7 лютого відбувся фінал нацвідбору на пісенний конкурс «Євробачення-2026». Перемогла виконавиця Leleka з піснею «Рідним», яка вже викликала (як і щороку) купу невдоволення з боку шанувальників конкурсу. Результат виявився несподівано співзвучним із нашим оглядом всіх конкурсних пісень фіналістів цьогорічного шоу, але чи відображає він реальну картину? Поки багато хто хвалив команду Суспільного за організаційну складову нацвідбору, у мене є радше більше приводів для критики. Бо після перегляду фіналу цьогоріч виникає висновок - якщо ми робитимемо нацвідбір далі, йому треба нові рішення.

Перед оглядом самих конкурсних виступів хочеться згадати про кілька важливих організаційних речей. На тлі критики як з боку медійників, так і з боку єврофанів про те, що фінал нацвідбору триває ледь не чотири години, цього року команда Суспільного пообіцяла скорочення хронометражу. Однак це саме «скорочення» є доволі умовним, оскільки на додачу до самого фіналу цього року додали й ще «прешоу». Українська єврофанська спільнота Europium зробила ось такий графік щодо всіх відбіркових шоу, які тривали одночасно в один і той самий день з українським фіналом (а саме півфінали відборів Швеції, Латвії та Литви).

Навіть без урахування «прешоу», яке не було особливо інформаційним чи розважальним, український відбір знову був одним із найдовших з усіх. Так, цього року дійсно було менше бенефісів окремих артистів (за певними винятками), але це не допомогло ділу - і ефір з десяти конкурсних виступів тривав три години.

Темп шоу цього року теж був дуже дивним. Ймовірно, це зумовлено (я сподіваюсь) технічними причинами, наприклад, налаштуваннями сцени чи підготовкою певного реквізиту, однак конкурсні виступи чомусь були поділені  на перші три, потім після реклами - шість, і після ще однієї рекламної паузи один. Було також забагато інтерактивів з єврофанами, починаючи від влогів і закінчуючи саме живим шоу. Цікаво, що команда Суспільного зосередила свою увагу лише на OGAE (офіційна єврофанська спільнота), але насправді є багато інших єврофанських мікромайданчиків,  і мені здається, що фокусувати всю увагу на одному фан-клубі доволі дивно.

Ведучі цьогоріч як завжди - Суспільне змінює Тімуру Мірошниченку партнерів і партнерок як рукавички, але поки що ідеальної формули знайдено не було. Але ведучі - це радше другорядна справа, бо їх робота залежить від сценарію, а він цьогоріч був не таким поганим, як минулого року. Але все-одно не нагадував європейське шоу, яке дивляться по всьому світу. На доволі збитий та нерівномірний темп шоу також вплинуло те, що цього разу ведучі чомусь зовсім забули як імпровізувати та почувались доволі невпевнено, спотикаючись на простих речах. Наприклад, комусь оголошували постановника його виступу, комусь ні. Про те як віддати свій голос за пісню, яка щойно пролунала, розповіли лише після кількох виступів.

Цьогоріч також були і нововведення в роботі журі. Позитивним є крок у бік його більшої різнорідності та нарешті припинення вибору журі у «Дії» - зараз у ньому були представники, відповідальні за оцінку різних елементів виступу на «Євробаченні». Цей підхід є вірним, але з огляду на ту саму битву з хронометражем (ну бо треба ж показати ще триста виступів тих самих виконавців, що й щороку) цього разу журі дали слово лише тричі - після перших п’яти та останніх п’яти виступів, а також після оголошення балів від журі. У підсумку все затягнулося, бо члени журі (а слово дали кожному) не змогли прокоментувати по п’ять виступів за одну хвилину, ще й почали між собою сперечатись.

Головним питанням досі залишається те, що незрозуміло як журі оцінюють всі ці пісні, якщо вони оцінюють звук та картинку із залу, не бачачи і не чуючи того, що йде в ефір. На великому «Євробаченні» журі оцінює виступи саме так - дивлячись їх по телевізору в окремому приміщенні, оскільки картинка і звук із залу докорінно відрізняються від того, що чують глядачі в ефірі. Чому в на по-іншому - незрозуміло.

