Чи мав «UA: Перший» транслювати 28 липня ходу вірян Української православної церкви (Київського патріархату), присвячену 1030-й річниці хрещення Русі, в якій узяв участь Президент України із дружиною? На таку тему спалахнула гаряча дискусія у Фейсбуку.

Прихильники такої трансляції звертали увагу на значущість події з огляду на можливе надання українській церкві статусу помісної, про що веде перемовини Петро Порошенко. Проте «UA: Перший» цієї події в прямому ефірі не транслював.

Напередодні, 27 липня, свою ходу столицею України провела Українська православна церква (Московського патріархату), яка не підтримує автокефалії. Цієї ходи «UA: Перший» також не транслював.

Суспільне висвітлювало ці події в різних форматах і на різних майданчиках, а ходу 28 липня за участі глави держави транслювало на одному з двох загальнонаціональних каналів — «UA: Культура».

Загалом Суспільне, за інформацією прес-служби, висвітлювало 1030-річчя хрещення Русі та пов’язані з  цим події протягом двох днів:

27 липня:

• у програмі «РадіоДень», яка виходить на «UA: Першому» та в ефірі «Українського радіо»;
• у телеефірі на «UA: Першому» у випусках новин о 13:00; о 18:00; о 21:00;

28 липня:

• у телеефірі на «UA: Культурі» з 8:30 до 13:30 — спецпроект «Європейський вибір: 1030 років» (трансляція урочистостей із Володимирського собору, Хресної ходи до Володимирської гірки та заходів біля пам’ятника св. Князю Володимиру);
• у телеефірі на «UA: Першому» у вечірньому випуску новин о 21:00;
• у радіоефірі на радіо «Культура» програма «Культура. Live» о 9:05, на «Українському радіо» (Перший канал) о 13:00 — пряме включення з Володимирської гірки;
• на цифровій платформі «UA: Новини» у Фейсбуку — прямі трансляції тривалістю 68 хвилин, 93 хвилини, 62 хвилини, 21 хвилина, а також сюжет новин;
• на цифровій платформі «UA: Культура» у Фейсбуку — пряма трансляція тривалістю 141 хвилина;

«Детектор медіа» поцікавився у представників різних професій і конфесій, чи мав, на їхню думку, «UA: Перший» транслювати ходу, присвячену 1030-й річниці хрещення Русі, та попросили навести аргументи за чи проти.

На наше запитання відповіли (за абеткою): Ігор Балинський, Євген Бистрицький, Отар Довженко, Володимир Єрмоленко, Михайло Канафоцький, Вахтанг Кіпіані, Андрій Куликов, Аксиня Куріна, Олексій Панич.

Думки наших респондентів розділилися. За трансляцію ходи на «UA: Першому» виступають ті, хто вважає, що це була не лише релігійна, а й суспільно-політична подія. Проти ті, хто зазначає: або транслювати всі значущі події різних конфесій в Україні, або жодної; і висвітлювати це в новинах чи на ток-шоу з експертами.

Ігор Балинський, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Школи журналістики Українського католицького університету, керівник Школи журналістики УКУ у 2010-2017 роках:

— Я бачив дискусію на сторінці Діани Дуцик у Фейсбуку, яка породила в мене низку запитань. Маю риторичне питання: з її посту я не зрозумів, чи вона мала на увазі ходу, яка була організована православною церквою Київського патріархату, чи Московського патріархату. З моєї точки зору, якщо ми вимагаємо від Суспільного мовника відображення резонансних суспільних подій у країні, то неправильно буде звинувачувати керівництво НСТУ у нетрансляції ходи Київського патріархату, не апелюючи водночас до тієї ж нетрансляції ходи Московського патріархату. В цій дискусії на Фейсбуку апріорі закладені елементи медійної провокації, яка буде вчергове ділити суспільство і піднімати конфлікти. Фактично керівництво Суспільного і, зокрема, Зураба Аласанію, звинувачують у тому, що він не транслював «правильну» ходу. Є апелювання, чому «правильних» не показали, і взагалі не стоїть питання, чому не показали «неправильних».

Попри моє персональне дуже скептичне ставлення до частини Московського патріархату, прихожани Московського патріархату є такими самими громадянами України, як і Київського патріархату. Вони не є громадянами другого сорту й мають право на відтворення тих подій, які вважають важливими. Тому я хотів би в цій дискусії поставити запитання: чи якийсь із патріархатів є правильнішим?

