Сайт "Суспільне мовлення" публікує роботи, які увійшли у шорт-лістномінантів на перемогу. Переможці будуть відомі 6 березня.

Суспільне телебачення як у глобальному, так і в національному масштабі на сьогодні є стрижнем публічної сфери, без якої важко уявити існування громадянського суспільства у країнах з розвинутою демократією.

Україна – це молода держава, в якій демократичні принципи набувають поширення в усіх сферах суспільного життя. Однією з найважливіших сфер функціонування суспільної думки є медіа, які заповнюють простір між владними структурами та громадянами, створюючи належні умови для виявлення та здійснення громадянського інтересу.

Стає логічним бажання українців отримати незалежне громадське мовлення, головна задача якого – сталий розвиток, становлення та удосконалення соціально значущих цінностей, такого, що доводитиме до населення істинну економічну, політичну ситуацію в країні – незалежно, незаангажовано, без цензури.

Так, наприклад, громадське телебачення має чітку загальногромадську спрямованість, впливає на складові духовного світу особистості, відповідає загалу світоглядних ідей, сприяє формуванню світосприйняття людини, допомагає їй обрати певну громадську позицію, спонукає до дій. Таке телебачення публічне у буквальному сенсі цього слова, оскільки розраховане на якнайширшу аудиторію.

Країни з розвинутою демократією накопичили значний досвід у формуванні та функціонуванні дуальної схеми телебачення, в якій домінує громадська модель мовлення, створили чіткі концепції її програмної політики, юридичних основ існування, фінансування, відносин із владними структурами. Звернення до цього досвіду дозволяє розглянути особливості формування громадського телебачення та сформулювати основні засади, на яких воно могло б функціонувати в Україні.

Медіа в нашій країні зупинились на етапі оновлення системи засобів масової інформації, пошуку шляхів створення власної моделі громадського телебачення. Ось чому ця проблема є актуальною  не тільки для становлення ЗМІ, а й для вироблення соціального сприйняття кожного громадянина України.

Як сформувати потенційну аудиторію українського та міжнародного мовників? З кожним днем відсоток зацікавленості Україною на арені міжнародного мовного простору зростає. Наразі в країні відбуваються кардинальні зміни, які призводять до повної реорганізації усіх суспільно-важливих аспектів мовного середовища. Як зазначають відомі діячі міжнародного мовлення, Україна – держава, якій потрібні зміни в мовному просторі. Джерелами цих змін мають бути вдалі світові приклади формування суспільного телебачення.

У першу чергу, потрібно дізнатися, на що має бути націлений громадський теле- та радіопростір, щоб мовник набув певної актуальності і зацікавленості людиною. Соціологічне дослідження дає змогу краще зрозуміти аудиторію майбутнього суспільного мовника. Соціолінгвістика є одним з важливих аспектів формування ЗМІ. Вона передбачає за собою функцію з’ясування потенційної аудиторії, завдяки різним формам проведення опитувань. Це дослідження дасть можливість зібрати інформацію не лише про те, що людина дивиться, але й якої вона про це думки. Окрім того, ці дані у майбутньому стануть корисними для повторних досліджень: завдяки їм можна буде дізнатися, як змінилося ставлення аудиторії до медіапродукту та споживча поведінка.

Аналітики та організатори опитувань прагнуть зрозуміти саму аудиторію і довести гіпотезу, що українське суспільство недостатньо добре розуміє роль медіа як такого.

Дослідженнявизначає позицію людини в медіапросторі, тобто як часто вона дивиться ТБ чи слухає радіо, де і як отримує доступ, які теле- та радіоканали використовує найчастіше; надає інформацію, наскільки аудиторія перебирає контентом; показує, як люди оцінюють український медіапростір; враховує соціальні ознаки аудиторії (вік, стать, місце проживання).

Таке дослідження є корисним і допоможе у подальшому створенні та корегуванні стратегії суспільного мовника.

