
Другий півфінал: катастрофа з коментуванням


«Детектор медіа» вже писав про другий півфінал цьогорічного Євробачення. Читайте колонку Марії Спалєк про це. Тексти про перший півфінал і путівник по Євробаченню-2025 читайте тут і тут.
Щасливчиками у другому півфіналі конкурсу Євробачення виявилися артисти з Австрії, Вірменії, Греції, Данії, Ізраїлю, Латвії, Литви, Мальти, Нідерландів і Фінляндії. Невдахами стали конкурсанти з Австралії, Грузії, Ірландії, Сербії, Чехії та Чорногорії.
Сталося те, що буває досить нечасто: у фіналі будуть представники всіх п’яти скандинавських країн включно з Фінляндією та всіх трьох балтійських країн, а от усі пост’югославські країни пролетіли. Другий рік поспіль не проходять до фіналу австралійці.
Загалом, як і в першому півфіналі, було чимало сильних виступів, а от мелодій, що запам’яталися, було небагато. Втім, враження цього разу виявилися змазаними — про це нижче.
Гаслом цьогорічного Євробачення стало «Welcome home!», тобто «Ласкаво просимо додому!» — нагадування про те, що найперший конкурс Євробачення 1956 року відбувся саме у Швейцарії, в Лугано. А гасло «United by music» («Об’єднані музикою») стало постійним.
Проведення конкурсу Євробачення стало черговим докором організаторам наших нацвідборів. На сцені було лише дві ведучі — Хейзел Бруггер і Сандра Штудер. Кумедно, але Штудер розмовляла британською версією англійської мови, тоді як Бруггер — американською. Принаймні, різнобій між «данс» і «денс» тощо впадав в ухо.
Ведучі з’являлися в кадрі досить нечасто, а коли з’являлися — найчастіше бавили телеглядачів різними фактами про Швейцарію або дарували конкурсантам у грінрумі різні швейцарські цікавинки. І розмовляли ведучі динамічно й експресивно, а не тоном кішки, що от уже пів години проситься на руки, як заведено у нацвідборах.
Оригінальна була й сцена — у Базелі з’явилася вертикальна прямокутна рамка на рампі, яка освітлюється в різні кольори й править за деталь постановок.
Заслуговують на захват і так звані посткарди, тобто заставки перед конкурсними номерами. Учасники брали у віконці листівку з назвою міста чи місця й потім на його тлі вступали у дружній контакт із, мабуть, місцевими. Після того крупним шрифтом з’являлася назва країни, потім ім’я виконавця чи назва гурту в кольорах державних прапорів країн, які вони представляють. Потім у кольори цих прапорів забарвлювалася рамка на сцені, й, зрештою, на тлі темної сцени знову назва країни, назва пісні та ім'я виконавця. І все це цілком читабельно. Не пригадаю, щоби коли-небудь раніше інформацію про виконавців і пісні подавали так чітко. Тільки дві маленькі вади: перша — листівки, що їх конкурсанти брали у віконці, показували лише на якусь мить, і прочитати назви місць було неможливо. І друга: зараз травень, а заставки знімали явно взимку чи на самому початку весни, й на багатьох із них краєвиди вкриті снігом.
Допомагав Тімурові Мірошниченку коментувати цього разу комік Влад Куран. І якщо в першому півфіналі Олександр Педан виявив гідне поваги почуття міри та смаку, то Влад Куран перейматися цим не став. І продемонстрував це від самого початку: коли на сцені були дві ведучі, їхні слова не перекладали й не переповідали — й просто слухати їх самих не давали: Куран стендапив. І так було й далі: нецікаві й недоречні здебільшого розмови, часто недотепні жарти. Постійне привертання уваги до нього: то глядач у залі схожий на нього (от же яка важлива інформація!), то в нього щось там удома. Те, що відбувалося на екрані — саме по собі, розмови новоспеченого коментатора — самі по собі. Добре хоч самі пісні не переривали.
Окремий «жарт» — то мова: не надто грамотна, з купою не лише русизмів, а й відверто російських слів. Як вам, наприклад, «ісконно українське» слово «скушать»?
У проміжку між виступами конкурсантів швейцарець Гйон’з Тірз, литовці «Руп» (The Roop), азербайджанка Ефенді та мальтійка Дестіні проспівали фрагменти пісень, із якими вони мали виступити на Євробаченні-2020, яке було скасоване через ковід. (Додам: усі вони брали участь у Євробаченні-2021, але з іншими піснями). Підводку ведучих до цього фрагменту ми не чули — а чули бла-бла-бла Курана про щось зовсім інше. Мені було прикро, що не запросили Go-A з піснею «Соловей» (утім, не запросили й більшість інших). Куран сказав, що йому теж прикро, й… заспівав приспів із «Солов’я». Фальшиво й дурним голосом, але заспівав. Мірошниченко намагався делікатно зупинити його — куди там! А на сцені тим часом ніхто не чекав, конкурс тривав. Не для українських глядачів от тільки.
Насамкінець Сандра Штудер проспівала пісню, з якою Тото Кутуньйо переміг на Євробаченні рівно 35 років тому, 1990 року. Послухати цю пісню теж до пуття не вийшло.
Цьогоріч виходи до фіналу оголошують по-новому: на екрані з’являється троє конкурсантів, потім пауза — й лише один із них проходить до фіналу. Зроблено це, щоби збільшити напруженість, «саспенс». Та який там саспенс: Куран вирішив, що настав його зірковий час. Про трьох учасників, ніби оговтуючись, згадували в останню мить — коли на сцені фіналіста було вже названо, й трійця мала вже зникнути з екрана.
Ще стендапер по складах прочитав грецьке прізвище, а назви четвертої офіційної мови Швейцарії — ретороманської — просто не знав: намагався перекласти й запнувся. Було очевидним: він не готувався коментувати, а прагнув виїхати на отому бла-бла-бла. Він не відчув різниці між передшоу та власне Євробаченням. Він не зрозумів, що це — не його бенефіс, і не він тут — головний герой. Результат: для ютубу чи соцмереж потягнуло б, для Суспільного телемовника це — не рівень.
І наостанок. Неодноразові повертання до України, до «Циферблату», патріотичні вигуки й акцентоване «Слава Україні!» у Мірошниченка виходить, у Курана — даруйте, звучить фальшиво. А компенсувати провалену роботу патріотичними вигуками — це просто негарно.
Гаразд, Влад Куран міг використати трансляцію для самопіару й зробив це. Але ж Суспільне! Багато років трансляції конкурсів Євробачення коментував Тімур Мірошниченко, й робив це чудово. Навіщо ж цього разу запросили ще когось? Хотіли уподібнити Євробачення до нацвідборів замість робити навпаки? Невже Суспільне вважало саме по собі Євробачення надто нудним, і знадобився оживляж? Але ж хоча б розуміти, що для коментування потрібен коментатор, а не стендапер — гаразд, хай хоч хто, але щоби коментував, а не перетягував усю увагу на себе. У підсумку від переглядання залишилися злість і роздратованість. Пісні й виконавці зблякли на цьому тлі.