Кирило Лукеренко: «Громадське радіо» тільки на Soundcloud за півроку послухало 500 тисяч людей

Максим Лісовий

Перша програма «Громадського радіо» вийшла до Дня Незалежності. За півроку свого становлення «Громадське радіо» – це близько 15 осіб штатних і позаштатних працівників, дві студії й офіс, обладнання й апаратура і мільйон фінансування, 500 тисяч слухачів тільки на платформі Soundcloud, десятки подкастів українською, російською, англійською, французькою та польською мовами, робота в ефірі «Українського радіо» та «Європи плюс» та багато інших досягнень.

З головним редактором «Громадського радіо» Кирилом Лукеренком ми поговорили не лише про проект, у якому він задіяний, але й про перетворення державної Національної радіокомпанії України, в ефірі якої нині виходять програми «Громадського радіо», на суспільного мовника. За словами Кирила, державне мовлення має бути реформовано на суспільне: «Можливо, реформування НРКУ є одним із варіантів скорочення зусиль і збереження енергії на шляху створення суспільного мовлення». Він вважає свою команду занадто малою, щоби брати на себе відповідальність за реформування НРКУ на суспільного мовника. «У будь-якому разі ми вже намагаємося наблизити НРКУ до стандартів громадського мовлення», – зазначає головний редактор. І запевняє, що має план дій відносно НРКУ, тим паче що радіо – недооцінений інформаційний ресурс.

Головне для суспільного мовника – редакційна незалежність як від влади, так і від бізнесу, вважає Кирило Лукеренко. «Принципи громадського мовлення зазначено в наших установчих маніфестах, засадничих правилах. Для нас це очевидні речі, і ми їх уже навіть якось не помічаємо, бо вони стали частиною нашого способу життя і запаяні в нашу діяльність», – зауважує він.

9 квітня виповнилося 11 років з дня смерті Олександра Кривенка – засновника першого Громадського радіо в Україні, яке існувало з 2002 до 2005 року.

Про «Громадське радіо» 

– Кирило, розкажіть, чого вдалося досягти «Громадському радіо» за півроку діяльності? Чи вже маєте студію, офіс?

– На даний момент маємо офіс, дві студії, зробили найголовніше – запустили подкастове мовлення в інтернеті, на нашому сайті і на звуковій платформі Soundcloud, де найбільше викладаємо матеріалів. Будемо оновлювати сайт і по-новому його розкручувати найближчим часом. Ми зробили в грудні марафон на «Європі Плюс», потім його поновили в лютому. Ще один ефірний успіх – від лютого ми розпочали двогодинну програму на «Українському радіо» з 21.10 до 23.00. Спочатку вона була по буднях, а зараз сім днів на тиждень. Є в нас пряме мовлення в інтернеті, ми ретранслюємо двогодинну програму на УР, решта часу – це ротація наших готових подкастів, які щодня оновлюються. Трансляція в нас 24 години на добу.

– Розкажіть про свою аудиторію.

– В нас є дві аудиторії. Одна – це аудиторія «Українського радіо», друга дещо молодша – в інтернеті. Зауважу, що серед тих, із ким ми спілкуємося у Facebook, не тільки молодь. І не факт, що на «Українському радіо» нас теж слухають лише літні люди. НРКУ присутнє в fm-діапазоні, інтернеті, й там його слухають і молоді люди. Крім Facebook, ми ще доступні у «Вконтакті», Soundcloud.

На Soundcloud від кінця серпня 2013 року нас послухало 500 тисяч людей. Там ми найбільше й працюємо. Географія в основному – це Україна, Росія, США, Канада, Німеччина, Італія, Польща.

– Чи створено вже десь у регіонах громадське радіо, як, приміром, громадське телебачення в Донецьку?

– Ні, ми обмежені в ресурсах створювати філії в регіонах. Щодо власне регіональних ініціатив, то поки що мені такі не відомі.

– Скільки у вас працює людей (на постійній основі й на волонтерських засадах)? Скільки журналістів?

– На постійній основі в нас шестеро людей. З них двоє творчих, в тому числі й я. Ще є директор Олександр Бузюк, головний звукорежисер Андрій Іздрик, звукорежисер Ігор Онисенко, бухгалтер. У нас всі багатостаночники. Приміром, наш директор допомагає нам випускати прямі ефіри.

З журналістів у нас Ірина Славінська (за сумісництвом піар-директор :)), Ілона Довгань, Наталка Соколенко, Олег Шинкаренко, Андрій Куликов, Ірина Соломко, Максим Буткевич, Настя Станко і теоретично Сергій Андрушко. Майже всі працюють на волонтерських засадах, але подкасти більшість із них виробляє за гроші.