Дослідження європейських суспільних мовників показують, що Україні потрібен суспільний мовник з часткою не менше 25 %. Як зазначає данський медіаексперт Бйорн Ерістен: «У той час як НТКУ має частку перегляду 1-2%, данські суспільні мовники DR і TV2 мають 68%». На його думку, НТКУ потрібно повністю модернізувати – від будівлі до контенту.Необхідно посилити присутність в соціальних мережах (бо молоде покоління більше використовує інтернет), треба створити потужний новинний департамент, який має подавати правдиві новини, в тому числі про корупцію в країні. Потрібно стати, власне кажучи, суспільним мовником.

Контент. Формування та принципи

Особливу важливість для користувача має актуальність контенту, його значущість на даний час і достовірність наданих даних, а також відповідність контенту до поставлених цілей.

Політематичний, багатожанровий зміст в інтернет-ЗМІ називається контентом. З цього виходить, що контент у веб-просторі – це інформаційне наповнення. Словник медіатермінів, підготовлений компанією «Медіа Ресурси Менеджмент», пропонує таке визначення: «Контент – зміст, наповнення інформаційного ресурсу. У сфері засобів масової інформації – це будь-який аудіовізуальний твір (фільм, програма, заставка, серіал) або інформація в доступному вигляді (репортаж, інтерв’ю, новина), а також текст, відео, аудіо та зображення, доступні для публічного перегляду». Загалом, терміном «контент» можна описати всю доступну інформацію, яку користувач може отримувати, аналізувати і обробляти. Термін має відношення як до мультимедійних ЗМІ, так і до друкованих або інтерактивних носіїв [Мащенко І. Г. Енциклопедія електронних мас-медіа: слов.-гло- сарій термінів і виразів : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.].

Поняття «контент» головним чином використовується для опису змісту, тобто це переважно змістова категорія. Але з подальшим розповсюдженням мультимедійності інформації значення почало розширюватися – і на сьогодні в практиці стали застосовувати поняття «візуального контенту». В «Енциклопедії електронних мас-медіа» (І. Мащенко) є лише трактування терміна «візуальний» (лат. visuals – зорове спостереження) – «той, що належить до безпосередньо зорового сприйняття (неозброєним чи озброєним оком)».

Зазвичай контент веб-ресурсів поділяють на два види: вербальний (текстовий) і той, що передається за допомогою системи знаків (мультимедіа).

Існує багато класифікацій різних видів інформації, проте для визначення поняття «візуальний контент» актуальними залишаються дві:

1. За способом сприйняття людиною. Залежно від того, яким шляхом надходить інформація, розрізняють п’ять її видів: візуальну (або зорову), аудіальну (або слухову), нюхову, смакову, тактильну.
2. За способами опрацювання інформація поділяється на числову, текстову, графічну та звукову.

За характером інформації візуальний контент може бути комерційного (банери, анімації), розважального (фотографія, ілюстрація) та інформаційного (інфографіка, відео-репортаж) змісту, вираженого у різних форматах одночасно.

У глобальній мережі контент становить основний відсоток інформації, яка відображається різними форматами (відео, зображення, фото, анімація тощо). Вони надають ЗМІ нові можливості та переваги для передавання повідомлень до цільової аудиторії. На сьогодні можна назвати лише з десяток фахових видань, в яких розробляється термінологічна база цієї галузі.

 Суспільне мовлення

Цілі каналу громадського мовлення повинні впливати на характер розвитку суспільства в цілому і на кожну людину окремо, на її моральні та естетичні цінності. Головним чином потрібно керуватися запитами суспільства, його потребами і побажаннями. Перш за все орієнтуватися слід на всі верстви населення, починаючи від школярів чи студентів, закінчуючи людьми похилого віку.

«Для суспільного мовника важливіше зробити менше проектів, але зробити їх максимально якісними. Головне завдання суспільного мовника – нести цінності глядачам, суспільству. Це означає передусім надавати інформацію: якісну, корисну. Причому і таку, якої, з різних причин, не дають комерційні мовники. Для них це може бути занадто дорого чи економічно необґрунтовано. Але для суспільного мовника ці проблеми не мають бути головними», – відзначивпан Каппон.

