In English

Здається, що від «Євробачення-2024» у травні вже минула вічність, настільки насиченим і багатим на обговорення був той «євросезон» (як це називають фанати конкурсу). Перші національні відбори в Європі закінчилися ще торік у листопаді, а українські медійники доклали до них свою руку в інших країнах, про що поговоримо згодом. Натомість уже відома десятка фіналістів українського Нацвідбору — голосування в «Дії» за останнє вільне місце у фіналі виграла Fiїnka з треком «Культура», огляд якого можна знайти в нашому попередньому матеріалі. Тому про цю пісню писати в цій статті не будемо.

Ми прослухали пісні всіх фіналістів і розкажемо вам про музичну складову, образ, рівень англійської, тексти пісень і їх обговорення Національного відбору України на «Євробачення-2025» для того, щоб вам було легше визначитися зі вподобаннями до 8 лютого — дня, коли відбудеться фінал Нацвідбору.

Це суб’єктивна оцінка автора, яка не має на меті когось образити або принизити. Всі учасники — вже великі молодці, й для них навіть факт участі є величезним успіхом.

Влад Шериф — Wind of Change

Пісня, яка найкраще підходить для благодійного концерту або хоча б як останній виступ у концерті. Проте доля розпорядилася інакше — і Влад виступатиме 8 лютого першим. Пісня з великою ставкою на вокал на тему самовідновлення та зцілення. Доволі цікава концепція мажорного та піднесеного звучання разом із рядками в тексті про те, що якщо головний ліричний герой цієї пісні не знайде відповіді прямо зараз, то помре. У цій пісні важко за щось зачепитись, окрім вокалу, але й написана вона в такий спосіб, що, наприклад, у приспіві дуже легко сфальшивити й зіпсувати її. Абсолютно не в моєму смаку, тому не викликає емоцій.

Абіє — «Дім»

Якщо торік відкриттям став гурт Ziferblat, який бере участь і цьогоріч, то підозрюю, що на відборі 2025 року за гарного збігу обставин відкриттям стане саме Абіє. І, з огляду на коментарі під піснею на офіційному ютуб-каналі нашого Нацвідбору, є підстави так думати. Під час жеребкування виконавиця щиро прокоментувала зміст пісні, розповівши, що вона про різні види насилля, особливо про сексуальне насилля на тимчасово окупованих територіях, до якого вдаються російські злочинці.

Звучання цього треку буквально просякнуте цими сенсами — воно є доволі стриманим, мінімалістичним і холодним у позитивному сенсі. Під час прослуховування відчуваєш, що це історія людини, яка хоче кричати, але не може, бо зірвала голос, а коли кричала, її ніхто не почув. Неймовірно стильний мікс українського етно, звучання «ДахиБрахи» та дуже віддалено балтійського альтернативного попу, на кшталт MNTHA, пісня якої мала схожий настрій на латвійському нацвідборі аж десять років тому. Українська мова давно не звучала настільки музично — Абіє вміло грає зі складами та мелодикою мови. Єдиний мінус — надто голосні етнічні інструменти у другому куплеті, які забивають вокал.

Попри свою неформатність, цей трек застряг у мене в голові, тому я не скидав би його з рахунків щодо шансів на цьому Нацвідборі. Втім, якщо навіть зірки цього разу не складуться, Абіє точно має величезний потенціал у контексті «Євробачення», тож їй було б варто повернутися на відбір у майбутньому. 

Molodi — My sea

Дует хлопців із Маріуполя бере участь у Нацвідборі з доволі європейською, навіть подекуди аренною піснею, руку до якої доклав всюдисущий лейбл Enko. Вдале аранжування першого куплету. Етномотивів тут не маємо, але чуємо доволі якісний і глибокий текст про «моє море», яке колихають «чужі вітри» (тобто актуальний контекст України присутній). Мене особисто дещо відштовхує структура цієї пісні, яка під кінець набуває більшого сенсу. Не скажу, що мені цей трек прямо до душі, бо відчувається дещо недопрацьованим і сируватим, але його точно не можна назвати поганим. Він навіть звучить досить якісно. Але думаю, що хлопців на відборі ми ще точно побачимо і сподіваюся, що з чимось потужнішим і концептуальнішим.

Future Culture — Waste My Time

Приємно бачити такі альтернативні гурти на Нацвідборі. Не важливо, якими будуть результати, — добре, що іноземці бачать, наскільки розвиненою є сучасна українська музична сцена саме через такі проєкти. Відчувається, що скоріш за все, ця пісня народилася на спонтанному джем-сешні, тобто камерному зібранні музикантів (здебільшого джазових), де вони імпровізують разом.

