У 2024 році перший український мовник відзначив 100-річчя з моменту виходу в ефір. На честь ювілею «Українського радіо» відбулися урочистості в Нацопері, випущені монета й марка, Київрада ухвалила рішення присвоїти скверу в центрі столиці назву «Українського радіо». Результати опитування «Детектора медіа» показали, що 100-річчя «Українського радіо» привернуло увагу кожного четвертого українця й українки, а кожен восьмий долучився до заходів.
Про те, яким був 101-й рік для «Українського радіо», про нові проєкти та плани на новий сезон «Детектор медіа» поспілкувався з виконавчим продюсером радіостанції Юрієм Табаченком.
— Юрію, розкажіть, яким був 2025 рік для «Українського радіо»?
— З одного боку, це підвищена відповідальність, бо ми ж привернули увагу до себе під час 100-річчя «Українського радіо». З іншого боку, рік був дещо складніший, ніж попередній, 2024-й, бо зрозуміло, що вже не було такої масштабної компанії з популяризації, не було всього того масштабу заходів. Тому підтримувати цю хвилю було вже складніше. Але ми теж відчули і нову хвилю інтересу від наших слухачів, і намагаємося бути в тренді, відчувати й бачити те, що вони хочуть.
Ми бачимо зараз, що збільшився запит на неполітичний контент, на неважкий контент. Не хочу казати «розважальний», і це точно не про нас, але на більш життєвий, лайфовий. Ми це побачили за результатами досліджень й інтуїтивно почали рухатися ще раніше в цьому напрямі. Тобто політика, економіка, міжнародна політика є основою «Українського радіо», ми нікуди від цього не йдемо, але просто хочемо додати більше контенту, який люди не знайдуть на інших ресурсах. І тут уже треба говорити не тільки про радіо безпосередньо, треба враховувати весь ринок, враховувати подкасти, враховувати як окреме явище ютуб.
Дослідження показують, що багато людей сприймають ютуб як одну з подкаст-платформ і одну з платформ для споживання аудіоконтенту. У нас є можливість запропонувати продукт більш складного формату, і ми намагаємося це робити. От зараз усі захоплюються, кажуть: «Наративний подкаст — це такий тренд у світі, це так круто, класно, а у нас в Україні так мало наративних подкастів». Так на «Українському радіо» такий формат давно є. Не скажу, що багато, бо це дорогий складний продукт, але у нас достатня кількість такого контенту, який підпадає під визначення наративного подкасту, й такі проєкти отримують свої відзнаки. Наприклад, у 2025 році команда проєкту «Мережа» отримала премію імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності за найкращий твір у сфері радіомовлення. І це абсолютно збігається з думками наших слухачів, нашої аудиторії, бо найбільше відгуків ми отримали на цей проєкт і ще на «Батьків-засновників».
— Розкажіть, а часто взагалі отримуєте листи від читачів? Про що вони пишуть?
— Зараз узагалі комунікація зі слухачем змінилася, тобто немає вже такого валу листів на радіо. Хоча, бачите, у мене лежать на столі листи. Люди все одно пишуть, верхній лист надійшов із Данії. Зазвичай у паперових листах люди пишуть поради, як поліпшити програми або як, на думку слухача, можна кращим зробити радіо. Часто пропонують ідеї. Не всі ми можемо реалізувати, звісно, але іноді трапляється, що насправді за ідеями, за підказками слухачів ми робимо програми. Електронною поштою багато пишуть. Про проблеми пишуть. Якщо питання дискусійне, ми, звісно, спочатку дізнаємося, чи відповідає воно дійсності, потім уже починаємо працювати над ним. От нещодавно писав слухач щодо порушень, з його точки зору, у роботі ТЦК. Ми якраз готували в той час програму «Твоє право». І включили кілька питань, про які слухач написав.
Цікава історія була, коли вже почалася трансляція проєкту до сторіччя «Українського радіо» «Життя в ефірі». Перші серії вже були в ефірі, а останні дороблялися. Ми отримали кілька листів, і один із них особливо вразив. Там слухачка поважного віку згадувала своє дитинство, як німці заходили в місто Дніпро та як їх із сестрою ледь не розстріляли німці через те, що у них радіо працювало. Приймач ввечері забули вимкнути, вночі мовлення не було, а о 6:00 ранку зайшли німці в хату й у цей момент якраз на всю гучність заговорило радіо. Їх ледь не розстріляли через це, розбили радіо, вони його потім зібрали, відновили якось. От така ціла історія про радіо. Ми її в 25-ту серію «Життя в ефірі» включили.
— А які ще запити від слухачів надходять, що вони хочуть чути в ефірі? Що вдається реалізувати відповідно до уподобань слухачів?
