Хіпстери в АТО: чому і як творці 5baksiv.net відправили героїв на війну

фото - прес-служба "UA: Першого"

Пілотні випуски серіалу 5baksiv.net вийшли на «UA: Першому» в травні 2015-го. В них ішлося про двох молодих стартаперів Зеника й Макса (один «мажор», інший із незаможної родини), які заснували власне агентство 5baksiv.net і виконують будь-які послуги за ці гроші. Згодом виробництво серіалу продовжилося, і його творці вирішили відповідати вимогам часу та помістити далеких від війни хіпстерів у зону конфлікту. Таке рішення стало справжнім викликом для команди, адже одна справа — знімати серіал у звичних умовах, у павільйоні й теплі, й зовсім інша — їхати за 100 км від Києва, облаштовувати там військовий табір та знімати при -20 С. Наприкінці березня творці серіалу у вузькому колі розповіли подробиці роботи над серіями про АТО.

За форматом проект мав містити 38 епізодів тривалістю 8 хвилин, які показують сучасне українське суспільство крізь призму головних героїв. Серіал ділиться на три блоки. В першому показано становлення героїв, їхні амбіції, спроби створити свій бізнес. У другому герої стикаються з реаліями, в яких вони опинилися завдяки своїй справі. В третьому блоці Зеник й Макс випадково опиняються в зоні АТО й там проходять низку випробувань.

«Справжні постріли не виглядають красиво»

Виконавчий продюсер серіалу Дмитро Хільченко згадує зйомки в АТО як найскладніший місяць у своєму житті. Втім, він не шкодує. «Це було дуже сумбурно, але цікаво. Якщо порівняти зйомки перших двох частин, які проводилися в Києві, і взяти АТО, то мені здається, що всі класні плани, все найсильніше почалося саме в зоні конфлікту. Поки в наших героїв були дрібні проблеми, ми й знімали якось так, дещо скуто. А коли ми поїхали туди, знімали на полігоні Нацгвардії, за 100 км від Києва, було таке враження, що всі розкрилися. Розкрився серіал, персонажі, вся історія. Результат, який ми отримали, виправдовує всі зусилля», — стверджує продюсер.

  Виконавчий продюсер серіалу Дмитро Хільченко

Готуючись до зйомок, команда серіалу переглянула фотографії та відео з зони конфлікту й вирішила, що потрібно показати блокпост на українській стороні й так звану нічию землю — територію за лінією розмежування. Як зізнається режисер Мирослав Латик, на той час ніхто точно не розумів, як виглядає блокпост. «Ну й не можна сказати, що в нас він виглядає дуже достовірно, в нас така собі правда-неправда, кіноправда», — додає він.

Підготовка зйомок тривала місяць, потрібно було розчистити територію й побудувати військовий табір. Промерзла земля й холод ускладнювали завдання. На майданчику був присутній учасник АТО, полковник із Нацгвардії. Він радив, як краще облаштувати табір, як зробити той чи інший нюанс достовірнішим.

Режисер серіалу Мирослав Латик

Мирослав Латик зазначає, що найскладніше було так прописати сюжет, аби він розповідав локальну історію, але з іншого боку — показував масштаб війни. При створенні серій про АТО не обійшлось і без спецефектів на постпродакшні. «Є певні архетипні маркери війни, які треба показати — танки, вибухи. Без цього все виглядало б якимось кемпінгом або скаутським табором. Ми стикнулися з проблемою локації, тобто де це знімати. Якщо ми подивимось відео з Дебальцевого, то там розбомблені будинки, згоріла техніка. Дістатися туди в нас немає змоги. Тому логічно, що використовуватиметься постпродакшн. Взагалі, якщо знімаєш постановочне кіно про війну, треба зважити, що в будь-якому випадку без нього не обійтися. Ми намалювали вибухи, танки, частину пострілів. Справжні постріли не виглядають красиво, вони не дають відблисків. Але все це розумієш лише на майданчику. Думаєш, от візьмемо цю бамбулу, зарядимо величезними патронами, як лупанемо вночі, вогню буде! А потім стріляєш, а воно лише: пук-пук-пук, і отак всі 50 патронів», — сміється режисер.

