stv.detector.media
Ольга Жук
18.06.2021 13:51
Галина Вініченко: «Я думала, що коментувати футбол для жінки — це нереально»
Галина Вініченко: «Я думала, що коментувати футбол для жінки — це нереально»
Перша українська футбольна коментаторка розповіла про свій шлях у професію, роль батька в її кар’єрі, роботу над недоліками та дала поради дівчатам, які мріють про спортивну журналістику.

До чемпіонату Європи з футболу 2020 року, який відбувається влітку у 2021-му, на загальнонаціональному телебаченні чи в Україні жінки не коментували футбольні матчі. Першим, хто наважився змінити правила гри, стало радіо «Промінь». Керівництво суспільної радіостанції запросило Галину Вініченко стати однією із шести коментаторів під час чемпіонату. 15 червня вона дебютувала на матчі Угорщина-Португалія. У суботу, 19 червня, її другий матч.

Галина Вініченко — спортивна журналістка, яка коментувала Олімпійські ігри, співпрацювала з «UA: Першим» та іншими телеканалами. Вона каже, що вже менше хвилюється й постарається коментувати вільніше. І визнає, що їй є куди рости, знає, як над собою працювати, та розуміє, ким хоче стати.

— Галино, як ви потрапили до команди коментаторів і стали першою жінкою, яка коментує футбол у загальнонаціональному ефірі?

Був запит від керівництва радіо «Промінь», яке захотіло, щоб на Євро-2020 звучав жіночий голос; їм здалося, що ця ідея варта втілення. Зі своїм напарником Вадимом Власенком ми постійно перетинаємося по роботі, періодично ведемо розмову про футбол. Він запитав, чи буде мені це цікаво. Я була в захваті від такої перспективи. Мене запросили на співбесіду, потім на тракт.

Галина Вініченко з напарником Вадимом Власенком під першого її матчу на радіо

Ви говорили йому раніше, що хотіли би стати футбольною коментаторкою?

— Не можу пригадати, чи в нас була конкретна розмова саме про це. Вадим чудово розумів, що я — спортивна коментаторка, люблю футбол і мені однозначно цікаво отримати такий виклик.

Які враження від першого матчу? Чи всім ви задоволені, що хотіли би підтягнути до наступного матчу? Вам писали багато схвальних відгуків під трансляцією і на редакційний вайбер.

— Задоволена тим, наскільки комфортними виявилися для мене умови. Команда «Променя» (і керівництво, й напарник) за мене вболівала, підтримала. Собою я задоволена не до кінця. Було дуже сильне хвилювання, яке певною мірою мені заважало. Що більше коментуєш, що більше ефіриш, то краще виходить. Сподіваюся, перший досвід дозволить мені далі почуватися невимушено і я зможу вдосконалюватися з кожним ефіром. Зараз працюю над динамікою коментарів, щоб думки були більш зв’язані, швидше лунали в ефірі, і над емоційністю. Маю досить високий голос, тож боюся, щоб десь не був емоційний перебір, щоб не надто пищала, грубо кажучи, в ефірі. Я розумію, що емоції потрібні, буду намагатися віднайти баланс між приємним звучанням та емоційністю.

Як над цим будете працювати? Що саме будете робити?

Що краще коментаторка готова до ефіру, то впевненіше вона почувається. У суботу знову буде матч з Угорщиною, яку я вже коментувала, мені піде на користь цей досвід. Я вже добре знайома з футболістами цієї збірної. А французи — чемпіони світу. Матч має бути цікавим. Планую ту енергію, яка була спрямована на хвилювання під час першого ефіру, скерувати на кращу підготовку до другого. Ми не можемо багато ходити «довкола», тим не менше, хочеться принагідно згадати цікаві моменти, розказати про футболістів, озвучити короткі довідки. У нас із Вадимом, не рахуючи тракту, це був перший ефір разом. Тепер маємо досвід коментування разом, тому другий матч буде ще комфортнішим.

Ви проговорюєте до ефіру особливості команд, матчів, чи зустрічаєтеся уже перед мікрофонами?

Ми комунікуємо між собою до, під час і після матчу.

Коментатори досить швидко говорять. У мене іноді складається враження, що їхні слова летять як кулі, і спробуй між ними вклинитися зі своїм коментарем. У вас повільніший темп. Я думала, це ваша особливість.

Має бути досвід, щоби швидко формувати свої думки. Я не хочу «пищати» в ефірі. Це непросте завдання — не звучати надто високо, але при цьому задавати емоції і темп. Чесно кажучи, поки що не знаю, як це зробити, але буду намагатися віднайти свій ідеальний стиль. У цьому мені допомагає мій тато. Він мій найбільший шанувальник і критик.

Тато вас слухав і дивився?

Він слухає всі мої ефіри. Тато — любитель спорту, не лише футболу. Ми навіть готувалися до Олімпійських ігор, хоча були звичайними глядачами. Роздруковували списки наших спортсменів, яких класифікували залежно від шансів на завоювання медалі того чи іншого ґатунку. Відштовхуючись від цієї інформації, тато формував наш графік трансляцій. У маленькій сім’ї підготовка велася на рівні спортивної редакції. Батько — дуже скрупульозна людина, це стосується всіх сфер його життя. Саме через нього я стала спортивною журналісткою.

Зараз він дає вам поради?

