19 березня Верховна Рада ухвалила у другому читанні Закон України про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні, таким чином увімкнувши зелене світло для створення суспільного мовника. Євросоюз та Рада Європи послідовно підтримували ці кроки України. Нині питання нарешті перейшло в практичну площину.

«У Євросоюзі 79 суспільних мовників. Наприклад, у Німеччині два, і вони прекрасні. Я вже зрозумів, що неможливо знайти країну, з якої можна було би взяти точну кальку для України», – каже Зураб Аласанія.

– Скільки часу потрібно, щоб завершити створення суспільного телебачення?

– Суспільне – це не просто мовлення, це і є суспільство. Ми маємо змінюватися разом із суспільством. Виховувати його, а суспільство – нас. Тобто, цей процес безкінечний. Щодо юридичних процедур, то їх розраховуємо завершити до кінця 2015-го.

– У тому числі відійти від державної форми власності?

– Так. Як би ми не хотіли, але дитину не народиш за два місяці, має пройти дев’ять. Так і тут. Юридичні процедури забирають час. Але це формально. Неформально ми вже є, рік працюємо. Поки що ми позбавлялися всього поганого - але це ще не створення доброго. Ми тільки починаємо його створювати.

– Як перетворити нинішню державну регіональну медіасистему на справжнє суспільне мовлення?

– Спочатку потрібно об’єднати її з НТКУ. З центру будуть лише ціннісні вказівки, нічого іншого. Як побудувати свою систему, вони вирішать самі. Що ми категорично вимагаємо - ніякої «джинси», замовних матеріалів. Радянська система має бути знищена, я маю на увазі прислужництво місцевій владі. За цим ми наглядатимемо дуже жорстко.

– Створення суспільного мовлення багато років було ключовою темою дискусії між Україною і Євросоюзом. Чи отримує Перший національний допомогу від ЄС та РЄ у створені суспільного мовлення зараз?

– ЄС та РЄ надавали величезну експертну допомогу і лобіювали прийняття закону про суспільне мовлення. До другого читання не було певності, що закон буде прийнятий, через великий опір деяких сил в парламенті і регіональних ЗМІ. Саме тоді європейці надали свою тяжку артилерію: на всіх рівнях вони тиснули для прийняття закону. Тому вага європейських партнерів у його прийнятті дуже велика.

Тепер, коли стало зрозуміло, що суспільному мовленню в Україні бути, ЄС та інші міжнародні партнери готові надавати фінансову допомогу для модернізації обладнання телекомпаній.

– Як саме зараз відбувається процес створення суспільного мовника?

– Нормально. Кожен тиждень зустрічаємося у робочих групах з усіма керівниками телеканалів. Включно з регіонів, які за бажання приєднуються до нас через скайп. Місцеві керівники досі не вірять, що це відбудеться. Вони були впевнені, що закон у другому читанні не пройде. Пройшов.

Деякі з регіональних керівників ТРК звикли бути такими собі маленькими князьками, які мають невеличкі гроші, водночас маючи дах від місцевої влади. І та просто заплющує очі на те, що і як вони роблять. Тепер вони втрачають таку свободу, але в обмін отримують справжню, ту, яка і має бути у журналіста: не залежати від влади чи від когось іншого. Поки що вони не дуже розуміють цю різницю.

– Чи відбувається заміна кадрів у зв’язку з такими процесами?

– Навіть не починалася, в мене поки що немає на це повноважень. За два-три місяці з’являться (сміється). Але я не планую змінювати людей так, як я хочу.

Місцеве керівництво суспільного мовника буде обиратися громадою. Тобто, директора місцевої телекомпанії буде обирати саме вона і люди, які живуть у цьому місті. Поки що вони цього не знають, це стане для них сюрпризом.

Нам буде подано 4-5 кандидатур, які обере сама громадськість, місцеві колективи. Відбором серед них займатиметься компанія Ernst & Young. Її послуги оплачуються за рахунок гранту від Ради Європи та Академії Дойче Велле.

На місцевих телекомпаніях вже зараз є просто суперові люди. Та все ж у більшості це кадри ще з радянських часів.

– В якому форматі функціонуватиме суспільне мовлення?

– Поки що починаємо з Першого національного – Перший UA. Він буде основним. Другим буде «Культура», яка зараз не має ефірної ліцензії на мовлення (мовить на супутнику і в кабелі), але отримає її.

У законі прописано, що ми маємо давати і розважальні програми, і ток-шоу, навіть політичні дебати. І ми вже їх робимо. На щастя, закон не прописує обсягів того чи іншого. Бо на державному телебаченні ми маємо робити стільки, скільки нам замовлять, а це просто вбиває мовлення. Якщо рейтинги якоїсь передачі невисокі, то треба щось міняти - але зараз ми не маємо таких повноважень.

– Контент суспільного мовлення визначатиметься аудиторією?

– Це питаннячко. Я щойно повернувся з Японії. Запитував у керівництва їхнього суспільного мовника, що вони роблять, коли люди кажуть: «Ця програма нам не подобається»? А іншим не подобається інша?

Мені відповіли: ми всіх слухаємо, зустрічаємося, вони пишуть і приходять. Але кінцевим суб’єктом ухвалення рішень є суспільний мовник. Люди оберуть правління на чотири роки, яке протягом цього часу вирішуватиме про що мовити.

– І на місцях так само кожне керівництво формуватиме свій контент?

– Так. Принаймні, ми  це спробуємо. Звісно, місцеві мовники не мають стільки контенту, щоб мовити 24 години. Я це точно знаю. Вони можуть мовити 3-4 години на добу, тому ми відкриваємо для них наші архіви. Місцеві мовники зможуть користуватися ними і заповнювати свій канал. Вони вироблятимуть так багато власного контенту, скільки зможуть. Ми залишаємо всі їхні ліцензії.

– Реформуючи Перший національний у напрямку суспільного мовлення, чи орієнтуєтеся ви на досвід якихось конкретних країн ЄС?

– У Євросоюзі 79 суспільних мовників. Наприклад, у Німеччині два, і вони прекрасні. Я вже зрозумів, що неможливо знайти країну, з якої можна було би взяти точну кальку для України. Маєте дивитися на досвід інших країн, і вибирати звідти те, що нам підходить.

Віра Тубальцева, для «Суспільного мовлення»

Інтерв’ю опубліковано у співпраці з Бюлетенем Представництва ЄС в Україні http://euukrainecoop.net/