«Зворотній відлік. Парламентські», «Європейська солідарність»: по верхах

Останнього вечора перед «днем тиші», 19 липня на «UA: Першому» відбувся останній випуск програми «Зворотній відлік. Парламентські», що завершився за лічені хвилини до опівночі. «На закуску» було залишено «Європейську солідарність». Важко знайти логічну причину тому, що гостями фінального, під завісу, випуску стала саме ця партія, яка не була лідером парламентських перегонів і ніколи реально не претендувала на це. Але можливо то було результатом жеребкування.

Ведуча Мирослава Барчук зазначила, що «жодна політична сила з їх вагової категорії не знайшла можливості прийти». Важко зрозуміти, кого це стосувалося, адже всі «прохідні» політичні сили або вже були в ефірі, або вже не завітали до студії в інших випусках, залишалася тільки «Опозиційна платформа — за життя». В усіх попередніх випусках ведучі чітко оголошували, кого хотіли запросити, й хто не прийшов.

Були й інші малопомітні відмінності від решти випусків. Скажімо, ведучих показували загальним планом зверху, коли Павло Казарін виголошував умови проведення: раніше під час цього стандартного епізоду його показували крупним планом. Були й інші не дуже помітні речі на початку програми — зокрема, порядок того, що відбувалося на екрані, які виокремлювали саме цей випуск, ніби роблячи його особливим. Та й тривала ця частина майже на чверть години більше, ніж був хронометраж ефірів із іншими партіями. (Друга частина випуску містила виступи експертів.)

«Теплої ванни», яка впадала б в око, ніби не було. Було інше: «Європейська солідарність» – це партія президента, який щойно залишив свою посаду, й альтернативою до якого позиціює себе новий президент. Є чимало підстав вважати «ЄС» за перейменований БПП. Тож у суспільстві накопичилося чимало претензій до попередньої влади, як реальних, так і навіяних – усі вони є добре відомими, й здоровий глузд підказував просто методично пройтися по всіх них, починаючи з основних. Натомість залишилося дивне враження: ніби й конкретики в запитаннях не бракувало, але все це було ніби по верхах. Я очікував від випуску з «Європейською солідарністю» набагато більшої глибини занурення в проблеми.

Зрештою, під кінець Мирослава Барчук попросила фактчекерів перевірити, чи збагатів Петро Порошенко за час своєї каденції; без підказки ведучої в запитаннях експертів до того, що найперше закидають Порошенкові чимало українців, саме по собі не дійшло! Максим Скубенко в самому кінці сказав, що Порошенко збіднів на 40%, і так стверджує «Блумберг». Барчук підсумувала: «Дуже багато фейків, і це кремлівські фейки, а ви – дуже багато хто – їм вірите» - хоча у студії ніхто з експертів про це прямо не казав ані про те, що збагатів, ані про те, що вірить. Фраза, яка мала б бути епіграфом до всього випуску, наріжним каменем усієї дискусії, стала лише її постскриптумом. 

Привернуло увагу, що лише Володимир В’ятрович, який був спікером у розділі «Гуманітарна політика», був загальнознаним і загальноочевидним експертом із тематики, на яку висловлювався. Чому рештою двома доповідачами були саме Олексій Петрів («Безпека») та Ніна Южаніна («Гроші»), сказати не так легко. Аудиторії, напевне, дуже хотілося б, щоби від партії виступали більш знакові її члени.

Отже, Олексій Петрів, «Безпека». Так представила спікера Барчук, сам він виявився російськомовним і називав себе Алексей Петров, а в титрах було написано «Олексій Петров». Неточність у прізвищі кандидата, якої, судячи з усього, припустилася ведуча, в такому контексті є неприпустимою.

Розмовляючи про безпеку, спікер сипав тирадами: «Когда к тебе в дом прилетает мина, тебе уже всё равно, какие тарифы». Людям, що зазнали бомбувань, так – а чи владі теж? Лови момент, підвищуй тарифи, поки міни летять? Пролунало це саме так. «Все вопросы цены на лук…». Хай би там як, а українці не заслужили на зневагу. Спікер порівнював із 2014 роком, із 2015 роком: «Когда я ищу ответы на такие вопросы, я всегда поворачиваюсь назад, в 14 год». Так і здавалося: от-от, як це було в СРСР до самого його краху, почнуться порівняння з 1913 роком.

«Те, що зараз відбувається – наскільки співпадає з описом реваншу?» - спитав Павло Казарін. Петров відповів: «Он виден невооружённым взглядом… Если в Верховную Раду заходит пророссийское большинство…». По-перше, кого він мав на увазі, й чи не було це навішуванням ярликів? А чи він щиро вірив, що більшістю стане ОПЗЖ? По-друге, якщо заходить «проросійська більшість», то чому так сталося, й хто в цьому винен? Підсумував це Денис Казанський, що був у ролі експерта: «События 2014 года были инициированы в том числе политиками и здесь, в Украине… Никто не был наказан… Договорились за деньги и слили». Зрозумілого заперечення глядачі не почули.

