Війна і психоаналіз на Суспільному

Війна і психоаналіз на Суспільному

10:39,
11 Травня 2019
3942

Війна і психоаналіз на Суспільному

10:39,
11 Травня 2019
3942
Війна і психоаналіз на Суспільному
Війна і психоаналіз на Суспільному
Спецпроекти Суспільного до річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні показали двоїстість у сприйнятті суспільством двох пам’ятних дат 8 і 9 травня.

Україна вп'яте відзначає одразу дві дати перемоги над нацизмом у Другій світовій війні на офіційному рівні. 8 травня — День пам'яті та примирення, а 9 травня — День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. За чотири роки, що минули від підписання відповідного указу Президентом України Петром Порошенком, можна констатувати — зміни у сприйнятті суспільством Дня перемоги якщо й відбулися, то не скрізь і не в усіх. І немалу роль у повільності цих змін відіграє такий собі «шпагат» між європейським поглядом на Другу світову, точніше, принципом ушанування її жертв, та радянським пафосом «Великой победы советского народа в Великой отечественной войне». Бо, з одного боку, маємо спільний із Західною Європою День пам'яті та примирення 8 травня, а з іншого — той самий радянський пафос наступного дня, вихідного 9 травня.

Саме цю двоїстість у сприйнятті суспільством двох пам'ятних дат показали спецпроекти Суспільного 8 та 9 травня.

Перший вийшов в ефір у постпраймі, щоби мати змогу показати пряму трансляцію акції «Перша хвилина миру» біля Музею історії України в Другій світовій війні. Цей спецпроект назвали «1939–1945. Ніколи знову», повторивши зранку наступного дня.

Тоді ж, у День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, 9 травня, в ефір вийшов іще один спецпроект Суспільного, вже під назвою «Пам'ятаємо. Перемагаємо».

Вже в цих назвах присутній яскравий когнітивний дисонанс, адже не зрозуміло, чому українці 8 травня мають дружно миритися, а наступного дня — когось перемагати.

Відповіді на ці запитання у студії Суспільного шукали ведуча Алла Кошляк, історики Юрій Шаповал, Володимир Бірчак та Яна Примаченко в День пам'яті та примирення.

9 травня, до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, в спецефірі взяли участь історик Ігор Бігун та військовий психолог, голова громадської організації «Побратими» Артем Денисов.

Перший спецефір, точніше, його студійна частина, справила враження дежавю, бо і Юрій Шаповал, і Володимир Бірчак, і Яна Примаченко повторювали тези українських істориків 5-річної давнини. Скажімо, про те, що в Україні варто говорити про внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, адже вони воювали у складі багатьох армій, від Червоної до американських чи канадських збройних сил. Не кажучи вже про польську армію Андерса, УПА чи й навіть німецькі дивізії.

А це можливо лише через вивчення конкретних родинних історій, коли людина, яка потрапила в жорна війни, поводиться по-різному. Тобто, в одній ситуації вона може виявляти дива героїзму, а в іншій — демонструвати унікальні механізми виживання, пристосовуючись до екстремальних обставин.

У межах спецпроекту Суспільного до Дня пам'яті та примирення 8 травня показали документальний фільм із дуже промовистою назвою «Примирення з перемогою». І саме цей фільм режисера Володимира Васильченка показав, наскільки різниться ставлення українців у різних регіонах до Перемоги над нацизмом. Точніше, до 9 травня та його символів.

Одним із учасників цього фільму став директор Українського національного інституту пам'яті Володимир В'ятрович. Він уже вкотре повторив свою засадничу тезу про 8 й 9 травня: «Ніхто не збирається забирати в людей День Перемоги. Але вихідним треба зробити саме 8 травня, День пам'яті та примирення, бо, залишаючи святковим днем 9 травня, ми відкриваємо дорогу до спекуляцій на темі історичної пам'яті. Чим і користаються як українські політики, так і, передусім, російські пропагандисти».

Це правда, адже немає нічого простішого й очевиднішого, ніж активно експлуатований Росією міф про Велику вітчизняну війну, перемога в якій є спільною для всіх радянських народів. Цей міф і дозволив прийти «русскому миру» на схід України зі зброєю.