У нас максимум 15 людей, ще допомагають волонтери Дмитро Волковинський із технічними питаннями, Ірина Седова (з Керчі) як редактор сайту. Волонтерів у регіонах у нас немає. Якщо потрібен коментар, ми дзвонимо знайомим журналістам у те чи інше місто.

– Якими мовами ви робите подкасти? Скільки у вас їх?

– Основна мова «Громадського радіо» – українська. У нас є подкасти, ефірне мовлення, яке розрізається і виставляється у формі подкастів. Частину інтерв’ю ми робимо російською. І є спеціально зроблені російською подкасти. Їх небагато. Ми їх робили в момент загострення ситуації на Майдані. На жаль, ми не можемо їх виробляти більше, бо обмежені в ресурсах. У нас є кілька подкастів англійською, які робилися переважно Андрієм Куликовим або нашими колегами з США й Канади. І є в нас невеликий досвід запису подкастів французькою й польською. Якщо буде потреба, зробимо ще.

У нас є подкаст Ірини Славінської «Антена», Ілони Довгань «План країни», Ірини Соломко «Територія», Олега Шинкаренка «Філософський барабан», Кирила Лукеренка «Летючка», ще плануємо в якості подкастів кілька лекцій університету «Майдану». Є дещо нерегулярно подкаст Андрія Куликова та Наталки Соколенко «Якщо», Насті Станко «Генплан» і Сергія Андрушка «Кабінет». Ми збираємося загалом виробляти близько 10 подкастів.

– Коли ваш сайт запрацює на повну силу?

– Зараз сайт активно допрацьовується. Міняється його зовнішній вигляд, але це косметичні зміни. Ми його підганяємо під наповнення. Думаю, перші результати вже будуть наступного тижня.

– Чи маєте ви постійне фінансування? Звідки і скільки? Скільки зібрали благодійної допомоги?

– У нас є кошти, якими ми оперуємо цього року. Перше джерело нашого фінансування – це збір коштів через кампанії Crowdfunding. Перша кампанія відбувалася в Україні через сайт «Спільнокошт», друга нещодавно завершилася через американський сайт. Ми давали повідомлення про збирання коштів англійською, російською й українською мовами і зібрали кошти на мультивалютний рахунок від наших слухачів, шанувальників, друзів.

Друге джерело: ми як громадська організація збираємо гроші через фонди. Завдяки пожертвуванням фондів і людей, у нас є бюджет на цей рік, за рахунок якого можемо платити зарплату невеликій кількості людей. І маємо трохи грошей для оплати подкастів. Зараз ми намагаємося отримати кошти на невеличкі проекти. У нас є частина техніки й меблів, яка належала ще першому «Громадському радіо». Тобто громадська організація «Громадське радіо» передала все обладнання рівненській міській організації «Клейнод». Тепер вона перереєструвалася і знову існує як «Громадське радіо». Частину апаратури ми не використовуємо, бо вона застаріла. Докупили частину обладнання за рахунок пожертв, зокрема ноутбуки, переносні рекордери тощо. Сподіваємося доукомплектувати нашу техніку. Нам ще потрібні комп’ютери, обладнання для запису слухачів під час програм тощо.

Нам допомагав Європейський фонд підтримки демократії. Трохи техніки купив Польський фонд, ще деякі фонди нам допомагають випускати подкасти. Наш річний бюджет у процесі формування. Ми собі запланували 2 мільйони гривень, а є в нас близько мільйона. Нам треба наймати на постійній основі людей, які би працювали на сайті, репортерів. Поки що в нас немає відповідального за наповнення бюджету.

Ми за дуже скромні кошти винаймаємо студію на вул. Суворова. Також можемо користуватися студією на вул. Гайдара, в якій зробили невеликий ремонт, щоб наші голоси тут звучали по-радійному.

– З якими радіостанціями ви співпрацюєте окрім «Українського радіо»?

– Наживо нас давала «Європа плюс», ще ретранслювали деякі радіостанції.

– Ви задоволені досвідом співпраці з «Європою плюс», чи плануєте продовжити її й надалі?

– Звісно, ми задоволені. В нас був спільний проект. На жаль, не можемо продовжити співпрацю, бо в нас для цього просто не вистачає людей.

– Як до вас ставиться керівництво і колектив НРКУ?

