«Музlove» на «UA: Культурі». Про музику, яку варто скачати

«Музlove» на «UA: Культурі». Про музику, яку варто скачати

13:51,
29 Серпня 2018
7522

«Музlove» на «UA: Культурі». Про музику, яку варто скачати

13:51,
29 Серпня 2018
7522
«Музlove» на «UA: Культурі». Про музику, яку варто скачати
«Музlove» на «UA: Культурі». Про музику, яку варто скачати
Музика — це не те, що ми чуємо зовні, а те, що лунає всередині нас, — доводять ведучі програми Люба Морозова та Юрій Макаров.

Програма «Музlove» на каналі «UA: Культура» цілком могла би бути суто авторською, тобто геть монологічною. Але продюсери пішли іншим шляхом, зробивши її циклом діалогів двох шанувальників академічної музики. Одна з яких, музикознавиця Люба Морозова, може судити про предмет своїх наукових студій цілком професійно. Її ж співрозмовник, Юрій Макаров, відносить себе до любителів. Але, зауважу, геть не дилетантів.

Просто тому, що пан Макаров музику вивчав ґрунтовно, а нині, за його власним зізнанням, відстежує її тенденції. Тож у діалозі з відомою музикознавицею не менш відомий журналіст, продюсер і телеведучий виступає як рівноправний партнер Люби Морозової.

Проте співведучий «Музlove», до речі, найскладнішої з чотирьох програм вечірньої лінійки на каналі «UA: Культура», будучи членом правління ПАТ НСТУ, відповідальним за просвітницький напрям діяльності, тут виступає передусім як журналіст.

Його завдання — не дати загрузнути професійній музикознавиці в тенетах незрозумілих переважній більшості глядачів музичних термінів чи заплутатися в періодизації музичних напрямків.

Юрій Макаров у цій програмі завжди ставить себе на місце допитливого глядача, якому хочеться більше дізнатися про певне музичне явище, про яке він, той глядач, можливо, й чув, але переважно принагідно, побіжно, а то й узагалі випадково.

І така подача, тобто діалог між профі й «просунутим» дилетантом, себе виправдала.

Звісно ж, Люба Морозова, яка присвятила життя вивченню музики, могла би прочитати не одну багатогодинну лекцію про Бетховена, Гріга, Верді чи Скорика. Позаяк ідеться про обмежений півгодинний хронометраж, Юрій Макаров дуже делікатно спрямовує свою співрозмовницю в потрібному напрямку, не даючи їй заглибитися в енциклопедичні нетрі. Але робить це так, щоби глядач за ці 30 хвилин отримав максимальний обсяг інформації.

У першому випуску йшлося про славетну Дев'яту симфонію Людвіга ван Бетховена. Ту саму, фінальна частина якої, «Ода до радості», стала зрештою гімном Євросоюзу. Власне, саме про «Оду...» й вели свій діалог Люба Морозова та Юрій Макаров. Чому вони обрали для першого випуску таку тему, здається, пояснень не потребує.

Адже всі пам'ятають гасло Євромайдану «Україна — це Європа». Тож не скористатися нагодою ще раз нагадати про нього було би для авторів «Музlove» майже непрощенним гріхом. Жарт.

Забігаючи наперед, скажу: як на мене, справді гріхом виявився фінал програми, коли Юрій Макаров анонсував концертне виконання «Оди до радості», яке так і не прозвучало. Натомість глядачі побачили кулуарну розмову співведучих на тлі фінальних титрів. Про композитора Скрябіна, який чомусь «не зайшов Юрію Макарову ні в 12, ні в 20 років.

Це, звісно, могло би сприйматися як місточок до наступної програми, але позаяк другий випуск було присвячено Миколі Леонтовичу, розмова обох ведучих на тлі фінальних титрів виявилася просто світською бесідою на музичні теми. Вочевидь, задля такого собі, як казали за радянщини, «оживляжу».

