Гостями й героями останнього перед першим туром випуску програми «Зворотний відлік» мали бути троє найрейтинговіших кандидатів — Володимир Зеленський, Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Протистояти їм мали відомі журналісти та експерти, які, до того ж, і самі часто виступають у ЗМІ з авторськими матеріалами. «Ми підбирали їх не лише як фахівців, а й як мислителів, інтелектуалів», — сказала ведуча Мирослава Барчук.

Сталося те, що, за великим рахунком, і очікувалося. Порошенко та Зеленський до студії не прийшли. Порошенко взагалі ніяк не пояснив свою відсутність, не надіслав ані відмови, ані пояснень — просто проігнорував. Уточню ситуацію: президент проігнорував ток-шоу на Суспільному каналі, до створення якого він сам, нібито, немалою мірою причетний — номінально, принаймні. Перед тим він бував гостем компліментарних ток-шоу на комерційних каналах. Із чого, взагалі-то, можна зробити чимало висновків про переконання та пріоритети Петра Порошенка в медіагалузі.

Прес-служба Зеленського надіслала відмову, пояснивши його небажання брати участь у «Звороному відліку» зустрічами з виборцями. Присутня в студії журналістка Наталія Соколенко заявила, що на цей час у Зеленського припадає концерт у Броварах — принаймні, про це свідчили афіші, що висіли ще тиждень тому.

Тож прес-служба кандидата у президенти сказала завідому неправду? Отут і вся загадка. Ви коли-небудь чули, щоб Зеленський зустрічався з виборцями за інших обставин, ніж його концерти? Тобто, зустрічався в загальному розумінні — перебував із виборцями в один час в одному місці й комунікував із ними? Я отак і не пригадаю, щоби про це було відомо. По всіх параметрах виходить, що концерти — то й є зустрічі Зеленського з виборцями, тільки платні для виборців. Комерційні такі зустрічі з виборцями (були й безплатні концерти). Й коли так, то прес-служба Зеленського була бездоганно правдивою.

У виборчій кампанії Зеленського ми стикнулися з безпрецедентним явищем — коли участь у президентських виборах править за потужну рекламу Зеленського як артиста; принаймні, перед першим туром виглядало це саме так. Участь у президентській кампанії виявилася для нього комерційно вигідною, й політичну та комерційну складові неможливо було відокремити одну від іншої. А до загадок, які ставить кампанія Зеленського, додається ще одна, чи не головна: яка іпостась — політика чи артиста — є для нього важливішою, й якою з них він знехтує, від якої відмовиться в разі, якщо його буде обрано? А чи, може, спробує суміщати? Мимоволі пригадалося, як за поданням Віктора Ющенка, щойно він прийшов до влади, міністром культури було призначено Оксану Білозір. Одразу після свого призначення на запитання журналістів про її найближчі дії вона відповіла: «Поїду в гастрольний тур».

Юлія Тимошенко до студії прийшла. Щоправда, одразу збентежило: вийшовши на трибуну, вона так і залишилася в пальті. Виступати вона відмовилася: «Я прийшла на дебати з Порошенком і Зеленським, а дебати нема кого» (оцініть рівень інтелігентності). Тимошенко дала принизливі характеристики й Порошенкові, й Зеленському.

«Я відклала всі свої плани й прийшла з Михайлівської площі, де зібралися тисячі киян», — пролунало це так, ніби Тимошенко прагнула викликати у присутніх у студії почуття провини перед нею. Мирослава Барчук запропонувала дебатувати з експертами: «Ви прийшли до нас, до людей — говорити». Тимошенко відповіла: «Зараз я живу у графіку й маю інший графік. У мене безліч організаційних питань». Шукати логіку тут марно: виходить, заради Зеленського й Порошенка порушити свій священний графік Юлія Володимирівна цілком могла, заради глядачів — ну просто тобі ніяк.

Ведучі намагалися переконати Тимошенко: відмова від розмови — то неповага до виборців. Наводили приклад Анатолія Гриценка, який у попередньому випуску вів змістовну розмову й за відсутності інших кандидатів. «Ми, жінки, взагалі слабші», — жалісливо-кокетливим тоном відповіла Тимошенко. «Я — за гендерну рівність», — відрубав ведучий Павло Казарін.

Тимошенко була непохитною. «Підніміть руки, хто має запитання до Юлії Володимирівни», — запропонував Павло Казарін. У студії здійнялося багато рук. Наталія Соколенко почала казати, що хотіла спитати про те, чи не є запропоновані Тимошенко реформи державним переворотом, про її візити на «Інтер». «Я приїхала не для того, щоб чути ваші образи», — відповіла Тимошенко. Й додала: «У вас є прекрасні два об'єкти для нападок». Іншими словами, присутні у студії мусили підспівувати їй.

Казарін сказав, що її прихід — це піар-акція. Тимошенко не відреагувала. Пробувши у студії менше десяти хвилин, вона розвернулася й пішла. Просто не прийти було би ввічливіше, шляхетніше, ніж прийти й розіграти такий спектакль. Тимошенко повелася, мов аристократка, яка гидує розмовляти з простолюдом — не за ранжиром, мовляв. Пообіцяла неодмінно прийти перед другим туром, куди вона нібито неодмінно потрапить.

Отут і дозволю собі припущення. Згадаймо так і не зняте пальто. Пригадаймо минулі прецеденти. Можна припустити, що відсутність Зеленського та Порошенка зламала Тимошенко плани: цілком може бути, що вона планувала, розігравши образу, піти зі студії, гучно грюкнувши дверима — вона таке раніше вже робила. А довелося грюкнути тихенько й акуратненько.

Тож от сухий підсумок: хоч би хто з трьох кандидатів-лідерів прийшов до влади, а пострадянські неофеодальні традиції спілкування із суспільством нікуди не подінуться, замість політики в нас так і залишаться політтехнології. Для Порошенка участь у цих дебатах була чудовою можливістю пояснити й виправдати те, в чому його звинувачують. Зеленський, позиціонуючи себе новим політиком, показав себе як цілком старого й традиційного, пострадянського. Ну, а влаштована Тимошенко сцена до комунікації із суспільством не мала жодного стосунку.

Ну, а розмова у студії тривала й без кандидатів. Журналісти ставили запитання експертам, експерти детально відповідали. Деякі журналісти теж виступали нарівні з експертами. Відбувалося те, про що я давно мріяв — розмова про політику без політиків. Погляд фахівців збоку — небайдужих фахівців. Експерти, журналісти — вони були не лише знавцями, а й небайдужими представниками суспільства.

Зрештою, сталося те, чого в нашому ефірі не доводилося бачити, мабуть, ніколи: розмова перетекла від «програми всіх кандидатів є вкрай невиразними» до «у нас так і немає партій — є симулякри під виглядом партій». Розмова зайшла не лише про кандидатів і взагалі не лише про вибори, а про загальний стан речей, про те, де ми є й куди йдемо. Про те, чого в наших ЗМІ практично не зустрінеш.

І це вийшов найкращий випуск «Зворотного відліку» з-поміж усіх.