– Ми дуже вдячні керівництву НРКУ за те, що маємо можливість із ними співпрацювати. Нашу програму ми робимо разом. Генеральний директор НРКУ Тарас Григорович Аврахов пішов нам назустріч, дуже оперативно підписав із нами угоду. Зараз ми намагаємося обговорити питання подовження угоди. Поки що вона подовжується щомісяця, а ми б хотіли мати на довший термін, щоби планувати свій час до кінця року. У нас угода про спільне виробництво продукту, відповідно до якої нам надають студію для роботи. Ми не отримуємо від них заплати й гонорарів, вони від нас також не отримують грошей. В ідеалі ми, може, пропишемо в угоді можливість розміщення реклами (яку ми самі знаходитимемо). Бо відомо, що на «Українському радіо» бракує реклами.

Ми дуже вдячні всім людям, які з нами працюють. Це звукорежисери, технічна служба, редакція інформації, яка допомагає нам із гостями. Вони нам постійно підставляють плече. Ми не бачили ніяких проблем. Керівництво завжди знаходить час із нами поспілкуватися

Про суспільне мовлення

– Як ви ставитеся до пропозицій медіаспільноти створити суспільне мовлення на основі державних каналів НТКУ і НРКУ? До речі, про це йдеться й у законопроекті, який, можливо, найближчим часом ухвалить парламент.

– Думаю, що державне мовлення мало би бути реформоване. Ту частину, яку не можна реформувати, можна просто скоротити. Або скоротити їхні функції.

Жорстке підпорядкування державі НРКУ, НТКУ, ОДТРК має піти в минуле. Вони мають служити аудиторії, а не конкретним урядам чи призначенцям. Їхнє жорстке політичне підпорядкування постійно вилазить їм боком, оскільки при якихось змінах політичного курсу відбувається нестиковка поглядів попереднього уряду з поглядами наступного. І кожна нова влада, яка приходить на зміну попередній, опиняється перед проблемою, що тих людей, які висловлювали інші політичні погляди, треба усувати. Це політичне правило в українських реаліях стало аксіомою, і нічого в цьому хорошого немає. Має відбутися дистанціювання мовників від жорсткої владної вертикалі, вони повинні підпорядковуватися принципам, а не персонам. Влада не має права втручатися в редакційну політику. Але зрозуміло, що вплив влади не може бути нівельований до нуля, бо все одно держава на даний момент володіє майном державних ТРК, і завжди через фінансовий механізм матиме вплив і на суспільних мовників, якщо вони не зароблятимуть гроші самостійно.

– Чи готова ваша команда стати кістяком новоствореного радіоканалу суспільного мовлення?

– Це дуже складне питання. У нас дуже мала команда. Зрозуміло, що в разі, якщо ми погодимося виконувати функцію кістяка суспільного мовника, ми маємо залишити свою нинішню діяльність. У нас зараз є зобов’язання перед тими людьми, які нам допомагали, і перед тими, для яких ми мовимо. Зрозуміло, що ми не можемо просто так усе залишити тільки заради того, що ми хочемо ризикнути.

З іншого боку, йти до створення громадського мовлення можна різними шляхами. І було б нерозумно не використовувати наявні засоби (технічні, людські ресурси), щоби скоротити цей шлях. Ми знаємо, що для створення повноцінного громадського мовлення знадобиться багато років. Навіть щоб обрости технічною базою – треба від 5 до 10 років. Якщо суспільне буде створюватися на базі НРКУ, то частина колективу може взяти в цьому участь. У будь-якому разі ми вже намагаємося наблизити НРКУ до стандартів громадського мовлення. Ніхто не очікував, що так станеться, і треба буде у швидкий термін реформувати державного мовника. Якщо найближчим часом буде прийнято закон, очевидно, що всі державні телерадіоресурси та інші ЗМІ опиняться перед необхідністю форсованого реформування. Зараз наш колектив готовий виробляти продукт, який уже відповідає стандартам громадського мовлення, і розміщати його на хвилях Національної радіокомпанії. Якщо буде потрібна допомога наших фахівців для того, щоб реформувати НРКУ зсередини, думаю, кількаро наших людей можуть на це погодитися.

