Філії НТКУ, які ще донедавна були обласними державними телерадіокомпаніями, нині проходять непростий шлях перетворення на суспільне мовлення. У них багато змін, також і в напрацьованій роками системі комунікації зі столицею. Якщо раніше за їхню роботу фактично відповідав Держкомтелерадіо, то тепер вони в структурі Національної телекомпанії. Саме об’єднана НТКУ незабаром має перетворитися на Публічне акціонерне товариство Національна суспільна телерадіокомпанія.

Частина директорів виконавчих запевняє, що їм необхідне 24-годинне мовлення, частина каже, що нічного проміжку їм напевно не треба. Водночас усі керівники проти перетворення філій на корпункти, вони вважають, що у світлі децентралізації в регіонах має бути збережено повноцінні телерадіокомпанії.

Сайт «Суспільне мовлення» поставив такі запитання:

1. 1.      Які проблеми виникали у філії протягом 2016 року у зв’язку з реформуванням у суспільне мовлення?
2. 2.      Скільки годин, на вашу думку, повинна мовити ваша компанія?
3. 3.      Окресліть місце регіональних компаній у структурі ПАТ НСТУ.

На запитання відповідають Андрій Шаповалов, Сергій Тихонов, Ярослав Індиков. ЧАСТИНА 1.

Андрій Шаповалов, директор виконавчий філії НТКУ «Луганська регіональна дирекція»

1. По суті, у нас була єдина проблема, пов’язана з втратою документів у зв’язку із захопленням компанії на окупованій території. Ми виїхали з Луганська без жодних паперів, які б підтверджували наші податкові зобов’язання, без документів на будівлю, землю тощо. І коли постало питання закриття юрособи ОДТРК, то ДФС виставила обґрунтоване заперечення, оскільки хтось мав брати на себе відповідальність за всі ці прогалини, які виникли у зв’язку з війною. Виникло питання податкової заборгованості, яка суперечила законодавству. Але оскільки її вже нарахували, то єдиний шлях вирішення був судовий. Це суто технічні проблеми, які виникали протягом року.

Що стосується творчості або розширення мережі покриття в Луганській області, то я не бачу тут жодних вагомих труднощів. Непереборних проблем не було, тільки суто робочі моменти, які вимагають відповідних процедур і часу. Бо, як на мене, є одна трудність і перешкода.

Ми, на жаль, у зоні АТО живемо за законами мирного часу. І немає жодної норми, яка б скорочувала терміни, і ми за законами мирного часу подаємо папери, чекаємо погодження ліцензії, радіо- або телевізійних частот, живемо в багатьох випадках обіцянками, і все затягується на місяць, два, три...

А фактично в стані війни реагувати треба дуже швидко, а ми щось виконуємо по півроку, наприклад, щоб поставити якусь вежу. А ворог реагує дуже оперативно. І вже за тиждень після того, як ми встановили вежу, там стоять без жодних погоджень передавачі, і наш сигнал глушиться навіть на нашій території. Наша реакція запізніла й неадекватна тим викликам і вимогам часу.

Що стосується співпраці з Держкомтелерадіо, НТКУ, то немає жодних проблем у комунікації. Є мобільні телефони, відповідне ставлення. На жаль, вони не завжди можуть допомогти всім, але вони включаються в процес і, наскільки можливо, допомагають.

2. У нас працює близько сотні осіб, штатних одиниць 172,5. Є вісім декретниць, є багато  сумісників. Незаповнені вакансії розподілено між тими, хто працює, по 0,5 чи 0,75%. Це дає змогу збільшити зарплати, бо журналіст-переселенець із зарплатою 1400 грн – це абсурдно. Тому я шукаю шляхи, щоб їх підтримати.

Ми мовимо і на радіо, і на телебаченні 18 годин на добу. В УР-1 мовимо свою чотиригодинну квоту. І ще ми робимо сайт. Власного продукту на ТБ понад сім годин. Ми цього тижня запускаємо ще й ранкову програму, це дві години наживо.

Ще ми хочемо відновити амбіційний проект «Кожне життя – надія», який 20 років робили на ЛОТі. Це власність ЛОТу, наша торговельна марка. Це програма, яка допомагала в питаннях усиновлення дітей із сиротинців. І за час її існування було всиновлено кілька тисяч дітей. Авторка програми переїхала з окупованої території, і, дасть Бог, наприкінці вересня ця програма вийде в ефір. Це ще збільшить обсяг власного мовлення.

Я – за 24 години. 18 годин нам мало. Але нічні шість годин провисають, це правда.

3. Мені здається, ми маємо унікальний шанс. Ми знову створювалися з нуля, і орієнтувалися на суспільне мовлення. Бо ми розуміли, що створювати за колишньою моделлю неефективно. І я переконаний, ми суспільне робимо вже нині. Ми намагаємося вивчити інтереси всіх прошарків суспільства, намагаємося швидко давати відповіді на виклики часу, воєнного часу також.

