Отже, на конкурс «Євробачення» до Роттердама поїде гурт Go_A. Тепер самі музиканти пояснюють, що читається їхня назва як «Гоу-Ей», і вона не має жодного стосунку до індійського міста та штату Гоа.

Мабуть, іще перед початком фіналу важко було знайти провидця, який міг би передбачити, що перемогу у нацвідборі отримають саме вони. Скажімо чесно, серед реальних претендентів їх не розглядали. У першому півфіналі — слабшому за другий — глядачі поставили їх на друге місце, а журі — на третє. Перший сигнал пролунав після їхнього виступу у фіналі — натхненного, просякнутого енергетикою. Зал вибухнув оваціями, й того моменту гурт став одним із фаворитів.

Тож уперше зі сцени «Євробачення» лунатиме пісня цілковито українською мовою. (Щоправда, ім'я Ванюша, що зустрічається у тексті, важко назвати українським, в українців — Іванко.) Пісня «Соловей» змусила пригадати виступ поляків Донатана і Клео 2014 року в Копенгагені з піснею My Słowianie («Ми — слов'яни»), навіть із дещо схожим, хоч і не таким виразним, способом співання. Тоді поляки посіли 14-те місце у фіналі, але пісня запам'яталася, й у ютубі ви можете знайти чимало рейтингів, що їх складають любителі «Євробачення», де виступ Донатана і Клео фігурує серед найкращих.

Власне, тут варто зробити важливу ремарку — бо в Україні й досі є поширеним постсовковий погляд на конкурс «Євробачення». Цей конкурс — це не спорт. І перше місце у фінальних протоколах — це зовсім не головна мета учасників. Нещодавно десь у російському виданні прочитав «чудовий» заголовок: «На чемпионате Европы Россия порвала Европу». Так от, «Євробачення» — то не спосіб «порвати Європу», «можемповторіть» і «дєдивоєвалі». Це для кожного співака — спосіб знайти свою аудиторію й своїх фанів у різних країнах. Був в історії «Євробачення» анекдотичний випадок, коли після конкурсу найпопулярнішою стала пісня, яка посіла останнє місце. У згаданих рейтингах, складених шанувальниками конкурсу, серед найкращих виступів Melovin зустрічається чи не так само часто, як і Джамала — попри лише 17-те місце, яке він посів позаторік у Лісабоні.

Що ж до пісні Go_A, то й інструментальний супровід у них багатший і модерніший, ніж у поляків, і голос солістки сильніший і виразніший.

Цього разу розподіл місць не викликав узагалі жодних заперечень. Як зазначив ведучий Сергій Притула, члени журі були одностайними. Голосування глядачів майже не відрізнялося від голосування журі — тільки журі віддало четверте місце Девідові Аксельроду, а п'яте — дуетові Tvorchi, глядачі навпаки; журі віддало друге місце Марині Круть — цього разу її називали лише так, а третє — Хайатові, глядачі — навпаки.

Скандал виник уже після фіналу. Дует Tvorchi заявив, що в навушниках у вокаліста не було чути інструментального супроводу — причому за обставин, які можуть вказувати на навмисність. Натомість музичний продюсер Руслан Квінта та звукорежисер Олександр Цив'ян заперечили: мовляв, якби справді так було, вокаліст не потрапляв би в ритм.

Тернопільський дует було шкода: якими натхненними, окриленими були вони перед виступом, неочікувано перемігши у другому півфіналі — й якими зруйнованими після виступу. Було видно: вони розуміли, що напортачили. Та й дивно, що про відсутність звуку в навушниках вони заявили лише наступного дня, а не одразу, там, на сцені. На великих конкурсах «Євробачення» заведено: якщо щось пішло не так не з вини самих конкурсантів, їм дають змогу повторного виступу.

З того, що привернуло увагу: номери у фіналі справді були не такими, як у півфіналі, їх справді ставили професійні постановники. Але не було жодної постановки, яка викликала б невдоволення, а тим паче зіпсувала б номер. Усі постановки цього разу були, коли можна так сказати, обережними, акуратними, мінімалістичними — вони підкреслювали настрій пісні, а не заступали пісню собою й не перетворювалися на самоціль.

І ще одне браво: оператори працювали, як на великому «Євробаченні»: вони знімали не сцену, а артистів у таких ракурсах, щоби якнайвигідніше розкрити виступи.

