23 вересня у «Медіацентрі Україна» відбувся допрем’єрний показ одного з епізодів п’ятисерійного документального циклу «Ті, хто лишаються вдома».
Цього вечора знімальна група стрічки представила серію про Херсон і його жителів, які вирішили залишатися в рідному місті.
Як живуть люди на межі з фронтом? Що тримає в місті, яке постійно обстрілює ворог? Чому вирішили залишитися вдома, а не шукати більш безпечних місць? Про це розповідають герої епізоду, а знімальна група фільмує їхнє життя, даючи змогу херсонцям розповісти про нього, а глядачам — побачити реальність прифронтового міста.
Розповіді про людей із прифронтових областей під час їхніх буденних справ зафільмувала на замовлення Суспільного мовлення команда hromadskе.
«З 22 чи з 23-го року, коли я вперше в етері “Українського радіо” почув цю фразу, вона для мене стала символом цих евакуацій, залишення, незалишення, повернення. Ми тоді працювали в одній громаді Чернігівщини й співрозмовник мені сказав: “Знаєте, як евакуюються жителі Чернігівщини? Вони евакуюються на відстань велосипедної поїздки від свого городу”. Я вже три роки несу з собою цю фразу й рефлексую над нею. Тому що в той момент зрозумів, що прив’язаність до рідної землі як однієї з форм ось цього “вдома” сильніша за страх. Я раніше цього не усвідомлював», — сказав перед переглядом фільму модератор заходу, теле- і радіоведучий Суспільного Роман Коляда.
Роман Коляда
Продюсерка проєкту від Суспільного Ірина Первишева поділилася, що живе у Харкові й періодично чує запитання, чому вона там залишається, адже там страшно і небезпечно.
«Дійсно буває страшно… Так само як і в будь-якому куточку України. Сьогодні ви побачите кілька історій людей, які точно мають умотивовану відповідь, чому вони лишаються вдома. Це такі самі люди, як ми з вами, це наші сусіди, це ті, кого ви можете в черзі в магазині зустріти. Вони абсолютно прості, не вважають себе героями, але вони відчувають, що потрібні в себе вдома, що можуть принести користь. Більшість із них актуалізували свою користь під час війни, вони розуміють, що завдяки їхній роботі, тому, що вони вдома, вони роблять чиєсь життя щасливішим, комфортнішим, безпечнішим», — сказала Ірина Первишева.
Команда, яка працювала над створенням фільму: Олексій Хорошенький, Роман Климчук, Ірина Первишева, Сергій Недзельський
Документальний серіал «Ті, хто лишаються вдома» показує рутину українців, які попри війну продовжують жити й працювати у прифронтових регіонах. Кожна з п’яти серій знайомить із жителями одного з регіонів, що перебувають на лінії вогню: Чернігівська, Херсонська, Харківська, Миколаївська та Донецька області.
Над створенням документального циклу працювали: продюсер та автор сценарію Олексій Хорошенький; режисер та оператор-постановник Роман Климчук; оператори Володимир Чепель, Софія Бугрій, Петро Чекаль; режисер постпродакшну — Сергій Кочергін; співпродюсери — Юліан Новак, Катерина Вишнева.
«Це про всіх нас, про українців, які залишилися вдома, попри небезпеку, попри ракетні та дронові атаки, попри щоденні виклики. Але ми тут, ми продовжуємо бути тут і рухати нашу Україну. І цей проєкт — саме про себе, про це. Це особисте, і це особисте ми намагалися знайти в роботі з героями в кожному з наших епізодів», — розповів Олексій Хорошенький.
Роман Климчук додав, що для багатьох українців війна стала рутиною й усі по-різному переживають її в собі. «Хтось ближче до фронту, хтось далі від фронту, але наша задача була в тому, щоб дослідити ці розбіжності й це спільне. Зі свого боку хочу відзначити, що питання, чому люди лишаються вдома, я ставив собі з першого дня повномасштабного вторгнення. Я сказав би, підсумовуючи, що від самого себе не втечеш. І можливо, через те, що ці люди залишаються там, де вони є, там не зона відчуження, а Україна. І можливо, саме тому ми можемо збиратися завдяки цим людям, які залишаються вдома і мають силу волі, й створювати такі продукти та показувати їх тут, у Києві», — розповів Роман Климчук.
Епізод, що мали нагоду переглянути гості заходу, розповідає історії трьох жителів Херсона, які пережили окупацію та зараз лишаються в місті. Ветеринар і військовослужбовець Олександр Шевченко у перервах між бойовими завданнями лікує тварин — рятує як домашніх чотирилапих, так і вуличних. Роботи у нього вистачає, адже у місті на лінії вогню під обстріли потрапляють не лише люди. Він не припиняв своєї роботи під час окупації, продовжує її і зараз. Говорить, що ті, хто лишився в Херсоні, — «це ті, хто тримає місто і не дає йому перетворитися на зону відчуження».
Кадр із фільму. Олександр Шевченко
Засновниця реабілітаційного центру для дітей Ольга Цілинко також продовжує працювати та волонтерити, свого життя за межами Херсона не уявляє, хоча тривога за рідних не відпускає ні на мить. У фільм потрапляє епізод, коли Ользі телефонує її донька та повідомляє, що потрапила під обстріл.
Кадр із фільму. Ольга Цілинко
Водій Сергій Циркун пережив полон і знущання росіян під час окупації, але й це не змусило його поїхати з Херсона. І хоча в цій історії веселого мало, Сергій примудряється розповідати її так, ніби не катівні перебував, а у відпустці. «Коли трапляється по роботі бувати в Одесі, то запрошую приїздити до нас у Херсон. Кажу, що у нас ніколи сумно не буває. Але чомусь не їдуть», — посміхається Сергій Циркун.
Кадр з фільму. Сергій Циркун
Після перегляду серії творча група розповіла, що мотивувало створити серіал і в яких умовах працювала команда.
«Коли ми спілкувалися з Ольгою, то вона сказала так: “Знаєте, якщо в Одесі є “шахедна і не “шахедна” сторона, то в Херсоні — “КАБна” і не “КАБна”. Ви можете сміливо знімати у нас в офісі, бо у нас — не “КАБна”. І так само з ветеринаром. Він казав: “Я живу в центрі, там прилітає раз на тиждень, то ви можете потрапити в хороший день і вам може пощастити”. Нас дивувало те, що люди розповідали про це не з жахом, а з гумором. Це захоплювало, вражало і жахало водночас. Коли ми з ними говорили у зумі, то вони казали, як мало ми знаємо про Херсон і як їм хочеться, щоб про це почули й побачили якомога більше людей», — поділився співпродюсер Юліан Новак.
Олексій Хорошенький і Роман Климчук
Олексій Хорошенький розповів, що цей епізод вони знімали тиждень. «З безпекових причин команда базувалася в Миколаєві. Ми щоранку виїжджали в Херсон, працювали, в обід поверталися до Миколаєва. Декілька знімальних днів довелось переносити, бо були сильні обстріли», — розповів Олексій Хорошенький.
«Концепція цього проєкту полягала в спостереженні за героями. Звісно, у нас були сценарії, але важливим елементом залишалося спостереження. Умовно один день ми проводимо з героями, ми слідуємо за ними, фільмуємо те, що трапляється протягом цього дня. Це завжди елемент неочікуваності», — додав Роман Климчук.
Глядачі під час перегляду стрічки
Показ документального серіалу «Ті, хто лишаються вдома» заплановано на платформах Суспільного:
Фото: «Медіацентр Україна»; Оксана Наумова
Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР «Єднання».