Зураб Аласанія — друзям: «Не треба за нас вибачатися. Реформу зроблено, я наполягаю на цьому»

Надвечір 31 січня 2019 року Наглядова рада НСТУ висловила недовіру Зурабу Аласанії — проголосувала за усунення його з посади голови Правління Суспільного мовника.

Які ймовірні причини такого рішення з боку членів наглядового органу? Чого вартує працівникам Суспільного відмова від системи стосунків «ти мені — я тобі», яка шліфувалася десятиліттями? Чого у процесі створення нового медіа, по суті — цілої інституції, в часи переходу суспільства від одного способу мислення до іншого, керівника можуть навчити його опоненти й навіть ідейні вороги? Про це та інше «Детектор медіа» розпитав у голови Правління ПАТ НСТУ Зураба Аласанії.

— Пане Зурабе, у квітні минулого року, коли ми з вами записали інтерв’ю для проекту «Журналістика незалежної України: перші 25 років», деякі мої знайомі сказали: «Готуй швидше текст, бо ходять чутки про скору відставку Аласанії…». Минув майже рік — і Наглядова рада НСТУ проголосувала за усунення вас із посади голови правління ПАТ НСТУ. Журналісти, громадські організації виступили із заявами до Наглядової ради переглянути рішення. Поки що крапка. Який позитив для себе і для суспільства ви бачите в тому, що сталося?

— З боку Наглядової ради я не бачу жодного позитиву, не було його й рік тому. Усі ці речі (про можливе звільнення. — Ред.) я чую вже чотири роки, починаючи з керівництва державною телекомпанією.

Позитив? У ніч із 31 січня на 1 лютого, після того, як це сталося, я бачив, що члени Наглядової ради розгублені від своїх дій. У них точно не було плану й очікування того, що це вдасться. Але навіть у момент отримання результату вони не прораховували наслідків. Бо кожного з нас обкладає інформаційна бульбашка, ми чистимо ФБ-стрічки, банимо когось, живучи у своєму світі. Такої кількості хейту протягом останнього часу я теж не витримую, й теж чищу. Тому я не очікував хвилі, яка здійнялася «за», а не «проти» нас.

Вперше скажу: мене страшенно мучить, що навіть ті, хто завжди поруч і точно знає, що відбувається тут, постійно роблять обмовку, ніби вибачаються за мене. Тож я зараз кажу: «Ідіть до біса всі! Приходьте сюди і працюйте!». Не треба за нас вибачатися. Реформу зроблено; я наполягаю на цьому. Не я її робив — робили люди, які тут працюють. Я не дам їх зневажати.

Наглядова рада зневажала нас постійно. Вони кажуть, мовляв, ми їх не поважали. І в тому конфлікті більше персонального, ніж чогось іншого — економічного, політичного… Позитив у тому, що після тієї ночі ані Наглядова рада, ані я не очікували хвилі, яка здійметься. Країна показала Наглядовій раді, що вам так просто це не зійде з рук. Мені пишуть дивні, навіть смішні речі подекуди. Наприклад: «Моя стрічка повна людей, яких ти забанив, і які зараз за тебе. Але вони не можуть висловитись, бо ти їх забанив». Оце позитив.

У мене досі є сумнів, чи Україні потрібне Суспільне як таке? Адже воно має бути частиною системи, інституцією. Воно набагато ширше, ніж телекомпанія або радіо. Це означає, що має змінитися сприйняття всього. Що таке джинса? Ми маємо зрозуміти всім суспільством, що так не працюють. І ми — «біла ворона», яка не працює за їхніми правилами, й нас ненавидять саме за це. А рейтинги — це частина тих самих комерційних правил.

— Якщо дивитися на створення Суспільного як на зріз процесу реформ у країні, де почалася тріщина, що пішло не так?