Авторам фільму йшлося про ставлення українців до символів Дня Перемоги — так звану георгіївську стрічку як продукт російської піар-акції 2005 року та квітку червоного маку, символ пролитої крові в Першій та Другій світових війнах, запроваджений в Україні 2014 року.

І хоча Юрій Шаповал та Володимир Бірчак перед показом у студії запевняли, що новий символ, червоний мак, уже прижився, перехожі на вулицях Дніпра, Києва, Одеси, Тернополя, Краматорська та Урзуфа, опитані знімальною групою «Примирення з перемогою», показали — згоди серед українців щодо символів перемоги над нацизмом досі годі й чекати. Адже, як каже закадровий голос у фільмі, вони у своєму сприйнятті старих і нових символів перемоги у Другій світовій війні поділилися навпіл.

А дехто з них узагалі повторює тези російської пропаганди, як-от російськомовний чоловік з Одеси. Він каже, що жодного примирення бути не може, бо його діди воювали. Далі — більше. Одесит каже, що 8 травня святкує Європа, яка сюди прийшла й тут отримала (одкоша. — Авт.).

«Зачем разделять людей? Какая разница, ленточка или красный мак? Нужно проводить на День Победы более массовые парады!» — ці та подібні сентенції чують автори фільму не лише в Одесі, але й у Дніпрі та Урзуфі. Тому самому, до речі, де базується полк «Азов», хоча про це ніхто й не каже.

Цікаво, що у Краматорську, який пережив окупацію в 2014-му, георгіївська стрічка викликає різні емоції та асоціації. Патріоти України її ненавидять як символ саме окупації, обивателі ж тим часом ставляться до неї цілком байдуже.

Цей зріз настроїв серед мешканців різних регіонів України показує, наскільки складно подолати нав'язувані десятиліттями радянської пропаганди міфологеми про «Великую Победу» в головах пересічних українців.

Тішить одне — хай і дуже повільно, але нова символіка у вигляді квітки червоного маку просувається із заходу на схід України. Адже сприймається однаково в Тернополі та Краматорську. Звісно, якби не пережита окупація, боюся, настрої в нинішній столиці підконтрольного Україні Донбасу були б цілковито протилежними.

У «Примиренні з Перемогою» є кадри, де молодь у Києві та Одесі гуляє біля меморіалів на честь загиблих у Другій світовій. Ось юна балерина робить па на парапеті Алеї слави в Києві, а ось хлопці в Одесі ганяють на роликах навколо Вічного вогню. Це саме те покоління, про яке говорить Володимир В'ятрович: «Наше завдання не ламати старше покоління, а виховувати нове».

Тож коли ми говоримо про різне сприйняття громадянами України подій Другої світової війни, йдеться, вочевидь, не про ідеологічні розбіжності в усьому суспільстві, а радше про світоглядну різницю між поколіннями.

Не знаю, щоправда, скільки років доведеться чекати, поки з голів українців вивітряться людожерські міфологеми «русского мира», а замість них постане потреба у правді про війну. Адже цілком можливо, що ми вже не маємо часу й надалі висіти над прірвою між радянським міфом про Перемогу і європейським закликом до пам'яті та примирення.

Тим часом учасники спецпроекту 9 травня «Пам'ятаємо. Перемагаємо» зосередилися на людському (антропологічному) вимірі Другої світової війну та ще й у контексті війни нинішньої, російсько-української. Яка триває вже 5 років, але якій, на відміну від Другої світової, кінця-краю не видно.

Із цього погляду корисною виявилася участь у студійному ефірі військового психолога Артема Денисова. Він казав, що людям, які намагаються осмислити будь-яку війну, треба зрозуміти одне: під час бойових дій у людини працюють специфічні групи гормонів, відтак її поведінка дуже відрізняється від мирної моделі.

Так само, як і 74 роки тому, нинішні учасники бойових дій можуть бути героями в одній ситуації й боягузами, коли йдеться про виживання. Ну, або ж узагалі скоювати злочини щодо цивільного населення.

Цей ефір поставив запитання, на які поки що українське суспільство, яке гарячково шукає своє місце у світі щодо внеску українців у перемогу об'єднаних націй у Другій світовій війні, не має відповіді.

Приміром, як говорити про подолання ПТСР у нинішніх ветеранів, поки ми не знайшли консенсусу у ставленні до подій Другої світової війни? Бо що значить розповідати правду про війну через родинні історії? Це означає, що їх готові вислухати. Тим часом, каже Артем Денисов, нинішні ветерани стикаються з осудом суспільства. А отже треба створити таку атмосферу, коли їхні історії будуть готові вислухати. Нам треба повернути собі гідність як суспільну цінність і повагу один до одного, каже військовий психолог, голова ГО «Побратими».

Щоправда, як показав сюжет Вікторії Назарівської про виставку «Родинна пам'ять про війну» з Музею історії України в Другій світовій війні, українці вже почали вивчати історію Другої світової не через біографії полководців та з мап великих битв.

10 нових есеїв, які стали частиною семирічного проекту, написано завдяки сімейним реліквіям, збереженим нащадками тих, хто воював на різних фронтах 70 років тому. Фронтові фото, листи, нагороди — все це люди несли до музею, щоби зберегти пам'ять про своїх рідних, які воювали проти нацизму.

Ще одна спроба показати людський вимір Другої світової війни у спецпроекті «Пам'ятаємо. Перемагаємо» — цикл відеороликів філії Суспільного «UA: Суми» «Війна жіночими очима». 9 травня в ефірі Суспільного показали два з них. І в обох жінки, які пережили війну, одна в окупації, інша — в лавах Червоної армії, в числі іншого згадують, як до них ставилися окупанти. Виявилося, що німці й мадяри були геть не такими зарізяками, якими їх показувала радянська пропаганда.

Щоправда, як на мене, цикл сумської філії Суспільного все-таки містить певний радянський пафос. Надто ж це відчувається у віршах про війну, мир і перемогу, що супроводжують ці міні-фільми у надривному виконанні жіночого голосу. Варто було б уникнути цього орнаментування. Адже історії жінок, які пережили війну, його не потребують.

Спецпроект Суспільного 9 травня артикулював надзвичайно важливу річ, про яку ніхто в контексті воєнної історії (незалежно від того, давня вона чи сьогочасна) не згадує. А саме — про комфортність правди. Яка подеколи може виявитися нестерпною.

Про це в ефірі Суспільного сказав директор Галузевого архіву СБУ Андрій Когут: «Робота в архівах деміфологізує історію. Українці стали учасниками й жертвами Другої світової війни ще навесні 1939 року, коли Угорщина внаслідок кровопролитних боїв таки загарбала територію Карпатської України (вона ж Підкарпатська Русь). Документи показують правду, часто некомфортну».

Саме тоді Артем Денисов, підхопивши думку головного архіваріуса СБУ, і сказав про головну відмінність між психологією людини на війні та в мирному житті. Але повернув він її в дещо інше русло. Попередивши тих, хто наважиться шукати правду про участь своїх родичів у Другій світовій війні, що їм для початку треба зрозуміти, чи хочуть вони знати правду. Якщо так, то будь ласка, вперед, в архіви. Адже ніхто не може сказати напевно, наскільки їхні поведінкові патерни зумовлені тим, як поводилися їхні предки під час Другої світової війни. Причому, з обох боків. Приміром, наводить приклад Артем Денисов, його родину в окупації врятував від голоду німецький офіцер.

Тож до архівів варто звертатися лише людям, готовим до будь-яких відкриттів, у тому числі й неприємних. Але в будь-якому разі давати оцінку діям людей, які пережили воєнне лихоліття, не варто. Принаймні, так вважає Артем Денисов.

Спецпроекти Суспільного 8 й 9 травня, попри всі спроби донести до глядача правду про Другу світову війну, залишили без відповіді ще одне болюче запитання: чому в Україні зростає популярність суто російської пропагандистської акції «Бессмертный полк», попри всі зусилля Інституту національної пам'яті щодо повернення українцям правди про Другу світову війну?

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду