Радіодиктант: ой, яка чудова єнта укрмова!

suspilne.media

Дев'ятого листопада, в День української писемності та мови, щорічно проходить Диктант національної єдності. Його традиційно називають радіодиктантом, зокрема і його організатори (й це слово лунало в ефірі), але от уже кілька років окрім «Українського радіо» транслює його і «UA: Перший», і «UA: Культура». Втім, «Українське радіо» (трансляції на Першому каналі та «Радіо Культура») залишається організатором Диктанту. Якщо телевізійний ефір тривав рівно годину, то радіоефір на цьому не завершився й продовжувався.

Але погляньмо на телеефір. Як і завжди, розпочався він за півгодини до власне диктування. Репортажі з Києва, Чернігова, Краматорська, Харкова, Луцька, Одеси. Як і заведено, попри всіляку децентралізацію, репортажі про «події на місцях» обмежувалися обласними центрами або «в. о. обласних центрів», як-от Краматорськ. Де влада — там і журналістика. Хотілося би, щоб бодай Суспільне телебачення почало відходити від цієї ранжирної традиції.

Окрім репортажів про написання Диктанту та супровідні обставини, був цікавий і сумний репортаж із Чернігова, де кореспондентка просто на вулицях розпитувала в перехожих про значення слів, фразеологізмів та про інші «шкільні» риси української мови. Сумним був цей репортаж, бо якщо значення ідіоми «дістати облизня» правильно пояснили приблизно половина опитаних і показаних, то сім відмінків української мови з-поміж показаних респондентів не зміг перелічити ніхто — ніхто. І річ була навіть не у кличному відмінку, про який чимало хто забуває, а в тому, що всі з показаних респондентів зупинялися перед четвертим відмінком — знахідним, не знаючи, як він зветься.

Київ, аудиторія Національного університету імені Тараса Шевченка. Варто віддати належне: ведучий Роман Коляда назвав присутніх в аудиторії Кирила Стеценка, сестер Тельнюк, Богдана Червака, Жанну Боднарук, Сергія Савелія та Анатолія Карпенка й більше про віпів не було жодної згадки — на відміну від попередніх років. Суспільне в даному разі показало: воно відходить від традиції ще кучмівських часів, за якою головною складовою будь-якої новини є участь у події віпів — «селебритіз», «лідерів думок» тощо. Весільних генералів, без яких і весілля — не весілля. Від традиції, за якою саме участь віпів визначає важливість та актуальність. І це не можна не вітати.

Але... Коляда до присутнього поруч, на сцені члена Наглядової ради НСТУ, правозахисника Олександра Павліченка (й, до речі, шкода, що пан Коляда лише назвав його, а титрів із його ім’ям та регаліями не було): «Якою має бути правильна мотивація написання Диктанту?» І все, приїхали. Бо, за величезної поваги до пана Коляди, досі я гадав, що мотивація в кожного своя; скільки учасників, стільки й мотивацій. А виходило, ніби потрібне правильномисліє…

А це вже Павліченко, про мовні квоти: «Законодавство є правильним... Законодавство фіксує реальні зміни, зміни у правильному напрямку...». Особисто я згоден із цією оцінкою, але чи не надто категоричною, такою, що не терпить заперечень, була інтонація? І це про питання, щодо якого й досі тривають суспільні дискусії, яке за природою своєю не визнає категоричності.

До питання квот поверталися ще не раз, і в тому ж таки ключі «повного одобрямсу».

А це вже з тексту Диктанту. Про літак «Мрія»: «Щоб злетів цей велетенський і, на перший погляд, непідйомний залізний птах у синю височінь, свій досвід і талант у нього вклали люди різних національностей». І таким совком уже повіяло! Бо мене ще в дитинстві та юності й школа, й радянське телебачення на все життя перегодувало отими «людьми різних національностей» до місця й не до місця. Бо то в СРСР якщо щось видатне створювали в Росії — то це «великий російський народ», якщо в інших республіках — то неодмінно «люди різних національностей».

Далі в тексті були згадки про видатних діячів української культури — народжену в Росії Тетяну Яблонську, етнічного вірменина Сергія Параджанова, етнічного грузина Івана Кавалерідзе. Росіянка, грузин, вірменин — от вона, братня єдність радянських республік-сестер.

Бо чому лише троє? Й чому саме ці? Згоден: французьке етнічне коріння Володимира Сосюри було дуже давнім і вже розмитим. А класик української пісні Ігор Шамо, який був етнічним євреєм? Чому я згадав саме про Шамо? Бо й дотепер чимало хто вірить у міф про буцімто одвічну ворожість українців та євреїв. До того ж, про єврейське походження Шамо не так багато хто знає, на відміну від грузинського походження Кавалерідзе та вірменського походження Параджанова.

І чи варто пояснювати: отут, між принагідним і доречним згадуванням етнічного походження конкретних діячів та вживаним де завгодно, змістовно й логічно не вмотивованим загальним «люди різних національностей» — от саме тут і пролягає межа між цивілізованим світом та совком? Бо саме тут і пролягає межа між реальною інформацією та барабанним дробом.

Що ж до літака «Мрія»... Наскільки можу пригадати, в радянській історії це був один-єдиний приклад, коли щось нефольклорне мало в оригіналі україномовну назву, й навіть у російськомовних текстах, в тому числі й виданих у Росії, її не перекладали, а транскрибували. Поза всяким сумнівом, цього не могло би статися без наполягань КБ Антонова, а це, як на ті часи, був неабиякий демарш. То чому би про це було не нагадати в тексті Диктанту?

Й от Диктант завершено. Аліна Акуленко до Олександра Авраменка: «Вітаю вас, Олександре! Дякую, дякую величезне!» Величезне дякую, величезне шаную, величезне ціную. Тож величезне запитую: якою це мовою, пані Акуленко? Калька з російського «спасибо огромное». Попри досить велике поширення, якого набуло оце «велике дякую» останнім часом, зокрема й на телебаченні, це є неприпустимим. У контексті ж Диктанту національної єдності це псує всі враження.

І — про важливу організаційну деталь. Ведучі повторювали: зараховано буде лише листи зі штемпелем 9 або 10 листопада. Але в «Укрпошті» — реформи. Тож маю вже далеко не один приклад, коли навіть у столиці штемпелі ставили й через тиждень, і більше після реального відправлення листів. Самі ж листи можуть мандрувати з Києва в Київ і по два тижні — от цікаво, що й де з ними за цей час відбувається.

Відправляти рекомендованим листом? Але кількість операторів у багатьох відділеннях скоротилася, черги ж, відповідно, зросли — й витрачений час разом із ними. Що ж до сільських відділень, то в багатьох місцях штемпелі на відправлених з них листах тепер ставлять навіть не в районному, а в обласному центрі — за кілька днів по відправленні, звісно ж.

Чомусь здається, що цьогоріч буде дуже значна кількість написаних диктантів, вчасно відправлених, але замаринованих поштою. Організаторам Диктанту національної єдності не завадило б це знати й враховувати.

comments powered by Disqus