— Це одна з найгірших реформ, тому що ми не будували Суспільне з нуля — ми перебудовуємо старе. Ті люди, які працювали тут десятками років, будівлі, техніка — всіх і все треба було міняти. А ще зв’язки цих людей із зовнішнім світом: із губернаторами, мерами, політиками. Було налагоджено систему: ти мені це, а я тобі це. Ти маєш одну свою програму, тепер іншу, а за це ти нам даєш бензин або щось. І так — скрізь, бо працювала система.

Що сталося? Та нічого не сталося — Україна так жила всі 27 років після розпаду Радянського Союзу. І продовжує жити в тій самій парадигмі — радянській. Незалежність почала вибудовуватися п’ять років тому. І ми разом із нею почали перебудовувати старе. Всі кажуть: треба було все висадити в повітря. Тоді… всю країну треба було висадити в повітря. Всі ми такі. І треба долати самого себе.

Уявіть, які в мене спокуси. Мені ж відомі цифри недофінансування. Я ж знаю, скільки можна корисного зробити на ті гроші, які пропонують, приходячи сюди. І з тією підтримкою, яку пропонують і політики, й міністри, наскільки було би простіше… Я ж знаю, що буде після чергової відмови. Що інших грошей — вільних, правильних, незалежних — немає. І ми все одно тримаємо наш принцип. І стаємо тією «білою вороною». Не вся компанія, але відсотків сорок на цей момент — «білі ворони».

— Із якими найбільшими перешкодами через совкове мислення українців стикається ваша команда, під справами якої «земля горить»?

— Думаю, у відносно нової команди все ще горить усередині, але вони не мають бажаних результатів. Якби ми мали повне фінансування (до речі, найменше в Європі, а нині вдвічі зрізане), вони би побачили результат. Ми хочемо робити щось, що буде помітно. Тоді ти отримуєш повагу бодай збоку. Цієї мотивації бракує. Адже за звичкою багато хто каже: «Говно ваш УТ-1». І це страшенно вимучує, бо вони тут ночами працюють, і навіть своє доносять, аби вийшов нормальний продукт. А на нього дивляться — й не цінують.

— Ви вважаєте, що недофінансування і взагалі мізерне фінансування Суспільного — це пережиток «совка»?

— Абсолютно точно. Тому що «совок» є частиною всієї системи. Якби ми грали в їхні ігри — ви нам, а ми вам — ми би мали фінансування, повірте. Останні наші перемовини, персонально мої, в Комітеті з питань бюджету чула Галина Смірнова (керівниця проекту Ради Європи «Зміцнення свободи медіа, доступ до інформації та посилення системи Суспільного мовлення в Україні». — Ред.). Людина з бюджетного комітету (не називатиму прізвища) була ніби передавачем інформації від них: «Ти маєш піти на поступки. Це ж нічого не коштує, дай ці 20 хвилин (на висвітлення діяльності народних депутатів. — Ред.). Ніхто не помітить. А в нас восени вибори, нам це важливо. Ти позбавляєш можливості всіх мажоритарників…».

Мажоритарники зацікавлені, щоб ми їм давали тупо мікрофони без розмови з ними, щоб вони просто прийшли й попіарилися. Саме цього парламентарі вимагали: мовляв, ми отримаємо голоси в комітеті, а потім вони вирішать це питання у Верховній Раді. Суспільне не може на це йти.

— Ви припускали, що подасте в суд на рішення Наглядової ради. У чому саме ви вважаєте це рішення неправовим?

— Там узагалі немає нічого правового. Ми не отримали досі протоколу рішення Наглядової ради (на вечір 4 лютого 2019 року. — Ред.), але я був присутній на засіданні від початку й до кінця. Я знаю, що члени ради робили, знаю, що вони порушили все, що тільки можна було порушити. Навіть щодо права на відповідь. Якщо ставите запитання, дайте ж відповісти. Жодного разу такого права нам не було надано. Я мовчу про звіт (Щорічний звіт про діяльність ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» за 2018 рік. — Ред.), який вони навіть не прослухали.

