Повномасштабна війна змінила не лише порядок денний новин, а й саму роботу журналістів — від умов праці до підходів у створенні контенту. Регіональні філії Суспільного мовника опинилися в ситуації, коли потрібно одночасно оперативно інформувати, працювати в умовах небезпеки та зберігати довіру аудиторії.

Як працює «Суспільне Черкаси», що змінилось у роботі під час війни — «Детектору медіа» розповіли менеджерка Віта Смаглій та шеф-редакторка Ніна Волощук. Також вони поділилися тим, як і з якими темами працює центральний хаб Суспільного, що об’єднує Вінницьку, Кіровоградську, Хмельницьку та Черкаську області.

Як за цей час трансформувалося «Суспільне Черкаси», які виклики доводиться долати команді щодня та чому кадровий дефіцит і безпека залишаються ключовими проблемами — розповідає менеджерка філії Віта Смаглій. Шеф-редакторка Ніна Волощук пояснює, як регіональна редакція виходить за межі області, розвиває гіперлокальну мережу та створює контент, який резонує на загальноукраїнському рівні.

Віта Смаглій: «Ми працюємо, щоб бути почутими навіть у найменших громадах»

Фото: Віта Смаглій

— Віто, розкажіть, як змінилася філія з часу, коли ви тільки прийшли на неї працювати?

— Я виконую обов’язки менеджерки філії ще з 2020 року, і за цей період змінилося абсолютно все. Змінилася я, колектив, умови праці, обладнання, ресурси.

— Пам’ятаєте, якими були ваші перші кроки на посаді менеджерки філії?

— Звісно, пам'ятаю. Все розпочиналося з благоустрою, з оновлень приміщень, які максимально потребували змін. Пріоритетним питанням була радійна студія, яку ми відремонтували, створивши сучасний дизайн і оснастили сучасним технологічним обладнанням. Тепер студія максимально адаптована під сьогоднішні вимоги. Саме ці завдання були для мене першочерговими, і вважаю, що мені все вдалося.

— Які ключові завдання стоять перед менеджеркою регіональної філії Суспільного в Черкасах сьогодні? З якими викликами доводиться зіштовхуватись?

— Основне моє завдання — це збереження колективу та забезпечення необхідними ресурсами для безперервної і безпечної виробничої діяльності; ефективне та цільове використання коштів фінансової підтримки з державного бюджету для створення умов виробництва якісного контенту також є однією з моїх відповідальностей.

Важливим я вважаю і комунікацію з людьми та створення комфортної і психологічно здорової атмосфери в колективі. Суспільне має хороші програми підтримки працівників, ми дбаємо не тільки про комфорт робочих графіків, а і про ментальне здоров’я.

Серед викликів — дефіцит кадрів. У нас чіткі стандарти, часто не нормований робочий день, на жаль, не найвища зарплата. Все це впливає. Але ми шукаємо варіанти, гарантуємо дружній і турботливий колектив, завжди готові працювати зі студентами, нам важливо, щоб люди розділяли наші цінності перш за все.

Другий виклик — це безпека, тому що ми всі зараз живемо і працюємо у складних умовах. Під час війни ніколи не знаєш, яка ситуація може стати критичною — тому транспорт має бути справним завжди, аптечки у наявності, базові безпекові навички — натреновані.

Ще один виклик — це енергетична ситуація. Ми маємо великий генератор потужністю 18 кВт. Він покриває всі наші потреби виробничих потужностей для того, щоб філія, незалежно від ситуацій в області, працювала. Є електричні акумулятори й акумуляторні батареї, які також дозволяють працювати зі сховищ, з полів чи навіть з дому у разі потреби, щоб максимально оперативно інформувати про події в місті та області.

Фото: Команда філії «Суспільне Черкаси»

— Як змінилась робота філії під час повномасштабного вторгнення?

— Ми намагаємось врахувати всі фактори, щоб мати безперервний робочий процес. Ми адаптувалися, емоційно стали більш витривалими. Кожен докладає максимум зусиль, аби працювати на користь суспільства і нарощувати довіру аудиторії.

— Зараз приміщення філії виглядає як сучасний функціональний робочий простір. Розкажіть, яку роботу довелось провести, щоб усе виглядало саме так?