До речі, цього року глядачі раптово обурились тим, що Руслана своїм коментарем після виступів відкрито підтримала Лелеку та закликала за неї голосувати. Ми вже писали, що коментарі журі після виступів - це доволі сумнівна історія, яка мала прецеденти реального впливу на глядацьке голосування. Але доволі дивно, що це обурило людей саме зараз. Та й сама Руслана робить це не вперше - минулого разу вона мала схожі коментарі щодо виступу Джамали у півфіналі нацвідбору 2016 року і ми всі добре пам’ятаємо чим це закінчилось. Мені дуже сподобалась відповідь музичної продюсерки цьогорічного відбору щодо цього про те, що кілька останніх років всі «загортали слова в цукерочки» через війну і що пора вже перейти до справжньої конструктивної критики. Добре, що й Суспільне у цьому випадку стало на захист Руслани.

Вже традиційно перед кожним конкурсним виступом показували  «листівки» - короткі відео, які представляють наступний виступ, і у них знову видно цей застарілий почерк «старлайтів». У продакшні мабуть забули, що це конкурс пісні і що привертати увагу людей тут треба до них, а не до нескінченних драматичних історій з життя виконавців. Хотілося б з наступного року розповідей саме про процес створення конкурсних пісень і підготовку артистів до самого шоу. Суспільне показало все це у різних ютуб-матеріалах цього року, але я не думаю, що прямо всі глядачі живого шоу це бачили. Впевнений, що можна було б додати в листівки багато закулісних цікавих моментів.

У нас зараз дуже люблять козиряти подібними аргументами і я теж це зроблю - Суспільному конче необхідно подивитись листівки національного відбору Росії на «Євробачення-2012» (так, такий існував), де теж листівки були в стилі «Ця учасниця в минулому житті була феєю та лісовою німфою», щоб більше не повторювати цих помилок і не перетворювати нацвідбір у шоу талантів. Замість цього можна взяти за приклад фінський відбір, де листівки трішки довші, але там автори пісні разом з виконавцями розповідають як створювалась конкурсна пісня, про що вона, навіщо вона існує. Цієї інформації точно не вистачало під час шоу. Слава Богу, що не додумались ще зробити як на хорватському відборі, де учасники просто бігають і танцюють під фонову музику на білому фоні довкола різнокольорових літер мовчки (я серйозно).

Ці злощасні листівки виявили ще одну важливу проблему шоу - у ньому була відсутня цілісна айдентика, особливо якщо це стосується шрифтів. Я розумію, що вони можуть бути різними в рамках одного брендингу, що деякі з них не підтримують кирилицю і так далі. Але ну не може бути так, що весь контент Суспільного про «Євробачення» йде одним шрифтом, а на самому нацвідборі ситуація виглядала так:

• «Плашки» з ведучими та гостями шоу - в шрифті айдентики;
• Написи з іменами виконавців у листівках - в шрифті, який більше ніде не використовувався за все шоу;
• Імена виконавців та назви пісень у «тайтлах» (перший «плашці» перед виступом) - двома різними шрифтами, які є відмінними від айдентики;
• Імена виконавців та назви пісень у другій подібній «плашці» вже цього разу з іменами авторів пісні та аранжувальниками під час самого виступу - в одному шрифті айдентики (прогрес, бо минулого року частина про авторів чогось була в взагалі іншому шрифті);
• Порядковий номер та ім’я виконавця під час виступу знизу - скоріш за все, шрифт айдентики, але іншої товщини;
• Нарізка із шматочками всіх виступів під час голосування - двома різними шрифтами, де додаткова інформація про деталі голосування (вартість СМС тощо) була взагалі в іншому шрифті;
• Відлік до кінця глядацького голосування - ще один взагалі інший шрифт.

Може це якісь нікому непотрібні дрібниці, але я так детально описую це все з двох причин - по-перше, ці всі помарки виявляють прогалини в підготовці самого шоу й в інших його частинах і створюють відчуття надмірного хаосу. По-друге - важливо проговорити всі ці деталі, щоб на них звернули увагу згодом. Всі елементи шоу є частиною однієї цілісної концепції. Навіть шрифти. І навіть фонова музика, яка чомусь на початку була одна і нагадувала радше музику до ток-шоу. Потім сталось повернення до музичної теми, яку використовували в минулі роки, але яку використали в моменти високої напруги, що звучало доволі дивно.