Мені подобається ідея цієї пісні та її контури (особливо синтезатори), однак реалізація її викликає кілька питань. Зокрема, на місце народження треку вказує те, що в кінцівці ми чуємо різні варіації імпровізованих вокальних вправ. Крім того, вокал є дещо необроблений — не вистачає ефектів, наприклад, ревербу тощо. Ба більше, в мене є кілька питань до людини, яка вирішила, що саме ті ударні, які ми чуємо у приспіві, підходять цій пісні найбільше. Це той випадок, коли одна деталь може повністю зіпсувати враження від матеріалу, і для мене це — ось цей дурнуватий біт. Однак дякую за участь, стиль і фірмовість навіть попри недоліки.

Маша Кондратенко — No Time to Cry

Коли було оголошено список фіналістів, Маша заінтригувала ледь не найбільше. Було цікаво, що ж представить виконавиця хітів «Ванька-Встанька» та «Ведмеді-балалайки». Артистка неодноразово говорила, що хотіла б робити глибшу та серйознішу музику, але аудиторія, мовляв, не хоче слухати такі пісні. Нацвідбір є можливістю для переосмислення своєї творчості та зміни ставлення до неї. І Маша Кондратенко скористалася нею повністю.

Пісня No Time to Cry — про «ненормальну нормальність», як каже сама співачка, та розповідає про пошуки себе у пластиковому світі, а також про те, як війна тримає нас у похмурій буденності. Людина, яка працювала над аранжуванням і вокальним дизайном цієї пісні, заслуговує окремої похвали — саме ці елементи підносять цю пісню на абсолютно новий рівень якості. 

Ефекти під час приспіву, електронний бас, біт у цілому, дзвони, бек-вокал із дитячого хору в поєднанні зі справді креативним і доволі глибоким текстом, а також вдалим і не перевантаженим вокальним дизайном для співу Маші допомагають вдало втілити концепцію похмурої колискової. Це дуже амбітна пісня, в якій можна почути частинки звучання Біллі Айліш вкупі з переосмисленими етномотивами. Мене навіть не бентежить те, що кінцівка пісні є дещо стриманішою у плані вокалу в порівнянні з іншими частинами треку, оскільки це компенсується піковою напругою аранжування в цьому моменті (на що, ймовірно, і був розрахунок) та усвідомленням того, що це може символізувати тихий біль і певну зневіру. Під час першого прослуховування мені видавалася дещо дивною структура пісні, але є підозра, що це зумовлено ідеєю живого виступу, щоб утримати слухача до кінця (і це справді працює). Також сподіваюся, що Маші допоможуть пропрацювати вимову англійської. Але це вже нюанси, вони не заважають позитивному сприйняттю пісні в цілому.

Особисто для мене це головна сенсація цього Нацвідбору. Ця пісня настільки мені зрезонувала, що не можу викинути її з голови. Вона також нагадує про те, що відбувається в нашій країні, а це найголовніша мета нашої участі у «Євробаченні». Востаннє пісня з українського нацвідбору вразила мене настільки у 2022 році — і це була «Стефанія» Kalush Orchestra. Я щиро сподіваюся, що виступ наживо не підведе, а це залежить не лише від вокальної техніки, а й від самої ідеї перфомансу. У цієї пісні найбільший потенціал серед фіналістів цього Нацвідбору і в додатку My Eurovision Scoreboard саме вона займає перше місце серед усіх пісень у фіналі за результатами голосування здебільшого іноземних фанів.

Khayat — Honor

Ходять (нічим не підтверджені) чутки, що Андрія Хайята вмовляла подати свою заявку на Нацвідбір його цьогорічна музична продюсерка Тіна Кароль, оскільки після участі в ньому двічі — у 2019 та 2020 році — він зарікався повертатися. Та свого часу і Джамала відхрещувалася від цього, допоки не повернулась і перемогла вже на самому «Євробачення» у 2016 році.

Якщо до повернення Джамали тоді питань не виникало, то прослухавши цю пісню, я так і не зрозумів, чому та навіщо Хайят прийшов на Нацвідбір цього разу. З одного боку, пісня бавиться зі звучанням дарк-попу зі вплетенням етноелементів, що на папері виглядає цікаво та може завіруситися в соцмережах. Текст і концепція пісні теж є обнадійливими. Однак саме реалізація викликає кілька питань. Трек вибудовує напругу перед приспівом, але це все обривається доволі слабеньким програшем без слів, що звучить як музика для відео невідомого ютубера про «Майнкрафт», — настільки ця частина нищить усю пісню. Я розумію, що, можливо, це зроблено задля живого виступу, однак вибір інструмента для програшу сильно його дешевить. Виключати перемогу Хайята не можна, однак конкуренція цьогоріч є надто сильною, щоб говорити про неї впевнено. Можливо, Хайяту треба спробувати попрацювати з різними аранжувальниками й авторами пісень, щоби повністю розкрити свій потенціал у цій ніші.

Krylata — Stay True

Торік виконавиця не потрапила до фіналу відбору, однак запала в душу єврофанів, оскільки мала доволі типову для їхніх уподобань пісню про те, що є «королевою» та «брудною фантазією». Цьогоріч, уже у фіналі, Крилата розкриває дещо іншу сторону своєї творчості — ліричнішу, ніжнішу й автентичнішу.