Не зважаючи на тематичне, вікове і географічне спрямування каналу, суспільний мовник має чітко виконувати завдання і дотримуватися принципів, зазначених у законі. «Це означає, що новини мають бути максимально незалежними і критичними до будь-якої влади, на відмінну від державного мовлення, цілі якого піар органів влади. Ціллю суспільного мовника є забезпечення громадян максимально правдивою, об’єктивною інформацією. Тобто головна зміна, яка має відбутися – це незалежна редакційна політика, не підкотрольність владі та олігархам», – наголошує медіа-юрист, директор Інституту медіа-права Т.Шевченко.

Смисл громадського мовника у тому, що він має забезпечити інтереси всієї громади. Як видно з досвіду інших країн, люди одразу помітять, що сфера поширення телекомунікації розширюється та покращується. Це має бути інтерактивний процес. Ті, хто створюють програми, мають бути мотивовані, і аудиторія має бути мотивована.

Британська ВВС порівняно з комерційними мовниками пропонує більш оригінальні новинні програми. Вечірні випуски новин дивляться 73% представників національних меншин. Серед глядацької аудиторії суспільних мовників Британії 75% складають малоосвічені мешканці, 69% з яких дивляться новини саме на ВВС.

Британський телеканал ВВС – найкращий приклад успішної популяризації нових форматів, найвідомішим із яких є жанр історичної костюмованої драми. Такі програми окрім своєї оригінальності є ще й освітніми. Якщо порівнювати програмну сітку ВВС та мовників Південної Європи і США, то вона є більш різноманітною. Канал вкладає гроші в оригінальні формати, приділяє увагу суспільним проблемам, водночас сприяючи поширенню знань.

Новини на шведському суспільному телеканалі SVT складають 34% порівняно з 10% комерційних мовників. Головним джерелом критичних щодо уряду сюжетів є програма Uppdrag granskinin («Місія розслідування»). Дослідники шведського телебачення відзначають, що менша кількість новин на комерційних каналах спричинена високим рівнем довіри до інформаційного продукту саме SVT.

Державним і комерційним каналам невигідно виділяти ефірний час для дитячих програм, в той час як для суспільних мовників вони є пріоритетними. Якщо раніше контент для дітей у програмній сітці телеканалів був радше маркетинговим елементом, то тепер він є стратегічним та водночас виконує освітню функцію.

Зі становленням суспільного телебачення в США тісно пов’язана програма «На вулиці Сезам» (Sesame Street). Але найбільше контенту для дітей пропонує британська ВВС. Існує два окремі канали для дітей: CBeebies та CBBC.

Дитяче телешоу «На вулиці Сезам» – унікальне явище в світовому телебаченні. Це перша телепередача в світі, створена спеціально для дітей, яка отримала величезний комерційний успіх і академічне визнання.

Два важливих експерименти з дитячим сприйняттям:

1. Один з епізодів «На вулиці Сезам» показували групі дітей у зіпсованому варіанті: сцени були перемішані між собою. Якщо б дітей цікавив лише візуальний ряд, яскравість картинки і темп картинки, їх увага була би прикута до екрану. Але цього не сталося. Діти перестали дивитися цей епізод відразу ж, як перестали розуміти, що відбувається.
2. Дітей розбили на дві групи: одна група переглядала звичайний епізод «На вулиці Сезам» в кімнаті з великою кількістю іграшок, інша – у приміщенні без іграшок. Звичайно, діти без іграшок дивилися передачу 87% контрольного часу, а діти з іграшками – 47%. Найцікавіше почалося потім, коли приступили до перевірки засвоєної інформації. Результати обох груп виявилися однакові! Це означає тільки одне: діти так чи інакше засвоюють найбільш значущу інформацію, розподіляючи свою увагу між різними видами діяльності. Таким чином, головне при подачі матеріалу дитячої аудиторії – правильно розмістити ключові моменти розповіді.

