stv.detector.media
Ігор Куляс
«ДМ Суспільного»
30.09.2021 09:01
Реформа СБУ, наступ коронавірусу, російські вибори українцями і деолігархізація як процес — «Зворотний відлік» у вересні 2021 року
Реформа СБУ, наступ коронавірусу, російські вибори українцями і деолігархізація як процес — «Зворотний відлік» у вересні 2021 року
Після змін у редакторській групі порушень стандартів у токшоу Суспільного стало більше, проблеми з інфографікою не розв’язані, а так звані сюжети — це взагалі окрема проблема.

У липні ми підбили підсумки попередніх етапів моніторингу токшоу «Зворотний відік». Відтоді в програми змінився склад і керівник редакторської групи. Моніторинг дотримання стандартів інформаційної журналістики у «ЗВ» робиться за усталеною «Методологією моніторингів телевізійних і радійних програм» ГО «Детектор медіа». Крім того, в моніторингу оцінюються ті вади форми подачі інформації, які впливають на якість змісту або ж на можливість легкого сприйняття інформації глядачами.

Вибір тематики

Теми випуску 6 вересня (ймовірна реформа СБУ і якісь проміжні підсумки роботи новостворених антикорупційних структур), безумовно, завжди заслуговують на обговорення, але ці теми були радше «вічнозеленими». Якщо ще тему про «реформу СБУ» можна було виправдати хоча би тим, що на майбутній сесії парламент начебто мав розглянути такий законопроєкт і що навіть (навіть!) президенти Зеленський із Байденом окремо згадали у спільній заяві цю реформу, то друга тема (до речі, вкрай розпливчасто сформульована ведучими) жодної прив’язки до інформаційної картини саме цього тижня не мала. Натомість як мінімум дві події цього тижня були, на мій погляд, набагато важливішими за «вічнозелені» теми. По-перше, результати самої зустрічі Байдена із Зеленським, яка відбулася 1 вересня. Українські президенти не щодня зустрічаються з американськими, даруйте. По-друге, 4 вересня відбулися чергові затримання та катування кримських татар в окупованому Криму. Цього разу серед затриманих опинився заступник голови Меджлісу Наріман Джелял. На моє переконання, це була непересічна подія.

Наступного тижня значно зросла кількість хворих на коронавірусну хворобу, тож обговорення саме цієї теми у студії «Зворотного відліку» було цілком логічним. Так само виправданим було обговорення залучення Росією мешканців окупованих українських територій до виборів Держдуми у випуску 20 вересня.

Випуск 27 вересня був майже повністю присвячений ухваленому парламентом у другому читанні законопроєкту про деолігархізацію. Сама ця подія сталася 23 вересня. На обговорення в токшоу заслуговували як зміст і дієвість цього документа (в разі його остаточного ухвалення), так і нерегламентний спосіб його ухвалення, до якого вдалася монобільшість. Другою темою випуску був замах на помічника президента Сергія Шефіра (сама подія сталася 22 вересня), на неї ведучі залишили сім хвилин наприкінці програми. Тут я згоден із ведучими: з одного боку — нібито серйозна надзвичайна пригода (треба згадати), а з другого — не видно, яке вона взагалі має значення для суспільства (немає про що говорити).

Фокусування тем

У випуску 6 вересня погано сфокусовані теми в сукупності з «надговіркими» гостями, які в кожній своїй промові намагалися говорити про багато різного, призводили до того, що ведучі періодично втрачали контроль над ситуацією у студії. «Коли ухвалять закон про СБУ?» — запитання, яке спонукає до безлічі гіпотетичних відповідей. Із купою несподіваних поворотів у кожній із них. А друга тема, схоже, не була до ладу сформульована взагалі, бо ведучі артикулювали її так: «Про долю вже створених антикорупційних структур... Чи можемо говорити про намагання Офісу президента чи монобільшості якось контролювати ці структури, які повинні бути незалежними?» Гадаю, це могло бути наслідком саме того, що ця тема виникла як своєрідний «додаток» до попередньої, а не як реакція програми на якісь конкретні події тижня.

При перегляді випуску 13 вересня я відчув дежавю. Можу процитувати самого себе з моніторингу за квітень: «5 квітня тема локдауну була взята занадто широко, що подрібнювало обговорення в студії на велику кількість різних, безумовно, важливих, тем». Так само сталося і 13 вересня. Тема «про коронавірус» як така не була сформульована взагалі, у вступному слові ведучих згадувалося і про зростання кількості хворих через штам дельта, і про низький рівень вакцинації, і «що робити з невакцинованими». У підсумку протягом усієї програми обговорення «стрибало» між різними темами /підтемами. До прикладу:

4-5 хвилини ефіру — про зростання кількості захворювань,

5-6 — чому в окремих західних областях більші темпи зростання кількості хворих, чим це можна пояснити,

6-7 — коли чекати епідемічного спалаху в країні,

7–9 — нове рішення Кабміну щодо карантинних обмежень,

9–11 — про ковід-сертифікати,

12-13 — про наявність і доступність / недоступність вакцин,

13–15 — про терміни зберігання вакцин і невикористані вакцини...