Невиконання обіцянки для глядача, який емоційно було вже підготувався до сприйняття потужної пісні-гімну, а в наслідку лишився без обіцяної насолоди, дуже розчарувало. Вийшло приблизно так, якби на весільний стіл не подали головний його символ — триярусний торт.

Цілком можливо, втім, що запрошення послухати концертне виконання «Оди до радості» мало на увазі, що глядачі після слів ведучого кинуться масово її скачувати. Адже недарма Юрій Макаров зауважив — після розповіді Люби Морозової про те, як довго Бетховен ішов до остаточного варіанту фінальної мелодії Дев'ятої симфонії, він сам слухатиме «Оду...» по-іншому.

Проте важливіше все-таки, як ведучі зуміли перетворили перший випуск програми на інтелектуальну пригоду, ба навіть детектив із пошуків німецьким композитором мелодії до Шиллерової «Оди до радості», написаної 1785 року. Зауважу, що про дату написання тексту «Оди...» в програмі «Музlove» не йдеться. Ці рядки — результат інтернет-серфінгу автора цього тексту.

Натомість Люба Морозова розповідає факти, знайомі кожному учневі музичної школи. 1824 рік. Бетховену всього лишень 54 роки, але він пережив стільки ударів долі, що має вигляд глибокого старигана. Дуже відомий композитор настільки збіднів через пристрасть свого племінника до азартних ігор, що йому немає навіть у чому вийти під дощ. І тут Лондонське музичне товариство замовляє Бетховену Дев'яту симфонію.

І він, на той час уже глухий, її пише. Але авторам «Музlove» ідеться все-таки про той самий фінал, відомий усьому світові як «Ода до радості» на вірш Шиллера.

І ось тут починається інтрига. Її зав'язує, точніше, закидає гачок до конспірології, Юрій Макаров. Він каже, що «Оду до радості» Бетховену замовила Дрезденська масонська ложа, що відповідає дійсності.

Пунктиром ведучий позначає, що вірш Шиллера було написано на пошану гасел Великої Французької революції про свободу, рівність та братерство, які 1824 року стали неактуальними. Адже в Європі запанував романтизм, художній метод, де головним героєм стає відлюдник-індивідуаліст, який протистоїть суспільству.

Але це гасло — «Свобода, Рівність, Братерство» — залишалося актуальним для масонів, сказав Юрій Макаров. Не знаю, чи не скипіли на цих словах мізки у глядачів, які асоціюють вільних каменярів виключно з чорносотенським терміном «жидомасони». Якщо скипіли, то так їм і треба.

Люба Морозова каже: хоча Бетховен писав цю симфонію два роки, враження таке, що він ішов до неї все життя. Зауважу, що з датами написання Дев'ятої симфонії у випуску «Музlove» не все збігається. До прикладу — якщо, як стверджує Люба Морозова, композитор писав свій шедевр два роки, то на момент замовлення цього опусу йому мало бути не 54, а менше, адже 1824-й — це рік завершення 9-ї симфонії, а не початку її написання.

Хоча, можливо, авторам «Музlove» ідеться про замовлення саме «Оди до радості», тобто фіналу симфонії, Дрезденською масонською ложею. До речі, Юрій Макаров у контексті цієї історії прочитав кілька строф із перекладу шиллерової поезії авторства Миколи Куліша. Тим самим поставивши шедевр західної класичної музики (чи, радше, поезії) в український контекст. За що йому честь і хвала.

Не знаю, в який спосіб, але автори першого випуску «Музlove» спромоглися вибудувати його за драматургічними законами класичного музичного твору. Йдучи, до речі, за драматургією 9-ї симфонії того самого Бетховена.

Люба Морозова награє на студійному фортепіано (і це не рояль у кущах, бо цей рояль у програмі про історію академічної музики — необхідність у студії) перші натяки на мелодію фінальної «Оди до радості» в перших частинах Дев'ятої симфонії.

Вона розбирає драматургію цього твору, ілюструючи грою на чорно-білих клавішах шлях мелодії всесвітньо відомої «Оди до радості» від несміливих натяків  перших акордах симфонії до могутнього апофеозу у фіналі.