Отже, щоб зробити передачу цікавою для дітей, потрібно переконатися в тому, що вона утримує їх увагу протягом всього епізоду. І для цього група наукових консультантів розробила спеціальне тестування, яке згодом отримало назву «методика відволікаючих подразників».

В Австралії найвідомішою є «Граємо в школу» (Play School), яка почала виходити ще в 1966 році; епізоди програми показують і дотепер щоденно о 9-й ранку та о 3-й по обіді.

Саме оригінальні формати дозволяють суспільному телебаченню конкурувати з комерційними мовниками, привернути якнайбільшу аудиторію та реалізувати свій творчий потенціал».

На презентації концепції керівник Національної ради електронних ЗМІ Латвії Айнарс Дімантс заявив, що Латвії необхідна компанія суспільного мовлення, яка б визначала порядок денний і задавала високі професійні стандарти. Він також зауважив, що, на його думку, настав час для змін в суспільному мовленні.

Метою нового ЗМІ є суттєве збільшення аудиторії – з 50% населення країни у 2013 році до 75% – у 2018 році. Незалежно від використовуваних інформаційних каналів (телебачення, радіо, інтернет), компанія намагатиметься фокусуватися на створенні важливого для латвійського суспільства контенту, якого не можуть запропонувати комерційні організації.

Пріоритетами об’єднаного ЗМІ є новинні та інформаційно-аналітичні програми, передачі про освіту та науку, програми для дітей та молоді, а також про культуру. Прикладом українського громадського телебачення слугує портал hromadske.tv

Інформація цього веб-сайту пов’язана з детальним показом сучасного стану країни, у розділі «популярні статті» наявні теми патріотизму та національної підтримки.

З початком запровадження реформ суспільне телебачення починає нести виховну функцію, спрямовуючи увагу на дитячу аудиторію, прикладом може слугувати: ток-шоу «Моменти життя»: говоримо з дітьми про секс. Всі питання, які хвилюють молодь, обговорюються з експертами та гостями студії.

Проте, не тільки виховна функція дітей та підлітків займає первинне місце у розвитку суспільного телебачення. Освітня та просвітницька функції спрямовані не лише на тинейджерів, а й на людей зрілих: 22 травня 2014 року Перший національний у прямому ефірі показав проект фестивалю «Шевченко проROCK». Участь у презентації проекту взяли провідні українські митці: український бандурист Ярослав Джусь, гурти «Козак Систем» й «ТаРута», Ірена Карпа і гурт Qarpa, сестри Тельнюк та Національний духовий оркестр України.

Крім того, ТБ залучає громадян до обговорення та здійснення важливих законодавчих змін, наприклад, Перший національний вже втретє організовує «Загальноукраїнський круглий стіл національної єдності», який спрямований сформувати національний консенсус із ключових для українського суспільства проблем. Напрацьовані пропозиції за участю всіх політичних сил будуть імплементовані Верховною Радою, зокрема і через механізми внесення змін до Конституції та законодавства України.

Загалом, Україні, яка перебуває на етапі становлення суспільного мовлення, є чого навчитися і над чим подумати. В першу чергу над тим, що здатні запропонувати глядачам українські журналісти.

Основний постулат, що його має дотримуватись суспільне мовлення – довіра цільової аудиторії до всього створеного матеріалу на каналі. А основна ідея – намагання вказати людям не стільки ПРО ЩО  думати, а ЯК думати».

Канал повинен бути націленим на питання становлення української нації. Лише на основі виконання цих завдань можна досягти зміцнення державності при зростанні добробуту українського народу, збереженні й розвитку його національно-культурних та духовних надбань, забезпеченні прав та свобод людини і громадянина. 

При величезному виборі різних засобів масової інформації потреба в суспільному телебаченні на сьогодні практично дорівнює нулю. Необхідно бути готовими до того, що українське громадське телебачення на початку свого розвитку може програвати вже існуючим каналам. Але, згодом, громадський канал зазначеного типу повинен завоювати пошану, довіру та стати лідером серед телеканалів суспільного мовлення, направлених на розвиток нації.

