Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак.

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Ці рядки намертво вбито в пам'ять усіх школярів, яких учительки української літератури змушували вчити перші рядки поеми Котляревського «Енеїда». Процес заучування не всім школярам давався легко, тож нещасного героя поеми люто ненавиділи разом із автором.

Побачивши в телепрограмі «UA: Першого» прем'єру під назвою «Енеїда», жертви вчительського свавілля і шкільної програми з української літератури цілком могли вирішити, що йдеться про чергову екранізацію бурлескно-травестійної поеми українського класика. І, відповідно до своїх не надто теплих спогадів про шкільну науку, демонстративно її проігнорувати.

А дарма. Маючи в бекґраунді три роки вчителювання, свідчу: якби подібна телевізійна програма з'явилася років 35 тому, ставлення моїх тодішніх учнів до уроків української літератури було би кардинально іншим.

Поєднати розповіді про українських письменників із кулінарними рецептами, та ще й зробити це в невимушеній формі спілкування літераторів із кухарем, — це щось дуже вже нетрадиційне для українського телебачення. Зазвичай у нас приготування їжі з українською літературою не перетинається. Тут, як кажуть, Богу — Богове, а кесарю — кесареве.

«Енеїда», точніше, «ЕНЕЇДА», де три останні літери кажуть про напрямок програми, що виходить на «UA: Першому» з 29 квітня, саме це й робить. Тобто поєднує такі непоєднувані стихії, як кулінарія та літературознавство. Не можна сказати, що на українському телебаченні не було спроб схрестити, умовно кажучи, їжака з вужем чи сосну з ведмедем. Але всі ці «гібриди» успіху в глядача не мали, бо викликали відторгнення своєю надуманістю і штучністю формату.

Але креативникам, які вигадали «Енеїду», вдалося неможливе — поєднати практичний момент, тобто кулінарні рецепти, з пізнавальним, розповідаючи про те, як жили класики української літератури, через їхні гастрономічні вподобання.

Для того, щоб нова програма мала успіх, вести її запросили Євгена Клопотенка — людину, яка перемогла в кулінарному шоу «МастерШеф», закінчила французьку школу кулінарії та має власний бізнес із виготовлення конфітюрів і варення. Тобто, за українськими й не тільки мірками, дуже успішну.

Євген Клопотенко, окрім очевидного кулінарного дару, володіє ще й такими безцінними талантами, як комунікабельність і почуття гумору. Що дозволяє йому спілкуватися зі своїми гостями, письменниками та літературознавцями абсолютно невимушено. Навіть тоді, коли він нічого не знає про українського письменника, портрет якого приносить до студії черговий гість. Євген чесно в цьому зізнається, реагуючи на кожний новий факт із біографії класиків українського письменства з якимось дитячим захватом та ентузіазмом.

Наразі вийшло п'ять випусків «Енеїди», й жоден із них не розчарував. Першим, звісно ж, сам бог (точніше, автори-креативники) велів зробити про автора однойменної бурлескно-травестійної поеми Івана Котляревського. Про письменника розповідав літературознавець Євгеній Стасіневич. Саме так його титрували — Євгеній, а не Євген, як Клопотенка. Не знаю, може, його так у паспорті записали? Але менше з тим.

За умовами формату, кожний гість дає перед програмою кухареві Євгенові Клопотенку список продуктів, які він має купити на базарі, при цьому здогадавшись, що йому з цього набору доведеться готувати. У випадку з Котляревським це виявився борщ із курячих гомілок. Як сказав пан Стасіневич, саме такий борщ варять на батьківщині Івана Котляревського — в Полтаві.

Гість приносить до студії портрет письменника, про якого збирається розповісти, а ведучий має вгадати його прізвище за деталями біографії, що їх повідомляє знавець літератури. Євгенові Клопотенкові це не завжди вдається, але він ніколи не засмучується через власне невігластво. Адже завжди користається з шансу дізнатися щось нове про українських письменників із розповідей своїх гостей.

