Минулого тижня моя стрічка у Фейсбуку нагадувала фоторепортаж із «Книжкового арсеналу». Майже всі друзі фотографувалися на різних локаціях, презентаціях, тусовках, зі своїми книжками, книжками своїх друзів, жалілися, що скільки б не взяли із собою грошей, на «Книжковому арсеналі» їх усе одно не вистачить. Я була щаслива переглядати звіти в соцмережах і водночас смертельно засмучена, що через атаку вірусів не могла вийти в люди. Та Суспільне мовлення мене врятувало. І досі для мене є джерелом, із якого я черпаю відрами корисну інформацію про те, що люблю: книжки, письменників, видавничий бізнес, міжнародну діяльність у літературному світі.

Упродовж п'яти днів, із 22 по 26 травня, я вмикала то радіо «Культура», то телеканал «UA: Культура» й дізнавалася про «Книжковий арсенал» більше, ніж якби насправді була там. Оскільки Суспільне записало десятки годин інтерв’ю, репортажів і презентацій, то я ще досі знаходжу в архіві на сайті «Українського радіо» або в мобільному додатку suspilne.radio та у Фейсбуку на «UA: Культурі» записи програм, які пропустила, і слухаю, дивлюся та займаюся пасивним саморозвитком.

Для мене відкриттям став український письменник бурятського походження Дорж Бату — в минулому журналіст (із 2002 року переїхав в Україну з Росії і працював на «Інтері», «1+1», «Голосі Америки»), який нині працює у США в Національному космічному агентстві NASA й паралельно пише книжки про Франческу, де описує смішні історії, які траплялися з ним під час роботи в NASA. На «Книжковий арсенал» він приїхав із новою книжкою «Франческа. Володарка офіцерського жетона», першою була «Франческа. Повелителька траєкторій».

23 травня Дорж Бату став гостем ранкової програми на регіональному каналі «UA: Одеса», де розповів про те, як, уже працюючи у США, почав писати й несподівано для себе став письменником. 24 травня в першій половині дня у прямоефірному спецвипуску «Кружляння слів» із виїзної студії на радіо «Культура» Дорж Бату зустрівся з Павлом Вольвачем, і слухачі дізналися, як воно — працювати в NASA й писати про це книжки. Дорж Бату народився в російському місті Улан-Уде — столиці республіки Бурятія, вчився на сходознавця, вивчав китайську мову, був 100-відсотковим гуманітарієм, якого страшила математика, але з переїздом у США почав працювати з математикою. За його словами, це «невимовно красива наука, яка допомагає не тільки по роботі, але й вирішувати життєві проблеми». А вже ввечері Доржа Бату показали на каналі «UA: Культура», він разом із ведучим Денисом Мініним прогулявся по «Книжковому арсеналі», поспівав пісень, порівняв Росію, Україну та США та знову-таки розповів про Франческу.

Денис Мінін, проводячи екскурсії «Книжковим арсеналом», щоразу знаходив собі цікавого напарника. Деколи ці розмови вселяли надії, що ніколи не кажи «ніколи», завтра й ти можеш стати гостем книжкового ярмарку в ролі письменника. Така історія трапилася з Мартином Якубом (справжнє ім’я Василь Шульга), автором дебютного детективного роману «Мертві моделі». Історія його героя вражає: працював міліціонером у Горлівці, був сепаратистом, тоді хотів вкоротити собі життя через жахливий вчинок. Сам Василь Шульга — професійний фотограф і бізнесмен зі світу реклами, з імен двох дідів створив собі псевдонім Мартин Якуб, за схемою, без жодних мук творчості, написав детектив, із яким здобув другу премію видавництва «Смолоскип». Судячи з того, який у дебютного письменника підвішений язик, Мартин Якуб напише ще не одну книжку і прославить імена своїх дідів. І що цікаво, його треба не лише читати, а й бачити, як він уміє жваво й весело говорити, й тут у пригоді стало Суспільне.

До слова, канал «UA: Культура» підійшов дуже ґрунтовно до підготовки висвітлення «Книжкового арсеналу». Щоб не обмежуватися єдиним арсеналом, спецпроекти під назвою «UA: Культура на Книжковому арсеналі 2019», які виходили в ефірі приблизно із 17:00 до 20:00, поєднували в собі інтерв’ю у студії з ведучими Єлизаветою Цареградською та Олександром Михедом, екскурсії ярмарком ведучих із письменниками, сюжети з майстерень художників, ілюстраторів, бібліотек та інших місць, пов’язаних із книжками.

