«Виборчий округ» — це двадцятихвилинна розмовна програма філій Суспільного телебачення, героями якої стають народні депутати-мажоритарники. В усіх регіонах програма створюється за єдиною концепцією. Експертка ГО «Детектор медіа» в Запоріжжі Наталія Виговська переглянула ефіри програми й дійшла висновку, що присутність самих народних депутатів на них не обов’язкова. Все одно вони не відповідають на запитання.

«Виборчий округ» можна вважати ковтком свіжого повітря для колишньої Запорізької обласної державної телерадіокомпанії. Щоправда, ковток цей дещо невпевнений і замалий, щоби привести організм у стабільно живий стан.

Перші випуски «Виборчого округу» вийшли в ефірі кількох філій, у тому числі Запорізької, 2 листопада 2018 року. На ютуб-каналі філії та сайті «:Запоріжжя» опубліковано дев’ять випусків. На сім із них депутати прийшли, на дві — ні; втім програми без депутатів усе одно вийшли в ефір.

Мета програми — поліпшити комунікацію представників влади, зокрема мажоритарників, із виборцями. Журналісти мали б аналізувати ефективність роботи народних обранців, спілкуватися з виборцями та опонентами героя програми, а також із незалежними експертами.

У програмі кілька блоків, стандартних для всіх регіонів. Перший знайомить із округом, другий — із біографією та кар’єрою депутата. Третій — безпосереднє спілкування депутата з ведучим у якомусь, за ідеєю, затишному місці. Четвертий складається із запитань виборців, що живуть на території, від якої депутат обраний. Герой слухає їх у запису й одразу відповідає.

Крім цих кількох дивних, часто розпливчастих і популістських запитань, які лунають наприкінці програми, про поліпшення комунікації годі говорити. Запитання в інтерв’ю також стандартні: «що вам удалося, чого не вдалося за період вашої каденції?», низка запитань про конкретні проблеми округу тощо. Відповідаючи на них, депутати звично вдаються до самопіару.

Також у програмах обов’язково є інфографіка, яка повторюється в кожному випуску: пояснення, як потрапити на прийом до депутата, які він має обов’язки тощо. Ні опонентів, ні незалежних експертів у жодному з випусків «Виборчого округу» запорізької філії ми так і не побачили.

Ведучий Валерій Козицький жваво й цікаво представляє кожен округ. Біографія депутата включає офіційні дані про його минулу роботу, активність у парламенті, доходи та сфери інтересу. Цю інформацію Суспільному надає Громадянська мережа «Опора».

Найбільша проблема цієї майже півгодинної програми — формат бесіди з депутатами. Принцип простий: одне запитання — одна відповідь. Жодних уточнень чи дотискання у випадках, коли політик ухиляється від відповіді або говорить не те, про що його запитали. Прикладом є випуск із народним депутатом Вадимом Кривохатьком із 82-го округу:

Склалося враження, що депутату й не потрібен ведучий. Періодично він відповідав на якісь свої запитання, які, певно, лунали в його голові, вдаючись до популістських узагальнень на зразок «багато персонажів дискредитували себе корупцією». На запитання про конфлікти, які у Кривохатька були з головою Запорізької обласної державної адміністрації Костянтином Брилем, депутат відповів запитанням: «А треба було красти разом?»

Сольним виступом мажоритарника стала і програма з Петром Сабашуком:

Геть нестерпним суржиком народний депутат вихвалявся, вихвалявся і знову вихвалявся.

Трохи інакшим був ефір із народним депутатом Сергієм Соболєвим, якого ведучий попередив: «Не обіцяю, що будуть затишні та комфортні запитання». Складно сказати, які із запитань були незатишними, але Сергій Соболєв упевнено транслював гасла своєї політичної сили, часто говорячи від імені «Батьківщини», а не від свого: «на наш погляд», «ми вперше», «уряд Тимошенко», «треба братися новій владі», «ми – фракція, що виступає проти», «ми внесемо законопроект».

Якби не знати, що програма виходить на Суспільному, склалося би враження, що це замовний агітаційний ефір в інтересах навіть не самого Соболєва, а його партії та Юлії Тимошенко.

Кращу картину можна було побачити в ефірі з нардепом Євгеном Балицьким:

Це була цікава суперечка відверто проросійського політика та проукраїнського журналіста. Та якщо згадати, що метою проекту було налагодження комунікації між виборцями та їхніми обранцями, мусимо констатувати, що розмова ця пішла своїм шляхом у напрямку геть від виборців. І повернулася до їхніх інтересів лише на запитаннях про передвиборчі обіцянки. Це була справді хороша робота ведучого: з уточненнями, професійним тиском там, де від депутата потрібна була конкретніша відповідь, констатацією того, що спікер не відповідає на запитання.

Розчаруванням стали запитання від виборців. Розмиті, з довжелезними преамбулами, за якими важко було дослухатися до суті, здебільшого про житлово-комунальні послуги, тарифи на газ і пенсії. Іноді траплялися чіткі й короткі запитання — наприклад, виборець Олександр Криволапов запитав народного депутата Сергія Соболєва, коли запрацює Національне антикорупційне бюро. Соболєв нарешті відповів не абстрактними словами про свою політичну силу, а конкретно, мовляв, «у Порошенка немає політичної волі, щоб воно запрацювало». Запитання було таке конкретне й так випадало із загального масиву запитань, що захотілося знайти цього чоловіка й подивитися на нього. Виборець Олександр виявився дуже схожим на свого повного тезку, який працює на муніципальному телеканалі Z. 

Ще один нетиповий випадок із запитаннями виборців: на екрані дві жінки, які по черзі говорять, формулюючи спільне запитання Євгенові Балицькому, титровані «Людмилою Борисівною».

А найцікавішими вийшли програми без героїв. Коли В’ячеслав Богуслаєв проігнорував запрошення на Суспільне:

Ведучому довелося двадцять хвилин розповідати про Богуслаєва самому. Згодом так само вчинив і народний депутат Сергій Валентиров. Обидва випуски вийшли інформативними, динамічними, енергійно-емоційними. Щоправда, чи посприяло це комунікації між виборцями й депутатами, не знаю. Але поінформованості й розумінню, хто є хто, посприяло точно.