Але сама процедура: за десять хвилин провели таємне голосування, на яке виносилося «дострокове припинення контракту». Гей, а за що? Такого навіть не проговорювалося.

— У тих коментарях, які я читала, йшлося, що це була ініціатива В’ячеслава Козака (член Наглядової ради НСТУ від депутатської фракції Радикальної партії Олега Ляшка). І саме він озвучив інформацію, яка начебто вплинула на результат голосування, — те, за що вас усунули з посади.

— Ні за що. «Я втретє приходжу на засідання, у мене готове все, я наполягаю, щоб це було проговорено», — це я цитую Козака. Це не було пов’язано з попередніми питаннями. Просто сам факт — «Карфаген має бути зруйнований». Коли правління ще сиділо в залі, він повторив: «Я наполягаю, щоб це питання було винесено на розгляд — у мене бюлетені готові», — всі зареготали. Тоді члени Наглядової ради розпсихувалися, веліли всім вийти, бо, мовляв, буде закрите голосування. А за що — питання навіть не прозвучало.

— Тобто члени Наглядової ради знали, що буде такий сценарій?

— Сценарій здавався таким, що вони потурали Козаку й Паничу (Олексій Панич — член Наглядової ради НСТУ від громадських організацій у сфері освіти та науки. — Ред.), який і був заводієм цієї кампанії. Це не Козак — він того, що там було написано, навіть не сформулює.

— Микола Чернотицький, член вашої команди, відмовився бути т. в. о. голови правління НСТУ… Хто керуватиме компанією, коли минуть два тижні?

— Що ми маємо з минулого четверга до цієї хвилини? Один-єдиний факт — пост у Фейсбуку одного з членів наглядової ради — Світлани Остапи (членкиня Наглядової ради від депутатської фракції політичної партії «Об’єднання “Самопоміч”». — Ред.). Досі ніякого іншого факту не було. Про що ми говоримо? Хто керує, хто не керує. Що змінилося? Нічого. Подивимося, що буде у протоколі засідання.

Знов-таки й нову посаду вони теж запропонували через Фейсбук. Так, Чернотицький відмовився — але так само Фейсбуком. Це дурна форма, наче нічого іншого не передбачено. Лише вони видадуть протокол, де буде написано, що Чернотицький призначається т. в. о., він так само напише в офіційній заяві: «До побачення!». Згідно з положенням, вони мають обрати т. в. о. винятково з членів правління — ззовні не можуть завести людину. Попитайте правління — хтось погодиться? Хто хоче бути, як це Микола назвав, «каліфом на годину»?

— Які загрози можуть виникнути для роботи НСТУ в разі, якщо роботу Наглядової ради буде заблоковано? Що ви робитимете, щоб цього не сталося? Чи може бути призупинено чи заблоковано роботу самої компанії?

— Наглядова рада робила все, аби заблокувати роботу НСТУ, постійно. Наприклад, фінансовий звіт. Це не просто річний звіт, який ти як порядна компанія маєш публікувати. Фінансовий звіт — це зобов’язання й фінплан у тому числі. І фінплан не був прийнятий саме з таких причин: «Нам ніколи його зараз розглядати. І взагалі нам не подобається, що там написано. Перепишіть його коли-небудь». Слухайте, останні дні вже — ми маємо здати звіт акціонерів (Держкомтелерадіо), тільки після чого запускається механізм наступного фінансування.

— До 31 січня мали здати?

— Так. Тобто Наглядова рада вже блокує роботу компанії. Ми можемо щось орендувати — купувати нічого не можемо. Так само з преміальними — не для правління, а для людей, які працюють тут. Члени ради так само сказали: «Нам ця система не подобається». А там — KPI, відмічено, як ми пропонуємо преміювати людей. І ми без рішення наглядового органу не можемо забезпечити премії людям.