І це при тому, що в цій студії зібралися на диво «спокійні» гості, які дисципліновано чекали свого слова, були готові не лише говорити, але й слухати інших, і не перестрибували самі з теми на тему. Мені здалося, що у ведучих узагалі не було плану і структури програми. Програма не була розбита на блоки, присвячені окремим підтемам. Ведучі самі власними ж запитаннями постійно перестрибували на нову тему, не обговоривши до кінця попередню.

Натомість у випуску 20 вересня перша тема нібито була сфокусована («Залучення жителів ОРДЛО до виборів у Росії»). Натомість ще у стартовому блоці Павло Казарін заявив додатково зовсім іншу велику тему («Чи є у нас бачення, що робити з колаборантами і що сьогодні українська держава вважає за колабораціонізм»), а після представлення гостей Мирослава Барчук додала ще одну («Масова роздача російських паспортів жителям ОРДЛО»). Зрештою далі у програмі ці три хай і споріднені, але ж зовсім різні теми хаотично перепліталися між собою. І не лише з подачі гостей. При перегляді програми в мене складалося враження, що плану програми у ведучих знов не було й вони хапалися то за одну, то за іншу тему, поверталися до попередньої, потім згадували іншу. І так майже весь випуск. Тим більше, що друга тема випуску (сформульована як «повернення окупованого Донбасу») давала гостям законне право говорити про будь-які з величезного списку проблем, пов’язаних із таким поверненням. Від того, як Україні повертати окуповані землі (від дипломатичних шляхів до воєнних), до того, як реформувати правоохоронні й судові органи для фільтрації жителів окупованих територій і покарання колаборантів. Зрозуміло, за такого формулювання теми очікуйте хаосу в студії.

І ще одне. «Сюжет» про Нагірний Карабах у цьому випуску програми був узагалі незрозуміло з якого дива і до чого. Певно, замислювалося це як якийсь приклад чогось (щоправда, незрозуміло, яким узагалі штибом придатний до нинішньої української ситуації). Натомість надзвичайно складна й заплутана історія чужого конфлікту, ще й викладена в «сюжеті» замість фактів анонімними відсебеньками, по-моєму, внесла ще більше хаосу в і без того дуже погано структурований випуск програми.

Більш-менш сфокусованою була тема випуску 27 вересня і обговорення у студії стосувалося саме законопроєкту про деолігархізацію, попри окремі спроби гостей (переважно нардепів від «Слуги народу», зрозуміло) піти геть від теми. Але наприкінці програми ведучі самі задали розмові новий напрямок — про ймовірну відставку спікера Дмитра Разумкова (умовно пов’язану з основною темою лише припущенням, що саме позиція спікера щодо «антиолігархічного» законопроєкту стала нібито поштовхом для нібито ймовірної відставки). Слабка тема для обговорення (все в ній «нібито»), тим більш із політиками у студії. Тим більше, коли основна тема не обговорена як слід.

Вибір гостей

У випуску 6 вересня (присвяченому реформі СБУ й роботі антикорупційних органів) у студії були представники парламентських фракцій, Мар’яна Безугла від «Слуги народу» (вона ж — співавторка законопроєкту про СБУ), Вадим Івченко від «Батьківщини», Олексій Гончаренко від «ЄС» і Ярослав Юрчишин, представлений від депгрупи «Справедливість» (об’єднання офіційно не зареєстроване, це вихідці з розколотого «Голосу»). Цих політиків значно посилювали експерти — голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін та екснардеп і експрокурор Віктор Чумак. Телефоном вмикалися виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський і представник Американської торговельної палати в Україні Сергій Гребенюк.

У випуску 13 вересня, присвяченому коронавірусній епідемії, у студії були головний санлікар Ігор Кузін, заступниця голови КМДА Ганна Старостенко, голова Національної технічної групи експертів з імунопрофілактики Федір Лапій. Відеозв’язком підключали лікарів із Чернівців та Дніпра. Про інших гостей цієї програми — трохи нижче.

Тему залучення жителів окупованих територій у виборах Держдуми Росії 20 вересня обговорювали нардепи Ірина Геращенко (фракція «Європейська солідарність»), Федір Веніславський (фракція «Слуга народу»), Сергій Шахов (група «Довіра»). В ролі експертів виступали Сергій Кривонос (колишній заступник командувача Сил спецоперацій української армії і колишній заступник секретаря РНБО), Станіслав Асєєв (колишній політв’язень, нині експерт Українського інституту майбутнього). Відеозв’язком вмикали шефредактора телеканалів «Дом» та UATV Олексія Мацуку і журналіста Віталія Портникова.

27 вересня у студії про антиолігархічний закон сперечалися нардепи Олена Шуляк і Олексій Устенко (обидва — від «СН»), Кіра Рудик («Голос»), Ростислав Павленко («ЄС»). По-справжньому експертно взяли участь у цій програмі журналісти Данило Мокрик (bihus.info) і Юрій Ніколов («Наші гроші»). По відео вмикали голову правління Громадянської мережі «Опора» Ольгу Айвазовську.

Загалом у програмі вибір гостей я оцінюю як достатньо якісний. Як за компетентністю цих гостей, так і за їхньою «вагою» — чи політичною, чи посадовою, чи експертною. Хоча подеколи окремі гості викликають питання.

