Продовжуємо серію статей про громадське телебачення різних держав.  Ми вже розповідали, як улаштоване громадське телебачення у Британії та Німеччині.

Заснована у 1925 році як радіослужба за зразком британської Бі-бі-сі, NHK (Японська телерадіомовна корпорація) розширилася у 1953, включивши в себе телебачення. Телебачення NHK зараз - це два центральні наземні телевізійні канали (один широкого профілю, другий навчальний), які разом охоплюють частку аудиторії 17% (дані станом на 2007 рік). Це значне зниження з показників  1980-х років. На додаток до звичайних каналів та двох радіомереж, NHK також має один канал високої чіткості та два супутникових канали.  Основні конкуренти - Tokyo Broadcasting System (TBS), Nippon Television (НТВ), Fuji Television (CX), TV Asahi (ІНС) та місцевий канал  TV Токіо (TN). Всі ці комерційні канали мають тісні  зв'язки зі впливовими національними газетами. Загалом група NHK більша, ніж всі ці всі комерційні компанії, разом узяті, за показниками річного бюджету та кількості співробітників.

Фінансування

Реклами на японському громадському телебаченні немає взагалі, NHK отримує доходи переважно від абонплати. У 2009 році вони становили $6,9 млрд. (662 млрд. ієн). Річний бюджет та розмір абонплати підлягають затвердженню Міністерством внутрішніх справ та комунікацій і парламентом. У 2010 розмір сплачуваної авансом абонплати за 12 місяців складав $168 для наземного телебачення і $289 для супутникової служби (14910 і 25570 ієн відповідно, досить помірні суми як для загального рівню цін в Японії – прим. МГ). За правилами, кожен, хто має телевізор зі здатністю приймати канали NHK, мусить сплачувати абонплату, але де-факто понад мільйон японців цього не роблять, тим більше, що санкцій законом не передбачено.

Захист незалежності та підзвітність

Наглядова рада NHK складається з 12 членів, які призначаються прем’єр-міністром за згоди обох палат парламенту. Рада складається з експертів з різних галузях – освіти, науки, культури, промисловості тощо. Її члени не можуть бути держслужбовцями чи партійними функціонерами, і не більше 4 з 12 можуть бути членами політичних партій. Голова обирається серед учасників. Рада опікується програмною політикою, операційним менеджментом та бюджетуванням.

Рада директорів, відокремлена від Наглядової ради, складається з президента, віце-президента та 9 керуючих директорів. Президент виконує обов’язки протягом трьох років з можливістю подовження терміну. Комісія з аудиту, третій орган, перевіряє обидві ради. Хоча формально Комісія з аудиту вважається незалежною, її члени призначаються Наглядовою радою та звітують перед нею. Уряд формально ніяк не контролює щоденну діяльність  NHK – японське громадське телебачення мусить лише звітувати йому.

Інтеграція в інтернет

У 2000 році міжнародна служба NHK World почала транслювати онлайн свій відеоконтент – переважно новини та освітні програми, але цей крок призвів до зменшення доходів від абонплати, бо багатьом глядачам вистачало того, що було в інтернеті. Бюджетний план NHK на 2009 рік передбачав збільшення частки доходів від абонплати у загальному бюджеті компанії з 71% до 78% протягом 5 років. Досягти цього планується кращим задоволенням потреб глядачів шляхом урізноманітнення програмування та більш суворим контролем над процедурою укладення контрактів глядачами.

Суспільна значимість: новини та знання для громадськості

Попри те, що японський закон про телебачення та радіомовлення забороняє «політичне втручання у програмний контент», політиків у цій країні час від часу звинувачують у спробах впливу на новини громадського телебачення. Найскандальнішим прикладом останнього часу є вірогідне цензурування під тиском політиків у 2001 році програми про жінок, які задовольняли сексуальні потреби за гроші. Звідти нібито вирізали фрагмент, в якому йдеться, що імператор Хірохіто під час Другої світової війни сприяв провадженню політики «сексуального рабства серед жінок у цілях задоволення японських військовослужбовців». Історія випливла в 2005 році у публікації однієї з провідних газет країни Asahi Shinbun. Як NHK, так і політичне керівництво країни спростували звинувачення у цензурі. Інцидент продемонстрував, з одного боку, вразливість громадського телебачення у світлі щорічного ухвалення його бюджету урядом та парламентом, а з іншого, переконаність журналістів та народу в тому, що такий вплив не є нормальним.

У 2006 році Міністерство внутрішніх справ та комунікацій наказало NHK передати на коротких хвилях інформацію про «захоплення японських громадян Північною Кореєю», проте генеральний директор каналу відкинув цю директиву, зауваживши: «Ми базуємо наш вибір програм на наших власних журналістських судженнях».

Контент-аналіз розшифровок програм NHK, здійснений американським політологом Еллісом Крауссом, не виявив викривлення подій на користь правлячої партії чи опозиції; більш того – з’ясувалося, що NHK – єдиний канал в Японії, який висвітлює діяльність всіх політичних партій. Порівнюючи японське громадське телебачення з аналогічними інституціями в США та західних демократіях, Краусс робить висновок, що однією з головних відмінних рис NHK є показ більшої кількості новин про бюрократію у несенсаційній манері та без візуалізації – самі лише факти.

NHK пропонує регіональні випуски новин, новини для глухих та для дітей. За законом, громадське телебачення зобов’язане транслювати повідомлення та попередження про стихійні лиха, і завдяки співпраці з сейсмологами такі повідомлення з’являються з оперативністю до кількох хвилин. 60% японців, за опитуваннями, довіряють NHK, а 70% переключаються на канали громадського телебачення у разі землетрусу. Під час останнього руйнівного землетрусу NHK відмовила іншим медіа у праві розміщення її матеріалів на сайтах, пояснивши це тим, що всі, кому треба, можуть подивитись відео та фото на сайті NHK.

Посилання на джерела досліджень шукайте в оригіналі доповіді (англійською)