Люди зазвичай делікатні, намагаються не зачепити почуття, навіть якщо їм щось не подобається, кажуть, що все класно. Тато завжди скаже правду, не боятиметься завдати удару. Він порадив мені сісти з олівчиком, послухати від початку свій коментар і зробити резюме, що було не так. Це неприємно робити. Коли бачиш, що сказала щось не так, то з’їдаєш себе зсередини. Треба не переборщити, щоб лишалися сили зробити висновки для кращого наступного коментування.

Галина Вініченко коментую Олімпійські ігри 2016 з гімнастом Олександром Петренком

Як розпочався ваш шлях у спортивну журналістику?

У 12 років я захотіла стати журналісткою. Вступила до Інституту журналістики Київського національного університету Шевченка. Спочатку думала працювати в новинах. Передумала після Чемпіонату світу з футболу 2010 року. Україна на ньому не виступала, що не завадило мені «футболіти» цілий місяць. Я і до того любила футбол, але саме тоді подумала: чому б не зосередитися на спорті?

На другому курсі на практиці я потрапила в новини й остаточно зрозуміла, що це не моє. На третьому курсі під час практики я вже опинилась у спортивній редакції «UA: Першого». Після «Євро-2012» залишилася там працювати кореспонденткою, робила сюжети, брала інтерв’ю. В якийсь момент зрозуміла, що в мене може вийти бути спортивною коментаторкою.

До «Євро-2012» я проходила спеціальний тренінг, як коментувати футбол для людей із вадами зору. Цей досвід дозволив мені повірити в себе. Але оскільки я думала, що коментувати футбол для жінки — це нереально, обрала собі іншу дисципліну. Так я стала коментувати спортивну гімнастику. Мій дебют відбувся на Європейських іграх 2015 року. Також із зимових Олімпійських ігор 2018 року я коментую фігурне катання. Маю стабільну коментаторську практику на кількох каналах.

Галина Вініченко коментує на фіналі Ліги чемпіонів 2018 року

Крім спортивної журналістики ви маєте ще якусь роботу?

Паралельно з коментаторською діяльністю кілька років тому я почала писати сценарії. Працюю над детективним серіалом «Історія одного злочину», який виходить на каналі «Україна».

Зараз я офіційно перейшла працювати на радіо «Промінь». Планую продовжуватиму співпрацювати з «UA: Першим» і каналами «Спорт-1» та «Спорт-2», які два попередні сезони показували фігурне катання. На жаль, у нас не так багато телеканалів зі спортивними трансляціями.

Ви хотіли б коментувати телетрансляцію футболу?

Я б дуже хотіла, але не впевнена, що в мене буде такий шанс. Коли я тільки замислювалася про спортивну журналістику, для мене була взірцем ведуча і журналістка телеканалу «Футбол» Алла Бублій. Я рівнялася на неї. Була ціла плеяда футбольних журналістів, які виробляли програму «Футбольний вікенд» (зараз програма «Великий футбол»), серед них Алла була єдиною дівчиною. Це було для мене просто вау. Що вже говорити про футбольну коментаторку. Їй буде непросто завоювати авторитет у цільової аудиторії, яка бездоганно знається на всіх тонкощах футболу.

Що б ви порадили дівчатам, які вступають на журналістику або вже завершують навчання і мріють про спортивну журналістику?

По-перше, порадила би добре подумати, чи це саме те, чим ви хочете займатися. Дуже легко романтизувати професію, але коли ти виходиш працювати, то виявляється, що спортивних редакцій дуже мало. По-друге, влаштуватися на стажування до спортивної редакції паралельно з навчанням. Що раніше, то краще. У студентів є велика перевага — виробничі й ознайомчі практики. Телеканали зобов’язані приймати практикантів. Дається шанс проявити себе за місяць. Якщо ви будете горіти своєю справою, вкладатися, робити більше, ніж від вас очікують, то вас залишать на роботі. Всім потрібні люди, які люблять свою роботу.

По-третє, постійно удосконалюватися, робити більше, ніж потрібно. Маєте завдання взяти інтерв’ю у трьох футболістів, беріть у п’ятьох. Потрібно зробити сюжет на стільки-то хвилин, намагайтеся зробити його настільки насиченим, щоб вийшло більше і ні в кого не піднялася рука його порізати. Робіть свій максимум.

Коли я прийшла на «UA: Перший», рівнялася на Олену Степанищеву як коментаторку. Вона приймала мене на стажування, потім на роботу. Коли я сказала їй, що хочу займатися футболом, вона сказала: «Ти ж розумієш, що ти маєш бути на голову вища за чоловіків? Якщо будеш ти і буде хлопець, то нададуть перевагу хлопцю. Усім потрібні чоловічі голоси, тому ти маєш бути кращою». Я її почула, намагалася ні в чому не відставати. В деяких моментах дівчата  справді кращі за хлопців. Вони відповідальні, цілеспрямовані. У хлопців менша конкуренція в журналістиці, не лише у спортивній. На факультетах журналістики на сто дівчат десяток хлопців. Коли вони приходять на роботу, їх одразу беруть, бо у редакціях потрібні чоловічі голоси для балансу. Конкуренція, з якою стикаються хлопці, в рази нижча за конкуренцію, з якою стикаються жінки. Тому дівчата мусять бути наполегливими й виховувати у собі бійцівські якості. Якщо їх уже взяли на роботу, вони дуже багато на що здатні.

stv.detector.media