Одеський «Виборчий округ. Співбесіда» – спроба діалогу з виборцем

Героями нової розмовної програми Одеської філії Суспільного телебачення «Виборчий округ. Співбесіда», створеної за єдиним форматом для всіх філій, стали кандидати в народні депутати по мажоритарних округах Одеси та області. Для цього аналізу ми переглянули перші чотири випуски ток-шоу за 1-4 липня, щоб скласти уявлення про формат і зміст програми.

Тривалість кожного випуску коливається від 15 хвилин з одним кандидатом до 52 хвилин з чотирма. За цей час ведучий програми Олександр Славський встигає розповісти кандидатам про те, що їх очікує, поставити їм кілька запитань, надати слово опонентам, прокоментувати відповіді на питання бліцу та уточнити деякі відповіді. Головне, що ведучому вдається створити в студії атмосферу, в якій виборці можуть скласти хоч якесь уявлення про свого кандидата, більшість із яких не є публічними особами, відомими широкому загалу. Кандидат, у свою чергу, почуває себе інколи занадто розслаблено та спокійно – він знайомий з форматом, почувається в безпеці та навіть може виділити час на спілкування зі своїм смартфоном.

Власне, кожного кандидатів очікує однаковий формат телезнайомства:

  • графічна візитка кандидата з його біографією;
  • до 60 секунд на відповідь, навіщо гість іде в депутати;
  • бліц із трьох питань ведучого на теми, що стосуються майбутньої діяльності, на кшталт: чи схвалюєте ви одностатеві шлюби; чи треба легалізувати проституцію;
  • запитання щодо одного-двох положень з передвиборної програми кандидата з акцентом на тому, як саме депутат може це виконати (60-90 секунд на відповідь);
  • блок «Виклики України», у якому кандидат обирає один із шести блоків проблематики України й доповідає про своє бачення проблем у цій сфері;
  • запитання від опонентів – інших кандидатів, присутніх у студії;
  • блок «Виклики регіону», у якому кандидат обирає один із шести блоків місцевої проблематики та коментує його;
  • відеозапитання від мешканців округу;
  • завершальний бліц від ведучого на знання округу (здебільшого культурно-історичного характеру).

Саме останній блок викликає найбільше зауважень від учасників програми, оскільки деякі з них вважають, що кандидат не може і не зобов’язаний знати, що було на якомусь місці 30 років тому чи хто був архітектором якоїсь будівлі. Однак на користь цього бліцу свідчить те, що кандидати навіть у цьому, не складному для місцевого жителя, на перший погляд, запитанні, розкриваються по-різному: хтось відповідає, хтось по-школярськи каже: «знав, але забув», хтось чесно визнає, що не знає, а хтось дискутує з вищезазначеного приводу.

У будь-якому випадку, глядач отримує інформацію. Тим паче, що Олександр Славський як ведучий має можливість надавати правильну відповідь після кожного свого запитання.

До честі ведучого, він не тягне ковдру ток-шоу на себе й виконує чисто технічну функцію – передавати слово черговому кандидату. Але стиль його поведінки створює ділову атмосферу в студії. Спокійний, ввічливий, з поодинокими, але влучними коментарями та питаннями, з миттєвою іронічною посмішкою після деяких відповідей, чітко керує спілкуванням гостей між собою, стежить за хронометражем та припиняє багатослів’я, реагує на інформацію від редактора.

Загалом робота персоналу за кадром теж варта високої оцінки. Добре виставлені світло та звук, чітка операторська робота, своєчасне вмикання режисером розподілу екрану на дві частини, вчасне включення графіки та синхронів мешканців міста – усе працює на те, щоб ток-шоу сприймалося глядачем. Звичайно, зробити шоу повністю безпроблемним у перших випусках не вдалося. Присутні граматичні помилки в титрах, не завжди дотримувався хронометраж відповідей, деякі бліц-питання для кандидатів повторювались у різних випусках, а деякі – ні, інколи ведучому не давали договорити, накладаючи на промову відеоряд.

Не завжди ведучий добивався відповіді на поставлене запитання. Наприклад, у випуску за 1 липня ведучий, усупереч задекларованій ним же вимозі до кандидата Артема Дмитрука від «Слуги народу» відповісти, як той збирається вирішити проблему використання одеських пляжів під забудову, ніяк не зреагував на відповідь: «Я вважаю, що одеські пляжі повинні бути використані на підприємницькі цілі на 20 відсотків і тільки під жорстким державним контролем ...». І так і не отримав від кандидата конкретної відповіді про механізм реалізації свого бажання жорсткого контролю.

Деякий подив викликали й досить поблажливі запитання до цього ж кандидата з боку нібито конкурента. З огляду на те, що Артем Дмитрук анонсувався як власник двох фітнес-залів, запитання від опонента – Дмитра Атєрлєя від партії «Голос» – щодо того, як він бачить зростання ролі фізичної культури, зростання фінансування спортивних програм та виробництва спортивного інвентаря в Україні виглядали як підігравання.

Інша проблемна частина програми – запитання до кандидатів від виборців. Більшість із них – від людей похилого віку й досить однотипні. Скоріш за все, вони реально відображають ставлення виборців до влади як до виконробу з житлово-комунальної контори, але редактура мала б вимагати від кореспондентів, які шукали запитання, більш широкого спектру вікової та змістовної різноманітності.

На початку програми бракує візитки самого виборчого округу – з графікою та інформацією про кількість дільниць, які райони входять в округ, скільки в ньому мешканців та виборців. Це дало б глядачам додаткову можливість ідентифікувати саме свого кандидата й оцінити, чи співпадають його бачення проблем округу з їхніми.

В ідеалі добре було б давати час від часу посилання на Закон України «Про статус народного депутата», щоб задавати тон програмі й нагадувати глядачам, для виконання якої саме роботи ми вибираємо депутата.

Утім, програма Одеської філії Суспільного «Виборчий округ. Співбесіда» виглядає як впевнений крок уперед від «стандартів» державного ТБ. Зокрема, вона показує, хто готовий до діалогу зі своїми виборцями та опонентами, а хто відмовився від формату (таких кандидатів більшість) і продовжує ходити по каналах, де для них напоготові «теплі ванни» безальтернативних виступів і рекламно-піарні заготовки.

comments powered by Disqus