— Нашій будівлі більше 40 років. З 2021 році ми оновили декілька виробничих локацій, в тому числі робочі місця працівників з залученням грантових коштів. У облаштуванні приміщень орієнтуємось на Style Guide Суспільного. Керівництво компанії максимально сприяє у такій роботі. Зрозуміло, що ініціатив більше, ніж можливостей для їхньої реалізації, але ми не плануємо зупинятися. Я маю багато задумів, хочу додати простору і сучасності, світла і комфортності у використанні будівлі.

— А які у вас першочергові плани щодо переоблаштування приміщень?

— Важливо на сьогодні — зробити будівлю філії інклюзивною, щоб була можливість для всіх безперешкодно потрапити у приміщення і бути героєм наших матеріалів чи гостем Суспільного. На жаль, наявний пандус не дуже зручний і не відповідає нормам. А далі будемо працювати над покращенням умов для працівників філії, створювати нові локації, упорядковувати та приводити до відповідності фасад приміщення, це також потребує величезної роботи.

Зустріч в територіальній громаді з метою розвитку гіперлокальної мережі Суспільного

— Чи відчуваєте ви зростання довіри до Суспільного? У чому, на вашу думку, головна місія регіональних філій сьогодні?

— Довіру до Суспільного підтверджують дослідження, зокрема «Барометр довіри до новин». Нашій інформації довіряють, як перевіреній і точній. Кількість підписок на диджитал-платформах зростає завдяки диджитал-фахівцям «Суспільне Черкаси», вони роблять контент доступним більшому колу аудиторії, цілодобово. А місія Суспільного прописана чітко - захищати свободи в Україні. Для мене це ще — і надавити можливість бути почутими і найменшим громадам.

Фото: Щороку команда філії бере участь у акції з підтримки людей з особливими потребами

Ніна Волощук: «Наші матеріали змінюють життя людей — і це найбільша цінність»

Фото: Ніна Волощук

— Ніно, з 2017 року ви головна редакторка «Суспільне Черкаси», у 2023 році вас обрали шеф-редакторкою філії та центрального хабу Суспільного. Ви тоді сказали, що посада дозволить вам та команді «ефективно використовувати отримані сучасні вміння і вийти за межі свого регіону, створювати контент загальноукраїнський. Також серед планів — розвивати гіперлокальну мережу, аби ще ширше висвітлювати події з віддалених районів області та більше показувати життя глибинки». Чи усе з запланованого вдається зробити?

— Мабуть, почну з того, що у медійників плани диктує інформаційне поле. У нашій роботі щодня з'являються нові теми для сюжетів чи спецрепортажів. Тому, звісно, бувають випадки, коли щось іде не по плану, особливо під час війни. Але ми намагаємося виконувати все, що обіцяли, хай навіть іноді з порушенням дедлайнів.

Коли мене обирали на посаду шеф-редактора філії й центрального хабу, в мене була амбітна мета - вийти з нашими матеріалами за межі регіону. І станом на сьогодні нам це вдається. Ми робимо багато історій про релокований бізнес із Донеччини чи Херсонщини. Не так давно розповідали про священника з Криму, який на Черкащині розвиває пасіку, допомагає військовим. Знімали про херсонців, які жили в окупації понад пів року. Ми обмінюємось цими сюжетами з іншими філіями. Тобто, якщо це Херсон — то херсонська команда бере на свої сторінки, про Донбас — бере «Суспільне Донбас». Скажу, що ми трошки далі навіть вийшли, буквально вчора повернулася з робочого відрядження зі Швеції наша Марія Гаврилян. На фестивалі документального кіно з України, яке організувало Шведське радіо, Марія представляла екологічне розслідування, — «Не наші береги. Хто забудовує Дніпро на Черкащині?», яке за ідеєю Марії і редакційного супроводу «Суспільне Черкаси» втілили у межах мистецького конкурсу у співпраці з журналістом-розслідувачем з «18000» Артуром Чемирисом. Я вважаю, що коли нашу з партнерами роботу показали у Швеції, і шведські журналісти-розслідувачі відзначили її якість — це теж досягнення.

Ми робимо також матеріали у співпраці з філіями. От, приміром, разом із колегами з Рівного наприкінці 2025-го року створили матеріал про те, скільки грошей спрямовують на допомогу Збройним силам України обласні центри. Або ж можу навести приклад проєкту з нашим бюро «Суспільне Кропивницький». Буквально минулого тижня вийшов спецрепортаж про безбар'єрні автошколи.

Фото: Кореспондентка Тетяна Зозуля й телеоператор Григорій Козуб на акції «Не мовчи, полон вбиває». Черкаси, серпень 2025 року.