Так, у випуску за 13 вересня не зовсім зрозумілим для мене був вибір гості кореспондентки «ВВС News Україна» Діани Куришко. Нічого не маю проти того, щоб у студіях токшоу гостями були журналісти, але вважаю, що ефективно запрошувати журналістів, які спеціалізуються саме на темі, яку розглядає конкретний випуск програми. Ідеально, якщо такий «спеціалізований» журналіст може виступати в темі як аналітик. Як-от Віталій Портников у випуску, присвяченому темі виборів українцями з окупованих територій депутатів Держдуми Росії, або Данило Мокрик і Юрій Ніколов у розгляді теми антиолігархічного законодавства. Натомість Діана Куришко не спеціалізується конкретно на медичній тематиці, вона займається різними темами, і її поверхова обізнаність із коронавірусною тематикою, по-моєму, була очевидною. Мені здалося, що ціннішою в тому випуску програми була б натомість участь іще одного експерта саме з питань, пов’язаних із коронавірусною хворобою.

І зовсім уже незрозумілим у тому ж випуску було відеоввімкнення блогера Євгена Іхельзона. У представленні Казарін казав, що «пан Євген нерідко виступає з критикою офіційних підходів до боротьби з ковідом». Але ж, чесно кажучи, блогерів, які «нерідко виступають з критикою», зокрема й «підходів до боротьби з ковідом», дуже багато. Можливо, якщо вже виникла ідея послухати когось із лідерів громадської інтернет-думки, то серед них варто було знайти когось бодай із хоч мінімальною «експертністю», себто дотичністю до медицини? А так мені здалося, що ведучі самі не знали, як дати раду тому, що наговорив в ефірі Іхельзон.

Крім того, у випадку з Іхельзоном саме його представлення ведучими програми вже викликало (і гадаю, не лише в мене, а й у певної частини прискіпливих глядачів програми) законні запитання щодо його компетентності в темі. Втім, я вважаю, що це не поодинокий випадок, а з представленням гостей у «Зворотного відліку» є системна проблема. Представляючи гостя студії, слід пояснити глядачу його компетентність у темі. Так, в обговоренні теми реформи СБУ не досить було представляти Мар’яну Безуглу просто як народну депутатку із фракції «Слуга народу», треба було обов’язково згадати, що вона є співавторкою обговорюваного у студії законопроєкту про СБУ.

Або у випуску 13 вересня (де було «все на світі про коронавірус») Ольгу Стефанишину представляли як депутатку, та ще й від депутатського об’єднання «Справедливість». Гадаю, у вдумливого глядача одразу ж виникало законне запитання, чому раптом серед експертів і чиновників з’явилася якась одна депутатка? І при чому тут якесь нікому невідоме депоб’єднання «Справедливість»? І точно такого б запитання не виникло б ні в кого, якби у представленні було сказано, що Стефанишина є членкинею парламентського Комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Бо це стосувалося б її компетентності в обговорюваній темі. А те, що вона є членкинею якогось там (тим більше неофіційного) депутатського об’єднання, для контексту програми не має жодного значення. (Хоча в мене особисто виникло велике питання щодо «Справедливості» — занадто вже часто «ЗВ» згадує про це об’єднання.)

Окреме слово — про представників громадських організацій, особливо ж тих, які не мають довгої історії й потужної медійної представленості. Їхні назви глядачам не говорять ні про що, глядачі можуть хіба що інколи про щось здогадуватися. Тому треба обов’язково пояснювати, чим (дотичним до теми програми) займається ця організація. Так, потребувало пояснення представлення 13 вересня Дмитра Шерембея, голови координаційної ради благодійної організації «100% життя». Бо по ходу програми лише з якихось його слів глядач міг здогадуватися, що ця організація в якийсь спосіб (щоправда, не до кінця зрозуміло, в який саме) займається допомогою хворим на коронавірусну хворобу.

Або ж у випуску 20 вересня (про окуповані частини Донеччини та Луганщини) так само треба було пояснювати, що за проєкт такий «Чорні дні Донбасу», бо Енріке Менендес був представлений як «громадський діяч, один з співорганізаторів проєкту“Чорні дні Донбасу” з Краматорська». І називаючи маловідому для широкої аудиторії людину «громадським діячем», теж варто хоч коротко пояснити, в чому саме полягає «громадська діяльність» цієї людини (хоча, як на мене, це визначення є абсолютно «ні про що», та ще й занадто патосне). Принаймні стосовно пана Менендеcа і його проєкту все це так і залишилося незрозумілим. А отже незрозумілим для глядача залишився і зміст його компетентності в обговорюваній темі (точніше — темах, бо обговорення було вкрай розфокусованим). Єдине, що зрештою стало зрозумілим (зі слів самого пана Менендеcа): він якийсь час прожив на окупованій території.

А часом те, що гість представляє якусь організацію чи компанію, не має жодного стосунку до теми. Так, жодного сенсу не було у представленні блогера Іхельзона казати, що він є засновником компанії Mynameistravel. Який стосунок має ця компанія до епідемії, вгадати важко. Більше схоже на рекламу цієї компанії.