Насправді, наскільки я розумію, в цій реформі буде дуже багато труднощів. Піти на це було б непросто, тому що ми розуміємо, який обсяг роботи на нас чекає. Можливо, реформування НРКУ є одним із варіантів скорочення зусиль і збереження енергії на шляху створення суспільного мовлення. На НРКУ є багато фахівців, які абсолютно відповідають вимогам радіо. Це і творчі, й технічні працівники, які справді можуть виробляти якісний продукт. Крім того, останніми роками на НРКУ відбулася значна модернізація технічної бази, є високоякісні студії. НРКУ працювала над розширенням частотного ресурсу в fm-діапазоні. Це не її провина, що компанія не отримувала частоти в цьому діапазоні в той момент, коли їх отримували люди, наближені до попередньої влади. Але якщо зараз відкриєте сайт НРКУ і подивитеся на присутність на карті в fm-діапазоні, ви будете здивовані. Для багатьох людей буде насправді відкриттям, що fm-частот у «Українського радіо» більше, ніж знають слухачі. Хоча є така прикра річ, що Перший канал радіо і «Промінь» мовлять на різних частотах. По всій Україні в них немає спільної частоти в fm-діапазоні. В різних містах – різні хвилі, можливо, через це вони й губляться. Якщо, приміром, у Києві «Українське радіо» на хвилі 105 FM, то в інших містах – не факт.

Крім того, діє стара, частково морально застаріла система поширення через дротовий зв’язок, у якій мільйони радіоточок і мільйони слухачів. Є значна частина населення, яка отримує основну частину інформації саме з цих джерел, із радіоточки на своїй кухні. І в селах, і в містах. По-друге, є вікова категорія людей, яка звикла до цього радіо, яка все своє життя слухала радіоточку і яка не хоче, щоб вона зникла. З одного боку – це консервативні слухачі, до яких дуже часто не доходять інші джерела масової інформації. Вони не підключені до інтернету, часто мають аналогове телебачення з обмеженим вибором каналів, на передплату газет їм бракує коштів. Суспільне мовлення через традиційні мережі «Українського радіо» для цієї категорії слухачів має створити кращу орієнтацію в політичній ситуації. Воно може врятувати нерви, можливо, навіть життя, багатьом людям, які не розуміють, що відбувається в країні.

На жаль, інколи програми державного радіо не встигають за зміною ситуації в державі. Не встигають орієнтувати своїх слухачів. І ця аудиторія залишається відірваною від того, що відбувається.

«Українське радіо», до речі, чудово плекає традиції, українську мову, пісню. Там чудові архіви, які зберегли шедеври народної творчості, класичної музики тощо. З цим блискуче справляється нинішнє радіо. Але, знову ж таки, ця частина ефіру радіокомпанії задовольняє лише частину аудиторії. Навіть намагаючись їй подати щось традиційне з благими намірами, але не даючи нової інформації, радіо дезорієнтує цих людей. І ось саме це повинно міняти суспільне мовлення.

– Що, на вашу думку, треба робити з НРКУ?

– Існує політична воля й український парламент має намір реформувати НРКУ, перетворивши його на один із елементів суспільного мовлення. Думаю, є сенс один із каналів суспільного радіо зробити російськомовним. Має бути переглянуто сітку мовлення, оцінено ті активи, які існують в радіокомпанії, аби зрозуміти, що з них повинно увійти до майбутнього суспільного мовника, а що – залишитися поза ним.

Має відбутися принципова річ для реформи, як я розумію, – це оцінка аудиторії «Українського радіо». Щоби при переході на громадське (суспільне) мовлення чітко було зрозуміло віковий, регіональний склад аудиторії, тих, хто слухає в дротовому мовленні, fm-діапазоні, на середніх хвилях. На даний момент, наскільки я розумію, немає чіткого уявлення про кількість слухачів, немає ринкового уявлення про цю аудиторію. НРКУ має вийти за межі державного фінансування і принаймні частково фінансуватися за допомогою пожертв і реклами. А щоб на «Українському радіо» продавати рекламу, треба мати картину аудиторії. Якщо рекламодавець побачить, хто його може слухати, він зрозуміє, яку рекламу давати. Але радіо повинно буде керуватися правилами громадського мовлення, зокрема добровільно встановити обмеження по рекламі, приміром, не давати агресивної чи прихованої реклами алкоголю й тютюну, якої дуже багато на FM-станціях.

Також має відбутися оцінка активів, щоби зрозуміти, які активи застаріли, а яких можна позбутися. Наприклад, є частина приміщень, які морально застаріли. Замість них може бути побудовано сучасні приміщення. Можливо, є сенс залучати приватних інвесторів, які можуть на взаємовигідних умовах побудувати й сучасне приміщення для радіо, й щось для себе. Тут мають бути залучені Фонд держмайна, Київська міська рада.

Крім того, серед стратегічних речей – збереження архівів. Це безцінний скарб, який має бути оцифровано.

НРКУ треба переробити свій сайт, він має бути більше орієнтований на сучасну аудиторію, бути зручним для читачів і слухачів. На мою думку, доречно було б, щоб на ньому була реклама.

– Але чи не завеликий колектив на НРКУ (близько 1200 осіб. – Ред.)?

– Якщо ви маєте на увазі хор, оркестр тощо, то наявність чи відсутність якогось елемента не є критичною, якщо цей елемент якимось чином сприяє нагромадженню коштів. Тобто, якщо є якийсь колектив, який може принести щось у загальний бюджет, чому він не може існувати? Якщо він є тільки дотаційним, і менеджмент не може зробити так, щоб цей актив був самоокупним, то він не потрібен. Не маючи на руках бюджету і штатного розкладу, не зовсім коректно коментувати скорочення тих чи інших підрозділів. Можливо, є обставини, про які ми не здогадуємося. Одне діло – дивитися збоку, а інше – оцінювати ситуацію зсередини.

– Я вже не вперше чую, що ви з Андрієм Куликовим відстоюєте створення загальнодержавного російськомовного радіоканалу.

– Україні потрібні телевізійний і радіоканал, які будуть працювати з російськомовною аудиторією. І це має бути україноцентристський канал, у перспективі інкорпорований у систему громадського (суспільного) мовлення, який би робили українські журналісти російською мовою. При цьому, оскільки коштів на це обмаль, такий канал може працювати з аудиторією і в Україні, і за кордоном. Я вважаю, що цей канал не має бути державним засобом пропаганди. Там мають бути присутні різні точки зору. Якщо мовлення цього каналу буде цілодобовим, то можуть бути слоти, де буде проблематика Росії, або США, або України. В ідеалі має бути два різні канали: один на закордонну, а інший на внутрішньоукраїнську аудиторію.

– На вашу думку, які головні принципи громадського мовлення?

– Принципи громадського мовлення зазначено в наших установчих маніфестах, засадничих правилах. Для нас це очевидні речі, і ми їх уже навіть якось не помічаємо, бо вони стали частиною нашого способу життя і запаяні в нашу діяльність. Головне – це редакційна незалежність як від влади, так і від бізнесу. Громадське може заробляти гроші, і це може бути одним із основних джерел отримання грошей. Але заробляння грошей не має бути головною метою громадського мовлення. У будь-якому разі громадський мовник має орієнтуватися на інформаційні, культурні та інші потреби своєї аудиторії. Тобто громадський мовник служить не грошам, а своїй аудиторії, намагаючись надати їй картину того, що відбувається.

Громадський мовник допомагає людям прийняти рішення, а не намагається їх переконати в тому, щоб вони прийняли рішення на користь якогось фінансового інтересу чи політичної сили. Він не має бути засобом пропаганди. У Росії, на жаль, те, що називається громадським мовленням, насправді є засобом пропаганди.

Ще громадське має бути прозоре, підзвітне (раз на рік оприлюднювати фінансові звіти). Мають бути зрозумілі правила роботи, зрозуміла для аудиторії система власності. Тобто громадський мовник не може приховувати, хто є кінцевим власником компанії. Людина, яка отримує інформацію, має розуміти, хто стоїть за вибором цієї інформації. Якщо вона не розуміє, чим керувалася людина, яка відбирала для неї цю інформацію, тоді вона може поставити під сумнів якість цієї інформації.

– За рахунок яких коштів найефективніше працюватиме суспільне мовлення в Україні: з держбюджету, абонплати, реклами, пожертв?

– Досвід ГО «Громадське радіо» показує, що жодне джерело прибутку не є зайвим, коли ти будуєш те, в що віриш. Тобто держбюджет повинен бути, але його частка має скорочуватися з часом, а частки пожертв і реклами зростати. Я бачу, що в законі абонплата не передбачена, і більшість, хто його створював, до цього ставляться скептично. Можливо, це може бути частина цільових пожертвувань. Є люди, які хочуть раз на місяць платити, щоб виходила їхня улюблена програма. Зараз такої можливості немає.

Біографічна довідка:

Кирило Лукеренко в журналістиці понад 25 років. Був редактором на різних українських телеканалах, зокрема на НТН, ТВі та ін. Вів кілька телепроектів. Працював на «Українській службі» ВВС в Лондоні й Києві. Навчався в Лондонській школі економіки, Центрально-Європейському університеті (Угорщина) та Університеті Південної Кароліни (США). Головний редактор «Громадського радіо». Автор репортажів «Голоси Майдану».

Фото Максима Лисового

comments powered by Disqus