— Ми бачимо, на що є запит, що слухачам цікаво. Але треба розуміти, що не може повністю все мовлення складатися зі складних форматів, це дуже дорогий продукт. Над однією такою програмою, як правило, тиждень працює ціла команда. Ми намагаємося брати якісь історії — усі ж люблять історії, сторітеллінг. У нас є люди, які вміють шукати такі історії — це, зокрема, Вікторія Будан, Ірина Жданова, Наталя Парака, вони майстри в пошуку таких людських історій. Як правило, це ексклюзив, якого не було раніше в медіа. Тобто навіть не в межах якогось проєкту це робиться, в межах лінійних програм ми можемо робити такі окремі замальовки.
Якщо говорити про 2025 рік, то ми певний акцент зробили на історичному контенті. У нас це виходить, у нас є журналісти, редактори, які можуть професійно дослідити та знайти щось цікаве. Взяти навіть наших «Батьків-засновників» — це проєкт Наталії Соколенко та Сергія Стуканова. Сам по собі проєкт популярний, але вони тепер навколо нього роблять багато супровідного, виходять в офлайн. І це теж цікаво. Є завжди якась фан-група, яка хоче не тільки послухати ефір, а їм цікаво прийти поспілкуватися. Плюс вони роблять на полях цього проєкту додаткові випуски. До Нового року зробили окремий випуск, як хто зустрічав з українських політичних сил новий 1918 рік.
Є в нас програма, яка вже кілька років виходить, — «Реконструкція». Над нею працює команда Олени Шарпанської. Ідея програми — це подати сучасні події через історичний контекст. Тобто вона шукає оці корені — звідки це взялось і чому так? Звідки ця Гренландія взялася на порядку денному? Звідки й чому в Чехії з одного боку серйозна підтримка України, а з іншого — проросійське лобі таке серйозне. Поглянувши в історію цих питань, занурившись на кілька десятиліть назад, а іноді навіть і більше, можна зовсім інакше це сприймати. Це ґрунтовні дослідження. Я отримував теж багато відгуків про цю програму.
У нас завжди радіодиктант викликає цілу хвилю живого інтересу. Є і величезна наша фан-зона, але є люди, які завжди мають свою точку зору, як правильно все організувати. Ми дуже цінуємо всіх. Цього року дискусія була особливо запеклою. Цього року диктант вийшов такий, що зацікавив навіть тих, хто раніше ним не цікавився. Тут на перше місце виходить наша головна теза, яку ми не втомлюємося повторювати: радіодиктант — це не про правильність написання, це про єднання. Це про подію, про те, щоб разом об’єднатися навколо того, що нам усім близьке, — навколо української мови, української культури, «Українського радіо». І цього року дискусії про те, як саме було прочитано, ще більше допомогли нам виконати цю місію. Тобто ми привернули увагу навіть тих людей, кому просто стало цікаво, чого ж там люди так сперечаються. Ми побачили вчергове, що радіодиктант — це насамперед потужна об’єднавча акція, але для себе також зробили висновки, врахували критику та знаємо, в якому напрямі далі маємо рухатись.
Ще одна тенденція: все більше і більше людей слухають радіо загалом і нас зокрема онлайн, через абсолютно різні сервіси. Це і наш сайт, і додаток, і додатки сторонніх виробників, і «Дія. Подкасти», ютуб-канал наш теж набирає популярності, зростає наша аудиторія онлайн.
— Які торішні проєкти можете відзначити як найбільш знакові? У 2025 році в ефірі «Українського радіо» вийшла і низка нових проєктів. Це такі як «Гра без правил», «Два кольори», «ШІ-гайд». Розкажіть по них.
— Є проєкти, які ми почали в новому сезоні 25-го року та які частково перейшли в цей 26-й рік. Серед них «Два кольори», «Гра без правил», «ШІ-гайд», «Люди. Долі. Вибір».
«Два кольори» — проєкт про кохання у час війни, про почуття, те, чого нам зараз бракує. Війна вплинула просто колосально на відносини людей. Дуже багато сімей зруйнувалося. Дуже багато створилося нових сімей. Перший сезон уже вийшов, зараз ми готуємо другий. Історії справді неймовірні. Багато з них пов’язані безпосередньо з військовими. Один із випусків був, наприклад, про пару, де обоє були в російському полоні, їх обох звільнили, але не одночасно. У другий сезон, я думаю, ми візьмемо трохи більше історій цивільних. І якщо в першому сезоні у нас були майже всі історії з хепіендом, то у другому вирішили додати більше правди життя — це історії розлучень, і там, де кордон між сім’ями. У нас багато жінок виїхало, а чоловіки залишилися. Створилися нові сім’ї, ці чоловіки тут знайшли своїх жінок, жінки інших чоловіків. Це теж правда, реалії життя. Чому це важливо? Бо таких людей багато, можливо, хтось переживає свою життєву драму, можливо, хтось шукає вихід із неї. Ми хочемо показати, що люди не одні в такій ситуації, що були інші подібні історії. Можливо, когось це мотивує, дасть підказку, як пережити це, як діяти далі.