— А як у вас розвивається гіперлокальна мережа?

— Коли це все починалося, здавалося дуже складним. А зараз я радію, що маємо знімальну групу в Умані. Наша Людмила Трум не раз вмикалася в ефір «Суспільне Студія» та в новини на Першому телеканалі Суспільного під час надзвичайних подій — атаки шахедів на Уманщину, а також під час приїзду паломників-хасидів на Рош га-Шана. Звісно, ми свою групу відправляємо потім на підсилення, але саме в перші години працює Людмила.

А цього року до нас доєдналася юна й талановита майбутня журналістка. Майбутня, тому що вона ще навчається. Це Лілія Джемесюк з Монастирищенської громади. Лілія підхоплює і події із Жашкова. Розумна, наполеглива, швидко вчиться. Знімає на iPhone. Один із її матеріалів, який ми нещодавно видали, «Списані квіти», за декілька днів набрав понад 40 тисяч переглядів. Для гіперлокальної кореспондентки це хороший показник. До цих громад із Черкас їхати близько трьох годин. Дуже б хотілося ще мати гіперлокальних кореспондентів на лівому березі Дніпра — у Драбові, Чорнобаї.

З цим працюватимемо у майбутньому, тому що хочеться і звідти частіше показувати життя місцевих жителів.

Фото 7 Відеограф Максим Шевченко та кореспондентка Наталія Черкашенко готуються до вечірнього увімкнення зі святкування Рош га-Шана в Умані, вересень 2025 року.

— Розкажіть будь ласка, на яких темах спеціалізується центральний хаб Суспільного?

— Ми багато працюємо з історіями людей, з темами, які хвилюють тут і сьогодні. Також рухаємось у напрямі журналістики рішень, щоб показати, як ту чи іншу проблему вирішують у громадах. Приміром, як села, де порожні криниці, знаходять вихід із ситуації. Або ж як сільські бібліотеки при недостатньому фінансуванні, застарілих фондах намагаються знайти способи, щоб оновити книги та залучити читачів. Або ж як у деяких селах майно без господаря переходить у власність громади, а це в свою чергу дає можливість привести його до ладу, поселити там переселенців, відродити життя.

Фото: Зустріч працівників центрального хабу, квітень 2026 року.

— Розкажіть про контент, який виготовляє філія та центральний хаб

— У пріоритеті інформаційний контент — події, надзвичайні ситуації, обстріли. Хоч ми тиловий регіон, але російські дрони й ракети кошмарять і нас. Окрім поточки працюємо й над іншим контентом. Торік ми відзняли документальний проєкт про Івана Литвина, фотографа, який зберіг на плівках історію села Грушківка. Восени зробили трансляцію разом із центральною дирекцією та командою «Суспільне Львів» зі святкування Рош га-Шана в Умані. Запросили двох експертів — В'ячеслава Ліхачова з Центру громадянських свобод, і дослідницю з Центру міської історії, яка керує програмою Єврейських студій Українського католицького університету Владиславу Москалець. Вони пояснювали глядачам, що відбувається, які традиції вони бачать, чому хасиди їдуть саме в Умань.

Також ми відшукали перед Новим роком школу за 30 км від Черкас, яку заснували за сприяння керівника Черкаської єпархії УПЦ, митрополита Феодосія. Йому, нагадаю, оголосили п'ять підозр, суди тривають досі. Ми були здивовані, що так недалеко від Черкас, умовно кажучи, пропагують «русскій мір» і там навчаються діти з першого по дев'ятий класи. Це була дуже цікава робота.

Ми показуємо багато історій. Наприклад, про ув'язнених, які хочуть воювати, їхню мотивацію. Знімали про історію ув'язнених, які хочуть на обмін в Росію, з'ясовували, яка доля маєтку колишнього нардепа, ексмера Черкас Володимира Олійника. Ми досліджували, що з цією нерухомістю зараз, чия вона, і де сам Олійник.

Хочу відзначити і роботу наших колег — «Суспільне Вінниця» на початку року презентувала важливий і складний документальний проєкт «Черга за життям», про посмертну трансплантацію органів. Колегам у Хмельницькому вдається відшукувати цікаві історії з глибинки, які набирають доволі великі перегляди. А от у Кропивницького найсильніша сторона — це аграрні теми, матеріали глибокі, аналітичні, вони завжди вміють знайти цікавого фермера.

— Які матеріали знаходять найбільший відгук у аудиторії?