Влада і телебачення 

Важливим фактором «швидкості» переходу на суспільне мовлення є те, наскільки тісним є зв’язок з владою та чи від самого початку до процесу переходу було залучено громадськість. Суспільні мовники борються за довіру до аудиторії та намагаються задовольнити її.

Зокрема на зустрічі генерального директора НТКУ Зураба Аласанії та представників Європейської мовної спілки обговорювалось прийняття Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» та його основні положення. На порядку денному переговорів порушували найголовніші питання, які Національній телекомпанії України доведеться вирішувати у процесі переходу до суспільного мовлення. Серед основних було розглянуто питання створення спільної робочої групи за участю іноземних експертів з боку ЄМС, а також залучення експертів телекомпаній-членів ЄМС та відомих консультантів з питань суспільного мовлення. Завдання такої групи полягає в розробці стратегії переходу до суспільного мовлення в Україні та проведення системних заходів для цілей створення суспільного мовлення.

Позитивним здобутком парламенту є Закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», який торкається чітко визначених питань: «Стаття 1.Правові основи діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення України:

1. З метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяння формуванню громадянського суспільства створюється Суспільне телебачення і радіомовлення України.
2. Для забезпечення поступового та послідовного становлення Суспільного телебачення і радіомовлення України Кабінет Міністрів України на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення», Державної телерадіокомпанії «Культура», обласних державних телерадіокомпаній, Державної телерадіокомпанії «Крим», Київської державної телерадіокомпанії, Севастопольської державної телерадіокомпанії, Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм», що реорганізовуються, утворює юридичну особу публічного права «Національна суспільна телерадіокомпанія України».

Законом України від 17 квітня 2014 року «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» утворено Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ) – юридичну особу, на яку безпосередньо покладається функціонування новоствореної системи Суспільного телебачення і радіомовлення.

НСТУ складається з двох структурних підрозділів: Суспільного телебачення і Суспільного радіо. Нагляд за діяльністю НСТУ здійснює Наглядова рада.

Проте досі відкрито питання, яке не визначене в законі, про форму власності суспільного мовника: чи це має бути державна установа, чи акціонерне товариство. Не забуваймо, що «суспільне мовлення – це дім креативних людей», які реально націлені на створення кращого результату, продукту вищої якості. Це може бути реалізовано тільки в гнучкій і вільній компанії.

Доволі дискусійним є питання, чи повинні представники громади розуміти процес медіа виробництва. Деякі експерти вважають, що у Наглядовій раді мають бути люди з різним досвідом у різних сферах, щоб уникнути маніпуляції і просування своїх політичних ставлеників через тіньові кишенькові громадські організації.

Секретар НСЖУ Віктор Набруско навпаки переконаний, що «в Наглядову раду мають увійти ті, які прямо або опосередковано були задіяні у медіасфері».

Прикладом потужного органу нагляду за роботою громадського мовлення є німецька рада мовників: «Німецьке громадське мовлення контролюється Радами мовників з дев’яти членів, яких змінюють раз на чотири роки. Ради відповідають за обрання директорів каналів, консультують з питань розробки програм, контролюють дотриманням стандартів у програмах та затверджують бюджет і підсумкову щорічну доповідь. Вони розробляють «ґайдлайни» (керівництво зі стандартів) з програмування для громадських каналів, зокрема, пропонують варіанти програмної сітки, виходячи із законодавчо затверджених вимог.

Відповідальними за виконання цих основних вимог є контролюючі органи − Рада з питань мовлення, що формує політику станції. Їхні функції включають в себе затвердження кандидатур менеджерів вищої ланки, яких призначає гендиректор».