Окремо хочеться подякувати Суспільному за залучення професіоналів у своїй справі до ролі ведучих. Олександр Михед — письменник, який не має стосунку до телебачення. Однак його запросили долучитися до проекту і в результаті за п'ять днів Олександр із Єлизаветою Цареградською (ведучою каналу «UA: Крим», яка деякий час вела ранкову програму на «UA: Культурі») провів майже 12 годин прямого ефіру. Це не перший експеримент Суспільного з ведучими зі сторони. Варто згадати також фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, який проходив у березні цього року. «UA: Культура» запустила проект «DOCU/Культура» з ведучою Надією Парфан — режисеркою-документалісткою та культурною менеджеркою. І від цього Суспільне та глядачі страшенно виграли, бо немає нічого кращого за харизматичних, професійних людей у своїй галузі, які ведуть програму про те, у що до безтями закохані.

Якщо канал «UA: Культура» під час ранкової програми «Пізній ранок шоу» та у вечірній час подавав найцікавіше з «Книжкового арсеналу» за день, то радіо «Культура» мало розкіш у часі. За 5 днів фестивалю радіо «Культура» наживо транслювало 35 годин події спеціальної кураторської програми Ірини Славінської «Говорить Київ» та лінійні передачі за участю гостей фестивалю. Усі 5 днів  з ранку до вечора радійники працювали у виїзній прямоефірній студії на «Книжковому арсеналі» і вже перші ефіри звучали з 10:00. Ось, наприклад, прокидаєшся в неділю вранці, заварюєш каву, плануєш день, вмикаєш радіо, а там Василь Шандро й Мирослав Миринович говорять про книжку «Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”», яку через пару годин філософ-дисидент буде презентувати. І це все у прямому ефірі, коли кожен може зателефонувати, запитати щось по темі чи подякувати автору.

Після програми «Книжковий лабіринт» Лесі Ворониної я вкотре переконалася в силі «Українського радіо». У березні радіо анонсувало конкурс відгуків на книжки «Читай-пиши» для школярів Донбасу, який організували благодійний фонд Сергія Жадана спільно із проектом підтримки дитячого читання «BaraBooka. Простір української дитячої книги». Вчителька із села Можняківка Луганської області Людмила Ковальова почула про цей конкурс на радіо, сказала своїм учням, і це стало першим кроком до перемоги її учениці Валерії Тарасенко, яка посіла перше місце у віковій категорії 10–13 років. Загалом, переможцями стало шестеро дітей віком 10–30 років і 14–17 років. Призом стало те, що організатори привезли їх на «Книжковий арсенал», показали дітям Київ, познайомили з письменниками, відгуки на чиї книжки вони писали, й подарували їм планшети та електронні книжки. До речі, на конкурс надійшло 273 рецензії на твори сучасних письменників від школярів Луганської та Донецької області. І це маленький доказ того, що недаремно волонтери везуть на Донбас українську літературу.

У спецвипуску «Українське радіо, українська музика та українська поезія» Наталя Писанка поговорила із головною редакторкою і співзасновницею «Видавництва Старого Лева» Мар’яною Савкою, але не про видавничі справи, а про те, як у неї нещодавно відкрилися таланти в музиці та малюванні. Із благословення свого кума Віктора Морозова вона тепер солістка гурту «Мар'яничі». У неї вдома поселилося піаніно, вона наспівує пісні на диктофон, пише не лише слова, а й музику. А одного дня вона позичила у свого чотирирічного сина Северина пензля з фарбами — й понеслися одна за одною акварельні квіти. Дійшло до того, що поет Юрко Іздрик запропонував квітами проілюструвати його нову збірку «Меланхолії».

Такі позитивні історії про невпинний саморозвиток можна було почути і побачити майже в кожному інтерв’ю на радіо «Культура» й каналі «UA: Культура». Ловлю себе на думці, що робота Суспільного в полі спонукає не лише більше читати, шукати новинки літератури як української, так і зарубіжної, а й не зупинятися і пробувати нові грані для реалізації. І це я тільки частину програм послухала.

Хтозна, до чого призведе прослуховування всього архіву з «Книжкового арсеналу» на Суспільному. Але витрачати на це час точно варто.

Фото: Фейсбук-сторінка UA: Культура