Усі два роки йде війна з Наглядовою радою, й це дико. Замість того, щоб знайти синергію й робити конструктивні речі — будувати Суспільне, здебільшого ми наш час витрачаємо на те, щоб захищатися від них.

— Із коментарів членів Наглядової ради можна зрозуміти, що правління не завжди виконувало їхні рішення, й тим самим знецінювало, нівелювало авторитет одного з керівних органів НСТУ. Чому правління не виконувало рішення Наглядової ради? Хто поніс за це відповідальність, яку?

— Ми з членами Наглядової ради живемо в різних світах, тому що вони не у процесі. Вони не розуміються на управлінських справах і, вибачте за бюрократизм, на обов’язкових процедурах. Вони не рахуються з тим, що все має строки і шляхи, як це правильно прописати.

Умовно вони кажуть: «Ви маєте почати там ремонт, а тут завершити ремонт». Трапляється, що від початку купівлі минає три місяці. Вони ніколи не рахуються з такими фактами. У нас є об’єктивні причини, чому ми не могли виконати те чи інше. Вони ж вболівають за контролюючу й каральну функції.

Я підозрюю, в протоколі буде те, що є у проекті рішення: «Ви прийняли кризові заходи і в той же час ремонтували приміщення». Тендер на «ПроЗорро» займає три місяці. А рішення про ремонт було прийнято заздалегідь — за три місяці до того. Вони можуть цим дорікати й на цій підставі знімати з посади?

— Є люди, через яких до вас приходять інсайти, знаки. Що приходить через ваших опонентів, адже це може бути й уроком, й іншим поглядом на проблему?

— Один із уроків був такий. В останні декілька років словом-іконою стала «комунікація»: «Ти погано комунікуєш». Не треба молитися на це слово. Якщо в людини від початку інша ціль, ти можеш хоч комунікувати, хоч ні — це не спрацює.

У членів Наглядової ради абсолютно різні цілі, що ускладнює ситуацію. Двоє різних людей, умовно кажучи, звинувачують персонально мене. Один каже, що я узурпував владу і працюю один, а інший водночас каже, що я багато повноважень делегував і хтось працює замість мене. Чуваки, ви якось домовтеся між собою: або те, або інше. Щоб я знав, на що відповідати хоча б. А якщо так постійно качає, які тут можуть бути уроки?

— Спілкуючись із працівниками компанії, які звільнилися і які продовжують працювати в ній, чую фразу: в компанії панує хаос, люди не знають, хто за що відповідає й куди рухається компанія. Це правда?

— У суботу (3 лютого 2019 року. — Ред.) у нас в «Олівці» була зустріч із колом людей. Ми обговорювали, що відбулося в Наглядовій раді. Людина з радіо каже: «Тут нікому вже не платять премії». Дмитро Хоркін, продюсер Українського радіо, відповідає: «Так, три місяці тривали антикризові заходи, тому й ніхто не отримував премії». А тоді я спитав цю людину: «А раніше ви премії отримували?». А він: «Так я раніше на радіо не працював». Людина замкнена у своєму світі. Я розумію її право на це, але не те місце, не той час, не те питання.

Кожному зі свого місця здається, що тут бардак. Це звичайні робочі проблеми. І вони крок за кроком вирішуються. Ідеальної компанії не буде ніде й ніколи. Останній прикол у нью-йоркському офісі Facebook — половина креативних працівників ходить без обувки. Їм так подобається. А решта, «продажна», тобто рітейлери, проти цього протестують. Facebook — найкраща компанія у світі, найвільніша, там є робочі проблеми. В НСТУ так само. Тут багато бюрократїї, але ми тільки вибудовуємо ці процеси, які між підрозділами мають бути налагоджені. Той самий «Ернст енд Янг», міжнародна аудиторська компанія, каже: «Ви маєте прописати всі положення, погодити всі службові, всі листи». І люди починають скаржитися: «Ми творчі люди — нафіга ви нас навантажуєте такими речами?». А ви потім скажете: тут хаос.