І, здається, в цьому випадку глядач таки зрозумів, як геніальний музичний твір міг написати геть глухий композитор. Бо музика — це не те, що ми чуємо ззовні, а те, що лунає всередині нас.

Українські композитори у програмі «Музlove» теж присутні. Поряд зі світовими геніями Джузеппе Верді, Едвардом Грігом, Вінченцо Белліні чи Антоніном Дворжаком, не кажучи вже про згаданого Людвіга ван Бетховена, глядача каналу «UA: Культура» знайомлять із творчістю українських класиків Миколи Леонтовича, Валентина Сильвестрова та Мирослава Скорика, живого й, дякувати Богові, здорового українського класика. Що підкреслив Юрій Макаров, побажавши здоров'я Мирославу Скорику, відкриваючи випуск «Музlove» № 10, присвячений його творчості.

Лейтмотивом його став найвідоміший твір композитора під невибагливою назвою «Мелодія», точніше, як сказала Люба Морозова, вона називається «Мелодія ля-мінор».

І йшлося в цій програмі про безмежний діапазон творів Мирослава Скорика — від хітових, у голлівудському стилі, до якого співавтори програми відносять ту саму «Мелодію ля-мінор» (саунд-трек, кажучи сучасною мовою, до абсолютно радянського фільму 1981 року «Високий перевал»), музику до мультфільму «Як козаки куліш варили», до дуже складної опери «Мойсей» за поемою Івана Франка. Поставленої з допомогою Папи Римського Івана Павла Другого на честь його першого і єдиного візиту в Україні 2001 року.

У цьому випуску Люба Морозова та Юрій Макаров роблять усе, аби спонукати глядача або ж купити квитки на філармонічний концерт Мирослава Скорика, або ж, щонайменше — прослухати його академічну музику, бодай пролог до опери «Мойсей», на ютубі, чи — ще краще — скачати всі твори українського класика для прослуховування. Бо вони того варті.

Тим часом упродовж цього випуску «Музlove» співведучі вели настільки насичену розмову, що Юрій Макаров у якийсь її момент навіть попросив Любу Морозову трохи пригальмувати з інтелектуальним навантаженням на бідного глядача.

Адже й справді — вкласти в одну голову все, що можна було сказати про велич і світову конкурентність української музики загалом і Мирослава Скорика зокрема, було би нездійсненним завданням. Саме тому вони обговорили дуже зрозумілу тему — чому саме «Мелодія ля-мінор» Мирослава Скорика стала чи не єдиною представницею української музики в усіх без винятку концертах музики академічної.

На думку обох, ця мелодія затуляє не лише спадщину композитора, але й усю українську музику. Проте це, вважає Люба Морозова, проблема не Скорика, а тих, хто хоче без кінця слухати його «Мелодію».

Тим часом, каже Юрій Макаров, нині в світі популярна тенденція такого формування концертів академічної музики, що в них обов'язкові популярні музичні жанри. На кшталт танго, вальсів Штрауса чи кіномузики Енніо Моріконе. Тобто про якісь дуже серйозні жанри в цих комерційних концертах уже не йдеться.

Так, відповідає йому Люба Морозова, нині у світі надзвичайно популярна кіномузика. Але, уявіть собі, українські композитори мають що показати в жанрі хітової музики. Ведуча наводить як приклад твори Євгена Станковича або ж музику до мультфільму «Як козаки куліш варили».

Проблема в тім, каже музикознавиця, що в сучасних консерваторіях мало говорять про українську хітову музику. Тим часом саме через її двері можна увійти в світ музики класичної. Або ж, коли йдеться про класиків живих, як герой випуску №10 програми «Музlove» Мирослав Скорик, — академічної.

Після цього випуску, на тлі фінальних титрів, ведучі обговорили чи то байку, чи то билину про сексуальний щоденник якоїсь студентки консерваторії, де вона фіксувала свої стосунки з викладачами, ставлячи їм оцінки. Юрій Макаров сказав, що йому ця історія дуже подобається, бо додає крові в історію української музики.

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
Facebook
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду