: Першого». Запропонував усе зробити сам, лише б дали ефір, більше нічого не треба. Ті гроші, які я заробляю на «UA: Першому», не рятують і не допомагають. Я можу там не працювати й почуватися так само. Та працюю, бо мені цікаво. Цей телеканал може стати українським ВВС. Коли ми приїжджали кудись і казали, що з українського загальнонаціонального телебачення це як ВВС, але українського формату, перед нами одразу відчинялися всі двері. Мені хочеться, щоб цей канал став таким.

– На вашу думку, проект уписується в суспільне?

–Коли я виїжджав, Дарія Юровська, заступник генерального директора, дала настанову: «Гено, пам’ятай, це суспільне телебачення, щоб хихоньок аж надто не було. Проект має нести розумне, добре, вічне». Лише так і хотілося знімати. Потрібно розповідати те, що буде цікаве завжди.

Проект «Баклани на Балкани», крім «UA: Першого», вийде на інтернет-телебаченні ТЕТ і «Першому автомобільному». Тривають переговори ще й з грузинським телеканалом.

Знімальна група «Бакланів на Балканах»

 – Хто ще з вами подорожував?

–У подорож ми їхали невеликою компанією. Зі мною на мотоциклі була моя дружина Ірина Алексєєва. Позаду в машині їхали режисер, оператор і за сумісництвом водій проекту Борис Плаксій, з яким я знайомий ще із часів зародження Нового каналу, оператор і режисер монтажу Сергій Моргунов та сестра моєї дружини, фотограф і дизайнер проекту Анастасія Алексєєва. 

Фото зі сторінки «Баклани на Балканах» на Facebook та «UA:Першого».