Назва кулінарно-літературного проекту «Енеїда» виправдана ще й тому, що саме в цій поемі описано буквально лукулові трапези з переліком українських страв, більшість із яких ми давно й, здавалося, надійно забули. Перший випуск шоу на «UA: Першому» актуалізував і ці страви, й саму поему. Не кажучи вже про її автора, який у викладі його біографії Євгенієм Стасіневичем постає й любителем смачно попоїсти, й основоположником нової української літератури.

Про гастрономічні вподобання Михайла Коцюбинського у другому випуску розповів письменник Мирослав Лаюк, загадавши Євгенові Клопотенку придбати на базарі карасів і сметану.

Щодо рецепту, було одразу ж зрозуміло, що це будуть славетні карасі в сметані. Але, звісно ж, сильно вдосконалені віп-кухарем.

Коцюбинського він, незважаючи на всі підказки Мирослава Лаюка, не вгадав, але дуже активно коментував розповідь гостя про особисте життя українського класика. Зокрема, його любовні перипетії чи докладні описи того, що той їв на Капрі, в листах до дружини.

Власне, всі п'ять випусків цього кулінарно-літературного шоу ненав'язливо доводять: українські письменники минулих століть були цілковитими європейцями. Є одне уточнення, правда. Вони були європейцями до остаточного встановлення тоталітарного режиму в СРСР.

Але ще в 20-х роках минулого століття, як розповіла літературознавиця Ярина Цимбал, Остап Вишня лікувався в німецькому санаторії, й до нього приїжджали друзі з театру «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. До речі, Остап Вишня став чи не єдиним українським класиком, якого Євген Клопотенко вгадав майже одразу, після підказки Ярини Цимбал, що той писав гумористичні твори у власноруч вигаданому жанрі усмішок.

У дусі усмішки Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки» ведучий «Енеїди» марно шукав на базарі дику качку. Не знайшовши потрібного, він умовив продавчиню полтавської качатини сказати на камеру, що вона торгує не фермерською птицею, а дикою качкою. Вийшло дуже щиро й безпосередньо.

Гості «Енеїди» тішать ексклюзивними подробицями із життя письменників, про яких розповідають. Приміром, Ростислав Семків відкрив Євгенові Клопотенку, а з ним — і більшості глядачів, Володимира Винниченка не як державного діяча доби УНР, а як прихильника натуризму та сироїдства. Та ще й європейця не лише за поглядами, а й за місцем мешкання, адже Винниченко, остаточно зневірившись у радянському варіанті розвитку України, емігрував до Франції. Де йому ніхто не заважав сповідувати принцип — їсти лише те, що виростив сам. Інша річ, як сказав пан Семків, що цей принцип у житті Володимира Винниченка та його дружини Розалії був вимушеним, бо родина часто-густо ледь зводила кінці з кінцями. Євген Клопотенко в цій програмі приготував салат із сирих овочів, саме в дусі сироїдства, яким захоплювався Володимир Винниченко.

У програмі «Енеїда» є ще одна рубрика. Вона називається «УкрЇжа». В ній Євген Клопотенко готує українські страви за рецептами глядачів із усієї великої України. Завжди підкреслюючи, як їх можна вдосконалити завдяки кухарській майстерності.

Єдиний недолік програми, як для людей, котрі не мають смартфона (уявіть собі, ми існуємо!), — пропозиція знімати всі рецепти на ґаджет, щоби потім «ніколи їх не загубити». Можливо, краще було б ці рецепти показувати на екрані трохи довше, щоби всі охочі могли їх записати. Та й на те, що в смартфоні кулінарний рецепт збережеться навіки, сподіватися не випадає — забагато ризиків його знищення. Навіть випадкових.

Не знаю, як нині викладають українську літературу в середній школі (чи як вона там називається), але боюся, що нудьга й оскомина від механічного зазубрювання «Енея парубка моторного«» чи «»Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться...» (уривок із повісті Михайла Коцюбинського «Фата Морґана») нікуди не поділася. Тому програму «Енеїда» сміливо можна рекомендувати до перегляду як учителям, так і їхнім учням. Принаймні, як вакцину від нудьги.