Кажуть, що важкі часи народжують сильних людей — найскладніші в історії України часи народили, мабуть, найкраще в історії українського телебачення токшоу — «Новий відлік». Це професійна, технократична та навіть корисна програма, де представники опозиції та влади конструктивно дискутують про життєво важливі речі. І їх цінно чути, бо прямо в ефірі тобі повідомляють нову інформацію й репрезентативні соціологічні опитування. 

Це частково збіг і, звичайно, не всі випуски «Нового відліку» однаково насичені. Але вчорашній випуск про багатовимірну воєнно-дипломатично-корупційну кризу (щастить же нам) якимось чином виявився саме таким. Що саме по собі неймовірно для українських політичних токшоу, де традиційно роздмухували кінець світу та чотиригодинний срач навіть навколо походу політика на концерт. А тут реальний кінець світу і всі обмінюються компліментами про взаємну повагу.

У першу чергу, це, звичайно, заслуга не формату, а людей, що його створюють. Ведучої Власти Лазур, яка зупиняє гостей та пояснює глядачам контекст: бо дійсно не всі читають Financial Times, замість переспівів «Трухи». Це заслуга ведучого Андрія Діхтяренка, який дотискає в’юнких демагогів за трибунами до конкретики. І, принаймні цього разу, це заслуга самих гостей: Андрія Осадчука, нардепа «Голосу», Юрія Гудименка, ветерана та голови громадської антикорупційної ради при Міноборони, Дмитра Золотухіна, директора громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства», і в першу чергу — Микити Потураєва, народного депутата від «Слуги народу». 

Останній приєднався до токшоу вже під завершення, бо був на зустрічі фракції з президентом. Більшу частину програми, поки учасники обговорювали проблеми влади, її місце за трибуною, власне, красномовно пустувало. І ніхто би не здивувався, якби член монобільшості врешті послався на якісь затори і так і не прийшов би на ефір про важкі проблеми своєї комади. Але він знайшов і сміливість прийти, і переказати свіжі заяви президента, і відповісти на всі запитання колег та ведучих. 

Не можна сказати, що чотири гості за півтори години комплексно розібрали одну з найбільших загроз в історії України, але вони озвучили цікаві думки. Більшість розмови стосувалася того, якою має бути реакція влади на корупційний скандал із Міндічем та як далеко поширюється провина?

Юрій Гудименко, наприклад, вважав, що відповідальність за ситуацію не можна зводити виключно до «Слуги народу»: потрібно пам’ятати також про, наприклад, всіх тих депутатів, які свого часу підтримали позбавлення незалежності НАБУ та САП. Також він запитував, у кого ще близько 80% відомих корупційних грошей, якщо Міндіч має лише частину? 

Цікавою була розмова про Володимира Зеленського — чи знав президент про схему? Усі гості зійшлися на думці, що краще не піднімати цю тему, бо будь-які відповіді погані. Андрій Осадчук навіть сказав, що волів би говорити про таке вже після війни, адже делегітимізація інституту президента шкідлива для України зараз. Уявляєте таке на українському токшоу?! 

Натомість Гудименко та Осадчук не приховували свого розчарування несуб’єктним урядом, неконституційним, водночас занадто впливовим Офісом президента та де-факто відсутньою монокоаліцією. Виникла навіть ідея, щоб зі «Слуги народу» вийшло п’ять членів і владі довелося домовлятися про реальну коаліцію з іншими партіями. Але тут вже включився Дмитро Золотухін: він згадав, що парламенту ще, узагалі то, приймати бюджет.

Насправді, Дмитро Золотухін, який славиться своїми радикальними ідеями у фейсбуці, зокрема критикою частини антикорупціонерів, дещо розчарував на токшоу Суспільного. Він майже весь час мовчав, уникав прямих відповідей та за найменшої нагоди переходив до найбільших узагальнень. Хто винен у корупційній кризі? Імовірно, всі українці, які у 2019 році віддали президенту необмежену владу — принаймні такий висновок можна було би зробити з кількох хвилин абстракцій гостя. З іншого боку, пан Золотухін єдиний згадав, що у скандалі фігурують не лише українці, але ще й, знову, здавалися би забуті зрадники, на кшталт Деркача.

За півгодини до закінчення шоу на нього прийшов Микита Потураєв та у прямому ефірі, на ходу підбираючи слова, переказав зустріч фракції з президентом. Напередодні Потураєв вийшов із пропозицією створення коаліції та уряду національної єдності, тож інші гості навіть жартома уточнили, чи досі він представляє «Слугу народу» на токшоу? Нардеп запевнив, що так, і явно намагався захистити хоча би президента, пом’якшуючи дійсність. По-факту Зеленський під час зустрічі з фракцією сказав, що голову його офісу Єрмака не звільнять, а опонентів в уряд та коаліцію на візьмуть. Але Потураєв це подав якось так, по-доброму: мовляв, мої ідеї не прийняли, по Єрмаку — ні так, ні ні. Потураєв навіть наголосив, що Зеленський був дуже щирим. На що Осадчук відповів, що президент — поганий політик, але хороший актор. Насправді, член «Голосу» найбільш помітно займався типовою «критикою опонентів» на токшоу, але, з іншого боку, його важко в цьому звинувачувати, враховуючи ситуацію. 

На завершення Суспільне показало свою соціологію довіри до президента — майже рівне «довіряю» і «не довіряю», що здивувало Потураєва. І підняло тему ризиків кризи. 

Тут настрій гостей розділився. Юрій Гудименко говорив про прикладні речі: донати, СЗЧ, потенційне зростання агресії українців під час антивладних протестів. Андрій Осадчук хвилювався про геополітику: фінанси та зброю. А Микита Потураєв, з одного боку, поспішив запевнити глядачів та колег, що панікувати не треба: гроші та набої будуть. Але, з іншого, порівняв нинішню владу з командою ЧАЕС за кілька годин до катастрофи: мовляв, усе зараз вирішать наші наступні дії. От таке заспокоєння. 

У студії Суспільного лунала доросла (спокійна, зважена, реальна) розмова про дуже складні речі. І українцям неймовірно цінно було її чути: і для того, щоб розуміти, що відбувається. І для того, щоб бачити процес рішення проблеми своїми очима, а не читати десь у телеграм-помийках. 

Зазвичай у цих текстах «Детектор медіа» ще дописує щось про мінуси конкретної програми. Але, здається, у нас сьогодні й так вистачає мінусів. Суспільному ж ми повинні хіба дякувати, уже навіть лише цим токшоу воно повністю виправдовує своє існування. 

Хоча, якщо говорити про мінуси: а навіщо тоді існує державний Марафон…?