Суспільні радіостанції з початком карантину через пандемію коронавірусу оперативно переформатували сітку: з 27 березня на радіо «Культура» виходить щотижнева авторська програма Ірини Славінської  «На карантині», а 31 березня на Першому каналі «Українського радіо» стартував тижневик «Після карантину» з Наталею Соколенко. В останньому проєкті йдеться про наслідки пандемії для різних галузей людського життя.

Гості Наталі Соколенко – справжні експерти, ті самі, яких шалено бракує українським телеканалам. Наприклад, у першому випуску, де йшлося про те, чи захочуть влада й бізнес інвестувати в лікарні, у медичну науку та чи зміняться пріоритети в оплаті праці, до розмови запросили Олександра Лінчевського, заступника міністра охорони здоров'я в 2016-2019 роках, тобто людину з команди Уляни Супрун. Легеневий хірург нині працює в приватній клініці «Оберіг». До цієї розмови телефонним зв'язком долучили ще трьох фахівців у галузі медицини – Ростислава Семікова, українського ученого в галузі біотехнологій, який викладає в Х'юстоні (США), медика українського походження Руслана Глущука зі Швейцарії та Оксану Скіталінську, дієтологиню з Києва.

І хоча Олександр Лінчевський, будучи реалістом, розвіяв усі сподівання на блискавичний розвиток медицини після пандемії, надто ж – на швидке винайдення ліків від коронавірусу, програма залишила відчуття чесної й професійної розмови. Принаймні, тут не мають слухачів за малих нерозумних дітей, яких позбавили морозива під час ангіни.

Випуск від 7 квітня, присвячений непростій темі освіти після карантину (а саме, яких змін зазнає галузь і чи повернуться діти в школу після того, як звикнуть до дистанційного навчання), справив більш оптимістичне враження. Про майбутнє освіти взагалі та української школи зокрема говорили футуролог та економіст Андрій Длігач і директор київського приватного ліцею «Гранд» Володимир Співаковський.

Розмова Наталі Соколенко з обома гостями дала змогу зацікавленим слухачам полегшено зітхнути – якщо й можна говорити про смерть освіти після карантину, то хіба лише в контексті традиційної, давно застарілої школи. Тієї, що дісталася українцям від школи радянської, а останній – від царської, де вчитель був ментором і наглядачем.

Андрій Длігач запевняв, що діти в школу повернуться залюбки, бо для них – це передусім спілкування з ровесниками та улюбленими вчителями. Адже жодні віртуальні уроки не замінять живого спілкування з учителем, який може пояснити незрозумілі моменти навчальної теми безпосередньо на уроці. Проте, каже пан Длігач, діти, повернувшись до школи після тривалого періоду онлайн-уроків, змінять своє ставлення до вчителя. Останньому доведеться стати людиною, яка не просто навчає предмета, а вчить учитися. Дитина створить свій простір знань, і вчитель має допомогти їй у цьому.

Наталя Соколенко, поставивши, здавалося б, занадто осяжне запитання «Як карантин змінив поняття про освіту?», отримала від Олександра Длігача фантастичну відповідь: «Людям треба буде вчитися до 120 років, – без жодного гумору сказав футуролог. – Ми вже зараз припускаємо, що в цьому столітті люди зможуть жити до 120 років. Пандемія вчить, що ніщо не буде сталим, у тому числі й професії. Наприклад, якщо виявиться, що касири в супермаркетах розносять вірус, їх цілком зможуть замінити штучним інтелектом, який уже вміє демонструвати приязність. І куди йти звільненим касирам? Шукати нову роботу. А її неможливо буде знайти без нових знань. Постійне навчання також дає людині нові сенси життя. Чим більше вона вчиться, тим більше сенсів жити далі в неї виникає».

Директор першого в Україні приватного ліцею «Гранд» Володимир Співаковський, коментуючи перехід на онлайн-навчання, казав, що в його закладі це звичайна практика на період будь-якого карантину, тому жодних труднощів у впровадженні онлайн-уроків ліцей не має. Але, і в цьому його думка збігається з твердженням футуролога-економіста, онлайн-освіта не зможе замінити весь навчальний процес у школі, адже діти прагнуть спілкуватися в соціумі.

Гості Наталі Соколенко відповіли й на явно провокаційне запитання ведучої «Чи справді зникнуть університети, як пророкують деякі фахівці?». Так, сказав Олександр Длігач, університети зникнуть, але виключно як місце, куди дитина мала обов'язково вступити після закінчення школи за бажанням батьків. Університети, на думку пана Длігача, стануть науковими центрами, осередками професійної науки. А вчорашні школярі зможуть обирати собі курси й професію, до яких лежить душа в них самих, а не в їхніх батьків.

Володимир Співаковський підтримав колегу, розповівши, що в сучасному світі великі компанії вже не дивляться на диплом, беручи на роботу людей, які мають широкий набір так званих «софт скіллз», тобто гнучких навичок, і готових учитися далі. Директор ліцею «Гранд» порівняв майбутню вищу освіту з принципом сендвіча. Тобто, рік дитина може повчитися на обраному курсі, потім рік попрацювати, зрозуміти, чи потрібна їй саме ця професія. Якщо ні, вона може піти навчатися на іншу спеціальність, потім – знову попрацювати й таким собі методом спроб й помилок знайти себе в цьому світі. Бажано за час цих «сендвічових» перипетій зав'язати контакти з майбутніми роботодавцями. Тоді випускник не матиме жодних проблем із працевлаштуванням.