— Протоколу ще немає, втім поставлю пряме запитання: чи є за що вас критикувати?

— Мільйон речей, за які мене можна критикувати. Конкретна річ — фонд, роботу якого критикувала Наглядова рада. Цей фонд не є нашим, а глупство в тому, що за діяльність окремої юридичної особи звинуватили голову правління іншої юридичної особи.

Я — голова правління НСТУ. Фонд — це ГОшка, яка працює сама по собі, її було відкрито чотири роки тому. Тоді тут був такий хаос! Але донори хотіли допомогти, знаючи, яке в нас фінансування. І допомагали. Фонд було зроблено тільки для того, щоб донорам було зручно це робити. І закривали дірки в ефірі будь-яким чином. Було проведено аудит того, про що звітував фонд, викладено рекомендації. Ми прийняли абсолютно всі рекомендації. Я приймаю цю критику, ми збираємося виправляти помилки.

І тут — бац! Навіщо Наглядова рада тоді приймала рекомендації для виправлення якоїсь ситуації, аби потім сказати голові правління «До побачення!»?

— Претензії до вас Наглядової ради, які намагаються передбачити ЗМІ, можна виокремити в кілька основних блоків: «відстороненість Суспільного від влади»…

— Давайте по черзі. Як пояснити «відстороненість Суспільного від влади»?

— Я так це розумію, що Суспільне прагнуло позбавитися впливу влади й не висвітлювало в повній мірі, як здається тим, хто про це говорить, роботу влади…

— Правильна ремарка: «як здається їм». Сто сімдесят людей тільки через програму «Тема дня» проходять щомісячно. Чому це вони не рахують? Чи вони ще хочуть? Щоб ми супроводжували камерою всі рухи Кабміну й АП? Я не визнаю цю претензію. Надто ця компанія була завжди прихильна до влади. І від того їм здається зараз, що взагалі не висвітлюється. Це — неправда.

— «Нецільове використання коштів, зокрема, грантових»

— Чудово. Ви хоч раз у житті отримували грант, мали справу з донорами?

— Ні.

— Спробуйте! Краще вбитися, ніж довести і здати нормальний звіт донору. Він вип’є всю кров, яка у вас є, і залишить одну краплю: щоб ви довели грант до кінця. Не звітувати їм неможливо. Той самий GIZ, надавши грант, проводив у нас аудит, і це були не українські аудитори. Незабаром дебати, і USAID ще лише думає дати нам під них грант, а там уже призначено аудит.

Пройти через ці аудити — далеко не так просто. Всі дев’ять проектів, які були зроблені тим фондом, пройшли перевірки і звіти з донорами. Загалом за чотири роки це 29 млн грн. Кожна копійка з них пройшла через аудит. Грантодавців обманути неможливо.

6 млн 250 тис. доларів — це сума гранту, який зараз працює, третій рік уже. Жодної копійки ми звідти не отримали. Це ньюз-хаус, але вважається, що він у нас є. Цим займається Рада Європи, BBC Media Action. Це не означає, що ці гроші в нас — цільові, нецільові — вони самі вирішують, що з цим робити.

— А щодо відкатів? Скажімо, програма коштує 1000 грн, а ви кажете: «Я куплю цю програму за 2500 грн. По документах проведу за тисячу, тобі дам 500 і тисячу мені».

— Ми з цього починали. Ще раз кажу: ми так не працюємо. За що нас ненавидять пів-України. І це є причиною того, що більшість людей має з нами погані відносини.

— Третій блок претензій — «кумівство, просування своїх на певні посади»…

— У мене тут родичів немає. Звісно, є люди, яких я знаю, кому я довіряю. Брати Грузинські — я їх знаю 15 років, довіряю їм. Кожен із них робить свою справу, якби хоч на хвилинку зробив не так, вилетів би. Так само Дар’я Юровська — я знаю її здібності, вона працює. Олександра Лієва знаю п’ять років. Як можна брати на роботу людину, яку ти не знаєш? Ми намагаємося винаймати людей через конкурси, й отримуємо те, що отримуємо. Тут конкурс за конкурсом іде.