Те, що можна точно похвалити цього року - це сцена, вона справді була гарною, багатофункціональною, широкою. Навіть вдалось створити ілюзію того, що вона велика, але використати сцену повністю цьогоріч не вдалось з різних причин. Однією із них стало те, що концепція фан-зони навколо неї знову провалена. Ця велика яма біля сцени створюється для того, щоб там стояли люди, які активно взаємодіють з виступом, наприклад, махаючи прапорцями, підспівуючи, танцюючи, стрибаючи. Але вже другий рік поспіль просто на всіх виступах там всі стоять як вкопані. Здається, краще вже б не робили цього. Якось кілька відборів, наприклад сербський, вже кілька років живуть без публіки в залі і виглядають динамічно.

Нарешті, про виступи. Їх спільною проблемою цьогоріч стала робота камер - кількість виступів, у яких вона була прийнятною, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Крім того, що самі ідеї постановок були застарілі та неактуальні, так ще й робота камер так само була такою ж, що й на нацвідборі 2016 року (тобто десятирічної давнини). Відчуття, ніби постановники, оператори та всі інші особи, дотичні до процесу, не бачили жодного виступу з «Євробачення» останніх років та раптово забули, що це конкурс телекартинки, де вже дещо інші тенденції. Ось ці всі напівоберти, які вивертають вестибулярний апарат, крупні плани чомусь виконавця у профіль всю пісню - часто здавалося, ніби дивишся фінал «Україна має талант» у 2014 році.

Хотілося хоча б ще один стедікам, тобто на камеру на крані, яка стабільно кріпиться та робить стійку і плавну картинку, якої  не вистачало. Але попри це було все ж кілька виступів на цьому відборі, які показують, що проблеми зі зйомкою мають своє коріння радше у недопрацюваннях постановників.

Для порівняння: на відборі Латвії, який теж проводять у невеликому залі і який йшов водночас з українським, вже кілька років тому додуматись до використання більшої кількості стедікамів, і шоу виглядає більш сучасним. Одразу маю ремарку щодо логічної відповіді, що звучить як «гроші» - Латвія щороку перебуває на грані відмови від участі в «Євробаченні» через те, що її суспільний мовник має дуже обмежений бюджет і на відбір, і на саму участь, але це шоу виглядає в рази стисліше, структурованіше та візуально приємніше за український нацвідбір. Наприклад, там цього року додумались аж до такого виступу (дивитись до кінця):

Виглядає надто складно/надто дорого/надто незрозуміло? Окей, ось вам набагато дешевший та простіший, але не менш ефектний виступ з того ж шоу.

Немає технічних спроможностей на те, щоб зробити шоу якісно? Зробіть просто в студії без глядачів, запишіть виступи заздалегідь і окремо, але відточіть кожен рух камери та кожен кадр, щоб фінальний продукт не виглядав соромно. Або робіть добре, або взагалі не беріться, бо це - контент, який представляє Україну на міжнародному рівні.

Valeriya Force — Open Our Hearts

Цей виступ був занадто темним, в ньому забагато чорного кольору, і йому не вистачило динаміки - все почалось темрявою і сірістю, нею й закінчилось. Хотілось більш світлої візуальної інтерпретації цієї пісні. Провальна робота камер - на початку прямого крупного плану з обличчям Валерії фактично не було, бо її знімали з профілю.  Балет динамікі не додав, лише відволікав від артистки. З вокалом Валерія впоралась чудово, лише з вимовою в неї є трохи недоліків.

Molodi — Legends

Ледь не найгірша робота камер на цьогорічному шоу. Було відчуття, ніби дивишся виступ із гала-концерту проєкту «Шанс» з 2004 року. Сама постановка теж не відповідає пісні - якщо минулого року все в дуету було напрочуд стильно і вивірено саме у постановці, то тут якийсь хаос, плутанина, відсутність чіткої концепції. Було кілька красивих моментів, особливо з вітром, але в цілому не вистачило крутості, візуальної відшліфованості, можливо навіть якогось мінімалізму. Балет точно був зайвим, а вбрання соліста ніби поцупили у ALEKSEEV, який представляв Білорусь у Лісабоні у 2018 році у дуже схожому костюмі. Динаміки тут було точно більше, але було мало енергетики, як би це не було парадоксально. Це також може бути пов’язано із тим, що соліст гурту цього разу якось не надто енергійно виконав пісню (хоч і впевненіше за минулорічний виступ).

Monokate — Tyt

Я вже писав, що Катерина Павленко дещо застрягла у спробах всіх вгодити всім єврофанам світу, і через це її виступ на самому відборі може не бути таким яскравим, як хотілося б. На жаль, мої побоювання підтвердились, а результат глядацького голосування показав, що треба було більше уваги приділяти не тіктоку, а постановці.

Робота камер - знову ультражах та ультранасилля. Концепція виступу повністю через це посипалась, особливо коли спочатку були крупні плани Монокейт і знову нескінченні ігри з зумом у стилі якогось скаженого індійського серіалу. Сам сюжет постановки теж так і залишився не до кінця розкритим - то діалог з якоюсь дівчиною у червоній сукні, а потім знову ще й до цього всього доєднується балет.

На мою думку, цій пісні був потрібен максимально простий, але супердинамічний та психоделічний в роботі камер виступ, де Монокейт виглядала б зовсім інакше від своєї ролі у Go_A. Наприклад, обкладинка до синглу з цією піснею виглядала як цілком вдала основа для номеру, тому незрозуміло чому цю ідею не було докручено. У підсумку вийшло мляво, нецікаво, нединамічно та надто перемішано.

Але був позитивний момент - дуже класна кінцівка. Вся частина виступу від моменту, коли ввімкнувся лазерний коридор - це те, як повинен був виглядати цей виступ повністю. Доволі дивно, що це єдина конкурсна постановка, де лазер взагалі було використано, але ось цей шматок був ледь не ідеальним і по роботі камер, і по динаміці, і по вокалу, і по всьому іншому, і у підсумку є одним із найкращих моментів усього шоу.

The Elliens — Crawling Whispers

Виник парадокс: рок-пісня, де у виступі не було енергетики. От взагалі. Динаміка вийшла дуже штучною, як і розвиток історії всієї постановки, про камери помовчимо. Є цікаві елементи та рішення, але вони недопрацьовані. Залишилась нерозкритою концепція із чи то літаком, чи то заводом, чи то чимось ще індустріальним. Історія із ось цим відкритим тунелем і водою з нього взагалі залишилась незрозумілою - чому, а головне навіщо? Як це пов’язано з піснею, яке це має значення, який у цьому символізм? І чому там якісь три нещасні краника, які виглядають як літній душ в селі? 

Цей виступ показує ще одну загальну проблему постановок на цьому відборі - режисери взагалі не відчувають у них пісню. Ось як тут - є цікавий момент із звуками кнопочного телефону. Чому б його не підкреслити, не виділити? Ні, давайте будемо знімати як Олена (солістка гурту) просто встає під час нього, та ще й на самій сцені при цьому нічого не міняється. Здається, що у нас пісні - окремо, а постановки - окремо.

Laud — Lightkeeper

Laud може пишатись своєю участю на цьогорічному відборі - навіть я не очікував, що він отримає таку гарну підтримку від глядачів (від журі очікував, бо виконавець чудово заспівав свою пісню). Однак у нього, мабуть, найгірший випадок повного дисонансу візуалу з піснею.

Конкурсний трек в артиста специфічний по жанру, як для України - поп із гарними хоровими партіями. Зазвичай на такі пісні ставлять виступи з пісочними та жовтуватими, світлими кольорами на хорі, а максимальний акцент робиться на виконавці. Ба більше, часто треки такого жанру передбачають певну інтеракцію не лише з хором на бек-вокалі, а й з глядачами. Навіть додам тут певний візуал з «Євробачення» для кращого розуміння. В кінці-кінців, текст пісні про світло.

Тоді питання: а нахіба цій пісні ця червоно-чорна кольорова гама? Особливо потішили випадкові англомовні слова типу «No», «Strong», «Yes» на екранах, яких туди напихали ніби й щоб усі зрозуміли про що пісня. Враховуючи, що ледь не весь відбір був у червоно-чорних тонах, акцент на світлі значно б виділив цю пісню серед інших.

Але головною проблемою цієї постановки є навіть не цей дисонанс і не робота камер. Ним є той факт, що головний та найцікавіший момент всієї пісні знову не було виділено. Йому не було надано жодної додаткової динаміки, окрім парового стовпа (один суцільний кадр з дальнім планом зверху, який рухається з швидкістю 2 сантиметри на хвилину - це не динаміка). Ще й піротехніка в кінці взагалі виглядала дуже відірвано від всього виступу та взагалі не масштабно, через що її використання не мало ніякої доданої вартості. Та й сам виконавець не дотиснув в плані енергетики.

Водночас можна порадіти за високий результат Лауда, бо пісня дуже хороша. І я не погоджуюсь з Русланою, яка чомусь вчепилась в його заявку в своїх коментарях із проханням «не пихати тут фірмачІв». Ні, нам треба такі фірмачі.

Lelе́ka — Ridnym

У своєму огляді я одразу відзначив цю композицію і дуже зрадів, коли вона перемогла. Втім радість розділили точно не всі - ще напередодні відбору проти Вікторії пішла хейт-кампанія щодо того, що вона нібито не має права представляти Україну на «Євробаченні», бо прожила 11 років у Німеччині. Виконавиця дуже гідно відповіла на ці закиди, не роблячи з себе жертву, а навіть даючи шанс цій версії, вказуючи на те, що участь у Нацвідборі - це можливість для неї втілити давню мрію, а саме повернутись додому. Не хочеться коментувати всі закиди про те, що «все було вирішено», що «все було зроблено під Лелеку» та інші подібні речі, бо частково така інтерпретація має право на існування - зрештою, ця пісня з самого початку була значно кращою за інших. З іншого боку, Джамалу в 2016 теж хейтили одразу після відбору, тому сподіваюсь, що виконавиця все ж не звертатиме уваги на це все.

З першого кадру було видно колосальну різницю у порівнянні із тим, що ми бачили у попередніх номерах. Багато хто не зрозумів операторського рішення у першій половині пісні із однією камерою, але це - якраз та сама нова тенденція виступів на «Євробаченні». Постановник точно дивився виступ Барбари Праві на «Євробаченні» та минулорічної представниці Швейцарії, але втілена ця ідея тут була в українському контексті. Вийшло доволі атмосферно та гармонійно - продумана інтеракція із екранами, пропрацьована колористика, якісна робота зі світлом, чудова динаміка. Головний момент пісні справді було виділено та відокремлено, особливої уваги заслуговує останній кадр із супершвидким зумом, чого так бракувало всім іншим учасникам.

Є й кілька недоліків - наприклад, оператор не дуже добре впорався із самим управлінням камерою, через що деякі моменти виглядали…як мінімум дивно. Відео на екранах в кінцівці мають зрозумілий сенс, але теж вимагають певного допрацювання. Спочатку також виникло відчуття, що сама виконавиця перехвилювалась та співає надто тихо, однак це буде спільною проблемою всіх наступних номерів - щось сталось і музика надто сильно перекривала голоси учасників. Але в цілому цей виступ дає головну відповідь на питання чому на нацвідборі все ж перемогла ця пісня - це була єдина заявка на ньому, де був повноцінний цілісний пакет із гарно виконаної та написаної пісні та вдалого виступу, який добре її презентував. Це точно треба дошліфувати до великого конкурсу, але для того є ще час до травня.

Mr.Vel — Do or Done

Ще один приклад того, як вдалий виступ може показати пісню по-новому. Так, було кілька й недопрацьованих моментів: наприклад, у другому куплеті взагалі не відбулось взаємодії світла із доволі сильно присутньою партією ударних. Костюм виконавця теж викликав певний дисонанс з піснею. Момент із купою білого світла не вдався, бо Вела фактично засвітило на крупному плані і його обличчя в підсумку видно не було. Кінцівка та візуал із червоними лазерними квадратами теж радше завадив, аніж допоміг та дещо змазав враження.