Ця пісня займає таку ж нішу, як «Живи» з довгого списку, але, на мою думку, дещо програє їй у плані відшліфованості. Мені дуже подобається перша половина пісні, особливо фортепіанні акорди. Гарний і потрібний меседж у тексті. Однак коли починається друга половина, все перемішується в кашу — інструменти зведені недостатньо однорідно в аранжуванні. Тож маємо недостатньо голосний драм-ен-бейс біт, але надто голосні інструменти в інших моментах. Також недостатньо виправданою видається така велика кількість повторення однієї й тієї ж фрази. Однак навіть попри це пісня сприймається приємно та не дратує, особливо через гарний вокал. Можливо, це не перемога, але це точно крок уперед для виконавиці.

Ziferblat — Bird of Pray

Торік пісня саме цього гурту сподобалася мені ледь не найбільше. Саме він став відкриттям торішнього відбору. Тож Ziferblat цьогоріч — це гурт із зовсім іншим статусом і рівнем популярності, який має набагато більше шансів на те, щоб представляти нашу країну на «Євробаченні». Та чи пісня 2025 року відповідає цьому рівню?

У мене немає на це однозначної відповіді. Якщо пісня Кондратенко — це похмурий електронний нуар, то Ziferblat цього року виступить на Нацвідборі з дещо оптимістичною та жвавою піснею, яка поєднує в собі інді-рок і навіть етноелементи. Людям в Україні, яким потрібна надія зараз, це може сильно зрезонувати. З іншого боку, Place I Call Home мені імпонувала більше. Мені вона здається більш органічною та здатною зачепити. Тут же відчувається трішки розрахунку саме на аудиторію конкурсу: структура пісні — неначе вихор, який розкручується дедалі більше з кожною хвилиною, але в цьому не відчувається такої ж органіки, як торік. Це все ще стильно й оригінально для української музичної сцени, але для мене не так переконливо, як раніше, й подекуди навіть надто складно. Втім, подобається загальне дещо анімешне звучання пісні, її музичні прийоми, деталізовані та нешаблонні музичні підходи, мелодійний хід на рядку про bird of pray і ця гра слів у цілому (англійською вислів зазвичай пишеться як bird of prey, що перекладається як «хижий птах», але у цьому випадку вона перекладається як «птах молитви»).

У світі «Євробачення» доволі часто виконавці стають популярнішими у проміжку між своєю участю в нацвідборах, але пісні при цьому стають менш конкурентоздатними. Чи це випадок Ziferblat? Стане відомо 8 лютого. З рахунків точно скидати їх не варто (зокрема, пісня показує себе найкраще серед усіх фіналістів, окрім Фіїнки, за показниками на ютубі та Spotify), а непереборне бажання потрапити на конкурс відчувається в кожному інтерв’ю гурту.

ДК «Енергетик» — «Сіль»

Поява цього гурту у списку фіналістів заінтригувала, оскільки він створює музику в жанрі постпанк, яка навіть змогла потрапити до саундтреку нової частини «Сталкера». Для «Євробачення» цей жанр — terra incognita. Однак коли відбувся реліз пісні, очікування дещо притихли.

Дуже гарне аранжування в характерному стилі, й основні моменти пісні закладені саме в ньому. Але вокальний дизайн, тобто інтонації та вокальна подача, які на грані того, щоб назвати їх істеричними, взагалі тут не пасують. Крім того, надто багато інструментальних частин. Також достеменно незрозуміло, чи подібні ефекти спрацюють наживо — доволі складно вгадати з реверберацією в таких виступах для того, щоб це звучало органічно. Але це точно заслуговує на увагу та може стати плацдармом для здобуття більшої популярності. Гурт цілком може повторити долю Ziferblat і повернутися наступного року з вищими шансами.

Дещо засмучували коментарі під відео про те, що це надто схоже на групу «Кіно», однак втішає, що знайшлися люди, які пояснили, що всі музичні жанри світу створила не Росія і що постпанк доліз до СРСР свого часу з Великої Британії.

Цьогорічний фінал є сильним і багатогранним, проте в ньому нема однозначного фаворита. Сподіватимемося, що 8 лютого ми побачимо гарне шоу, а учасники фіналу використають можливість отримати нову аудиторію на повну.

Найкращі пісні: Маша Кондратенко — No Time to Cry, Абіє — «Дім».

69-й пісенний конкурс «Євробачення» відбудеться в місті Базелі (Швейцарія). Після перемоги цього року в конкурсі Nemo з піснею The Code країною, що приймає «Євробачення-2025», стала Швейцарія, і музична подія проходитиме на арені St. Jakobshalle у Базелі. Грандфінал «Євробачення» запланований на 17 травня, а півфінали — на 13 та 15 травня 2025 року. Вже було опубліковано три пісні — Чорногорії, Албанії та Люксембургу.

Ілюстрація на головній: Суспільне мовлення