— І більш-менш зрозуміла причина усунення вас із посади — програми «Схеми» й «Наші гроші» в ефірі Суспільного.

— Знову-таки: те, з чого ми починали розмову. У 16 членів Наглядової ради різні інтереси. Дехто з них страшенно незадоволений саме цими програмами. В даному випадку це якраз Панич. Він не може втерпіти, коли щось проти влади тут лунає. І він послідовно два роки цькує нас саме за це. А тепер у діалозі на «Детекторі медіа» з експертом Ігорем Кулясом відверто тримає позицію: журналістика — це пропаганда.

Ми так не працюємо. Пропагандою цей канал не буде, доки я тут. І не один канал, а всі 48 каналів. Звільняйте і працюйте пропагандистами самі.

— Цитую вас: «Говорити про пропаганду я не можу, бо мене як журналіста це просто вишибає. Люди, які зараз мають доступ і право розпоряджатися нами як Суспільним, які є частиною Суспільного, ведуть мову про три сорти пропаганди — білу, сіру та чорну. Коли я таке чую, хочеться просто закричати, що в сортах лайна я розбиратися не хочу і не буду. Пропаганда — це не про нас. Я не вважаю це журналістським завданням». Рік тому я не запитала: хто ці люди?

— Це і є Олексій Панич. І це він, я так думаю, написав той рядок у варіанті рішення і про Хресну ходу, і про міжнародний економічний форум у Харкові, де був президент, і про Генасамблею ООН — що ми ці події «не показували». Він не приховує цього — це його позиція. Він має право на все, що завгодно. Але коли це стосується Суспільного мовника, й він нав’язує тут свої погляди — це виходить за межі будь-чого. Я так працювати не згоден.

 

— «З-поза лаштунків» лунає, що Суспільне може стати експериментальним клубом чи майданчиком, а сам Перший національний відійде знову в державну власність. І це я чула кілька місяців тому. З чим пов’язані такі припущення?

— Можливо, ті, хто так каже, підводить під це чинник війни, під час якої нам треба всі сили спрямувати на боротьбу з ворогом. Зокрема, зробити й це.

Або ж такі розмови стосуються загострення в усьому світі — відбувається авторитаризація режимів. І в тому числі найближчий сусід — не Раша, а Польща це зробила. Вона підняла національну, я би сказав — націоналістичну хвилю з тим, щоб об’єднати польський народ і в тому числі повернути під крило держави TVP. І зараз польське Суспільне мовлення є страшенним пропагандистом влади.

Вони думають, що це є своєрідний шлях до демократії. І таким чином закріплюють свої інтереси. Можливо, вони праві. Якщо країна вирішить, що так треба, — ок. Тільки без мене. Але вона може так вирішити.

— Сьогодні настільки багато театрального дійства в інформаційно-аналітичному просторі, що хочеш-не-хочеш — прораховуєш навіть конспірологічні варіанти чергового інформприводу. Тож припустимо, що ви у президентських перегонах працюєте на команду опонента Петра Порошенка, й цей опонент не хоче, щоби чинний президент поклав до свого кошика кейс «створення Суспільного», попри те, що серед причин вашого усунення з поста звучить «Порошенко образився»…

— Тобто те, що відбулося в Наглядовій раді, спровокувала, скажімо, Тимошенко?

— Припустимо…

— То, може, в неї питайте? Можна Панича запитати. Кажуть, у Козака в кабінеті висить величезний портрет Юлії Тимошенко.

Можливо. Я не знаю. Й не маю до цього жодного стосунку. Я хочу почути від вас: за всі ці роки, бодай за два останні, чи є у вас враження, що цей канал або всі 48 схильні наблизитися хоч до будь-кого?