Також я би хотів почути від Зураба Аласанії, чи зверталися до нього представники чи то Московського патріархату, чи то Київського патріархату із проханням про трансляцію однієї чи другої ходи. Різні суспільні групи та організації мають право звертатися до Суспільного мовника із проханням відтворити подію, яку вони трактують як загальноукраїнську. Водночас церква є відділеною від держави, і керівництво Суспільного має достатньо повноважень і прав визначати свою автономну політику. Якщо таке звернення було, я би хотів почути відповідь від Зураба Аласанії, чому він відмовив у трансляції. Якщо такого звернення не було, то керівництво НСТУ має повне право визначати порядок денний їхнього телеканалу. Я би з цікавістю послухав, чому Суспільне не потрактувало ці дві ходи як резонансні події. Але я би до цієї розмови поставився спокійно.

Наскільки мені відомо, трансляція була на телеканалі «UA: Культура», на «Українському радіо» й у Фейсбуку. Мені здається, що звинувачення на адресу Зураба Аласанії та керівництва Суспільного не зовсім коректні. Такого типу речі, як хода, не повинні перетворюватися на суспільно-політичні. Це культурно-релігійна сфера, абсолютно не політична. Те, що намагалися політизувати ходу, — це інше питання. Я вважаю, що формально рішення про трансляцію на «UA: Культурі» була правильним.

У деяких коментарях я бачив апелювання до неукраїнського походження Зураба Аласанії, вважаю це абсурдним і дуже примітивним.

Євген Бистрицький, доктор філософських наук, професор, завідувач відділом Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:

— Я вважаю, що Суспільне мало би висвітлювати хресну ходу, тому що ця колективна дія переростає за своїм соціальним та геополітичним значенням рамки суто релігійної події, яку слід було би в іншому разі відділяти від державно-політичних акцій.

У даному випадку хресна хода в контексті підтримки єднання православ’я в Україні відповідає тому світогляду, який посилюється серед українців, що світоглядно, в тому числі у сфері релігії, Україна мусить бути унезалежнена від Росії. Тобто підтримка томосу, підтримка того, що Україна має історичне право на самостійну помісну церкву, автокефалію, як земля, яка прийняла православне християнство та з якої воно поширювалося й на північні території, — це екзистенційний вибір країни. Завдяки йому значна частина суспільства прагне відокремити себе й на духовному рівні від свого північного сусіда — від його світогляду, який нав’язується Україні як силою агресії, так і через агресивну інформаційну, гібридну війну.

Не є секретом, що православна церква Московського патріархату дивиться якщо не відкрито вороже, то намагається опосередковано просунути меседжі, які фактично затушовують, викривлюють сенс і значення війни як зіткнення різних національних світів, різних культур. Намагання іншої хресної ходи із залученням оплачених прихожан із боку УПЦ МП, намагання пропагувати єдність російського православ’я з українським є засобом перешкодити фактичному процесу віддалення і відділення української культури від російської, засобом гібридної війни. Тому, на мій погляд, висвітлювати хресну можна було б і потрібно з відповідним журналістським і експертним супроводом прояснення її мотивацій та рушійних сил.

Отар Довженко, керівник Аналітичного центру ГО «Детектор медіа»:

— Всі, хто критикують керівництво НСТУ за те, що суспільні канали приділили мало уваги заходам «правильних» церков за автокефалію, мають на увазі політичну, а не релігійну значущість цієї події. Бо якщо йдеться про релігійні потреби, то суспільне мало би транслювати або всі хресні ходи (так-так, і московської церкви теж), або жодних.

Що ж, боротьба за автокефалію справді є політичним процесом, та ще й напряму пов'язаним із передчасною передвиборною кампанією Петра Порошенка. Тому Суспільне, без сумніву, має висвітлювати цей процес у новинах, аналізувати в розмовних програмах (є чудове релігійне ток-шоу «Світло», де можна розгулятися), але точно не транслювати заходи у прямому ефірі. Бо така трансляція була би пропагандою політичної (хоч і пов'язаної з релігією) кампанії, чого Суспільне робити не має права.

Я дуже добре розумію почуття тих, хто вболіває за автокефалію: теж сподіваюся, що вона стане ще одним чинником відривання України від Росії. Але використовувати для промоції цієї ідеї Суспільне не можна. Бо якщо сьогодні Суспільне буде пропагувати близькі нам із вами «правильні» ідеї, то після зміни влади воно може знову захопитися московським богом. Єдиний спосіб цього уникнути — рівновіддаленість і невтручання.

Володимир Єрмоленко, філософ, перекладач, ведучий «Громадське. Світ», директор європейських проектів МГО «Інтерньюз-Україна»:

— Наскільки я зрозумів, Суспільне транслювало ходу на різних платформах. Тобто вони відпрацювали. А аргументи, що хода — це якась гіпермасштабна подія і цьому має присвячувати ефір центральний канал Суспільного, мені здаються помилковими. Так, ми розуміємо, що томос і автокефалія дуже важливі, але все ж ми є світською державою і такі події як релігійна хода є предметом репортажів, сюжетів, аналізу, але не прямої трансляції.

Я вважаю, дуже добре, що «UA: Перший» не транслював ходу. Ця тема має бути, звісно, на порядку денному всіх українських медіа, бо має статися епохальна подія, багато хто сподівається на надання томосу. Але це не означає, що ми маємо перетворюватися на якусь теократію й дивитися по першому каналу Суспільного релігійні ходи все ж таки однієї з наших конфесій. Тому що в нас є не тільки православні, а й греко-католики, протестанти, мусульмани, і дуже важливо будувати багатоконфесійну країну, а не виділяти одну конфесію. Тобто висвітлення подій — так, а трансляція ходи — ні.

Михайло Канафоцький, голова Соборного Патріаршого товариства святого Рівноапостольного Великого київського князя Володимира, представник керівного центру «Патріаршої Курії УГКЦ» у громадській раді Державного комітету телебачення і радіомовлення:

— Вважаю, що мав би транслювати, як і загалом мав би більше уваги звертати на інтереси найбільшої соціальної групи в Україні — віруючих. На жаль, ця група сьогодні є найбільш обділеною в українському інформаційному просторі.

Не є виправданням транслювання на телеканалі «UA: Культура», адже його охоплення суттєво менше і недоступне пересічному глядачу в регіонах України.

Головним призначенням суспільного телерадіомовлення є задоволення інформаційних потреб громадянського суспільства, служити громадськості і бути залежною від неї.

Так, церква, відповідно до Конституції, відділена від держави, але віруючі люди — миряни є невід’ємною частиною громадянського суспільства, а церкви й релігійні організації є найбільшими інституціями громадянського суспільства.

Україна є країною з найбільшою кількістю релігійних організацій на пострадянському просторі та у Європі. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, понад 72 % громадян України є віруючими людьми. І ці громадяни є справними платниками податків до державного бюджету, з якого фінансується суспільне мовлення. Проте інтереси віруючих цинічно ігноруються.

Вахтанг Кіпіані, журналіст, ведучий програми «Історична правда» на телеканалі ZIK, засновник Музею-архіву преси:

— Це питання треба розглядати в комплексі, чи має «UA: Перший» показувати всі великі релігійні відзначення всіх ключових конфесій України. Чи має показувати трансляцію з мечеті під час Рамадану, чи має показувати відзначення, які роблять протестантські церкви, ходи, які роблять греко-католики й римо-католики, заходи іудеїв, чи показувати ходи, які постійно проводить УПЦ МП? Тобто якщо відповісти на всі ці запитання «так», тоді, звісно, «UA: Перший» має показувати і ходу УПЦ КП. Якщо ж є різні думки щодо того, чи треба це показувати, то тоді треба ставити питання, чи мав «UA: Перший» показувати саме цю ходу.

Суспільне мовлення має працювати не для однієї частини країни і не для однієї частини електорату. А для всього народу: й для тих, хто на сьогодні є патріотами, і для тих, хто сьогодні здається опозицією, для тих, хто зорієнтований на Рим, і для тих, хто зорієнтований на Москву, і для тих, у кого релігійний центр розташований у Єрусалимі. Тобто фактично це питання до самого керівництва, чи, можливо, наглядової ради суспільного мовлення. Треба приймати рішення комплексно, і вже в рамках цієї стратегії, яка має бути, треба розглядати питання трансляції тих чи інших заходів. Це мова про пряму трансляцію, про яку триває дискусія. Це не стосується необхідності висвітлення цих подій у новинах, дискусійних програмах тощо.

Андрій Куликов, журналіст, ведучий, голова правління ГО «Громадське радіо»:

— Щоб аргументовано відповісти на це запитання, мені потрібно знати, аудиторія якого каналу більша. Якщо вона більша на «UA: Першому», тоді я думаю, що керівництво мало би вирішити на його користь. Потрібно транслювати на тому каналі, де більша аудиторія й подія потенційно має більший розголос. Це значуща подія, й обмежувати кількість людей, які можуть про неї дізнатися, не є виправданим.

Я вважаю, що потрібно було транслювати обидві ходи, а якби була третя, то і її, бо це помітні події. Інакше ми сходимо до фільтрування подій.

Аксиня Куріна, журналістка, режисерка:

— Суспільний мовник — це вже не державний канал. Рішення приймається в рамках редакційної політики і конкретними редакторами. Якби я була на місці редактора каналу, я не дала би трансляції, тому що тоді треба показувати всі ходи, всі релігійні свята.

Вважаю, що це частина піар-кампанії партії влади, тому рішення транслювати ходу є неправильним. Це політична акція, зроблена під вибори Президента України наступного року. Я це сприймаю як частину передвиборної кампанії, яка вже почалася. Мені здається, що трансляція ходи некоректна, достатньо було сюжету в новинах, що це відбувається.

Олексій Панич, філософ, перекладач, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України:

— Вважаю, що мав транслювати. Відомо, що суспільний мовник висвітлював цю подію в інші способи: був спецефір на каналі «Культура», були програма і пряме включення на радіо, були стрими на сторінках Фейсбуку. Але віддавати тут пріоритет каналу «Культура» — це, фактично, декларувати, що менеджмент суспільного мовника розглядає цю подію як радше культурну, ніж суспільно-політичну. Якщо це так, то це, на мій погляд, помилкова оцінка. Можливо, за інших історичних обставин відзначення чергової річниці хрещення Русі було би насамперед культурною подією; в сьогоднішніх же умовах це, вважаю, подія насамперед суспільно-політичного характеру. Тобто така, що мала бути пріоритетом якраз для телеканалу «UA: Перший».

Щоби правильно розставити тут акценти, треба, напевно, почати з відмови від старих радянських забобонів. У Конституції України (стаття 35) записано: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». Але це не означає, що держава і церква в жодній ситуації не можуть мати нічого спільного, а якщо щось таке спільне має місце, це одразу слід сприймати як «порушення Конституції». Таке прочитання Конституції я вважаю пережитком «совкової» ментальності. Насправді ця фраза Конституції говорить зовсім про інше: (1) держава не керує церквою або церквами, і (2) держава не визначає будь-яку релігію офіційно «державною». Простіше кажучи, жодна церква в Україні не є частиною державного апарату — як це офіційно було в царській Росії, а неофіційно є там і досі.

З іншого боку, ця стаття української Конституції зовсім не виключає взаємодії церкви або церков та держави з низки питань. Члени церкви є громадянами, тобто частиною політичної спільноти; тому церква в деяких ситуаціях має легітимний інтерес до політики, а держава в деяких ситуаціях має легітимний інтерес до вирішення особливо значущих церковних справ. Щодо першого, згадаймо, яку визначну, а інколи й ключову роль відігравала Всеукраїнська рада церков під час Майдану. Так, тоді церкви в особі ради своїх очільників активно займалися політикою. Низький їм за це уклін! Щодо другого — достатньо згадати, що саме хрещення Русі було насамперед політичним рішенням тодішнього керівництва київської держави (!). Це був не просто культурний, але водночас і геополітичний вибір київських правителів. Сьогодні ситуація повторюється: нинішня боротьба за автокефалію і зближення на цьому ґрунті зі Вселенським патріархатом — це не просто культурний, але водночас і доленосний геополітичний вибір постмайданної України.

Отже, в сьогоднішній ситуації релігійна подія відзначення річниці хрещення Русі набуває ключової суспільно-політичної значущості. Не бачити цього — означає проявляти сліпоту до важливих політичних процесів у сьогоднішньому українському суспільстві. Вважаю, що керівництво суспільного мовника не може собі цього дозволити. А якщо воно таке собі дозволяє, вочевидь, потрібно для початку спробувати вийти на відкритий діалог, щоби прояснити позиції та запобігти повторенню таких ситуацій на майбутнє.

Фото: ucu.edu.ua, odcrisis.org, tribuna.pl.ua, unian.ua, архів "Детектора медіа"