Суспільне мовлення: безкомпромісна боротьба правди з пропагандою

vuzm.ru

Пропаганда схожа на злоякісну пухлину, що розростається, вражає суспільство та харчується здоровим мозком. За останній рік світ побачив: російська влада не забула уроків «величних вождів», вдало використовує радянський досвід в інформаційній сфері й здатна зазомбовувати мільйони.

Пухлина потребує втручання

Російські медіа на 100% оволоділи механізмами поширення пропаганди та вправно їх використовують. Про це свідчить кількість людей, котрі беззастережно вірять офіційній політиці влади цієї країни. Може скластися хибне враження, начебто помірна кількість інформації, що не відповідає дійсності, не завдає особливої шкоди. Але якщо ти починаєш піддаватися непомітному впливу пропаганди, то незабаром й відверту брехню сприймаєш як належне.

Якою має бути позиція громадського мовлення щодо пропаганди? Яким має бути контент суспільного телебачення та радіо?

Від інформаційного бруду, що ллється з країни, у якій пропаганда стала частиною державної політики та невід’ємною складовою ідеології,  немає сенсу боронитися за допомогою контрпропаганди.

На кінець 2014 року близько 80% населення нашої країни вважали, що в нинішній ситуації українські ЗМІ мають займати позицію об’єктивних спостерігачів (за даними Київського міжнародного інституту соціології на замовлення ГО «Телекритика»). У кожному разі, крайнощі небезпечні: суцільна контрпропаганда, як і її зведена сестра пропаганда, викликає нерозуміння та недовіру з боку частини населення. У ситуації інформаційної війни, коли слова можуть вразити не гірше, ніж кулі, «…важливо, щоб українська громадськість, українська журналістська спільнота обстоювала свої переконання, щоб вона спиралась на універсальні принципи свободи та об’єктивності», - зазначив російський журналіст та медіакритик Андрій Архангельський.

Неприпустиме використання пропаганди як засобу маніпуляції свідомістю. З приводу цього влучно висловився гендиректор НТКУ Зураб Аласанія: «Пропаганда не призначена для власного народу, інакше вона стає інструментом впливу влади на своїх громадян».

Настав час створити демократичний медійний майданчик, простір, відкритий до дискусій та публічних обговорень. 17 квітня 2014 року було прийнято закон про суспільне мовлення, яке повинно мати об’єктивне та незаангажоване наповнення. Однак його запуск постійно відтерміновується. Наразі Вікторія Сюмар, Голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, прогнозує запуск проекту не раніше, ніж за півроку.

Ті, хто не хоче втратити свій вплив на медіа, чинять перешкоди суспільному мовленню. У цьому випадку не зайвим буде втручання Ради Європи, яка може вплинути на українську владу, аби та уважніше поставилась до реформування інформаційної сфери.  Погодьтеся, уявити демократичну країну з заангажованими медіа, на які здійснюється тиск з боку держави або олігархів, неможливо. Тож якщо влада хоче бути послідовною щодо проєвропейських реформ, вона  має проявити політичну волю та ухвалити рішення щодо громадського мовлення.

Не годуйте мозок фаст-фудом

Частину ресурсів суспільного мовлення варто  спрямувати на медіаосвіту українського глядача. Брак критичного сприйняття фактів та коментарів, байдужість до першоджерел повідомлень ЗМІ, надання переваги розважальним програмам перед аналітичними – такі тенденції бачимо у суспільстві. Звісно, легше споживати усе, що тобі дають, а не аналізувати факти, легше харчуватися у фаст-фуді, ніж опанувати нові рецепти й власноруч обирати інгредієнти. Пропаганда має в арсеналі прості для сприйняття факти, тому її відносно легко поширити, вона не зустрічає опору свідомості.

Натомість глядач має бути прискіпливим до найменш помітних джерел маніпуляції. Інколи навіть знак пунктуації може мати додатковий сенс: наприклад, відсутність лапок у позначеннях «ДНР» та «ЛНР» певним чином легітимізують ці поняття у свідомості глядача, знімають з них припис «так звані». Суспільне мовлення має уникнути дешевої популістської риторики та прискіпливо обирати контент, щоб сформувати глядацьку культуру споживання.

Новий мовник може стати порятунком для тих, хто втомився від прихованої та очевидної політичної реклами, від кількахвилинних відеосюжетів про допомогу Ахметова на Донбасі, від комерційної джинси та подібного непотребу. 

Суспільному мовнику належить подолати недовіру до медіа в критично налаштованої частини суспільства та бути вільним від спекулятивної пропаганди.

Без компромісів

У Росії також є досвід створення суспільного мовлення - канал ОТР, однак наразі його існування опинилося під загрозою. У зв’язку з фінансовими проблемами, необхідно скоротити штат, лунає критика щодо якості деяких програм. Справа в тому, що суспільне мовлення в Росії – всього лише частина уявної демократії: керівництво каналу, а також наглядова рада складаються виключно з посадовців, його керівник призначений президентом, а фінансування здебільшого державне.

Щоб отримати належну увагу глядача, щоб не залишитися на марґінесах, наповнення суспільне мовника України має принципово відрізнятися від інших медіапродуктів. Переважно, за рахунок безкомпромісної об’єктивності та незалежності.

Генеральний директор 1+1 медіа Олександр Ткаченко  під час публічної дискусії в рамках проекту «Культура vs. Пропаганда» підтримав думку про те, що суспільний мовник має бути взірцем діалогу з суспільством.

Уже зараз перед суспільним мовленням поставлена низка завдань і одне з них, ледь не найважливіше, сприяти формуванню свідомого глядача, стійкого до впливів пропаганди. Тож важливо не дискредитувати себе заяложеними лозунгами та не стати ще одним голосом влади.

Автономність суспільного мовлення зросте, якщо вдасться зменшити частку державних коштів у його фінансуванні. Сподіватимемося, що з часом рівень розвитку громадянського суспільства дозволить це зробити. В Україні є приклад вдалого краудфандингу: «Громадське телебачення», яке за неповні 5 місяців зібрало більше 1 млн. гривень. Звісно, ця сума, зібрана на «Спільнокошті», не покриває всіх витрат на існування проекту, зате показує, що частина людей вже готова платити за якісний продукт. Але звісно, не за обіцянки його створення.

Автор: Анна Воробйова, студентка НаУКМА (спец. філологія). Роботу створено спеціально для конкурсу.

 

comments powered by Disqus