Колишній голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, а зараз радник голови правління та голова редакційної колегії Суспільного Зураб Аласанія виступив із промовою на відкритті NewsHouse 2.0 — інноваційного ньюзрума на Хрещатику, 26. Текст його промови опублікував керівник Центру журналістики Київської школи економіки Андрій Яніцький. Наводимо його повністю, поки «Детектор медіа» готує матеріали про відкриття NewsHouse 2.0.

Привіт, друзі. Зі святом нас.

І дякую за чудову нагоду висловити декілька неконвенційних думок на користь суспільного мовлення.

Ось перша: журналістика не може бути рупором пропаганди, але вона не може бути і бізнесом.

Ньюзрум приватного мовника може досліджувати й публікувати все, окрім того, що зачіпає інтереси власника. Розмір цієї діри в можливостях журналістів приватного мовника – від одного до половини матеріалу, в залежності від розміру амбіцій власника. А решта матеріалу має бути комерційно-привабливою, бо ж монетизація сама себе не зробить.

Ньюзрум державного мовника може досліджувати й публікувати все, окрім того, що зачіпає інтереси поточної влади. А ця діра в можливостях журналістів державного мовника, в залежності від амбіцій поточної влади, що часто плутає себе з державою, може сягати 90 відсотків матеріалу. Решта йде на цілування нижче спіни, бо влада і сама б залюбки, але просто не дотягується.

Себто, приватні і державні медіа з тих чи інших причин залишають величезну і важливу купу інформації поза увагою суспільства.

Це про системні медіа. А розвиток технологій в останні 20 років привів в медіа мільярди окремих людей. Маршал Маклюєн розглядав медіа як розширення властивостей людини, от як одяг – розширення шкіри.

Маклюєн пішов у засвіти у 80-му і не застав технологічного вибуху. Але якщо скористатись його метафорою про одяг, то узагальнений образ позасистемної медійної людини тепер виглядає приблизно так: голова бабусі з мохеровим беретом на ній, піджак і майка-алкоголічка на тілі пошарпаного чоловіка, леопардові лосини на целюлітних стегенцях та кросівки з окремими пальцями, знаєте, такі, кожен у розчепірку, зумери полюбляють. Чиї і які інтереси переважають у такого виробника – сказати неможливо: скільки мільярдів людей мають доступ до широкосмугового інтернету – стільки й окремих інтересів.

Всіх цих професійних та позасистемних гравців об’єднує одне: створення та розповсюдження контенту за допомогою будь-яких типів медіа – телебачення, радіо, сайти, платформи, додатки et cetera.

Інша справа, що створення контенту не завжди дорівнює створенню сенсу.

Привіт, суспільне мовлення.

Ось, на мій погляд, два коротких критерії для Суспільних мовників:

1. Інформація може бути обмежена не державою, не власником, а лише здоровим глуздом та журналістською етикою (що резонує із загальнолюдською).

2. Контент, який створює Суспільний мовник, має нести в собі сенси та бути корисним суспільству.

І наостанок.

Що відрізняє людину від мерця? Ніби те саме тіло, прекрасний, до речі, тонкий та точний інструмент. Але людина – це людина, а небіжчик – це просто шмат сирого мʼяса.

От лише невимірювана і науково не досліджена субстанція під назвою «душа» робить тіло живою людиною.

І якщо медіа – це тіло, то саме журналістика і є його душею.

Дякую за увагу.