Про куму передусім.

З протоколу засідання наглядової ради АТ «НСТУ» N54: «3. Про допуск претендентів на посаду голови правління до участі в першому етапі конкурсного відбору

Світлана Остапа звернулася до всіх членів наглядової ради з проханням повідомити про конфлікт інтересів або сумніви щодо наявності конфлікту інтересів з претендентами на посаду голови правління, якщо в них такі є. 

Світлана Остапа заявила, що серед претендентів на посаду голови правління є Леся Сакада, яка у 2004 році хрестила одного з її синів. Протягом останніх дванадцяти років спілкування між С. Остапою та Л. Сакадою відбувалося рідко, конфліктів у стосунках не було і на цей час немає. Наразі С. Остапа має сумніви щодо наявності конфлікту інтересів, але, щоб не допустити виникнення конфлікту інтересів, вона утримається під час голосування щодо Л. Сакади сьогодні, а також попросила Комітет з призначень та винагород посадових осіб Наглядової ради АТ “НСТУ” відкликати її голос «за» про допуск до участі у конкурсі Лесі Сакади.

Зураб Аласанія заявив, що лише тепер дізнався, що голова Наглядової ради має близькі стосунки з одним із працівників компанії. Це підтверджує, що конфлікту інтересів немає.

Євген Глібовицький запропонував всім членам Наглядової ради, в кого є конфлікт інтересів або підозра на конфлікт інтересів, звернутися до директора антикорупційного департаменту АТ «НСТУ» для консультацій з цього питання».

Так, дійсно хрестила, ще за часів «1+1». Тоді ж у Геника Глібовицького й на весіллі витанцьовувала. Але вважаю, що жодного конфлікту інтересів, бо, як і у Світлани, так  і у Євгена – інший фаворит.

Певна, коли голова наглядової ради АТ «НСТУ» дізналася, що її зухвала кума висунулася на голову правління АТ «НСТУ», вона сприйняла це з тривогою. Це тривожний  «сюрприз». Переконана.

Було приємно почути, що ще один член наглядової ради заявив, що не може голосувати за Сакаду – Лаврентій Малазонія. Пояснив, що це більше, ніж конфлікт інтересів, бо це симпатія. Зрозуміло, приятельська. Ми з Лавриком  вчилися разом в Інституті журналістики.

Конкурс став для мене великим непорозумінням… Не розумію, як можна обирати голову правління «по писаному»? Прочитали програми і забракували одним махом  одразу 9 кандидатур, не дозволивши їм промовити ані слова…

Промовляю після того, «Детектор медіа» запропонував.

Про війну.  В лютому 2014-го, коли стріляли на Майдані, я зрозуміла, що буде війна… В березні 2014-го з відчаю в один день влаштувала істерику в камеру ICTV, подружці дитинства Іванні Найді («1+1»), куму Олександру Алфьорову (речник Нацкорпусу) та кінорежисерці Олені Каретник. Після того жодного слова про війну… 7 років музи мовчали, поки гармати гурчали…

2021-го геополітичні тренди змінюються. Зіткнення ще попереду, але після того буде  мир. Принаймні, в головах. Випереджаючи події, в своїй програмі розвитку НСТУ запропонувала в Україні після війни «податок на війну» замінити «податком на культуру». Тим більше, що в добу пандемій (буде ще не одна, вірус мутує – попереджають  вірусологи), коли світ болісно  переформатовується з суспільства споживання   в суспільство споглядання – надихаючі ідеї стануть більш  затребуваними, тому податок на культуру – виправданий. До того ж комерційні канали  культурою нехтують. А у Суспільного є цілий канал  «UA: Культура»!    

Про високий бал і бабцю з онуком. Працюючи на Суспільному, аналізуючи  ситуацію зсередини, я періодично думаю над тим, як виправдати існування українського  суспільного мовника перед тією «бабусею з онуком», яку згадувала в своїй програмі? Ми ж користуємося грошима  держбюджету, а це їх гроші… Тому і з’явилася концепція «Суспільне поколінь»  із проєктами  «Високий бал», «Дебати з оркестром», «Лесине морозиво».

Якби з року в рік Суспільне організовувало «Високий бал» для тих, хто отримав найвищі бали ЗНО, щоб суспільство знало своїх героїв в обличчя, слідкувало за їх долями – тоді б, переконана, кожна  бабця з онуком стали б глядачами цього дійства на Суспільному.

Якби Національні дебати були б з симфонічним оркестром, тоді б і політики приходили, і глядачі б дивилися Суспільне. Заради цього варто було б добудувати кіно-концертний зал в телецентрі «Олівець» (за проєктом будівлі він там передбачений).

Між іншим, танець переможця президентських перегонів в США з першою леді – також був свого часу трохи екстравагантною ідеєю, але скільки поколінь в захваті!

Ну і нарешті «Ожинове морозиво».Улюблений десерт Лесі Українки. Цей проєкт варто реалізувати заради того, щоб через півстоліття якесь дитя запитало: «Мамо, а що зробили в Україні до 150-річчя Лесі?» «Запустили у виробництво морозиво, яким і дотепер ласують всім класом на шкільні свята». 

Це про Україну майбутнього з ожиновими галявинами, Лесиним словом і новими шкільними традиціями…

До речі, цьогоріч на Суспільному започаткували традицію: у день народження Лесі Українки смакували її улюблені устриці, апельсини і десерт з ожини.  В редакції новин «UA: Першого». 

«Лесине  морозиво» запало  в душу,  воно житиме і поза TV, принаймні в колі моєї родини, друзів, колег та кумів.

Фото: фейсбук Лесі Сакади