«ШІ-гайд» — це наш улюблений штучний інтелект, який зараз вривається у наше життя. І на певний момент нам здалося, що ось він уже запрацював, що ми уже в ері штучного інтелекту. Насправді це не так, багато фахівців стверджують, що це тільки початок ери штучного інтелекту та що зараз він у дуже примітивній версії працює, порівняно з тим, що буде в майбутньому. Далі, очевидно, ці моделі будуть більш індивідуальними і більш заточуватися під кожну конкретну людину. Можливо навіть із нею вчитися й супроводжувати все життя. Але не було ще в Україні, як мені здається, такого комплексного аудіального продукту, який би показав не ситуативно якийсь один з аспектів штучного інтелекту, а весь спектр його можливостей, впливу на життя, викликів, порівняв різні моделі. Проєкт розрахований і на досвідчених користувачів ШІ, й на початківців. Ми спробували зробити максимально комплексний продукт, щоб, по-перше, пояснити технологію, як це працює, по-друге, розвінчати деякі фейки і маніпуляції стосовно штучного інтелекту, по-третє, застерегти, бо насправді є загрози, пов’язані зі штучним інтелектом, але вони не зовсім там, де люди їх шукають. До того ж, часто люди користуються ШІ тільки у якійсь одній сфері, а ми показали, як це може допомогти в загалом у житті.
Про «Гру без правил». У нас у попередні роки був проєкт Марини Куликової «Епоха змін». Про найбільші економічні катастрофи всіх часів і народів, економічні кризи. Вийшло понад 30 випусків. Ми розкрили найвідоміші історії у цій сфері, але зрозуміли, що запит залишився на історично-фінансову тему. Тоді ми вирішили зробити проєкт про найбільші афери. Це цікаво, бо винахідливість аферистів вражає. Причому методи маніпуляцій за сторіччя майже не змінилися. Що 100 років, що 200 років тому, що зараз. Принцип один і той самий, міняється тільки технологія. Колись у давньому Римі обрізали краї монет, щоб трошечки срібла й золота назбирати собі. 100—150 років тому підробляли підписи, видавали себе за інших людей і таким чином незаконно отримували гроші. Зараз із криптовалютами маніпулюють. У кожний період часу це є. Це знову ж таки розвиток критичного мислення та фінансової грамотності. Бо коли ми щотижня розповідаємо, як у різних варіантах обгортки одне й те саме шахрайство століттями, якщо не тисячоліттями проходить, то, можливо, ми когось убезпечимо від нового виду, нової обгортки цього шахрайства.
«Люди. Долі. Вибір» — це проєкт Наталії Параки, який виходить у жанрі портретного інтерв’ю. Наталія вміє знайти цікавих співрозмовників і розговорити їх. Це програма про непрості повороти долі, сподіваємося, вона дасть мотивацію людям, які самі, можливо, в якусь скрутну, складну ситуацію потрапили.
— У листопаді відбувся гала-концерт із циклу Ukrainian Radio Days у межах святкування 101-ї річниці «Українського радіо». Вадим Міський під час заходу оприлюднив інформацію соціологічного дослідження, проведеного «Детектором медіа» на тему «Скільки українців помітили ювілей “Українського радіо” і усвідомили, що вже сто років на радіохвилях в нас звучить українська мова, українська пісня й українська культура». Згідно з ним, «Сторіччя «Українського Радіо» привернуло увагу кожного четвертого українця, а кожен восьмий українець долучився до бодай одного з заходів «Українського радіо»: це і концерти, і Радіодиктант, і перегляд документальних передач, голосування за перейменування скверу в Києві. Що, на вашу думку, зумовлює таку популярність «Українського радіо» серед людей?
— Я думаю, насамперед секрет в актуальності. Ми намагаємося дати людям відповіді на ті питання, які у них просто зараз виникають. От ситуація, яка нещодавно була — раптово вимкнули світло у багатьох областях, а обстрілів не було. Людина сидить вдома, не розуміє, що сталося. Подзвонила своїм сусідам, знайомим, у них теж вимкнули. У такий момент людина зазвичай починає шукати інформацію, вмикає радіо. І ми повинні швидко зреагувати, дати відповідь, бо знаємо, що тисячі людей увімкнули радіо з запитанням що сталося зі світлом. У нас свої, звісно, заплановані програми, ніхто не очікував, що саме так станеться, але ми тут же даємо новини — виходимо з тим, що відомо, й одразу готуємо аналітику, видзвонюємо відповідальних осіб, фахівців, намагаємося пояснити, чому так сталося, скільки часу на відновлення, що це означає для кожної людини, — все те, на що люди хочуть отримати відповіді.
Багато інформації з’являється в новинах — якісь прізвища, події, які не всі знають, чи пам’ятають. Іноді важливо людям дати контекст, історію. От ми намагаємося це давати одразу, вчасно, звернути увагу на якісь речі, про які людина сама б не здогадалася, але ми їх помічаємо, пропонуємо. Ця актуальність — ці якраз оці відповіді, які шукають люди, насамперед. Потім це довіра, у нас стабільно високі показники довіри. Це довіра, яка формувалася роками. Це бренд «Українського радіо», який за 100 років став явищем.
— Розкажіть, що готуєте для своїх слухачів у цьому році?
— Насамперед нам важливо, щоб людям було зручно споживати наш контент. Тому ми повинні запропонувати його на максимально можливій кількості платформ, ресурсів. Тому є плани розширення, кросплатформних проєктів, які робимо спільно з нашими колегами з інших активів Суспільного. У результаті це буде більш комплексний продукт, що дає можливість просувати його на всіх платформах. Не тільки на радіо, а й на диджитальній і телевізійній платформах. Наприклад, на «Українському радіо» з’явилася програма «Що це було?». Кросплатформний продукт із Тетяною Трощинською, завдання якого — обговорити найважливіші теми тижня. Він виходить на кількох платформах одночасно. Це теж можливість зацікавити більшу аудиторію та зробити більш зручним доступ до контенту. Хочеш — по радіо слухай, хочеш — по телевізору дивися, хочеш — на ютубі. Хочеш — потім на сайті, у додатку слухай, читай. От так воно зараз працює.
Потім ми хочемо історію з радіодиктантом протягом року тримати в полі зору. Ми торік запустили проєкт «Диктант без помилок», який готував нашу аудиторію до написання, нагадував правила правопису, підживлював інтерес до диктанту. Цього року теж будемо протягом року тримати увагу нашої аудиторії, наших слухачів навколо теми диктанту й готувати їх до головної події в кінці жовтня.
Працюємо над новими форматами, розуміємо, що вони потрібні. Щоб було не просто банальне інтерв’ю, а щоб якось цікаво подати тему. Ми хочемо залучати відомих блогерів, робити колаборації.
З того, що найближчим часом з’явиться — це проєкт «Пенсія. Як це працює». І хай назва не вводить в оману: це якраз для людей середнього віку. І нам хотілося б, щоб і для молодих людей був цей продукт. Це про те, як забезпечити собі фінансове довголіття. Є величезна проблема в українців, що вони не планують своє майбутнє. Це дуже важко робити в Україні, в принципі, з усією нашою історією, а тим паче в час війни. Але ж якщо нічого не робити, ніяк не планувати, то потім через десятки років буде сумно. Людина виявиться з маленькою пенсією і без заощаджень. І от ми вирішили пояснити. Це надзвичайно складна тема. Пенсійне законодавство надзвичайно складне, особливо в Україні. Часто заплутане, перебуває в стадії перманентного реформування. На «Українському радіо» вийде програма, яка, по-перше, пояснить максимально просто і доступно, як це працює. По-друге, підкаже людям, що робити, щоб навіть в українських умовах мати краще фінансове майбутнє. У програмі будуть висвітлені теми, про які зараз мало говорять. Спецпенсії, наприклад. Питання їхньої справедливості, відповідності міжнародним, європейським нормам. Це питання пенсійного боргу, наприклад. У нас величезний пенсійний борг. Мало хто про це говорить. Вже накопичилося понад 750 тисяч судових рішень щодо перегляду пенсій, а борг — понад 85 млрд грн. Борг держави перед пенсіонерами. Він лягає тягарем на бюджет, на платників податків. Як він утворився, від чого, як за ним розраховуватися? У нас буде цілий окремий випуск про цю проблему. Про неї дуже мало говорять. Або тема інструментів для додаткових пенсійних накопичень. Українці бояться цього, а насправді саме це дозволяє іноземцям гідно жити й подорожувати на пенсії. Там ще багато цікавого. Це проєкт, який з’явився завдяки Офісу Ради Європи.
Ще один проєкт, який скоро з’явиться в ефірі «Українського радіо» та який нам запропонували колеги з Dovidka.info, називається «Як із цим жити?». Це серія програм і подкастів, які вчить правильно реагувати в критичних ситуаціях. Люди, які мають досвід подолання складних життєвих ситуацій, діляться ним з аудиторією.
Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»; з особистого архіву Юрія Табаченка.
Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР «Єднання».