— На жаль, зазвичай найбільше переглядів набирають наслідки обстрілів або  надзвичайні події. Але ми намагаємося давати можливість аудиторії обирати контент. Тому говоримо й про відносно буденні, мирні теми. Вже більше року створюємо історії до ютуб-проєкту «Від мрії до дії». Люди їх дивляться, активно коментують. Щочетверга намагаємось додавати сюди хороші історії. Помітили, що особливо люблять дивитися, коли якась сімейна пара переїжджає з міста в село, облаштовує сільський будинок.

Фото: Кореспондентка Наталія Черкашенко під час знімання матеріалу з циклу «Від мрії до дії»

Радіємо, коли після нашого сюжету змінюється життя героїв. Від елементарного — відремонтували дорогу, зробили пандус, розібрали безпритульних тварин і навіть кіз (було й таке) й до дуже щемливих прикладів. Як купівля фарб для бабусі-пенсіонерки, яка дуже любить малювати, ниток для дідуся, який на своїй машинці в’яже шкарпетки для військових. Але в нас є одна особлива історія про двомісячного хлопчика Миколку. Від нього відмовилися в пологовому будинку через хвороби. І ви не повірите, відгукнулась сім'я переселенців, яка вирішила його всиновити після того, як побачила наш сюжет. Ми показували і як цей хлопчик росте у новій родині. Такі історії надихають і показують, що наша робота не марна.

— Як змінилась робота з початком повномасштабного вторгнення?

— У нас, мабуть, як і у всіх медійників, з'явились чергові групи, 24/7. Також обов'язкове навчання з домедичної допомоги для всіх працівників. Ми розуміємо, що безпека і життя — основні пріоритети. Згуртованість і командна робота стали як ніколи в нагоді: поки один вмикається, інший знімає, третій кадрує. Змінилися й ми самі. Наша філія це чітко усвідомила 28 квітня 2023-го року, тоді в багатоповерхівку влучила ракета, 24 загиблих, серед них шестеро дітей. Тоді ми зрозуміли, що війна скрізь. Звісно, змінився контент.

Фото: Телеоператор Тамаз Горозія на знищеній російською ракетою вулиці в Умані, грудень 2025 року.

Фото: Кореспондентка Анна Іщенко у понівеченій квартирі багатоповерхівки після російського удару. Канів, жовтень 2025 року.

— Чи стикаєтеся з тиском – політичним чи локальним — і як реагуєте?

— Так, буває. Правда, рідко, адже за роки існування Суспільного мовника в нашому регіоні більшість знає, що тиснути чи намагатися домовитися з нами немає сенсу. Тому такі спроби сприймаємо з гумором.

— Які найбільші виклики сьогодні є в роботі регіональної редакції?

— По-перше, це емоційне вигорання працівників. Тому ми намагаємося знаходити ретрити, воркшопи, щоб витягти людину з буденності, переключити на щось інше. Перед Великоднем на базі нашої філії ми зібрали колег із наших бюро. Це були головні редактори, продюсери лінійні і веб-редактори. І одним із завдань, яке ми собі ставили, — створити їм можливість для відпочинку, звісно, пропрацьовували спочатку робочі моменти.

Ще один виклик — втримати увагу аудиторії. Це важко, бо ми не женемось за сенсаціями, ніколи не опублікуємо неперевірену інформацію. Але наша аудиторія знає, що нам можна довіряти.

По-третє — це кадри. З кадрами було складно й до повномасштабного вторгнення, а нині тим більше. Важко знайти людей, які готові працювати, віддаватися на повну. Тому кадри ми дуже цінуємо.

Фото: Відеографи Федір Коцаба та Максим Ткаченко знімають документальний проєкт «Непроявлена історія», літо 2025 року.

— Чим найбільше пишаєтесь у роботі?

— Командою! Творчою, невгамованою, амбітною, креативною. Не люблю слово «я», бо вважаю, що в нашій роботі найкрутіші проєкти втілюються гуртом. Ціную підтримку колег з різних куточків країни, адже завдяки Суспільному ми є одне в одного. Пишаюсь незалежною журналістикою. Вдячна Суспільному за можливість навчатися і здобувати безцінний досвід. Ми живемо в буремні часи, тож мало не щодня кажу собі, що дуже важливо не втратити віру в себе і в тих, хто поряд.

Фото надані Вітою Смаглій та Ніною Волощук

Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР  «Єднання».