9 березня канал Суспільного мовлення «UA:Культура» виявився чи не єдиним, хто присвятив 205-й річниці від дня народження Тараса Шевченка цілий день. За це можна хіба що похвалити. Якби не одна прикрість – шевченкіана «UA:Культури» виявила гостру нестачу сучасного телевізійного контенту про поета.

Запитання до програмної служби каналу почалися з перших годин ефіру, який стартував одразу по 9-й моновиставою народного артиста України Богдана Козака під назвою «Посланіє...». Вона складалася з віршів українського класика, а поставили її 2015 року у Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької. Далі ефір перетворився на суцільний бенефіс цього театру. Не знаю, цейтнот тому виною чи брак архівних матеріалів з вистав інших театрів країни, але за півдня ефіру «UA:Культура» показала ще дві вистави заньківчан – «Державну зраду» Рея Лапіки та «Катерину» за мотивами поеми Тараса Шевченка. Можливо, комусь із керівників каналу просто подобається саме цей колектив з його сценічними інтерпретаціями Кобзаря.

Програму продовжило «Пізнє ранок шоу», у студії якого ведучі Юлія Дичук і Денис Мінін розмовляли із цьогорічними лауреатами Національної премії імені Шевченка – Володимиром Шейком, Володимиром Бондарчуком, Ростиславом Держипільським – та Наталею Каплан, сестрою лауреата 2016 року Олега Сенцова. Остання розмова була необхідною, щоби підкреслити – Україна робить усе можливе задля визволення бранців Кремля.

Бажання каналу догодити всім шанувальникам творчості Тараса Шевченка, відповідно до гасла дня «Шевченко для всіх поколінь», виявилося в програмуванні ранкового та денного блоків. Адже після трьох вистав Львівського театру імені Марії Заньковецької телеканал «UA:Культура» показав концерт «Тарасова весна» з Будинку звукозапису «Українського радіо». Вела програму музикознавиця Любов Морозова.

Попри всю традиційність виконання музичних творів українських композиторів на вірші Тараса Шевченка, в концерті знайшлося місце й для певних відкриттів. Скажімо, коли пані Морозова, оголошуючи «Реве та стогне Дніпр широкий» ансамблем «Благовість», Хоровою капелою «Українського радіо» та Академічним оркестром народної та популярної музики «Українського радіо» під орудою Михайла Пікульського, повідомила, що автором цієї народної пісні є Данило Крижанівський.

«Тарасова весна», як на мене, потужним виконанням музичних творів на вірші Шевченка справила враження на всі покоління шанувальників поета. За винятком наймолодших. Адже вони лишилися без мультика. Попри те, що фабула мультфільму «Причинна» за однойменною поемою Кобзаря геть не дитяча, саму анімацію як жанр можна було, хай і з натяжкою, трактувати як продукт для дітей. Але «Причинну» в ефірі «UA:Культури», де вона була заявлена в передпраймі, посунули на 21:45.

«Час поезії» – це, здається, перший після новорічного випуск цієї рубрики на «UA:Культурі». Василь Герасим'юк, на відміну від своєї давньої програми «Діалоги з Василем Герасим'юком», де він був одноосібним лідером, 9 березня вимушено ділив ефір зі співведучим Мирославом Лаюком. У чорно-білих декораціях обидва розповідали про своє сприйняття біографії Шевченка, читаючи його поезії. Як на мене, вийшло досить симпатично й динамічно. Принаймні, цей «Час поезії» цілком ліг у концепцію каналу осучаснити Шевченка.

Саме цю концепцію редактори разом із ведучими «UA:Культури» щосили демонстрували, намагаючись будь-що відхреститися від традиційного образу ТГШ. Аби підкреслити сучасність поета, якому не «тринадцятий минало», а таки пішов уже 206-й рік, на студійному екрані «Пізнього ранку шоу» змінювали одне одного репродукції плакатів з достроково завершеної через вандалізм виставки Олександра Грехова «Квантовий стрибок Шевченка». Тієї самої, де Кобзаря зображено в образах героїв популярної західної культури. Від Людини-Павука, Статуї Свободи, Магістра Йода з саги «Зоряні війни», героя «Хороброго серця» Вільяма Воллеса чи Джона Леннона до Жака-Іва Кусто та інших. Виконавчий продюсер каналу Лук'ян Галкін нагадав, що всі ці зображення зроблено в стилі поп-арт. Забувши, втім, нагадати, що одним з основоположників цього стилю був американський художник лемківського походження Енді Ворхол.

Ведучі студії у своїх розмовах з лауреатами Шевченківської премії ставили їм запитання, як вони сприймають таку революцію в зображенні Шевченка. Володимир Шейко відповів, що, на його думку, це бездуховно, а дехто з гостей навіть не чув про скандальну виставку. Але продюсери каналу зробили все, щоб глядачі дізналися про неї якомога більше. Ті ж таки Юлія Дичук і Денис Мінін запросили до студії автора «Квантового стрибка Шевченка» Олександра Грехова.

Вони поговорили з автором, як виникла ця ідея, чому Національний музей Шевченка її підтримав, розмістивши плакати Грехова на станції метро імені Тараса Шевченка, й чому художник передав авторські права на свою серію плакатів тому самому музеєві. Виявилося, що з авторськими правами все просто, бо пан Грехов передав їх державній установі для використання з некомерційною метою. Отже, виставку зможе побачити якомога більше людей. Приміром, 9-10 березня вона демонструвалася в Об'єднаних Арабських Еміратах, куди полетіла на прохання місцевої української діаспори.

Цікавою була й реакція Олександра Грехова на вчинок Юрія Павленка (Хорта), вандала, який порізав його твори ножем, після чого виставку з метро прибрали. Денис Мінін поцікавився, чи не відлякає цей вандалізм із буцімто шляхетною метою – захистити світлий образ Пророка від плюндрування – інших митців від бажання по-своєму інтерпретувати якісь традиційні чи й сакральні для народу постаті. Олександр Грехов сказав, що, з одного боку, отримав після цього інциденту шалену підтримку, але, з іншого, для людей, які не хочуть змінювати свої погляди й архаїчні цінності, потрібна хоч якась освітня програма з мистецтва. Бо ніхто не має вирішувати, що має чи не має робити митець.

Після чого виконавчий продюсер каналу Лук'ян Галкін провів таку собі лекцію на тему «Квантовий стрибок Шевченка. Як це розуміти?». Він розтлумачив, що творчість Олександра Грехова в жодному разі не може вважатися блюзнірством чи плюндруванням. Навпаки, переконує Лук'н Галкін, своїми роботами Олександр Грехов намагався показати молоді, що Тарас Шевченко – завжди сучасний і далекий від стереотипно-шкільного образу сумного стариганя в шапці, який школярам нав'язують зашкарублі в стереотипах ще радянської пропаганди вчителі.

Але, як на мене, центром тяжіння та кульмінацією всієї святкової сітки на каналі «UA:Культура» стала програма «Наш Шевченко» дуету Сестер Тельнюк. Записаний і показаний на тоді ще Першому національному 2015 року, він вражає конгеніальністю музики й виконання Лесі та Галі Тельнюк творів великого поета.

Дозволю собі цитати зі своєї статті трирічної давнини про цей концерт:

«Сестри Тельнюк перевели поезію Шевченка в інтимний формат. Точніше, це вже не формат, а новий вимір і рівень прочитання Пророка, вірші якого, зазубрені в школі, зазвичай лягають мертвим вантажем у найдальші закапелки пам’яті до чергових роковин.

Хрестоматійна жуйка зі шкільного підручника раптово ожила, розцвіла й забуяла, достоту як Шевченкові мрії про селянську утопію на тлі райських садів України.

Галя Тельнюк, розповідаючи про те, як вони з сестрою наважилися на створення «Нашого Шевченка», сказала, що це стало можливим лише після Майдану. Так, Кобзар справді був одним із символів Революції гідності. Недарма ж на кожну її подію, сплеск активності чи спад, не кажучи вже про розстріл Небесної сотні, завжди знаходилися відповідні рядки класика».

На цьому тлі спроба «UA:Культури» ще більше осучаснити Шевченка в програмі «Кобзатроніка», записавши його вірші у виконанні діячів української культури та медіа під електронну музику трьох діджеїв, розчарувала. Із залученими виконавцями все гаразд: Ахтем Сеїтаблаєв, Сергій Жадан, Любко Дереш, Мирослава Барчук, Ярослава Кравченко, Роман Коляда, Ірина Славінська, Євген Клопотенко чи Пилип Іллєнко дуже сумлінно поставилися до свого завдання і в міру своїх можливостей читали напам'ять вірші Тараса Шевченка в супроводі електронної музики. До речі, голова Держкіно Пилип Іллєнко читав саме вірш «У тієї Катерини», за яким його дядько Михайло Іллєнко досі знімає фільм «Толока». Але головне враження від «Кобзатроніки» – одноманітність музичного супроводу від діджеїв з екзотичними для традиційної публіки іменами Original Dizzy та Alex Dubdelight чи суто українським іменем Максим Сікаленко. Хоч як старалися зірки української культури продемонструвати свої навички виразного читання, ця програма стала колисковою для тих, хто мав мужність додивитися «Кобзатроніку» до кінця.

Можливо, саме цього й хотів менеджмент каналу. Адже далі в Шевченківській сітці каналу «UA:Культура» почалися повтори. І першим, буквально за пару годин після прем'єри, пішов «Квантовий стрибок Шевченка». Разом з лекцією його інтерпретатора Лук'яна Галкіна. Та краще б уже знов показали Cестер Тельнюк з їхнім Шевченком.