Подібним до німецького органу, є японський, але зі своїми перевагами та недоліками. Нагляд за роботою суспільного мовлення здійснюється Наглядовою радою. Наглядова рада NHK складається з 12 членів, які призначаються прем’єр-міністром за згоди обох палат парламенту. Рада складається з експертів з різних галузях – освіти, науки, культури, промисловості тощо. Її члени не можуть бути держслужбовцями чи партійними функціонерами, і не більше 4 з 12 можуть бути членами політичних партій. Голова обирається серед учасників. Рада опікується програмною політикою, операційним менеджментом та бюджетуванням.

Рада директорів, відокремлена від Наглядової ради, складається з президента, віце-президента та 9 керуючих директорів. Президент виконує обов’язки протягом трьох років з можливістю подовження терміну. Комісія з аудиту, третій орган, перевіряє обидві ради. Хоча формально Комісія з аудиту вважається незалежною, її члени призначаються Наглядовою радою та звітують перед нею. Уряд формально ніяк не контролює щоденну діяльність  NHK – японське громадське телебачення мусить лише звітувати йому.

Однак консенсус один – членами Наглядової ради, по-перше, мають бути авторитетні у своїй сфері люди, а, по-друге, незалежні особи, які не виконуватимуть вказівки партійних чиновників, а прийматимуть рішення, виходячи із закону, принципів діяльності суспільного мовника і діятимуть в інтересах України. Очевидно, відбираючи кандидатів, треба зважати не тільки на їхні програми і резюме, де чітко має зазначатися професійний досвід та досягнення, а й на рекомендації певних організацій, людей і, найважливіше, чи поважає та довіряє їм суспільство.

Висновок

Суспільне телебачення відрізняється від інших орієнтацією на зміст тих процесів, які відбуваються у суспільстві. У цьому плані воно справедливо може сприйматись як «суспільство бачення», завданням якого є інформування глядача про навколишнє. На відміну від комерційного телебачення, яке, безумовно, має своє законне місце і право на існування, суспільне мовлення якраз і применшує негативний вплив телебачення як специфічно розважального «напрямку у мистецтві» – шоу; зводить до мінімуму вплив політиків та грошових мішків на зміст програм; захищає телеглядача від суб’єктивності та заангажованості журналістів.

Суспільне телебачення у загальній системі телемовлення різних країн має свої особливості, визначені специфічними політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими факторами, під впливом яких воно розвивалось.

Аналіз правових засад і практики західноєвропейських країн, які мають сталу систему суспільного мовлення, дозволяє визначити необхідні якості суспільного телебачення. Це організація його як загальнонаціональної служби, підконтрольної суспільству; практична реалізація демократичного права на вільний доступ до інформації; захист національної та культурної ідентичності; висвітлення найбільш значущих суспільних позицій; представництво інтересів різних груп у рамках однієї програми.

Дослідження суспільного телебачення як форми організації і функціонування телемовлення дозволяє дійти висновку, що досвід, накопичений у сфері суспільного європейськими державами, становить значний інтерес для України, яка знаходиться на порозі, можливо, найпринциповішої реформи у сфері телебачення, одним із можливих результатів якої може стати поява суспільного мовлення. При всій відмінності ситуації у розвинутих європейських країнах та Україні важливо, що ідея виникнення суспільного мовлення утверджується як результат радикальних змін у системі державної влади у самих ЗМІ, пов’язаних із ліквідацією владної монополії на мовлення, виникненням громадянського суспільства та викликаною цим необхідністю переосмислення функцій, які має виконувати держава та її інститути у новій ситуації.

Саме створення суспільного телебачення в Україні може стати запорукою повернення держави на шлях демократичного розвитку та одним з перших кроків до набуття права називатись по-справжньому європейською державою. Щоб зробити це, у нашій країні недостатньо просто прийняти відповідний закон. Потрібна політична воля і бажання всіх прогресивних сил суспільства, які мають зрозуміти, що у телемовлення демократичної держави не може бути інших інтересів, ніж у всього суспільства.

Авторки - Крилевська Альона, Скриганюк Вікторія, студентки першого курсу Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського