З головним редактором регіону мовлення «Америка та Європа» українські журналісти зустрілися під час візиту до редакції Всесвітньої служби BBC в Лондоні, в рамках програми DFJ – «Школа цифрової журналістики». «Доброго дня», – привітався спікер українською мовою. Декілька секунд у тиші зростала гордість: одну з ключових посад у Всесвітній службі BBC тривалий час обіймає українець Олексій Сологубенко.

Свою кар'єру на BBC Олексій розпочав в Україні: був заступником, а згодом і головою української служби BBC. Наступним кроком стала посада виконавчого редактора регіону «Євразія», який включав Україну, Росію, Туреччину, Іран, Афганістан, Центральну Азію, Кавказ. Тепер Олексій Сологубенко редагує інший великий регіон – «Америка та Європа», в який також входить Українська служба.

Востаннє «Телекритика» спілкувалася з Олексієм Сологубенком у 2006 році про його особисту кар'єру та про роботу BBC в цілому. Цього разу після зустрічі зі слухачами програми DFJ ми поговорили з паном Сологубенком про традиції та нинішні цінності BBC, перспективи суспільного мовлення в Україні, потреби «бутербродної» та «не-бутербродної аудиторії» й цікаві моменти, які трапляються, коли на летючках збираються представники різних національностей.

– Навіть для людей, які не працюють у медіа, назва BBC, по-перше, відома, по-друге, асоціюється з якісною журналістикою. На яких цінностях сьогодні ґрунтується редакційна політика BBC, завдяки чому зберігаються традиції?

– Цінностей багато, основна цінність – довіра, зароблена роками домашньої й міжнародної журналістики, перевірена серйозними міжнародними подіями, такими як Карибська криза, Іракська криза. В основі довіри лежить незалежність організації. Через те, що BBC фінансується шляхом абонентської плати, вона має незалежність не лише від уряду, але й від комерційних структур, і це, з огляду на український досвід, є не менш важливим. Звісно, цінностями BBC є й етичні засади. Всі наші цінності є принципами, яких ми дотримуємося щодня, тому вони працюють.

– Ви згадали Україну, тож наступне питання – про українські події. Ви, напевно, знаєте, що відбулося з каналом ТВі (непрозора зміна власника й менеджменту), після чого низка журналістських команд заявили про створення власних проектів громадського інтернет-телебачення. На вашу думку, чи може ця ситуація стати каталізатором створення в Україні суспільного мовлення? Тим паче, що днями парламент прийняв за основу законопроект про суспільне телебачення і радіомовлення.

– Мова про створення суспільного мовлення в Україні ведеться вже давно, і я був одним із тих, хто докладав до цього зусиль. Але я серед скептиків, які вважають, що зараз через фінансові та політичні умови не вдасться створити справді незалежне суспільне мовлення, яке не стане яблуком розбрату, в тому числі й для опозиції. Я, наприклад, не уявляю, як зараз можна створити незалежну наглядову раду, яка б дотримувалася нейтралітету; те саме і з командою журналістів.

В Україні час для створення суспільного мовлення вже минув. Тим не менше, плюралізм думок в Україні є. Може, менше, ніж, скажімо, 5 років тому, але він є. Ну, не без того, що на таку ситуацію впливає також і плюралізм грошей. Я думаю, що плюралізм думок в Україні буде зберігатися, не обов'язково на одному каналі, але він буде.

– Тобто ви вважаєте, що час для суспільного мовлення в Україні не настав, а минув?

– Так, зараз суспільство вже занадто політизоване. Час для створення суспільного мовлення був, скажімо, у 2004 році, коли нація була на підйомі. Або в середині 1990-х років, протягом першої каденції Кравчука та на початку президентства Кучми. Зараз я вважаю, що час минув. Може, інший час і настане, але тоді постане питання, а чи буде потреба в суспільному мовленні. Бо суспільне мовлення має бути цікавим, а для того, щоб, наприклад, телебачення було цікавим, потрібні і гроші, і серйозні технічні засоби. Розумієте, створити уявне суспільне телебачення, яке ніхто не буде дивитися, тільки для того, щоб про нього рапортувати, – немає сенсу. В Україні є державне телебачення, можливо, є сенс реструктуризувати та реформувати УТ-1. Але це вже не моя справа, це справа українських можновладців, законодавців.

– Українці, і пересічні глядачі, і медійники, жаліються на те, що з телеекранів ллється один негатив. Водночас рейтинги свідчать, що «кривава» інформація цікавить глядача, от і англійською мовою – if it bleeds, it leads. Як ви на BBC знаходите баланс між негативом і позитивом?

– Балансу ми не шукаємо. В новинах ми, звісно, повідомляємо і про гарне, і про негарне. Є дні, коли відбуваються лише катастрофи, вбивства, аварії. День є такий, який є, і такими є новини. Але мовлення – це ж не тільки новини. Поза новинами багато уваги можна і треба приділяти темам здоров'я, культури. Це те, на що ми орієнтуємо наших кореспондентів. Нам пощастило, в нас великий штат. У нас це доволі просто вирішується. Щодня на летючках ми дивимося на те, що нам треба зробити, який сьогодні ми маємо день, що роблять інші організації, дослідницькі центри.

– Під час зустрічі з українськими журналістами ви сказали про те, що краще ви будете другими, але подасте лише точну інформацію. Чи ви часто все одно перші з таким підходом?

– Ми доволі часто перші і намагаємося бути першими, але подивіться, як відбувалося висвітлення вибухів під час Бостонського марафону. Як багато великих каналів, медіа-організацій, агентств мали проблеми, бо вони хотіли бути першими. Тобто, бути першими приємно, але для репутації, для довіри, про яку я казав на початку, важливо не помилитися, особливо в ключових питаннях. Якщо ми розуміємо, що не можемо знайти підтвердження інформації, ми краще почекаємо.

– Те саме стосується й сайту?

– Абсолютно. І ми, до речі, не посилаємося на неперевірені джерела. Ми докладаємо зусиль, як це, наприклад, було із висвітленням ситуації в Сирії, щоб перевірити інформацію. Якщо ми не можемо знайти підтвердження, ми відверто кажемо, що не змогли перевірити інформацію з незалежних джерел.

– Інформації сьогодні стільки, що багато хто з медійників спрощує контент. А тележурналістам-початківцям, наприклад, кажуть, що їхні репортажі будуть слухати між бутербродами. На вашу думку, чи варто журналістам намагатися навчити аудиторію виконувати соціальну місію, чи ми просто в доступній формі доносимо до людей точну інформацію?

– Я думаю, не варто робити узагальнення. Адже кожен канал має свою аудиторію. Візьмемо, наприклад, ФМ-радіо, яких, до речі, в Києві більше, ніж у Лондоні. В Україні є частоти, а не формати. Тобто, якщо одна радіостанція виробила формат, який став успішним, радіостанція на іншій частоті захоче скопіювати той самий формат, щоб також бути успішною. Я вважаю, що треба бути цікавими своїй аудиторії. Те саме на ринку кабельного телебачення. Всім відомо, хто що буде дивитися.

Новини – це річ серйозна. Хоча і в новинах можна орієнтуватися на свою аудиторію. Наприклад, на радіо BBC 1, яке працює для молоді, в новинах зовсім інший темпоритм і стиль, новини розповідають під музику. На радіо BBC 4 зовсім інший підхід, серйозне розтлумачення. Тобто якщо канал зорієнтований на бутербродну аудиторію – це одна річ, а якщо на аудиторію, яка споживає щось більш суттєве, ніж бутерброди, то варто застосовувати інші підходи. Варто орієнтуватися на свою аудиторію, на певну вікову нішу, соціальну, релігійну. Такий підхід, нішевий, і рекламодавцям буде цікавий, до речі. Але ще раз наголошую, що це моя особиста думка; мені не хотілося б давати вказівки українським медіа.

– Тобто ви вважаєте, що майбутнє телебачення – за нішевими каналами?

– Я вважаю, що майбутнє телебачення – це справа туманна. У Британії багато людей не дивляться телевізор у тому сенсі, до якого ми звикли. Телебачення дивляться, але все більше й більше на планшетах, у мобільних телефонах. Отже, яке майбутнє в телебачення – не зрозуміло. Без сумніву, є майбутнє в аудіовізуального контенту; те, що буде цікавим, житиме, але як його будуть доносити, дивитися, завантажувати – це велике питання. Зростають мобільні платформи, так, звісно, створюються і користуються попитом також і великі плазмові та інші телевізори, але молоде покоління, яке за своєю природою є мобільним, використовує мобільні платформи. Тому робити якісь прогнози про майбутнє телебачення зараз не варто.

– Чи є різниця в подачі матеріалу в різних мовних службах BBC, залежно від менталітету, особливостей політичного ладу, релігійних переконань у країні?

– Для новин усі мовні служби мають однакові стандарти, а всі релігійні, політичні й інші особливості залишаються за кадром; особливо коли це стосується висвітлення current affairs (поточних подій. – ТК). Звісно, у мовних служб різна аудиторія, вони мовлять різними мовами й на різних платформах. Наприклад, українська служба працює тільки онлайн і не має радіо; арабська служба BBC працює на всіх платформах. Отже, платформа, здебільшого, визначає стиль.

– А на нарадах, коли керівники різних мовних служб збираються разом, чи проявляються характерні особливості різних націй, чи знаходите ви підтвердження стереотипів, коли спілкуєтеся з колегами?

– Ні, я би сказав ні. Стереотипи, про які ви кажете, на летючках не проявляються, в нас усе дуже інтегровано. Є цікаві речі, які інколи пропонують із різних країн. Наприклад, була ситуація, ви, напевно, чули, коли в складі м'ясних продуктів у деяких країнах знайшли конину. Всі були занепокоєні, а ось, наприклад, представники Казахстану і Киргизстану запропонували багато рецептів, як можна готувати конину. І французи також були готові поділитися способами приготування конини. Отже, цікавинки бувають, але вони випливають із серйозних обговорень.