Й трохи хотілося б поділитися враженнями від виступів. Суб'єктивними враженнями — не претендуючи на об'єктивність. Більшість фіналістів, на жаль, не справили того враження, яке було у півфіналах.

Джеррі Хейл. Перед нацвідбором я гадав, що вона стане чи не головною претенденткою на Роттердам, очікував вибуху. А пісня виявилася, як на мене, ніякою. Якби Ґрета Тунберґ не виголосила свою резонансну промову в ООН, а проспівала й станцювала її — оце б воно й було. Дуже поширена помилка — вважати, що закладений до тексту пісні модний і трендовий меседж зробить виступ переможним. Типовий підхід «про що пісня» й «у Європі це неодмінно сприймуть». Річ у тім, що такий от меседж стає самодостатнім, коли все решта вже не має ніякого значення. Насправді ж меседжу замало.

Девід Аксельрод. У півфіналі було враження польоту звуку. Майже фізично відчувалося, як вокал накриває собою глядацьку залу. Так, за словами Андрія Данилка, «стандартна хороша пісня, які актуальні завжди», але виконана натхненно. У півфіналі цього враження польоту не виникло — хіба що в самому кінці виступу. Натомість повсякчас виникало враження, що артист обспівує, акцентує слова, а не музику.

Tvorchi. Після півфіналу була впевненість: у Роттердамі будуть саме вони. І вокально невдалі моменти були просто непомітними (зрештою, й у переможному виступі Руслани 2004 року у Стамбулі були очевидні вокальні огріхи): виступ «Творчих» — то був шторм, то була злива, яка накривала з голови до ніг. Тепер... Вокаліст змінив регістр, почавши співати майже басом. І більше того: чи лише видалося, що він змінив саму манеру звуковідтворення, намагаючись зробити свій голос більш глибоким? Перед виступом пролунало, що Джамала висловила прагнення підправити вокал. От і було враження, ніби протягом тижня після півфіналу хтось намагався поставити вокалістові академічний голос — от тільки за тиждень не встиг пройти курс вокального відділення консерваторії. Результат: звучало все це, даруйте, як голодний крокодил.

Марина Круть — саме так і тільки так називали співачку у фіналі. (До речі, у ЗМІ вже встиг виникнути штамп: «Бандуристка», «Співачка Джеррі Хейл та бандуристка Круть». Але ж у даному разі вона, передусім, співачка, бо брала участь у нацвідборі з піснею, а не лише з грою на бандурі. Неточність, яка в даному разі викривлює те, що робила артистка на сцені, не дає змоги цього зрозуміти.) У півфіналі її голос дивовижним чином гармонійно лягав на звуки бандури — тендітний, прозорий, кришталевий спів звучав, ніби ще одна бандура. Тепер у голосі додалося жорсткості, навіть агресивності, він став хрипким. Можливо, співати стоячи й тримати в руках 12 кілограмів — це була не найкраща ідея. Річ у тім, що у півфіналі співачка виступала сидячи, й члени журі сказали, що вона ніби ховається за бандурою — вони ж і порадили їй підвестися. (Еге ж: «И лёгенько поднимаем брёвнышко».) Хоча вихід із ситуації був той самий: співачку можна було просто знімати відповідним чином і з відповідних ракурсів.

Хайат. Чи не єдиний фіналіст, який посів те місце, яке й випливало з півфіналів. Оригінальний тембр голосу, така, що запам'ятовується, пісня зі східними мотивами, чудова пластика, несхожий на інших образ. От тільки як розпочалася пісня, так і завершилася: з тим самим успіхом вона могла лунати й годину, й дві. Не було в пісні розвитку, крещендо, не було кульмінації. Не люблю цей вислів, але вишеньки на торті не було. І підкресленої, спеціально обіграної монотонності як художнього прийому теж не було. Враження певної недоробленості — й тільки.

Ну, й переможці, Go_A. Порівняно з півфіналом — потужний сплеск. Солістка перед виступом зізналася, що співатиме на емоційному піднесенні, бо не очікувала виходу до фіналу. Хотілося б побажати, щоб емоційний сплеск від перемоги не розхлюпався протягом трьох місяців. Енергетика, драйв, потужний вокал, приспів, що приклеюється, стильний й ані на кого несхожий образ — усе це є.