Але в цілому враження несподівано позитивні - тут видно, що намагались справді показати через виступ пісню. Є також і креативні рішення, і певний психодел - від першої половини виступу мені чомусь повіяло серіалом «Дивні дива», дуже вдалою була ідея з балетом і різнокольоровими квадратами. Прекрасна робота зі світлом, яка нарешті добре показала сцену. Сам артист теж впорався із виступом чудово. Словом, за це точно не соромно попри кілька недоліків.

Khayat — Герци

Наявність повного пакету необхідна для перемоги і у Хаята щороку із цим проблеми, бо завжди йому чогось не вистачає. Цього разу ніби й був потенціал до неочікуваної перемоги, але цей виступ його повністю перекреслив.

У постановника, мабуть, було завдання - зліпити ідею номера з максимально можливої кількості різних виступів з «Євробачення». Якщо це так, то йому вдалось - маємо тут і елементи виступу Франції минулого року, і Лорін у 2023 році, і навіть певні віяння виступу Анастасії Приходько, коли вона представляла Росію у 2009 році. Ба більше, наприкінці взагалі візуал, подібний до того, з чим минулого року взяв участь у шведському відборі переможець «Євробачення-2015» Монс Зельмерльов. Цього року у команди Хаята була стратегія максимально вибудувати особисту історію навколо його участі на нацвідборі та цієї пісні і в якийсь момент в це навіть повірилося, особливо після музичного відео. Але цей перформанс дав зрозуміти, що можливо це був лише розумний маркетинг.

По-перше, ще до самого шоу сам Андрій розповів, що виступатиме у костюмі від Івана Фролова. Тільки от який був у цьому сенс, якщо він перевантажив виступ? Іноді краще йти далі від гучних імен до максимальної простоти - цьому номеру дуже б пасувало просте вбрання із кліпу, особливо це стосується того, в що одягнули бек-вокалістів. Зрештою, костюм теж розповідає історію і тут вона радше була про прибульця з невідомої планети, що викликає дисонанс з піснею. Крім того, вбрання часто теж має певну функцію у самій постановці - наприклад, сукня Лелеки того і виглядала так специфічно, бо була зроблена під взаємодію з вітром, що додало динаміки її номеру. Проста лляна сорочка мала б у виступі Хаята теж подібний ефект, натомість у підсумку костюм просто був костюмом.

Виступу бракувало динаміки і через роботу камер, і через саму логіку постановки. Головний її козир фактично видали у першому приспіві, а саме трюк Лорін із розколом каменя наполовину та підйомом його верхівки виконавцем. Взагалі не було роботи зі світлом, а можливостей до цього було безліч. Наприкінці мав би бути дуже сентиментальний для самого артиста, але якийсь антикульмінаційний момент із тим, як Хаят грає на баяні на вершині того самого каменя - і це вбило динаміку виступу повністю. Цей момент навіть не підсвітили.

Євген Філатов у одному зі своїх коментарів в якості члена журі вчорашнього шоу сказав, що дякує тим артистам, які використали живий бек-вокал попри те, що правилами дозволено мати його записаним. Так от - в цьому випадку дарма не записали. Крім того, що бек-вокал тут перекрикував самого артиста, так ще й вигадував якісь свої нові партії. Ба більше, у студійному записі бек-вокал має дещо апокаліптичний, відірваний та холодний настрій, що дуже добре працювало в контексті всієї пісні. Натомість молодики з живого виступу були аж надто якимось збудженими всім дійством і вбили весь вайб треку. Словом, Хаяту є над чим  працювати, а не витрачати час на критику в бік коментарів членів журі.

Jerry Heil — Catharticus (prayer)

Якщо Хаяту ще треба шукати себе, то ця учасниця нацвідбору точно вже себе знайшла. Варто віддати належне - в Яни є конкретна концептуальна рамка та конкретне бачення, якого вона тримається попри все, іноді аж надто сильно.