Переконаний, що філії мають бути самостійними, а у світлі реформи децентралізації – тим паче. Ми дуже різні від сходу до заходу. Хоч би що там казали, ми маємо абсолютно різні менталітети.

Мені дуже подобається вислів: «Наша сила в нашій різноманітності». І саме це має бути тією національною ідеєю та перевагою, тим, чим ми маємо скористатися, щоб довести, що ми великий і могутній народ. Утратити це під час реформування було б необачно й економічно злочинно. Тому що два-три роки експерименту повернуть ситуацію назад.

Я переконаний, що кожна область повинна мати власного мовника на своїй території. Я давно доводив, що функцію місцевого телерадіомовлення важко переоцінити. А саме близькість до своєї аудиторії є запорукою успіху суспільного телебачення. Чим далі віддаляється мовник від аудиторії, тим менше шансів улучити в ті події, які відбуваються на місцях.

До нас на початку червня приїжджав на виїзне засідання Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. Після того не було більше нікого. Ми запрошуємо всіх у гості, а також потребуємо навчання, бо всі хочемо виробляти сучасний продукт.

Сергій Тихонов, директор виконавчий філії НТКУ «Запорізька регіональна дирекція»

1. Найбільші проблеми під час реформування в нас технічні та фінансові. Усе це господарство треба обслуговувати. Раніше було простіше: виписали рахунок, і все. А тепер треба робити розрахунки по всіх філіях. Ми полічили: якщо за цією статтею понад 4 тис. грн, то на загал уже є тендерна сума. А в нас є дрібні позиції, пальчикові батарейки, наприклад, без яких ми не можемо працювати. Нам їх треба небагато, у цілому на рік на 1,5 тис. грн. Але в цілому на всі філії це вже тендерна сума. Це ж стосується й паперу та всього іншого.

У нас проблем із комунікацією з Києвом немає, очевидно, у них є з нами проблеми. Вони звикли до одного ритму роботи, а нині з’явилося ще 30 телекомпаній. І якщо цьому спеціалістові ми подзвонимо раз на день, то він фактично весь день буде на телефоні, коли потрібно робити роботу. Для мене це все зрозуміло. У мене жодних питань не виникає. Усе, що треба нам вирішувати, вирішуємо.

Щодо закриття юрособи, то в нас була велика проблема з авто 1962 року виробництва. Коли стали реєструватися, то нам не закривали юрособу, бо виявилося, що колись номер кузова писали фарбою, а авто вже разів п’ять перефарбовано. Воно на ходу, це вантажівка, яка нам потрібна. Потім іще довго марудилися зі сплатою ПДВ.

Київ торік усім відкривав електронні рахунки щодо сплати ПДВ, ми платили, у нас боргу зі сплати ПДВ не було. Півроку платили напряму, а виявилося, що ми мали платити через новий електронний рахунок. І коли ми почали закриватися, то виявилося, що за їхніми документами (не за нашими) недоплата 400 тис. грн. Тому ми півроку боролися за те, щоб це правильно оформити. Ми пройшли всі перевірки й тепер абсолютно чисті.

2. У нас 4,5 години оригінального мовлення щодня. Усього держзамовлення шість годин на цифрі й 10 – на аналогу, і наздоганяємо ще десь п’ять годин за власний рахунок. Загалом на добу по-різному: у суботу – неділю – 15 годин, у будні – 12.

Торік у нас було держзамовлення 10 годин. Я домовився з облрадою, і вона нам дала субвенцію ще на 10 годин. Ми ці 20 годин закривали легко, навіть без кінопоказу. Є обмінний фонд, у кожної філії брали дві-три класних програми плюс власне виробництво, і нам цього було достатньо, щоб закрити ці 20 годин. Нічне мовлення не потрібне нікому, але ж є ліцензія на 24 години.

Після скорочення (35 працівників) у нас залишилося 212 осіб. Та коли мені кажуть, що в когось у штаті 150 чи й менше працівників, то я відповідаю, що ці ТРК розміщуються компактно в одному місці. У нас дві ділянки землі (це 2 га в центрі міста) і 14 будівель. Радіо стоїть окремо. Тому в нас 15 осіб охорони, бо маємо три цілодобових пости.

Згідно з нормами, на 450 кв. метрів має бути одна прибиральниця. У нас на 12 тис. метрів дев’ять прибиральниць. На 2 га землі влітку листя, узимку сніг, потрібні двірники, яких двоє, а має бути більше. Кілька кілометрів комунікацій, які прокладали в 50-ті роки минулого століття, а найсвіжіші – у 90-ті. Потрібні сантехніки, бо щодня дві-чотири пробоїни, які треба ремонтувати. Ще є ПТС, гараж, шість водіїв і таке інше.

–        А вам потрібні ці всі будівлі?