Реальні історії та збірні образи в серіалі

Мирослав Латик зазначає: робити художній фільм про війну, що триває, — невдячна справа. «В нас суспільство розділилося навпіл. Я суджу по своєму Фейсбуку. В мене одна частина постить про своє життя, інша — все, що пов’язане починаючи з Майдану і закінчуючи вчорашніми бомбардуваннями Авдєєвки. Є люди, які напряму цікавляться цією темою, волонтери, які допомагають військовим, самі військові, ветерани, які пройшли війну. Але велика частина людей абстрагується від таких речей. В часи, коли відкритий воєнний конфлікт, робити про це варто хіба що документальне кіно. Бо ти робиш людську історію, і це правда-правда-правда. Якщо робити постановочне кіно, то одні люди не захочуть його дивитися, бо нафіга це кіно, давайте робити казки, щось про любов і котиків. А друга частина людей дивитиметься і казатиме: “Ні, це все фігня, міни не так прилітають, не з таким звуком, не так вони розриваються. Ми розуміли, що йдемо між цих двох таборів, що одні не захочуть дивитися, а інші говоритимуть, що це все неправда», — розповідає режисер.

Втім, серіал від початку був покликаний показати сьогоднішні соціальні проблеми українського суспільства, тож тему АТО було не оминути. З одного боку, автори намагалися показати прості маркери війни — постріли, танки, блокпост. А з іншого — розказати, як живуть люди в зоні конфлікту. Щоби персонажі не були «надуманими», співсценаристка серіалу Ольга Река знаходила реальні історії, які об’єднувалися в певних персонажах.

Сценаристка розповіла, що персонажі серіалу діляться на тих, у кого є реальні прототипи, й тих, які є збірними образами,  типовими для цієї зони. Один із героїв — отець В’ячеслав, католицький священик, який служить уздовж лінії фронту. Він має реального прототипа, якому вище духовенство відмовило у служінні в зоні АТО, й він був змушений іти туди від греко-католицької церкви. «Його моральні дилеми — реальні. Він думає, що мені робити, коли я їду і в мене в руках пістолет, раптом трапляться сепаратисти. Ми візуалізували ситуацію й розвинули її далі, розповіли, що б трапилось, якби він лишився з пістолетом у полоні», — розповіла Ольга Река.

Співсценаристка серіалу Ольга Река

Однією з найскладніших була сцена в хаті на «непідконтрольній Україні території», де живе сім’я — збірний образ мирних людей, які опинилися в зоні конфлікту. За словами сценаристки, такий образ може на себе накласти більшість глядачів. Сміливий хлопчик Єгор — типовий персонаж, багато журналістів розповідають про дітей, які зараз ростуть посеред мінного поля. Його тато пливе за течією, мама намагається чіплятися за мирне життя. Вона поставлена в ситуацію, коли в її домі за її стіл сідає війна, й усі невирішені проблеми мають вирішуватися за одну ніч. Чотири представники ДРГ (диверсійно-розвідувальної групи), які вриваються до хати поночі, — ніби персонажі коміксів. Автори розповіли, що для костюмів сепаратистів стиліст серіалу таємно замовляла 10 метрів георгіївської стрічки з Білорусі, бо в Україні її неможливо купити.

«Хата — це була не сцена, а задача з алгебри. Є одна кімната, в якій 9 людей мають виходити і заходити, щотридцять секунд ситуація повинна мінятися, і якимось чином наші головні герої, яким ми співчуваємо, які не можуть вчинити погано, мають нейтралізувати чотирьох здоровенних мужиків. Ось є такі обставини, які треба якось вирішити без єдиного пострілу з боку наших головних героїв», — сміється Ольга Река.

«Війна ближче, ніж тобі здається»

Автори серіалу стверджують: події в зоні АТО — логічне продовження розвитку головних героїв.

«Третій акт — це Мордор. Це події, які відбуваються на межі й за межею. Це найкоротша частина, вона найжорсткіша і події в ній розвиваються найшвидше. Тут відбувається глобальна зміна в історії та персонажах. Головні герої — двоє цивільних, хіпстери, вони далекі від війни. Аби розказати цей сюжет дорослішання, в кінці персонажі мають перейти межу й помінятися, щось для себе знайти й усвідомити», — вважає Ольга Река.

«Весь серіал у мене звівся до однієї думки: війна набагато ближче, ніж тобі здається», — додає Мирослав Ландик. Він розповідає, що один із користувачів на YouTube під серіалом лишив коментар, що спосіб, у який головні герої потрапили на війну, нереалістичний і неможливий. «Але насправді буває й так: ти можеш по-різному потрапити на війну. Навіть у такий дурнуватий спосіб — залізти п’яним в машину й прокинутись фактично на війні. Це досить реально в їхньому світі», — посміхається режисер.

В останній тиждень березня на «UA: Першому» вийдуть останні серії пригод Зеника й Макса. Автори серіалу поки що не мають планів продовжувати зйомки, але, як розповів виконавчий продюсер Олександр Дмитренко, ще один сезон цілком можливий.

Фото надані прес-службою «UA: Першого»

comments powered by Disqus