Незадовго до фіналу нацвідбору в інтерв’ю Джері розповіла, що ставити її номер буде не Серхіо Хаен, про якого всі так говорили, а інший заморський постановник - француз Йоанн Буржуа, який ставив хореографію в кліпах таких виконавців як Гаррі Стайлз та виступ Італії на «Євробаченні-2023». Втім, як виявилося, втілювати ці закордонні віяння їй допомагала режисерка відеокліпу на конкурсну пісню Валерія Фадєєва.

На початку самого шоу у телеграм-каналі Яни завиднівся допис - мовляв, виступ на самому відборі не покажуть у тому вигляді, в якому його замислив той самий режисер, і що команда нацвідбору проігнорувала прохання щось із цим зробити. В дописі йшлося про якісь спеціально спроєктовані ліхтарі, але з тексту було доволі важко зрозуміти як саме це виглядає. Але коли почався виступ вже на шоу, Джері показала в своєму інстаграмі ту саму легендарну задумку. Виявилось, що йдеться про…два ліхтарі, які з тріском (у буквальному сенсі) та іскрами вивалились із стелі у першому приспіві. Згідно з концепцією, це мало б символізувати апокаліпсис і режисер хотів показати європейцям апокаліпсис, який відчувають на собі українці.

Щодо «ліхтарної контроверсії», то на неї вже сьогодні дав відповідь головний режисер-постановник Герман Нєнов. Згідно з інформацією з його інстаграму, цей момент все ж сказали показати, але різниця між задумом та можливістю його втілення режисеркою виступу в телевізійній версії була надто великою, щоб це взагалі хтось побачив. Як каже Нєнов, команда постановників проігнорувала поради та коментарі команди продакшна. Також він оприлюднив фото того як би це мало виглядати в задумі,  і як  було реалізовано. І це аж після цього стало зрозуміло взагалі навіщо все це затіювалось - виглядає непогано, але напевне дійсно складно втілити в життя.

 Джерело: інстаграм-сторінка Германа Нєнова

Так чи сяк, у цьому виступі все-одно було видно, що працюють професіонали, особливо в роботі камер та роботі зі світлом (окрім кількох моментів із тими самими клятими напівобертами). Все це було синхронізовано з піснею і виглядало дуже добре та гармонійно. Було видно динаміку та використано вітер. Та й сама Яна попри кілька недоліків все ж вдало виконала пісню - відчувається шалений досвід.

Але головною проблемою все ж стало те, що основну ставку в постановці зробили на ту саму ризиковану та малореалістичну ідею із ліхтарями, через що на виході ми отримали сценічну версію кліпу. Кульмінаційний момент Яна по факту проспівала, провисівши у повітрі. Єврофани б’ються в екстазі, за останні роки на «Євробаченні» вже тільки хто не робив таких трюків. Чи дуже це допомогло минулого року представниці Польщі зайняти нормальне місце?

ЩукаРиба — Моя Земля

Попри те, що я люблю цю пісню, від виступу виникло враження, ніби дивишся постановку шкільної лінійки - з цим якось асоціювались і образи виконавців, і логіка виступу в цілому. Я розумію посил і мені сподобався візуал на екранах, але якось взагалі непропрацьовано все це виглядало у комплексі. Не було роботи зі світлом, крім різних кольорів у одній з частин пісні. У пісні зникло тепло, яке вона має у записі. Робота камер не передала динаміки композиції. Основний момент пісні, де мала би бути інтеракція із глядачами, не було розкрито у виступі від слова зовсім. Не вистачило також певного ризику, відірваності, подекуди навіть шаленства. Всьому цьому ділу не допомогло ще й те, що звукорежисер прокинувся на цьому виступі і вивів голоси виконавців так голосно, що можна було почути кожну неточність у їх виконанні.

Тож, підсумуємо. В цілому найкращим українським шоу нацвідбору парадоксально залишається фінал відбору на «Євробачення-2023». З тими ж труднощами - під час війни, обмежені ресурси, проблеми зі світлом, менший масштаб. Але все виглядало дуже цілісно, робота камер була кращою в мільйон разів попри те, що саму сцену побудували в метро, а глядачів розсадили так, що це не заважало загальній динаміці концерту. Той відбір навіть хочеться переглянути.