За 47 хвилин програми «Після карантину» ведуча встигає майже осягти неосяжне – обговорити заявлену тему з усіх можливих боків. І це вселяє в слухачів оптимізм, що надзвичайно важливо на тлі страшної статистики. Тож мети програми, яку виголошує ведуча на початку кожного випуску – «відволіктися від пульсуючих новин про кількість хворих і померлих від коронавірусу, від карантинної депресії, від страхів захворіти або залишитися без роботи й грошей» – ця програма досягла.

Якщо головне завдання Наталі Соколенко в програмі «Після карантину» – добір адекватних експертів, то її колега, продюсерка радіо «Культура» Ірина Славінська свою програму «На карантині» будує на інтерактивному спілкуванні зі слухачами. «Це програма, де головними героями є ви, наші шановні слухачі», – звертається ведуча до кожного шанувальника «Культури».

Насправді ж більшість прямоефірної програми ведуча тягне на собі. Проте 10 квітня, коли Ірина Славінська запропонувала слухачам поділитися, як організувати Великдень удома, майже всі дзвінки й дописи у вайбері виявилися в тему.

Одна слухачка розповіла зворушливу сімейну історію, як її бабуся святила чорний хліб, коли був голод. Інший згадав, як українці святкували Пасху в ГУЛАГу. Цю розповідь слухача з Малина підхопила ведуча, переповівши епізод з книжки Оксани Кісь про жінок у радянських концтаборах. Українки тоді ліпили пасочки з хлібних тюремних пайок, й ці саморобні паски освячували ув'язнені доньки українських священників.

Допис у вайбері радіо «Культура» виявився найбільш актуальним. Слухачка розповіла про свій торішній досвід святкування Великодня в онлайні, зауваживши – споглядання Великодньої служби в онлайн-трансляції дає той самий ефект присутності, що й під час реального богослужіння. А якщо ви з друзями в скайпі, то можна навіть стукнутися крашанками об екран комп'ютера. Таке собі ноу-хау.

Як поводитися тим, хто звик ходити до церкви раз на рік, аби посвятити великодній кошик, під час карантину – це насправді надзвичайно важливо. Саме тому Ірина Славінська впродовж усієї програми нагадувала слухачам рекомендації ПЦУ та УГКЦ, як віряни обох церков мають поводитися на Великдень під час карантину.

На початку випуску ведуча пустила в ефір синхрон Андрія Дудченка, якого відрекомендувала представником ПЦУ. Якщо чесно, то його виступ міг справити враження революційного (або ж дисидентського в богословській термінології ) для православних атеїстів, якими й є більшість тих, хто готує пасхальні кошики не тому, що хоче славити Господа, а тому, що так заведено. Отець Андрій сказав надзвичайно важливі слова: «Треба розуміти, що Церква – це не лише приміщення, це всі ми. Освячення трапези – це лише додатковий ритуал. Адже головний зміст Великодня – Воскресіння Христа. Можна освятити паску вдома спільною молитвою. Божа благодать – для неї немає перешкод. Спільна молитва нас об'єднає».

За 20 із гаком років спостережень за релігійними процесами та найбільшими богослужіннями в Україні я вперше почула від православного священика слова, які стосуються не форми, а суті Воскресіння Христа. Думаю, багато хто з так званих православних атеїстів, почувши монолог отця Андрія, замислився.

Ірина Славінська в цей випуск програми «На карантині» вмонтувала кілька синхронів священників. Прессекретар Київської митрополії ПЦУ диякон Михайло Омелян казав, що Церква має дбати не лише про духовне, але й про тілесне здоров'я вірян, а відтак має дотримуватися карантину. Панотець закликав вірян ПЦУ дочекатися практичних порад Синоду ПЦУ щодо святкування Великодня. Хоча Ірина Славінська в ефірі й озвучила рішення спільної наради МВС та Ради українських церков щодо онлайн-трансляції всіх релігійних свят найбільших конфесій України.

До ефіру цього випуску «На карантині» увійшло також звернення до греко-католиків предстоятеля УГКЦ Святослава Шевчука. Останній дуже просив не йти до храмів на Вербну неділю та Великдень, адже й лозу, й трапезу може освятити батько родини. Ба більше, архієрей видав нову формулу віри – «По тому пізнають вас, як ви дотримуватиметесь правил карантину».

Єдине, що не давало спокою під час прослуховування цієї конкретної програми, – нескінченне згадування Іриною Славінською назви промови Папи Римського Urbi et orbi без українського перекладу. Бо далеко не всі слухачі «Українського радіо» знають латину і розуміють, що це означає «Місту й світу». Але в цілому Суспільне радіо наразі дуже адекватно реагує на найбільший інформаційний виклик, розмовляючи зі слухачами на рівних.

Фото: day.kiev.ua