Запитання експерта: «Ви передбачаєте громадський контроль за армією?» І відповідь кандидата: «У нас и так громадского контроля слишком много». Чудово!

Багато запитань експертів було суто ретроспективних, про діяльність попередньої влади. Отут і вималювалася ще одна тенденція, наявна в усіх трьох спікерів від партії: коли це було вигідно, вони відповідали ретроспективно, без окреслення намірів і позицій на майбутнє, коли вигідно – перспективно, лише про плани на майбутнє, ніби їхня партія не була щойно при владі. Від цього, чесно кажучи, подеколи починав плавитися мозок.

На запитання Світлани Остапи про три інформаційних телеканали Медведчука – що з ними робити, спікер відповів: «У нас информационная безопасность – это не только телеканалы. Нужно проводит информационный ликбез, объяснять». Так, треба – але чому ж досі цього не було? Й до чого тут «узагалі», якщо спитали саме про телеканали? Це було таке демонстративне з’їжджання з теми! Петров сам зізнався, що для нього це складне питання, в якому він не експерт.

Тож доводиться констатувати:

Цю частину Мирослава Барчук підсумувала так: «За мить буде ще смішніша частина нашого ефіру, яка стосуватиметься грошей».

Про гроші розповідала Ніна Южаніна. Що було в її відповідях найпривабливішим, то це канцелярит, яким вона висловлювалася. «Має більше працювати над зростанням економіки, і це має бути засновано на системних змінах». Мені здалося, що я недочув. Бо були при владі аж цілих п’ять років – і на тобі, «потрібні системні зміни». Що ж то за супостати довели до того, що вони конче потрібні?

Пролунало про спецмито для бізнесу Медведчука. Так і уявилася весела картинка: парламент ухвалює закон, що встановлює персональні мита. Такий собі митний фейс-контроль. А запитання було про те, як убезпечити економіку від надмірного впливу Медведчука. Запитання – про економіку, відповідь – про політичну акцію, спецмито.

Ще цитата: «В нашій країні не можна нічого робити в політичних цілях», треба лише в економічних. І справді, ставало винятково цікаво. Запитання експертів: «Чому не було приватизовано жодного підприємства?» Відповідь спікерки: «Експерти відчули зміни». Яка шкода, що пішов з життя Ежен Йонеско! Запитання Казаріна: «Чому не закрили підрозділ К СБУ?» Відповідь Южаніної: «Це обрушило б усю структуру СБУ під час війни». Як, чому, який стосунок цей підрозділ має до війни й німців? Світлана Остапа: «Що ви можете зробити, щоб наші медіа працювали як бізнес?» Южаніна – щось про те, що треба брати податки з олігархів, «щоб ці гроші не вкладалися в телеканали, й канали шукали інші джерела грошей». Росіяни в таких випадках кажуть: «хоть стой, хоть падай». Бо а) податки – це не конфіскація, й в олігархів і з ними вистачить грошей для вкладання в канали, й б) це означало б, що на час пошуку нових джерел фінансування канали просто закрилися б, бо того фінансування взагалі не було б. О, ще: а як бути з тим, що канали є офіційною власністю олігархів? Зрозумілим було одне: бідолашні олігархи, заплативши податки, підуть під церкву жебрати. Типова відповідь для дурників – от що це було.

Запитання про санкції проти Медведчука – «у нас ринок», про підрозділ К – «у нас війна». Узагалі-то, все, що наговорила Южаніна, можна було би сформулювати однією фразою: «Та відчепіться ви».

Доповідач на тему «Гуманітарної політики» Володимир В’ятрович викликав повагу тим, що на запитання про пункти пропуску відповів: «Я не готовий відповідати на запитання про пункти пропуску». Відповідальний політик чесно зізнався, що не є експертом із усього на світі – респект! А от наступна фраза: «У мене багато претензій до Петра Порошенка й до гуманітарної політики…» – вона змусила замислитися – адже, перебуваючи в партії Порошенка й ідучи з нею на вибори, він би мусив мати пропозиції, а не претензії. Наступні відповіді теж подеколи лунали так, ніби В’ятрович – опонент Порошенка на цих виборах. Після деяких відповідей цікаве зауваження зробив Казарін: «Коли ми кличемо в ефір партії, що мають бекграунд, ми  хочемо знати, чи вміють вони визнавати помилки».          

На запитання: «Що для вас є суспільне мовлення, чим воно має відрізнятися від комерційного?», В’ятрович відповів: «Ми будемо захищати Суспільне мовлення, воно має бути альтернативним до олігархічного телебачення». Але ж запитання було про те, як саме зробити, щоб воно було реальною, а не декларативною альтернативою, й у чому саме має полягати та альтернативність! На прохання перелічити помилки попереднього президента спікер відповів, що треба було «зробити повноцінне Міністерство інформполітики». І знову: як саме, в чому саме мала б полягати його повноцінність?

Тож доводиться констатувати: перед глядачами виступали представники типової партії влади, які вже не дуже розуміли, а навіщо вона, та влада, потрібна.

comments powered by Disqus