— У мене немає такого враження.

— А в кого тоді є? Наглядова рада вистрілила собі або в ногу, або у скроню. Подивіться на реакцію АП, яка нейтрально-нейтрально видала, що підтримує Суспільне — без жодних прізвищ. А потім долучилися більш неформальні сигнали: Павло Клімкін, Іра Геращенко у Фейсбуку. АП дала зрозуміти: «Ей, чуваки, ми цього не робили. Відчепіться від нас».

Тимошенко, наприклад? Ніколи ніяких відносин у нас із нею не було. Окрім, як на моє відчуття, на засіданні Комітету ВР з питань свободи слова член комітету від «Батьківщини» не просто хейтив, а не сприймав взагалі, що я говорю.

Садовий? Він просто порядна людина, яка завжди потелефонує, але нічого не хоче, нічого не питає: «Як ваші справи? Чи потрібна підтримка?». Сьогодні мені сказали: в його ролику з’явилася підтримка Суспільного. Спочатку я думав, що вибухну, а потім подумав: так вони ж політики. Хочуть юзати цю тему? Нехай юзають. І нехай решта візьме з тих приклад: «Ми будемо підтримувати Суспільне».

— А де на цій координатній шкалі Арсен Аваков?

— Та ніде. Я днями почув, що від «Народного фронту» ніхто не йде у президенти. Я не був на з’їзді — це не моя справа (хоча запрошували й вони, й порошенківці на свій). Але почув, що вони нікуди не йдуть. То де Аваков на цій шкалі? Я не знаю. Чи вони домовилися з БПП, чи з Тимошенко — мені байдуже. Наша справа не в тому. Це — Суспільне, воно має бути осторонь. Казатимуть потім: «Надто деполітизовані». Так.

На мій журналістський погляд, Аваков дуже вагома фігура, яка тримає дивну точку балансу, що він може бути, не знаю навіть між ким. І в нього за спиною силовики. Це дуже небезпечно. Але він якось ситуацію тримає.

Я послухав, що він сказав. Акуратно так сформульовано: «Ми будемо придивлятися, що там відбувається…». Де там участь силовиків, я не бачу. Що вони можуть зробити й навіщо?

Коли «Укртелефільм» був майже захоплений і ми просили втрутитися, вони цього не зробили. Офіційне звернення було до поліції — вони навіть не відреагували.

— Є ще один докір із боку Наглядової ради. Ви вважаєте нормальною ситуацію, коли члени правління постійно ведуть програми, озвучують фільми й водночас не виконують рішення Наглядової ради?

— Їм не заборонено займатися творчою роботою. Це робить Рома Вінтонів, це на радіо робить Юра Макаров. Але я додам, що Яворівський (Володимир Яворівський — член Наглядової ради НСТУ від депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”». — Ред.) це теж робить. Я не знаю, як розбиратися з його програмою, бо вона абсолютно не збалансована. Прибрати програму ще одного члена Наглядової ради? Ще одна пастка. І що я маю з цим робити?

Якщо прибрати програму Майкла Щура — це одна з найкращих програм тут. Я вважаю, це настільки збалансована та кайфова сатирична програма, що в усій країні таких мало. Хочете суцільний «95 квартал»? Дивіться.

Не дуже вийшло з вечірнім шоу. Втім це експерименти, які триватимуть і надалі.

— За вашими словами, кожен член Наглядової ради тягне ситуацію у свій бік. Лунають думки, що і представники громадських організацій, і представники парламентських фракцій так чи інакше залежні від інтересів тих, кого представляють. Із кого, на ваш погляд, має складатися цей наглядовий орган, щоб бути незалежним і професійним?

— Петро Порошенко ще два роки тому заявив, що не треба було би вводити політичних представників у Наглядову раду. Я згоден із тим, що політики не мають права перебувати всередині Наглядової ради. А далі просто механізм треба відпрацьовувати.