Крім того, вважаю дуже поганою звичкою представляти маловідомих глядачам експертів без бодай мінімального пояснення їхньої «експертності». Так, у програмі 20 вересня Михайло Басараб був представлений просто як «політолог», а у програмі 27 вересня Олександра Дрік — як «експертка з антикорупційної політики». Так, звісно, значна частина аудиторії довіряє ведучим (раз ведучі сказали, що експерт, отже експерт). Але є й інша частина глядачів, які без такого пояснення матимуть сумнів у компетентності гостя в темі.

Є ще одна заувага до сліпого представлення експертів експертами: «завдячуючи» олігархічним телеканалам, саме поняття «експерт» (і його різновиди «політолог», «аналітик» та подібні) значною мірою дискредитоване, адже в токшоу там живе, не вилізаючи з телевізора, велика кількість експертів-з-усіх-на-світі-питань. Згадайте, наприклад, Співака, Бужанського або Пальчевського.

Інколи у представленні бекґраунд про гостя важливий для розуміння, про що гість розповідає. Так, представляючи Станіслава Асєєва, ведучі не згадали, що він був політв’язнем на окупованій території. Тому для багатьох глядачів могло бути незрозумілим, коли Асєєв у програмі розповідав про своє перебування в Луганську під час війни.

Словом, над представленням гостей команді «Зворотного відліку» слід попрацювати. Підхід простий: казати про гостя треба лише те, що стосується контексту конкретної теми. Представлення повинно коротко, але чітко пояснити глядачу компетентність цієї людини в цій темі. Теж важливо не казати про гостя нічого, що не стосується теми.

Дотримання стандартів інформаційної журналістики

Порівняно з попередніми моніторингами цього разу порушень стандартів було відчутно більше, ніж до вакацій.

Стандарт балансу думок у вересневих випусках «Зворотного відліку» загалом дотримувався, як за складом гостей, так і за модерацією. Винятком став випуск 20 вересня. Там із балансом думок постійно виникали питання. Оскільки деякі гості дуже емоційно в чомусь звинувачували своїх опонентів, а ведучі не дали їм (чи їхнім представникам) слова у відповідь. Наприклад, коли Віталій Портников у різкій формі розкритикував політику президента Зеленського щодо війни проти Росії і щодо реінтеграції окупованих територій, замість надати слово хоча би нардепу від «слуг» Веніславському, ведучий поспішив заявити нову інфографіку із соціологією.

І була одна форсмажорна ситуація. У другій половині випуску 6 вересня гості Шабунін, Гончаренко, Чумак і Івченко висловлювали велику кількість звинувачень на адресу чинної влади. Балансувати їх (теоретично) мала би запрошена на програму нардепка зі «слуг» Безугла, але вона полишила студію ще в першій половині програми, образившись, що інші критикували її законопроєкт. У цьому випадку формально баланс думок було дотримано, але реально в цій частині програми балансу не було. Загалом, у такій ситуації ведучим варто «адвокатувати» звинувачення на адресу відсутніх — бекґраундами або, як мінімум, загостренням уваги глядача, що слова у відповідь сказати у студії нема кому. Але ведучі цього не робили.

Стандарт достовірності подачі інформації у випусках токшоу порушувався часто — як за рахунок розмитих і узагальнених псевдопосилань, так інколи й повною відсутністю посилань на джерела інформації чи — ще гірше — на авторство суб’єктивної думки.

Так, 6 вересня в сюжеті було таке посилання: «Не рекомендують поєднувати розвідувальну та правоохоронну діяльність в одному відомстві і в ООН. Там вважають, що це спричиняє концентрацію надмірної влади в одному відомстві».

У цьому ж випуску некоректне посилання ведучої: «Бюро економічної безпеки очолив саме голова ДФС Вадим Мельник. Ми ще будемо говорити про те, яким чином він був обраний, але кажуть підприємці, що є побоювання, що з його приходом Бюро економічної безпеки стане таким собі "перефарбованим" ДФС але з розширеними повноваженнями». (Мирослава Барчук, 6 вересня)

У випуску 13 вересня ведуча двічі дає статистику без жодних посилань на джерело інформації: «Ми з вами за минулий тиждень вийшли на третє місце у Європі за добовою смертністю». «Щоденна кількість захворювань на ковід в Україні минулого тижня перетнула позначку у 3 тисячі». Звідки ці дані?

У цьому ж випуску згодом вона каже: «Ми щойно отримали інформацію, буквально ось гарячу, що Кабмін ухвалив зміни до постанови, що встановлюють нові карантинні обмеження для запобігання поширенню ковід». Звідки взяли цю інформацію, та ще й «гарячу»?

20 вересня ведуча не вказує джерел такої інформації (з напрочуд точними числами): «Упродовж трьох днів голосування 825 автобусів і 12 поїздів тричі на день безкоштовно доставляли людей на дільниці виборчі в Російську Федерацію, доставляли громадян України. Записуватися на рейси примушували переважно бюджетників і студентів».

У випуску 27 вересня в сюжеті було сказано: «Однак більшість експертів вважають, що справу деолігархізації за Порошенка лише частково розпочали, але так і не завершили». Взагалі конструкція «експерти вважають» не може звучати на Суспільному в принципі. А тим більше, коли це звучить у «сюжеті» без авторства. І нарешті, мені особисто навіть цікаво, в який такий спосіб вимірюється «більшість» чи «меншість» експертів. З моєї точки зору, для цього треба було б опитати усіх цих експертів (дарма казати, що це — нереальна справа).