Ні. Якби це було комерційне, то я взяв би 3 млн грн кредиту, на 1 млн зробив би ремонт приміщення радіо (150 кв. метрів) і здавав би його в оренду. А ще на 2 млн оновив би радійне обладнання, бо деякому вже 40 років. Тоді зекономимо на опаленні, зарплатах охоронців, прибиральниць, двірників. Якби ми здавали в оренду це приміщення, то за два роки відбили б ці гроші. Щодо решти будівель, то оскільки кілька з них стоять на одній території з передавальною вежею, то здавати їх в оренду не можна.

3. Це важке питання. Нині борються дві ідеї. Перша: ми всі спеціалізуємося й робимо один продукт для решти філій. Я вважаю, що це неправильно. Хоч би як нас називали, ми телерадіокомпанія, а телерадіоорганізація живе там, де живе її глядач. Ми тепер усе одно обмінюємося програмами. У Запоріжжі люди й так уже бачать, що робиться у Вінниці чи десь іще. Але бачать вони це на нашому телеканалі. Ми ж не вінницькому глядачеві це показуємо, а запорізькому. В області є ще кілька телеканалів (муніципальний і приватні). Тут обов’язково треба наш канал. Чотири години чи десять – це ніби й мало. Але ми подумали, що ми можемо.

Ураховуючи, що в нас величезна 400-метрова студія, ми стали монополістами щодо ток-шоу. Щовечора збираємо на півтори години, теми різні, у студії по 40–50 людей. Інші телекомпанії навіть не роблять таке, бо наші проекти на слуху. Треба це чи ні? Я розумію, що глядача фільму в цей час буде більше, але з інтерактивності аудиторії ми розуміємо, що нас дивляться. Тому що буває від 200 до 800 дзвінків за програму. Тобто є глядачі, якщо кажуть, що телефонує  6–7% од усієї аудиторії.

Не знаю, хто там у нас буде керівником суспільного, але моя концепція: наші філії треба розвивати як окремі телерадіокомпанії в регіонах. Подивіться на ту ж Польщу. Вони починали з однієї, а тепер відкрили ще вісім регіональних. Чому регіональні газети не пропадають? Тому що люди хочуть знати місцеві новини.

Ярослав Індиков, директор виконавчий філії НТКУ «Миколаївська регіональна дирекція»

1. Це проблеми зростання, коли багато чого доводиться робити вперше, і ти не знаєш як, тому доводиться самому шукати шляхи. Коли ми були окремими структурами як юридичні особи, нам було набагато простіше вести господарську діяльність. Нині кожне невеличке фінансове питання має помножитися на всю кількість філій, і це вже тендерні суми. Тому все це доводиться узгоджувати, а цей процес узгодження може бути дуже довгим, ураховуючи те, скільки є філій і скільки вони мають проблем.

Щодо комунікації, то з тими двома людьми, з якими ми спілкувалися, так і спілкуємося, нових комунікаторів не з’явилося. Це спілкування в режимі напівпровідника. Буває, що ти телефонуєш, не можеш додзвонитися, але тобі ніхто не передзвонить.

2. У нас у штаті 160 працівників. Понад 4,5 години власного виробництва й 18 годин в ефірі. Це найкраща модель, як на мене. Звісно, шість нічних годин – це глухий час. Ми ділимо ефір із муніципальним каналом АРК, але маємо практично весь прайм-таймовий ефір, окрім ранкового, бо в них із 7-ї до 8-ї, а в нас із 8-ї до 11-ї.

Що стосується власного мовлення, то повірте, якби ми, як і будь-яка інша телекомпанія, мали для цього більше ресурсів, то робили б його більше. Бо це можливо. І я як керівник відкритий до будь-яких пропозицій. До мене приходять і кажуть, що ми хочемо робити таку й таку програму, то інколи й виходить співпраця. Наприклад, у нас був колись співведучий однієї програми, який потім займався своїми театральними  проектами. Я знаю, що він у Донецьку працював телережисером. Він до нас прийшов робити свою програму про образотворче мистецтво, бо він іще й художник. Тепер він робить сам від ідеї до втілення проект «Чарівна палітра». Такі люди є, і головне їх залучити. Але нам бракує ресурсів. У нас камер менше, як операторів, журналісти отримують у кращому разі 2 тис. грн, тому аж ніяк не вмотивовані.

Ми заповнюємо ефір також обмінними програмами. У нас є журналістка, яка робить програму «Час кіно» про класичне кіно: Бунюель, Куросава та інші. Зрозуміло, що нині з інтернету можна будь-що скачати й подивитися, але потрібна якась родзинка. Наша родзинка – це розповіді про кіно, послухавши які, люди для себе відкриють це кіно по-новому.

3. Думаю, що за рік у нас не буде конкурентів. Нам головне, щоб ми могли працювати, щоб нам не просто спускали обсяги мовлення, а щоб їх було підкріплено й ресурсами.