У середині червня радник Президента Ганна Герман заявила, що Кабінет Міністр розробив законопроект про громадське телебачення. На наступній сесії законопроект буде поданий до парламенту за підписом Віктора Януковича. 

Герман повідомила і про основний механізм функціонування громадського телебачення –  сформована громадська рада впливатиме на інформаційну політику "перетвореного УТ-1" і робитиме її збалансованою. 

І от 1 липня довгоочікуваний текст законопроекту потрапив у мережу інтернет.

Власне, обіцянка створення громадського мовлення була закладена ще у передвиборчій програмі Януковича. Протягом першого 1,5 року його президентства АП словами Ганни Герман неодноразово підтверджувала готовність до відповідної трансформації державного телевізійного мовлення. Це завдання, щоправда, безуспішно намагалися вирішити ще за часів Віктора Ющенка.

Про значимість цього напрямку свідчить і готовність європейського співтовариства допомогти у написанні українського закону про громадське мовлення. "Європейський Союз готовий надати допомогу. І не тільки порадою, а й фінансово… Практично мільйон євро на розробку закону про громадське мовлення", - заявив прес-аташе представництва ЄС Давид Стулік під час червневого телемарафону на каналі ТВі.

Те, що проблему реформування державного телемовлення нинішня влада відтягувала 1,5 роки, можна пояснити двома факторами.

По-перше, влада мусила продемонструвати готовність до реформ інформаційного простору своїм європейським партнерам, що особливо важливо у переддень вагомих перемовин між Україною та ЄС. Вірогідне ухвалення безвізового режиму для українців – дуже важливе для укріплення іміджу та політичних позицій чинної влади. Отже, необхідно демонструвати лояльність до європейських цінностей.

По-друге, у той час, коли активізується політична опозиція, важливим є демонстрація виконання Президентом власної передвиборчої програми.

Український аналог Бі-бі-сі

Ключовою тезою довгоочікуваної реформи є створення в Україні громадського мовлення за кращими європейськими зразками, тобто такого собі "українського аналогу БІ-бі-сі".

Громадська британська телерадіокомпанія керується власною "Хартією", яка оновлюється кожні десять років. Українське громадське мовлення пропонується врегулювати законом.

Отже, що пропонує Кабмін?

Згідно з урядовим варіантом, Національна громадська телерадіокомпанія України (НГТУ) має бути юридичною особою публічного права, що, в принципі, є досить логічною нормою.

Проте, відповідно до норм закону ця самостійність є удаваною. Оскільки ціла низка аспектів діяльності громадського телебачення ставиться у пряму залежність безпосередньо від Кабінету Міністрів.

Зокрема, передбачається, що НГТУ буде керуватися не лише законом, але й власним статутом, який затверджується Кабінетом Міністрів, і зміни до нього також вносяться за поданням уряду.

Відповідно, не важко припустити, що "Статут" може посилити залежність громадського мовлення від виконавчої гілки влади. Насамперед через численні процедури призначення посадовців та ухвалення редакційних рішень.

Далі, утворюється ключовий орган, що забезпечує управління НГТУ, – Наглядова рада. В принципі, це стандартний орган для управління європейським громадським мовленням. Зокрема, вищеназваним Бі-бі-сі керує так звана опікунська рада.

Однак питання викликає склад українського органу, що має відповідати за діяльність НСТУ.

За версією Кабміну, Наглядова рада має складатися з 21 особи. Перш за все, це представники громадських організацій, що відповідають за вказані у законі напрямки суспільно значимої роботи: 1) діяльність у сфері освіти; 2) діяльність у сфері науки; 3) діяльність у сфері релігії; 4) діяльність у сфері спорту; 5) діяльність у сфері журналістики;

6) діяльність у правозахисній сфері; 7) діяльність у сфері захисту інтересів підприємців; 8) діяльність у сфері захисту інтересів дітей та молоді; 9) діяльність у творчій сфері; 10) діяльність у сфері місцевого самоврядування; 11) профспілкова діяльність; 12) діяльність у сфері захисту прав національних меншин; 13) діяльність у сфері захисту прав осіб з особливими потребами; 14) діяльність у сфері захисту прав ветеранів війни та учасників бойових дій.