І в цьому ж випуску ведучий каже: «Дмитро Разумков є одним із послідовних критиків закону про деолігархізацію, чинний спікер і зараз є багато чуток з приводу того, що монобільшість буде відправляти його у відставку». Це абсолютно некоректне посилання й до того ж слабке, що, до речі, дало можливість депутатці від «слуг» Олені Шуляк цілком законно й уникнути відповіді на запитання, і злегка позбиткуватися над ведучим із приводу «чуток».

Стандарт відокремлення фактів від думок журналісти «Зворотного відліку» у вересні порушували дуже часто. Ведучі забували авторизувати власні оцінки і висновки:

«У числі пріоритетів цієї сесії — ухвалення багатостраждального закону про Службу безпеки України» (6 вересня).

«Словосполучення "податківець", "податковий інспектор" або тим більше "податковий міліціонер" завжди асоціюється не лише у бізнесменів, але у багатьох просто громадян простих із тиском і корупцією» (6 вересня) — безпідставне узагальнення, суб’єктивна думка ведучої, при цьому не авторизована.

«Після відносного літнього затишшя, коли ми всі розслабилися і втратили відчуття небезпеки, в Україні набирає обертів штам «дельта» (13 вересня) — так само безпідставне узагальнення ведучої. Я, наприклад, не розслаблявся, тож до множини «ми всі» не потрапляю. І, гадаю, я не один такий. Так що Мирославі Барчук краще не узагальнювати.

«Така тривожна статистика змушує нас задуматися, яким чином діяти і що робити з тими людьми, які свідомо відмовляються від вакцинації» (13 вересня) — тут і узагальнення, й оцінка.

«Починаємо зі статистики. Вона така: щоденна кількість захворювань на ковід в Україні минулого тижня перетнула позначку у 3 тисячі. Це високий показник» (13 вересня). З точки зору кінця вересня, три тисячі на добу — це насправді вже невисокий показник.

«Закон про деолігархізацію став таким безумовним хітом цього політичного сезону» (27 вересня). Питання — для кого він став «хітом»? Тим більш «безумовним».

Ще гірше — величезна кількість суб’єктивних оцінок і суджень, лексики урочистого стилю в анонімних бекграундових «сюжетах» (я свідомо беру це слово в лапки, поясню трохи згодом). Коли ведучі не авторизують свої суб’єктивні думки, то принаймні вони їх висловлюють у кадрі. У «сюжетах» же (без зазначення їх автора) жодних оцінок і висновків бути взагалі не може! Не кажучи вже, що суб’єктивними оцінками (у бекґраундових «сюжетах»!) підміняються факти (що є паралельно й порушенням стандартів точності та повноти). Натомість у вересні в «сюжетах» було таке:«Наразі СБУ працює за законом від 1992 року. Він покладає на СБУ одночасно велику кількість функцій... Більше того, такі функції, як розслідування, арешт чи затримання притаманні і поліції, тому СБУ їх просто дублює. ... Реформа ж пропонує позбавити СБУ функцій розслідування економічних та корупційних злочинів. Це унеможливить ризики зловживання цими повноваженнями з боку СБУ. Окрім того зменшаться ризики корупції чи надмірного тиску на бізнес. ... Ще один важливий аспект: реформа Служби безпеки України належить до одного з критеріїв зближення України та НАТО» (6 вересня).

«Державне бюро розслідувань — правоохоронний орган, який з’явився відносно нещодавно в Україні» (6 вересня)

«Доволі нестандартний спосіб заохотити людей вакцинуватися обрала влада американського штату Вашингтон» (13 вересня).

«Міністерство закордонних справ України наголосило, що...», «Як зазначила Рада національної безпеки та оборони...» (20 вересня).

«У травні 94-го Азербайджан, Вірменія та самопроголошена Нагірно-Карабаська республіка підписали Бішкекський протокол про припинення вогню, утім після цього постріли в регіоні так і не припинилися. Час від часу в регіоні виникали загострення. ... А вже 27 вересня на території Нагірного Карабаху військова ситуація загострилася. Як наслідок, в обох країнах оголосили мобілізацію. В ході конфлікту Туреччина відверто підтримувала Азербайджан. ... Врешті-решт військова операція у Нагірному Карабасі закінчилася успіхом для Азербайджану. Одна із причин — перевага Азербайджану  в озброєнні. З початку 2000-х і до середини 10-х років Азербайджан озброювався набагато активніше за Вірменію. Це дозволяли високі ціни на нафту. Окрім того, Азербайджан ще за рік до початку війни почав активно закуповувати зброю в Туреччини, натомість Вірменія в період перед війною, за даними Стокгольмського міжнародного інституту, серйозних закупівель військової техніки не робила. Серед інших переваг Азербайджану була більш ефективна система розвідки. ... Фактично Вірменія змушена була погодитись на невигідниі умови. Згідно з умовою, Єреван мав віддати Азербайджану фактично весь так званий пояс безпеки. ... Це райони Азербайджану, які вірмени захопили під час попередньої війни і вже звикли вважати своїми» (20 вересня). Тут узагалі суцільні відсебеньки. Анонімна авторка сюжету чомусь із легкістю виступає з позицій експерта (зовнішньополітичного, економічного і воєнного).

«Як раніше зазначив президент Зеленський...» (27 вересня).

Окрема історія — зі словосполученням «так званий»:

«САП виступає так званим захисником держави та громадян під час розслідувань Національного антикорупційного бюро» («сюжет» 6 вересня),

«Бюро економічної безпеки покликане замінити податкову міліцію, економічні підрозділи Нацполіції і так званий департамент "К" СБУ («сюжет» 6 вересня),

«Якщо одні застосовують метод пряника, інші застосовують так званий метод батога, коли на невакцинованих накладають певні обмеження» («сюжет» 13 вересня).

Виникає питання: «так званий» ким? Крім усього іншого, це словосполучення має стійку негативну конотацію (наприклад, «так званий журналіст», «так званий автор сюжету»).

Але у випуску 20 вересня це ж словосполучення вживає ведуча, і теж не до ладу:

«Чи можуть перетворитися так звані ДНР і ЛНР на нове Придністров’я чи Абхазію». Крім того, у випуску оті всі квазіреспубліки, які існують лише в уявленні російських окупантів, і ведучі, і в «сюжеті» чомусь називають «самопроголошеними».

«Злочинці, які називали себе ватажками самопроголошених республік» (ведуча);

«У травні 94-го Азербайджан, Вірменія та самопроголошена Нагірно-Карабаська республіка підписали Бішкекський протокол про припинення вогню...» («сюжет»).

«Проголошений» — це урочистий стиль. Чи не забагато честі для маріонеток окупантів? Найточнішим визначенням цих квазіреспублік усе ж буде «самоназвані».

У «сюжеті» 27 вересня в закадровому тексті перераховувалися ознаки олігарха за нещодавно ухваленим законом. Ілюстрували перелік архівним відео Коломойського, Медведчука, Порошенка, Ахметова й мікропланом Пінчука (на якому, до речі, більше видно було Зеленського :) Разом така картинка з таким текстом є журналістським висновком (анонімної авторки «сюжету»), що є грубим порушенням стандарту відокремлення фактів від думок. З точки зору ж форми подачі цього можна було легко уникнути, причому з кращим результатом для сприйняття інформації глядачем, за допомогою інфографіки. Щоправда, інфографіка там у «сюжеті» трошки з’явилася, але чомусь лише для четвертого пункту переліку.

Стандарт точності у вересневих випусках майже не порушувався. З поправками жодного разу не виступав і фактчекер програми Максим Скубенко. Я продовжую довіряти фактчекеру і його команді, хоча в мене вже починає з’являтися якийсь сумнів. (Ну не може ж бути, щоби протягом багатьох випусків токшоу політики ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ЗБРЕХАЛИ В ЕФІРІ!!! Так раніше не бувало, але я почекаю ще.)

6 вересня в «сюжеті» було сказано: «спеціальна антикорупційна прокуратура» — насправді «спеціалізована».

У випуску 27 вересня в «сюжеті» про закон щодо деолігархізації було сказано: «Рішення про визнання людини олігархом ухвалюють Кабмін, НБУ СБУ та РНБО. Кінцевий вердикт виносить Рада національної безпеки та оборони». Насправді ж у прийнятому законі саме з цим пов’язана колізія — за однією з ухвалених поправок вердикт справді виносить РНБО, за іншою — НАЗК. Що в тім числі обговорювалося згодом у студії. Дивно, що програма не має єдиної редактури, яка б не пропустила б таку грубу помилку в «сюжеті».

І було напрочуд «вдале» поєднання картинки й закадрового тексту в «сюжеті» 27 вересня: на відео секретаря РНБО Олексія Данілова нам кажуть: «Якщо особу визнають олігархом та внесуть до спеціального реєстру, до неї застосовують певні обмеження. Так олігарх не зможе...». Ця нісенітниця є результатом хибного підходу до роботи з картинкою. Втім, про «так звані» «сюжети» програми — окремо трохи згодом.

Стандарту повноти інформації загалом дотримувалися, за винятком випуску 6 вересня.

Якщо вже збиралися обговорювати у програмі тему роботи антикорупційних органів, то бекґраунд мав би виглядати не так, як було в «сюжеті». Десь ближче до кінця програми гості (Чумак із допоміжними репліками Шабуніна) дали той бекґраунд, який просився ще на початку обговорення теми, — як між собою взаємодіють НАБУ, САП, БЕБ і ВАКС і як між ними розподілені повноваження. Крім того, до суперечки «добре чи погано працюють нові антикорупційні органи» теж варто було давати чіткий бекґраунд про кількість і якість кримінальних справ НАБУ і САП. І треба було згадати, що більшість цих справ анулював Конституційний Суд, скасувавши норму закону про незаконне збагачення. І цей бекґраунд теж дав той-таки Чумак, і теж майже наприкінці програми. На мій погляд, підготовка бекґраундів у цьому випуску програми була повністю провалена.

І ще 6 вересня ведучі в обох представленнях експерта (стартовому і фінальному) говорили «Сергій Гребенюк, співголова комітету з правової політики», забуваючи при цьому додавати «Американської торговельної палати в Україні». Гадаю, не лише я протягом усього ввімкнення пана Гребенюка ламав собі голову, що ж це за комітет такий?!

Про форму

З усіх зауважень до форми я вирішив окремо виділити два окремих розділи:

Про інфографіку. Інфографіка продовжує бути справжньою бідою програми. Її хронічні хвороби чомусь не лікуються.Так, 6 вересня в програмі інфографіка показує результати соцопитування Центру Разумкова:

По-перше, пояснення цієї таблички погане. Фактчекер Скубенко каже: «Я думаю, тут очевидно для наших телеглядачів, але я тим не менш скажу, що позитивна динаміка, це означає, що там, де сині графіки, — то цим органам довіряють більше, там, де червоні, — цим органам довіряють менше». Насправді ж ідеться про баланс довіри-недовіри, тобто різниця між відсотком людей, які довіряють, і відсотком людей, які не довіряють. І навряд чи це є таким вже «очевидним» для глядачів.

По-друге, це не телевізійна графіка. Дрібненькі підписи внизу прочитати на телеекрані неможливо, їх навіть у ютубі треба довго дивитися на стопкадрі, щоби прочитати.

По-третє, роздивитися цю складну для сприйняття картинку режисери глядачеві не дають. На крупному плані її показують двічі, сумарно лише 21 секунду. Решта часу — це або загальні плани студії, або великі плани Скубенка чи нардепки Безуглої. Сенс цієї драматургії для мене залишився незрозумілим, як, гадаю, й ця інфографіка для глядача.

По-четверте, творцям інфографіки так досі ніхто не підказав, що в лівому нижньому куті екрана завжди має бути сурдоперекладачка (яка в цьому випадку закриває собою напис «Збройні сили України»). Цей традиційний глюк режисери під час ефіру виправляють радикально, прибираючи з екрана сурдоперекладачку, тож глядачі з вадами слуху перестають «чути» коментарі до картинки, які в цей момент звучать у студії.

І по-п’яте, якась біда з логікою: всі показники подано в низхідному порядку, а от показник СБУ чомусь поміняли місцями з показником Нацполіції. Певно, для краси? І, до того ж, виділення цього стовпчика червоним теж виглядає абсолютно штучним.

У випуску 13 вересня ведуча пропонує: «Давайте подивимося слайд, на якому зібрана статистика за 6–10 вересня». Але режисери не дають подивитися цей слайд, бо в кращому разі його видно на екрані ось так:

Жодного крупного плану інфографіки! Це своєрідний рекорд. Але це «порятувало» творців програми від чергової моєї критики якості самої інфографіки :)

У тому ж випуску — така картинка:

І знову творці інфографіки:

1) не в курсі, що на екрані в правому верхньому куті (яка несподіванка!) є раптом логотип каналу,

2) дрібні шрифти дат не читаються в телевізорі,

3) дивний формат написання самих дат «06, 07, 08 вересня». Відколи це дати пишуться так?

4) і головне — якась шалена точність чисел у колонках робить їх нечитабельними й незіставними. Треба було хоча б округлити до тисяч.

У випуску 20 вересня — інфографіка така:

1) крупний план менше 5 секунд (глядач встигне хіба що прочитати заголовок або побачити якісь незрозумілі числа);

2) дрібний шрифт варіантів відповідей не сприймається;

3) взагалі зайві (з будь-якої точки зору — і телевізійної, і просто логічної) нулі після коми та й зайві позначки «%»;

4) це той випадок, коли від округлення до цілих значень інфографіка лише б виграла в плані легкості сприйняття глядачем.

А тут навіть зайве щось коментувати, крім того, що на ось цю красу режисери дали подивитися глядачу аж цілих 6 секунд!

І у випуску 27 вересня ось така «простенька» табличка з’являється на крупному плані двічі — раз 8 секунд, другий раз — 7 секунд. Поки все це обговорюють у студії, режисери показують переважно крупні плани Скубенка і загальні плани студії.

Підсумовуючи, я вирішив порадити команді «Зворотного відліку», як подолати цю біду.

Треба стандартизувати все, що стосується інфографіки в програмі. Як її форми, так і її видачі в ефір. Зокрема по формі я би запровадив, по-перше, чітке визначення розміру шрифтів (заголовка, основних позицій і допоміжних). Усі шрифти мають гарантовано легко читатися з екрана телевізора. Так само слід директивно запровадити чітку товщину ліній. По-друге, обмеження кількості основних елементів. Там, де їх буде більше (наприклад, соцопитування з великою кількістю варіантів відповіді), слід розбивати на два або три слайда. По-третє, чітке визначення кольорів (кольори основних шрифтів, кольори основних елементів). Кольорів не повинно бути багато, вони повинні бути контрастними і слід відмовитися від усіляких «розтяжок» та інших «пиндиків» (на телеекрані це лише шкодить сприйняттю). По-четверте, зробити нарешті якусь стандартну форму слайду, в якій буде чітко вказано «заборонені зони» (там, де на екрані розташовуються сурдоперекладач і логотип каналу). Ну і головне: тим, хто малює інфографіку, і тим, хто ставить їм завдання, — думати про те, як у кожному слайді максимально зменшити кількість різних елементів, відмовитись від усього другорядного, спростити, заокруглити числа, скоротити написи, дати абревіатури замість повних багатослівних назв («НАБУ» замість «Національне антикорупційне бюро України»), їх «розшифрують» ведучі, коментуючи картинку.

Щодо видачі слайдів в ефір я би радив написати режисерам чітку інструкцію, в якій було би перше «залізобетонне» правило, що при презентації будь-якої інфографіки її слід тримати на екрані постійно крупним планом (переходи на загальні плани студії, навіть на крупні плани самої плазми тощо — категорично заборонити). Дуже важко знайти ліміт, скільки секунд має бути інфографіка на екрані  — бо це залежить, звісно, від того, наскільки складною для розуміння є конкретна картинка, — але, гадаю, цілком можна врегулювати і це питання. Наприклад так: великий план повинен бути на екрані від початку до кінця презентації слайда ведучими. А режисери повинні реагувати на те, коли гості згодом починають якось коментувати цей слайд: його крупний план слід виводити в ефір, щоби глядач бачив, про що йдеться.

Якщо подібних правил нема або за їх дотриманням ніхто не стежить — виходить поганий результат. Такий, як ми і бачимо з випуску до випуску «Зворотного відліку» вже другий рік.

Про «сюжети»

Те, що ведучі називають «сюжетами», насправді ніякими сюжетами не є. Це якісь недолугі тексти, начитані на «чорне», які потім хаотично «перекриваються» якимось архівним відео. Це — велика традиція «совіцького телебачення». І це насправді не телебачення.

Наприклад, «сюжет» 6 вересня (про реформу СБУ). Класична начитка тексту, перекрита «шпалерами» у вигляді відео якихось антитерористичних навчань, взятого з ютуба СБУ. Сам текст переповнений перерахуваннями, цитуваннями. Йдеться ж про загальні речі, тобто картинка зовсім не відповідає змісту начитки. По-хорошому такий текст логічно було б ілюструвати інфографікою.

За методикою моніторингу, на жаль, не оцінюється такий стандарт, як доступність подачі інформації. На жаль, тому що складний і незрозумілий виклад будь-якої інформації не дає змоги аудиторії правильно зрозуміти її зміст. У «Зворотному відліку» такі моменти є в «сюжетах». «Так званих». Наприклад, у випуску 6 вересня в «сюжеті» про нові антикорупційні органи текст був таким:«Основне завдання Національного антикорупційного бюро — протидіяти корупційним правопорушенням з боку посадових чи уповноважених осіб, які виконують функції держави або місцевого самоврядування та становлять загрозу національній безпеці. НАБУ попереджує, виявляє, припиняє, розслідує та розкриває будь-які корупційні справи та злочини. Спеціальна антикорупційна прокуратура — це самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України. ... Спеціалізована антикорупційна прокуратура також підтримує державне обвинувачення у відповідних провадженнях та представляє інтереси громадянина або держави у суді у випадку корупційних правопорушень»... і так далі, і тому подібне. Що можна зрозуміти з подібного канцеляриту? Всі ці абстрактні для притомної звичайної людини «уповноважені особи», «функції держави», «відповідні провадження», «виконують функції», «інтереси громадянина» — це що насправді означає? Враховуючи те, що весь цей жахливий текст «перекритий» якимось малозрозумілим абстрактним відео (гроші, якісь оперативні зйомки і якісь таблички на будівлях), може краще взагалі не робити такі «сюжети»? Або ж робити їх якось по-людськи...

Тут же очевидно, що автори цих «сюжетів» просто беруть якісь шматки канцелярського тексту (зокрема, законів), начитують їх і «перекривають» якою завгодно картинкою, взятою в архіві. Коли ведучі називають це «сюжетами», я відчуваю іспанський сором.

Про різне

Про режисерську роботу. При представленні ведучими гостей режисери зазвичай показують цих гостей мікропланами (одна, в кращому випадку дві секунди), часом гостя при представленні взагалі не показують великим планом. Самі ж представлення гостей звучать переважно на загальному плані студії або ж на великих планах ведучих. Наскільки я знаю, момент представлення гостей є дуже відповідальним елементом програми. Великий план конкретного гостя має бути на екрані від початку і до кінця представлення цього гостя ведучими, щоби глядач встиг роздивитися цю людину і хоч трохи запам’ятати її образ для подальшої її ідентифікації протягом програми. І в комплексі це працювало б, якби ведучі не обмежувалися формальним представленням, як це є зараз («Іван Іваненко, нардеп, фракція «Іван», або «Петро Петренко, ГО «Петро», або «Павло Павленко, експерт»), а представляли гостей за компетентністю в темі. Тоді б і часу на представлення було б більше, і режисери тримали б обличчя гостя від початку до кінця його представлення ведучими.

І останнє. Випуск 13 вересня, судячи з коментарів на ютубі, вийшов в ефір із якимось запізненням. У таких випадках ведучим обов’язково слід пояснювати глядачам причину такої затримки й перепрошувати. По-моєму, це очевидно, але цього зроблено не було.

Фото: преслужби Суспільного, скриншоти

stv.detector.media