По-перше, вони не мають бути волонтерами. Членство потребує багато зусиль і часу. Вони не почуваються задоволеними, хоча би матеріально, й вимагають поваги. А якщо такої поваги немає, вони починають битися за неї, заважати працювати. І це мене просто бісить. Їх треба вводити у структуру акціонерного підприємства, аби вони насправді працювали. Тоді прибрати правління — воно непотрібне.

І ще одна ідея є — прив’язати наглядовий орган і менеджмент одне до одного. Якщо ви вирішили позбутися правління або когось звільнити, то ви маєте покласти свою частку на ту саму карту і йти разом. Це спільна відповідальність.

У нас із ними поки що немає нічого спільного — ніякої довіри, ніякої конструктивної роботи, ніякої синергії. А мала би бути. Це питання часу. Інституція має добудуватися роками, а не так, як вони очікували.

Восени 2014 року ви як керівник НТКУ переймалися проблемою: який діалог можливий між братами, один із яких, умовно кажучи, майданівець, а інший — «ватник»? Якщо перефразувати: не брати — а правління й Наглядова рада, які прагнуть побудувати Суспільне. В основі протистояння не ідеологічні чинники — а методи роботи, боротьба стратегій, бачення майбутнього. За яких умов можливий діалог між вами?

— Професіоналізація, оплата їхньої роботи і спільна мета — побудова Суспільного. Члени Наглядової ради мають розумітися на медіа й управлінні, а не бути представниками просто активної громадськості, тим паче політичних партій. Діалог можливий за умови того, що в нас буде одна мета.

Наприклад, правління — це єдина команда. Ми можемо виходити з правління, якщо ми не згодні з чимось. Але все витрачати на балачки просто неможливо. Втім, якщо рішення прийнято, його потрібно виконувати. Це не авторитарно — це бажання результату.

— Ви пам’ятаєте побоювання Петра Порошенка виходити, як Вацлав Гавел, зі щотижневими звітами в ефір тоді ще Першого національного? Чому б вам не озброїтися цим методом і не розповідати в ефірі, наприклад, про найбільші досягнення НСТУ за час вашого перебування на чолі компанії і про те, чого так і не вдалося зробити?

— Як це має виглядати? Кожного тижня виходити в ефір і розповідати про справи компанії?

— Так. Скажімо, ви пишаєтеся тим, якими стали новини. Показуйте у спеціальній програмі, у ваших зверненнях — як було і як стало або чого ми поки не можемо досягти, бо… А далі — що ми робимо, аби це «бо» подолати… Тільки чесно і зрозумілою мовою. Крім того, це буде ще й певний тренінг із медіаграмотності.

— Я опублікував на Фейсбуку посилання на щорічний звіт. Хоч одна людина зазирнула в нього? Хоч один коментар є? Немає і не буде.

— Люди дивляться, і коментарі є.

— По-перше, я не думаю, що господарчі справи компанії, а вони страшенні, цікавлять кого-небудь. Цікавить результат. Друге — Наглядова рада дорікає навіть за Щура, який має прекрасну програму. Тепер я виходитиму щотижня в ефір? Та вони мені сказали: «Дебати? Не дай Боже, щоб Аласанія вів».

— Не будете вести дебати?

— Аби ще дорікання отримувати? Ні, вони не будуть цього вирішувати, просто є ведучі, набагато кращі за мене.

Першими, хто після мого «усунення» ще вночі прибіг, — мої теленовинарі й радійники з новин: «Приходь на програму». Я кажу, що не прийду. «Як це? Ти всім даєш інтерв’ю, а нам відмовляєш?». Так, я вважаю неетичним, якщо є проблеми в компанії, користуватись ефіром там, де я працюю. Коментарі я давав новинам, а от іти на програму — це означає користуватися ресурсом.

Фото: Олексій Темченко

comments powered by Disqus