Передбачено, що кожна громадська організація має право подати по одній кандидатурі. Але незрозуміло, за якими критеріями вестиметься відбір. І чи не займуть усі позиції представники "лояльних" до уряду галузевих профспілок або "офіційних рад ветеранів"?

Крім того, 7 місць мають зайняти прямі представники уряду, що суттєво посилює вплив на громадське мовлення керівництва держави.

Нарешті, у законі передбачено, що голова наглядової ради має звітувати про діяльність НГТУ щороку до 1 березня на засіданні Кабміну. Традиційно підзвітність є свідченням підконтрольності, що остаточно закріплює підпорядкованість громадського мовлення урядовим структурам. Хоча очевидно, що, наприклад, підзвітність парламенту забезпечила б вищий рівень публічності у діяльності громадського телебачення.

Проблема власності та фінансування

Проте найголовнішим, очевидно, залишається не питання адміністративного підпорядкування, а фінансування, оскільки будь-які найліпші проекти, що не підкріплюються фінансовим забезпеченням, лишаються, як правило, на папері.

Британська Бі-бі-сі функціонує на основі загального збору, який сплачують усі громадяни за право доступу до телебачення (так звана "ТБ-ліцензія"). Це створює умови для незалежності громадського мовлення як від держави (яка прямо не пов’язана із фінансуванням), так і від приватних власників та рекламодавців. Відповідно, суспільство фінансує собі громадське мовлення.

Що пропонується у нас?

З одного боку, можна зустріти низку прогресивних норм. Так на державне фінансування відводиться не більш ніж 20% загального обсягу.

Передбачено заборону на рекламу (окрім соціальної), а також те, що громадське телебачення не зобов’язане висвітлювати ту чи іншу політичну інформацію.

Проте останній пункт дезавуюється положенням про те, що ціла низка державних посадових осіб (від Президента до голови Конституційного суду) мають право на оприлюднення власних важливих повідомлень (кількість і періодичність яких не вказується).

Тобто влада, тим самим, забезпечує собі представництво на громадському телебаченні. А от опозиції цілком можуть відмовити, посилаючись на норму законодавства, що ніхто не зобов’язаний висвітлювати політичну діяльність.

Нарешті, основою самостійності будь-якого суб’єкта господарювання є власність. І щодо цього законопроект не залишає жодних питань: він передбачає, що все майно НГТУ є державною власністю. Зокрема, Кабмін визначатиме суб’єкт управління державним майном НГТУ.

Не важко припустити, що це може бути вагомим фактором "утримання НГТУ у рамках "урядової політики".

З одного боку, передбачається фінансування НГТУ за рахунок "абонентної плати, що сплачується за послуги НГТУ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України" (тобто, фактично, за британським зразком), але все це передбачається лише після 4-річного "перехідного періоду", протягом якого Кабмін має розробити відповідну нормативну базу. Це означає, що хоча у законопроекті і передбачено набуття чинності документа 1 січня 2012 року, але реально цей термін переноситься на 2016 рік.

Таким чином, і майнова, і фінансова самостійність НГТУ залишається примарною та умовною.

Тож чи буде ця структура незалежною політично?

Далекі зміни

Отже, підсумовуючи все викладене вище, можна сформулювати кілька тез.

По-перше, цілком очевидно, що українська влада не має змоги затягувати і надалі із впровадженням в Україні громадського мовлення, тому законопроект, швидше за все, набуде статусу закону вже найближчим часом.

По-друге, розроблений в уряді законопроект передбачає високий рівень фінансової, адміністративної та майнової залежності НГТУ від Кабміну, що частково дезавуює саму ідею громадського мовлення.

По-третє, низка прогресивний норм, передбачених законом, усуваються або необхідністю їх підкріплення подальшими урядовими рішеннями, або відкладенням терміну набуття чинності на роки. Тому, очевидно, що протягом найближчих 4-х років (щонайменше) нічого суттєвого у форматі державного телевізійного мовлення не зміниться.

Петро Олещук, політолог, для Новинаря